Проблеми реалізації засади змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів.

 

Змагальність - це така побудова процесу, за якої зацікавлені сторони, підозрюваний, сторони обвинувачення та захисту, потерпілий та представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають рівні можливості для пошуку істини та відстоювання своїх тверджень і інтересів спростування чи тверджень інших учасників процесу або оскарження дій, рішень чи тверджень іншої сторони, функція обвинувачення й захисту відокремлені від правосуддя і розслідування, підозрюваний та обвинувачений може здійснювати свій захист як самостійно, маючи всі права щодо представлення та дослідження доказів, так і за допомогою захисника, правосудця здійснюється судом з дотриманням принципу гласності й інших засад судочинства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими законом.

Змагальність передбачає відокремлення обвинувачення від суду, незалежність судців та процесуальну самостійність слідчого, процесуальну рівність сторін, незацікавленість суду в результатах справи.

Змагальність скоріше належить до засад розбудови самого процесуального права, де має в позитивному сенсі реалізуватись мотивація і конкуренція сторін заради виконання основної задачі - встановлення істини і здійснення справедливого розв'язання конфлікту.

Змагальність має місце там, де має місце конфлікт інтересів і позицій. Але це не завжди притаманне кримінальному судочинству. Наприклад, у кримінальному провадженні з самого початку була явка з повинною, прояв дійового каяття з добровільним відшкодуванням шкоди, а справа завершилась угодою про примирення та звільненням особи від відповідальності. Змагальність не може носити обов'язкового характеру і здійснюватись заради самої змагальності.

 

6. Суд, слідчий суддя, присяжний: проблемні питання реалізації їх процесуального статусу.

 

Суд - здійснює судовий контроль за законністю і обґрунтованістю рішень та дій під час провадження розслідування в кримінальній справі.

Перевіряє законність та обґрунтованість вже вчинених або тих, що вчиняються процесуальних рішень і дій, прийнятих суб'єктами досудового розслідування. Рішення і дії дізнавача, слідчого та прокурора можуть бути оскаржені до суду першої інстанції і повинні бути розглянуті при підготовчому провадженні або при розгляді справи по суті.

Суд вирішує питання, пов'язані з підготовкою справи до судового розгляду; вирішує питання про винуватість чи невинуватість підсудних шляхом постановления вироків.

Судові рішення, які набрали законної сили обов'язкові для всіх органів, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Такі рішення судових органів можуть бути скасовані або змінені лише судами вищого рівня в порядку апеляційного, касаційного провадження чи провадження за нововиявленими обставинами. Суд вирішує всі питання, які зв'язані зі зверненням вироку до виконання; застосування примусових заходів медичного і виховного характеру.

Слідчий суддя.

Обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду. Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення на особу розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду.

Слідчий суддя, суд встановивши, що особа не виконала покладений на неї процесуальний обов'язок без поважних причин, накладає на неї грошове стягнення. Копія відповідної ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановления надсилається особі, на яку було накладено грошове стягнення.

Особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня при розгляді цього питання слідчим суддею, судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення. Клопотання подається слідчому судді, суду, який виніс ухвалу про накладення грошового стягнення.

Слідчий суддя, суд, визнавши доводи особи обґрунтованими, може самостійно скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення, а в іншому випадку - призначає судове засідання для розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення. Особа, яка подала клопотання, а також слідчий, прокурор, за клопотанням якого було накладено грошове стягнення, повідомляються про місце та час розгляду клопотання, проте їх неприбуття не перешкоджає такому розгляду.

Слідчий суддя, суд скасовує ухвалу про накладення на особу грошового стягнення за результатами його розгляду в судовому засіданні, якщо буде встановлено, що стягнення накладено безпідставно, а в іншому випадку - відмовляє у задоволенні клопотання.

Ухвала слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає.

Слідчим суддею можуть бути тимчасово вилучені документи на строк не більше двох місяців, які посвідчують користування таким спеціальним правом: право керування транспортним засобом або судном; право полювання; право на здійснення підприємницької діяльності.

Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців.

Слідчий суддя, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відсторонення від посади, якщо слідчий, прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного чи обвинуваченого, який перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у КПК. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених КПК, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, обов'язків, передбачених КПК.

Слідчий суддя, суд за клопотанням прокурора має право вирішити питання про повторне затримання з метою приводу в порядку, передбаченому КПК. Повторне звернення до суду з клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по тому самому кримінальному провадженню після винесення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у задоволенні такого клопотання можливе лише при виникненні нових обставин, які підтверджують необхідність тримання особи під вартою.

 

7. Актуальні питання участі прокурора у кримінальному процесі та його процесуальне становище у різних стадіях кримінального процесу.

 

Прокурор - це учасник кримінальною провадження, який виконує функцію обвинувачення шляхом процесуальною керівництва досудовим розслідуванням з метою викриття винних та підтримує у суді державне обвинувачення.

Функція прокурора у кримінальному процесі є одним із найбільш дискусійних понять процесуальної теорії. У діяльності прокурора виокремлюють 4 напрями: 1) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування; 2) процесуальне керівництво досудовим розслідуванням; 3) обвинувачення, здійснюване під час досудового розслідування; 4) підтримання державного обвинувачення у суді.

2. Підставою участі прокурора (керівника органу прокуратури) у кримінальному провадженні є факт перебування його на цій посаді у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Підставою участі прокурора у конкретному кримінальному провадженні є призначення його керівником органу прокуратури, що відбувається після початку досудового розслідування.

3. Прокурор не може брати участі в досудовому розслідуванні і (або) судовому розгляді і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, визначених у ст. 77 КПК:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім і або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому самому провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач:

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження, або існують інші обставини, які викликають обгрунтовані сумніви в його неупередженості.

Якщо прокурор брав участь у проведенні досудового розслідування, у розгляді справи в суді першої Інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку чи у інших стадіях провадження, ці обставини не можуть бути підставою для його відводу.

У КПК 2012 року запроваджено принцип незмінності прокурора у кримінальному провадженні (ст. 37 КПК), із якого є винятки, встановлені ч. 2 ст. 341 КПК і пов'язані з тим, що керівник органу прокуратури за певних обставин має право усунути прокурора від участі у судовому розгляді.

Питання про відвід прокурора вирішується:

- під час досудового розслідування - слідчим суддею;

- під час судового провадження - судом.

4. Прокурор зобов'язаний (частини 1 і 2 ст. 25 КПК):

o здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які провадять досудове розслідування, та виконувати інші процесуальні функції;

o вчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону (скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих; пред'являти цивільний позов в інтересах держави тощо).

Для того, аби прокурор міг виконати зазначені обов'язки, йому надані такі права:

1) під час досудового розслідування:

o мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

o доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

o здійснювати інші повноваження, надані йому законом.

2) У судових стадіях:

o підтримувати перед судом державне обвинувачення;

o подавати докази;

o брати участь у дослідженні доказів;

o оскаржувати судові рішення та ін.

5. Прокурор перебуває у такому статусі протягом часу, відведеного законом на виконання всіх завдань кримінальним процесом (від його початку до закінчення, або усунення його від участі у провадженні).

6. Прокурор за невиконання своїх обов'язків у кримінальному процесі може бути притягнутий до таких видів юридичної відповідальності:

o кримінальної процесуальної відповідальності - скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми, тощо;

o кримінальної відповідальності за злочини:

- у сфері службової діяльності (розділ 17 КК);

- проти правосуддя (ст.ст. 371-374, 380-381 КК).

o дисциплінарної відповідальності згідно із відомчими НПА.

 

8. Керівник органу досудового розслідування, слідчий органу досудового розслідування – проблемні питання реалізації їх процесуального статусу.

 

Слідчий - це учасник кримінального провадження, який здійснює процесуальну функцію обвинувачення шляхом викриття винних у вчиненні кримінальних правопорушень та притягнення їх за погодженням із прокурором до кримінальної відповідальності1.

Чинний КПК не розкриває змісту поняття "слідчий", а лише визначає відомчу приналежність слідчих. Так, у п. 17 ст. З і ст. 38 КПК зазначено, що досудове розслідування провадиться слідчими органів внутрішніх справ; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів державного бюро розслідувань.

Віднесення слідчого до числа учасників, які виконують функцію обвинувачення, попри регламентацію у КПК, у теорії процесу є спірним. Ще з радянських часів домінує думка, що слідчий виконує функцію розслідування злочинів, зміст якої становлять підфункції обвинувачення, захисту і вирішення справи. З позицій сучасного погляду на модель вітчизняного кримінального процесу, яка стає дедалі ближчою до змагальної, такий погляд на зміст функції слідчого вичерпав себе.

Змагальність процесу передбачає участь у ньому протилежних за інтересами сторін. Інтерес слідчого, покликаного протидіяти злочинності, полягає у викритті винного, повідомленні йому про підозру, складанні обвинувального акту і направленні матеріалів кримінального провадження з обвинувальним актом до прокурора для порушення ним державного обвинувачення. Поєднання в одній особі 3 процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) неминуче призводить до домінування якоїсь однієї функції. Слідчий, здійснюючи діяльність із розслідування кримінальних правопорушень, не може одночасно "сидіти на трьох стільцях".

З цього приводу відомий вчений-процесуаліст XIX століття (представник харківської школи права) В.П. Даневський писав: "Не кажучи вже про принципову помилку і практичну небезпеку поєднання в одній особі обов'язків судді і функцій сторін, одне ототожнення у слідчому ЦИХ останніх функцій вважається великою помилкою, яка згубно впливає на хід попереднього слідства, на його результати, а врешті-решт - і на вирішення справи по суті. Навряд чи можливо для однієї особи бути у справі й обвинувачем, і захисником. Ці функції принципово протилежні і неузгоджені, особливо тоді, коли вони зосереджені в особі, яка брала активну участь у збиранні доказів, які викривають і виправдовують. Створене законом становите слідчого - психологічно фальшиве: дуже важко у справі, що розслідується стосовно певної особи, водночас зосередити увагу, рівномірно напружену, на двох різних сторонах справи; нелегко скласти собі дві протилежні точки зору, які перебували б у становищі рівноваги і які слідчий перевіряв би з однаковою ревністю, упевненістю і силою логічного мислення. Рівновага неминуче має порушитися, переважна увага й енергія дослідника мають поступово обернутися у той чи інший бік".

Діяльність слідчого як учасника кримінального процесу розпадається на кілька функцій: розслідування (як пізнавальна функція); виховна - вплив на учасників досудового розслідування і на громадян, не залучених до кримінального провадження, з метою виховання їх у дусі дотримання законів; обвинувачення (як суто процесуальна функція). Остання функція виокремлюється у кримінальному процесі, у тому числі під час досудового розслідування, у контексті реалізації засади змагальності.

Якщо процесуальною функцією вважати функцію розслідування, то тоді стає незрозумілим, від кого чи від чого захитається (часто за допомогою захисника) підозрюваний. Захиститися віл розслідування неможливо.

Розслідування також слід розглядати як функцію державних органів, якими є органи досудового розслідування.

КПК 2012 року слідчого справедливо віднесено до числа учасників, які виконують процесуальну функцію обвинувачення (§ 2 гл. 3).

Дискусія щодо функцій слідчого породила в теорії процесу полеміку щодо відомчої належності слідчого апарату. На сьогодні існує 3 точки зору щодо місця органів досудового розслідування в системі апарату держави:

1) залишити слідчий апарат у підпорядкуванні тих відомств, де він знаходився в радянський час і протягом 20 років незалежності України. З прийняттям у 2012 році нового КПК слідчі підрозділи фактично залишилися у тих самих відомствах, де вони існували до реформування кримінального процесуального законодавства. Виняток становлять слідчі підрозділи органів прокуратури, які матимуть власну підслідність протягом 5 років від моменту набрання чинності КПК (відлік почався 20 листопада 2012 року). Після спливу цього терміну на виконання п. 9 розділу XV Конституції передбачається позбавлення прокуратури функції досудового розслідування;

2) слідчий апарат підпорядкувати суду, запровадивши посади слідчих суддів або судових слідчих (як це було за Статутом кримінального судочинства 1864 року), які б безпосередньо здійснювали досудове розслідування від початку до кінця. Однак такого підпорядкування в державах Європи, за винятком Франції, не існує. Але й ця держава робила спроби скасувати посади слідчих суддів у 2009 році за ініціативи Президента Ніколя Саркозі, який включив питання щодо скасування цих посад до своєї виборчої програми через невдоволення суспільства ефективністю функціонування цього інституту. Однак французький магістрат (сукупність судових чинів і прокурорів, а також виший адміністративних чиновників) не погодився на такий крок;

3) вивести його із підпорядкування окремих відомств і утворити самостійний слідчий апарат (комітет, службу, бюро). Питання про самостійний слідчий апарат час від часу виникає як підстава наукових дискусій. Реальних кроків щодо його реалізації у законодавстві не здійснено. Державне бюро розслідувань, про яке йдеться у ч. 4 ст. 216 КПК, є самостійним слідчим органом, але до його підслідності віднесені не усі кримінальні правопорушення, а лише ті, що вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище.

2. Підставою участі слідчого у кримінальному процесі є:

o отримання відомостей про кримінальне правопорушення;

o доручення керівника органу досудового розслідування.

3. Слідчий не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, що є підставою для відводу (самовідводу) прокурора (ст. 77 КПК), про що йшлося вище.

Питання про відвід слідчого вирішується слідчим суддею.

4. Слідчий зобов'язаний:

o виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі;

o у кожному випадку виявлення ознак кримінального правопорушення розпочати досудове розслідування;

o вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди тощо. Слідчий має право (ч. 2 ст. 40 КПК):

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам:

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом, тощо.

5. Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного законом для:

- здійснення досудового розслідування (ст. 219 КПК);

- виконання доручень суду (ч. 3 ст. 333 КПК).

6. Слідчі за невиконання своїх обов'язків можуть бути притягнуті до таких видів юридичної відповідальності:

o кримінальної процесуальної відповідальності - скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми, ТОЩО;

o кримінальної відповідальності за злочини.

- у сфері службової діяльності (розділ 17 КК);

- проти правосуддя (ст.ст. 371-374, 380-381-1 КК.

Після набрання чинності КПК 2012 року набула чинності і ст. 381-1 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність слідчого за умисне систематичне невиконання законних вказівок прокурора, наданих ним письмово в установленому КПК порядку при здійсненні кримінального провадження.

o дисциплінарної відповідальності згідно із НПА відомств, в яких вони працюють.