Світова глобальна комп’ютерна мережа Internet

Internet – це світова глобальна комп’ютерна мережа, що поєднує мільйони комп’ютерів і десятки мільйонів користувачів в усьму світі. Вона охоплює практично всю земну кулю і включає тисячі мережевих підсистем з комп’ютерами різних типів: від персональних до суперкомпютерів. Ніяка організація і ніхто особисто не адміністує мережу, вона існує і розвивається завдяки загальним зусиллям сотен тисяч добровільних активістів і багатьох організацій у різних куточках світу. Кожен користувач мережі Internet має унікальне ім’я (адресу).

Система імен мережі Internet. Адреса користувача в мережі Internet пердставлена 4-байтним числом, байти розділені крапкою. Оскільки граничне значення числа в кожнім байті 255, то діапазон користувачів від 0.0.0.0 до 255.255.255.255. Адреса в цифровій формі незручна і важка для запам’ятовування, тому була створена доменна система імен. Ця система прив’язує до цифрової адреси легку для запам’ятовування комбінацію скорочених слів. Простір доменних імен має ієрархічну структуру, схожу на структуру імен каталогів файлової системи. Це означає, що на кожнім рівні такої ієрархії можуть вказуватися імена піддоменів і конкретних комп’ютерів. Першим праворуч указується скорочена назва країни, наступним – імя піддомена і так далі до імені комп’ютера.

Слід підкреслити, що доменне ім’я не описує шлях, по якому потрібно передавати повідомлення, а тільки вказує, де знаходиться адресат. Шлях, по якому пересилаються повідомлення, вибирають служби маршрутизації. У загальному випадку існує кілька шляхів, по яких можна доставити повідомлення зазначеному адресату, і відправник незнає, по якому маршрути пересилається повідомлення в конкретному випадку.

Для комп’ютерів СЩА повне доменне ім’я може не включати код країни. Це повязано з тим, що мережа Internet “виросла” з національної мережі Arpanet, що охоплює тільки територію США. У цій мережі ім’я домена найвищого рівня визначало тип організації. Таку ж систему доменних імен іноді використовують і поза територією США.

При передачі повідомлення по мережі в ньому повинна бути IP-адреса. Для перекладу імені з цифрової форми в доменну і назад використовуються так звані DNS-сервери.

Сервіси і протоколи мережі Internet. У мережі Internet використовується передача з комутацією пакетів по протоколу TCP/IP. Цей протокол складається з транспортного протоколу TCP і мережевого протоколу IP. Сервіси мережі реалізуються протоколами більш високих рівнів.

Мережа Internet надає такі види сервісу:

1. Електронна пошта

2. Мережеві новини

3. Передача файлів

4. Пошук файлів

5. Віддалене керування комп’ютером

6. Предявлення і передача інформації в гіпермедійній формі.

Підключеня користувачів до мережі Internet. Послуги по підключенню до мережі Internet і використання сервісів Internet надають спеціальні організації – провайдери. Можна виділити 4 способи приєднання користувачів до мережі Internet. Ці способи визначають доступні сервіси Internet, швидкість обміну інформацією, а також вартість підключення і користування.

Користувач до мережі Internet може підключатися такими способами:

1. З’єднання в режимі віддаленого термінала. Комп’ютер користувача через модем і телефонну лінію з’єднується з комп’ютером, підключеним до Internet. Комп’ютер користувача не має IP-адреси і працює в режимі віддаленого термінала.

2. SLIP/PPP з’єднання.

3. З’єднання через ЛОМ. У цьому випадку комп’ютер користувача до ЛОМ, сервер якої має вихід в Internet. Користувачу доступні всі послуги, якими коритсується сервер.

4. З’єднання через виділену лінію. Комп’ютер користувача з’єднаний виділеною високошвидкісною лінією з мережею і може користуватися всіма сервісами Internet. Для підкючення до такої лінії звичайно використовуються спеціальні плати.

 

 

Локальні і глобальні мережі

 

 

Для класифікації комп'ютерних мереж використовуються різні ознаки, але частіше за все мережі ділять на типи по територіальній ознаці, тобто по величині території, яку покриває мережа. І для цього є вагомі причини, оскільки відмінності технологій локальних і глобальних мереж дуже значні, незважаючи на їх постійне зближення.

1.4.1. Особливості локальних, глобальних і міських мереж

 

До локальних мереж Local Area Networks (LAN) відносять мережі комп'ютерів, зосереджені на невеликій території (звичайно в радіусі не більше за 1-2 км). У загальному випадку локальна мережа являє собою комунікаційну систему, що належить одній організації. Через короткі відстані в локальних мережах є можливість використання відносно дорогих високоякісних ліній зв'язку, які дозволяють, застосовуючи прості методи передачі даних, досягати високих швидкостей обміну даними порядку 100Мбіт/c. У зв'язку з цим послуги, що надаються локальними мережами, відрізняються широкою різноманітністю і звичайно передбачають реалізацію в режимі on-line.

 

Глобальні мережі Wide Area Networks (WAN) об'єднують комп'ютери, що територіально розосередилися, які можуть знаходитися в різних містах і країнах. Оскільки прокладка високоякісних ліній зв'язку на великі відстані обходиться дуже дорого, в глобальних мережах часто використовуються вже існуючі лінії зв'язку, спочатку призначені зовсім для інших цілей. Наприклад, багато які глобальні мережі будуються на основі телефонних і телеграфних каналів загального призначення. Через низькі швидкості таких ліній зв'язку в глобальних мережах (десятки кілобіт в секунду) набір послуг, що надаються звичайно обмежується передачею файлів, переважно не в оперативному, а в фоновому режимі, з використанням електронної пошти. Для стійкої передачі дискретних даних по неякісних лініях зв'язку застосовуються методи і обладнання, істотно відмінні від методів і обладнання, характерних для локальних мереж. Як правило, тут застосовуються складні процедури контролю і відновлення даних, оскільки найбільш типовий режим передачі даних по територіальному каналу зв'язку пов'язаний зі значними спотвореннями сигналів.

 

Міські мережі (або мережі мегаполісів) Metropolitan Area Networks (MAN) є менш поширеним типом мереж. Ці мережі з'явилися порівняно недавно. Вони призначені для обслуговування території великого міста мегаполіса. У той час як локальні мережі найкращим образом підходять для розділення ресурсів на коротких відстанях і широкомовних передач, а глобальні мережі забезпечують роботу на великих відстанях, але з обмеженою швидкістю і небагатим набором послуг, мережі мегаполісів займають деяке проміжне положення. Вони використовують цифрові магістральні лінії зв'язку, часто оптичноволоконні, з швидкостями від 45 Мбіт/с, і призначені для зв'язку локальних мереж в масштабах міста і з'єднання локальних мереж з глобальними. Ці мережі спочатку були розроблені для передачі даних, але зараз вони підтримують і такі послуги, як видеоконференції і інтегральну передачу голосу і тексту. Розвиток технології мереж мегаполісів здійснювався місцевими телефонними компаніями. Історично склалося так, що місцеві телефонні компанії завжди володіли слабими технічними можливостями і через це не могли залучити великих клієнтів. Щоб подолати свою відсталість і зайняти гідне місце в світі локальних і глобальних мереж, місцеві підприємства зв'язку зайнялися розробкою мереж на основі самих сучасних технологій, наприклад технології комутації осередків SMDS або ATM. Мережі мегаполісів є суспільними мережами, і тому їх послуги обходяться дешевше, ніж побудова власної (приватної) мережі в межах міста.

1.4.2. Відмінності локальних мереж від глобальних

 

Розглянемо основні відмінності локальних мереж від глобальних більш детально. Оскільки останнім часом ці відмінності стають все менш помітними, то будемо вважати, що в даному розділі ми розглядаємо мережі кінця 80-х років, коли ці відмінності виявлялися вельми виразно, а сучасні тенденції зближення технологій локальних і глобальних мереж будуть розглянуті в наступному розділі, в протяжність, якість і спосіб прокладки ліній зв'язку. Клас локальних обчислювальних мереж по визначенню відрізняється від класу глобальних мереж невеликою відстанню між вузлами мережі. Це в принципі робить можливим використання в локальних мережах якісних ліній зв'язку: коаксіального кабелю, витої пари, оптичноволоконого кабелю, які не завжди доступні (через економічні обмеження) на великих відстанях, властивих глобальним мережам. У глобальних мережах часто застосовуються вже існуючі лінії зв'язку (телеграфні або телефонні), а в локальних мережах вони прокладаються заново.

Складність методів передачі і обладнання. У умовах низької надійності фізичних каналів в глобальних мережах потрібні більш складні, ніж в локальних мережах, методи передачі даних і відповідне обладнання. Так, в глобальних мережах широко застосовуються модуляція, асинхронні методи, складні методи контрольного підсумовування, квотування і повторна передача спотворених кадрів. З іншого боку, якісні лінії зв'язку в локальних мережах дозволили спростити процедури передачі даних за рахунок застосування немодульованих сигналів і відмови від обов'язкового підтвердження отримання пакету.

Швидкість обміну даними. Однією з головних відмінностей локальних мереж від глобальних є наявність високошвидкісних каналів обміну даними між комп'ютерами, швидкість яких (10,16 і 100 Мбіт/с) порівнянна з швидкостями роботи пристроїв і вузлів комп'ютера дисків, внутрішніх шин обміну даними і т. п. За рахунок цього у користувача локальної мережі, підключеного до виділеного ресурсу (наприклад, диску сервера), що розділяється, складається враження, що він користується цим диском, як “своїм”. Для глобальних мереж типові набагато більш низькі швидкості передачі даних 2400, 9600, 28800, 33600 біт/с, 56 і 64 Кбіт/с і тільки на магістральних каналах до 2 Мбіт/с.

Різноманітність послуг. Локальні мережі надають, як правило, широкий набір послуг це різні види послуг файлової служби, послуги друку, послуги служби передачі факсимільний повідомлень, послуги баз даних, електронна пошта і інші, в той час як глобальні мережі в основному надають поштові послуги і іноді файлові послуги з обмеженими можливостями передачу файлів з публічних архівів віддалених серверів без попереднього перегляду їх змісту.

Оперативність виконання запитів. Час проходження пакету через локальну мережу звичайно становить декілька мілісекунд, час же його передачі через глобальну мережу може досягати декількох секунд. Низька швидкість передачі даних в глобальних мережах утрудняє реалізацію служб для режиму on-line, який є звичайним для локальних мереж.

Розділення каналів. У локальних мережах канали зв'язку використовуються, як правило, спільно відразу декількома вузлами мережі, а в глобальних мережах індивідуально.

Використання методу комутації пакетів. Важливою особливістю локальних мереж є нерівномірний розподіл навантаження. Відношення пікового навантаження до середньої може становити 100:1 і навіть вище. Такий трафік звичайно називають пульсуючим. Через цю особливість трафіка в локальних мережах для зв'язку вузлів застосовується метод комутації пакетів, який для пульсуючого трафіка виявляється набагато більш ефективним, ніж традиційний для глобальних мереж метод комутації каналів. Ефективність методу комутації пакетів полягає в тому, що мережа загалом передає в одиницю часу; більше даних своїх абонентів. У глобальних мережах метод комутації пакетів також використовується, але нарівні з ним часто застосовується і метод комутації каналів, а також некомутовані канали як успадковані технології некомп'ютерних мереж.

Масштабованість. “Класичні” локальні мережі володіють поганою масштабованісттю через жорсткість базових топологій, що визначають спосіб підключення станцій і довжину лінії. При використанні багатьох базових топологій характеристики мережі різко погіршаються при досягненні певної межі по кількості вузлів або протяжності ліній зв'язку. Глобальним же мережам властива хороша масштабованість, оскільки вони спочатку розроблялися з розрахунку на роботу з довільними топологіями.

1.4.3. Тенденція до зближення локальних і глобальних мереж

 

Якщо брати до уваги всі перераховані вище відмінності локальних і глобальних мереж, то стає зрозумілим, чому так довго могли існувати роздільно два співтовариства фахівців, що займаються цими двома видами мереж. Але за останні роки ситуація різко змінилася.

 

Фахівці з локальних мереж, перед якими встали задачі об'єднання декількох локальних мереж, розташованих в різних, географічно віддалених один від одного пунктах, були вимушені почати освоєння чужого для них світу глобальних мереж і телекомунікацій. Тісна інтеграція віддалених локальних мереж не дозволяє розглядати глобальні мережі у вигляді “чорного ящика”, що являє собою тільки інструмент транспортування повідомлень на великі відстані. Тому все, що пов'язано з глобальними зв'язками і віддаленим доступом, стало предметом повсякденного інтересу багатьох фахівців з локальних мереж.

 

З іншого боку, прагнення підвищити пропускну спроможність, швидкість передачі даних, розширити набір і оперативність служб, іншими словами, прагнення поліпшити якість послуг, що надаються все це примусило фахівців з глобальних мереж звернути пильну увагу на технології, що використовуються в локальних мережах.

 

Таким чином, в світі локальних і глобальних мереж явно намітилося рушення назустріч один одному, яке вже сьогодні привело до значного поєднання технологій локальних і глобальних мереж.

 

Одним з виявів цього зближення є поява мереж масштабу великого міста (MAN), що займають проміжне положення між локальними і глобальними мережами. При досить великих відстанях між вузлами вони володіють якісними лініями зв'язку і високими швидкостями обміну, навіть більш високими, чим в класичних локальних мережах. Як і у разі локальних мереж, при побудові MAN вже існуючі лінії зв'язку не використовуються, а прокладаються наново.

 

Зближення в методах передачі даних відбувається на платформі оптичної цифрової (немодульованої) передачі даних по оптичноволоконих лініях зв'язку. Через різке поліпшення якості каналів зв'язку в глобальних мережах почали відмовлятися від складних і надмірних процедур забезпечення коректності передачі даних. Прикладом можуть служити мережі Frame Relay. У цих мережах передбачається, що спотворення бітів відбувається настільки рідко, що помилковий пакет просто знищується, а всі проблеми, пов'язані з його втратою, вирішуються програмами прикладного рівня, які безпосередньо не входять до складу мережі Frame Relay.

 

За рахунок нових мережевих технологій і, відповідно, нового обладнання, розрахованого на більш якісні лінії зв'язку, швидкості передачі даних у вже існуючих комерційних глобальних мережах нового покоління наближаються до традиційних швидкостей локальних мереж (в мережах Frame Relay зараз доступні швидкості 2 Мбіт/с), а в глобальних мережах ATM і перевершують їх, досягаючи 622 Мбіт/с.

 

Внаслідок служби для режиму on-line стають звичайними і в глобальних мережах. Найбільш яскравий приклад гіпертекстова інформаційна служба World Wide Web, що стала основним постачальником інформації в мережі Internet. Її інтерактивні можливості перевершили можливості багатьох аналогічних служб локальних мереж, так що розробникам локальних мереж довелося просто запозичити цю службу у глобальних мереж. Процес перенесення служб і технологій з глобальних мереж в локальні набув такого масового характеру, що з'явився навіть спеціальний термін intranet-технології (intra внутрішній), вказуючи застосування служб зовнішніх (глобальних) мереж у внутрішніх локальних.

 

Локальні мережі переймають у глобальних мереж і транспортні технології. Всі нові швидкісні технології (Fast Ethernet, Gigabit Ethernet, l00VG-AnyLAN) підтримують роботу по індивідуальних лініях зв'язку нарівні з традиційними для локальних мереж лініями, що розділяються. Для організації індивідуальних ліній зв'язку використовується спеціальний тип комунікаційного обладнання комутатори. Комутатори локальних мереж сполучаються між собою по ієрархічній схемі, подібно тому, як це робиться в телефонних мережах: є комутатори нижнього рівня, до яких безпосередньо підключаються комп'ютери мережі, комутатори наступного рівня з'єднують між собою комутатори нижнього рівня і т. д. Коммутатори більш високих рівнів володіють, як правило, більшою продуктивністю і працюють з більш швидкісними каналами, ущільняючи дані нижніх рівнів. Комутатори підтримують не тільки нові протоколи локальних мереж, але і традиційні Ethernet і Token Ring.

 

У локальних мережах останнім часом приділяється така ж велика увага методам забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу, як і в глобальних мережах. Така увага зумовлена тим, що локальні мережі перестали бути ізольованими, частіше за все вони мають вихід у “великий мир” через глобальні зв'язки. При цьому часто використовуються ті ж методи шифрування даних, аутентификація користувачів, зведення захисних бар'єрів, що оберігають від проникнення в мережу ззовні.

 

І нарешті, з'являються нові технології, спочатку призначені для обох видів мереж. Найбільш яскравим представником нового покоління технологій є технологія ATM, яка може служити основою не тільки локальних і глобальних комп'ютерних мереж, але і телефонних мереж, а також широкомовних відеомереж, об'єднуючи все існуючі типи трафіка в одній транспортній мережі.

Висновки

Класифікуючи мережі по територіальній ознаці, розрізнюють локальні (LAN), глобальні (WAN) і міські (MAN) мережі...

LAN зосереджені на території не більше за 1-2 км; побудовані з використанням дорогих високоякісних ліній зв'язку, які дозволяють, застосовуючи прості методи передачі даних, досягати високих швидкостей обміну даними порядку 100 Мбіт/с. Послуги, що надаються відрізняються широкою різноманітністю і звичайно передбачають реалізацію в режимі on-line.

WAN об'єднують комп'ютери, що розосередилися на відстані сотень і тисяч кілометрів. Часто використовуються вже існуючі не дуже якісні лінії зв'язку. Більш низькі, ніж в локальних мережах, швидкості передачі даних (десятки кілобіт в секунду) обмежують набір послуг, що надаються передачею файлів, переважно не в оперативному, а в фоновому режимі, з використанням електронної пошти. Для стійкої передачі дискретних даних застосовуються більш складні методи і обладнання, чим в локальних мережах.

MAN займають проміжне положення між локальними і глобальними мережами. При досить великих відстанях між вузлами (десятки кілометрів) вони володіють якісними лініями зв'язку і високими швидкостями обміну, іноді навіть більш високими, ніж в класичних локальних мережах. Як і у разі локальних мереж, при побудові MAN вже існуючі лінії зв'язку не використовуються, а прокладаються наново.

Мова HTML і Web-дизайн

 

Мова HTML (HyperText Markup Language – мова розмітки гіпертексту) являє собою

 

стандартну мову, призначену для створення гіпертекстових документів в середовищі WWW (World Wide Web – Всесвітня павутина). HTML – документи (або Web-документи) можна переглядати веб-браузерами різних типів. Якщо документ створений з використанням HTML, веб-браузер може інтерпретувати HTMLдля виділення різних елементів документу і їх обробки.

 

Основною перевагою HTML являється те, що документ може бути переглянутий на веб-браузерах різних типів і на різних платформах. HTML — один із найбільш простих мов створення веб-сторінок. HTML-документи можуть бути створені за допомогою любого текстового редактора чи спеціалізованих HTML-редакторів і конвертерів. HTML-документ — це звичайний файл у форматі ASCII. На його основі лежать спеціалізовані дескриптори (теги), які і визначають правила форматування даних. Код програми написаний на мові HTML – звичайний текстовий файл, тому найпростіше його писати у простому Блокноті — стандартна Windows-програма. Прикладом програми, написаної на мові HTML в блокноті, показано на рисунку1. Код програми написаний в простому Блокноті стандартно зберігаються у форматі.txt, для того щоб зберегти це у вигляді Web-сторінки нам потрібно замість формату txt написати.html. Ім'я HTML-документу слід писати латинськими літерами без пробілів. Також на підтримку мови HTML було створено серію мов програмування, таких як Java, JavaScript, Perl, PHP і т. д. З допомогою яких стало можливо створення динамічних веб-сторінок, включаючих форм, таблиці, фрейми та інші елементи.

 

Основа WWW – мова програмування HTML (Hyper Text Marker Language). HTML

є підмножиною більш складної мови SGML.

 

Мова HTML використовує спеціальні опції-теги, що вводяться в текстові

документи та показують, яким чином інформація повинна виводитися на

екран. Всі документи HTML – суто текстові. Web-броузери, наприклад

Netscape, зчитують документи HTML та визначають, яким чином виводити ту

інформацію, яка в них міститься.

 

Теги визначають, яку частину тексту необхідно відтворити більш жирним

шрифтом (у вигляді заголовку), яким повинен бути формат броузерів, де

розміщувати графіку та яким чином посилатися на інші Web-сторінки.

 

Web – це дещо більше, ніж пов’язані між собою за допомогою посилань

тисячі різноманітних документів. Web використовує власний спосіб зв’язку

– протокол HTTP (Hyper Text Transfer Рrotocol) – це протокол Internet,

що дозволяє двом комп’ютерам спілкуватися між собою у визначеній формі.

 

Використовуючи Web, HTML та HTTP можливо включити в розроблювані

Web-сторінки наступні Internet-сервіси: UseNet, FTP, Gopher, WAIS,

Telnet та Е-mail.

 

На відміну від телебачення, WWW – це додаткове середовище. Користувачі

визначають, який із Web-вузлів вони відвідають, як довго вони будуть

вивчати інформацію і куди вони відправляться далі. Більш того,

Web-сторінки часто ведуть діалог з користувачем. Система Web – це

інки часто ведуть діалог з користувачем. Система Web – це

розподілена інформаційна система. Web-сервери розташовані по всьому

світі, і не існує основного центрального Web-сервера. Тому, коли один із

серверів виходить з ладу, інший продовжує працювати.

 

Для доступу до Web необхідне спеціальне підключення до Internet, що

виконується по технології “клієнт-сервер”. З’єднання за протоколом SLIP

(Serial Line Internet Protocol) або PPP (Point-to-Point Рrotocol)

дозволяє користувачам Internet завантажувати необхідну їм інформацію в

свої комп’ютери, щоб в наступний раз її не потрібно було шукати.

З’єднання SLIP/РРР дозволяють навіть виконувати декілька завдань

одночасно: проглядати Web, отримувати електронну пошту та читати новини.

Тому необхідно, щоб ваш Internet-провайдер (ISP) надавав вам доступ

SLIP/РРР. Багато провайдерів включають у постачання клієнтського

програмного забезпечення такі протоколи. На платформах РС часто

вживається клієнтська програма WinSock (Windows Socket). Можна знайти

таку програму за адресою: http://www.shareware.com. Для передачі великих

обсягів інформації потрібен швидкий модем: 14400 бод або 28800 бод.

Інформація про модеми знаходиться за адресою http://www.use.com.

 

Інша можливість – отримати у вашій телефонній компанії ISDN – карту

цифрової мережі інтегрованих послуг (Integrated Service Digital

Network). Коли ви бажаєте користуватися Internet довгий час, це вигідно:

адже з’єднання по ISDN дає швидкість до 128000 бод.

 

За декілька останніх років мова HTML зазнала великих змін: від версії

2.0 до версії 4.0. Але незабаром з’являться нові розширення HTML, які

дозволять простіше інтегрувати мультимедійні файли з великою гнучкістю

при компонуванні сторінки.

 

Зараз починають використовувати нове розширення HTML. Це концепція

таблиці каскадних стилів (cascading style sheets – CSS). CSS дозволяє

керувати певними атрибутами шрифту тексту на вашій Web-сторінці та

зробити подання інформації значно більш різноманітним.

 

На арену WWW виходить також мова VRML (Virtual Reality Modeling Language

– мова моделювання віртуальної реальності). VRML дозволяє створити в Web

інтерактивні трьохвимірні світи.

 

 

Веб-дизайн (от англ. Web design) — отрасль веб-разработки и разновидность дизайна, в задачи которой входит проектирование пользовательских веб-интерфейсов для сайтов или веб-приложений. Веб-дизайнеры проектируют логическую структуру веб-страниц, продумывают наиболее удобные решения подачи информации, а также занимаются художественным оформлением веб-проекта. В результате пересечения двух отраслей человеческой деятельности грамотный веб-дизайнер должен быть знаком с последними веб-технологиями и обладать соответствующими художественными качествами.

 

Веб-дизайн — вид графического дизайна, направленный на разработку и оформление объектов информационной среды интернета, призванный обеспечить им высокие потребительские свойства и эстетические качества. Подобная трактовка отделяет веб-дизайн от веб-программирования, подчеркивает специфику предметной деятельности веб-дизайнера, позиционирует веб-дизайн как вид графического дизайна[1].

 

Предлагается более краткая формулировка:

Дизайн веб-ресурса (веб-дизайн) — спроектированная структура веб-ресурса, отличающаяся оригинальностью применения цветовых и технических решений, обеспечивающая эстетическое восприятие и удобство пользования веб-ресурсом.

 

В настоящее время услуги веб-дизайна предоставляют как специальные компании, так и частные лица (веб-дизайнеры или веб-мастера, являющиеся фрилансерами).

 

Веб-дизайнер — сравнительно молодая профессия, и профессиональное образование в области веб-дизайна в России пока не распространено. В связи с увеличением спроса на интернет, растет и спрос на дизайн сайтов, увеличивается количество веб-дизайнеров.

 

 

Основні поняття служби WWW

 

Основні вживані терміни Всесвітньої павутини

 

Наведемо роз’яснення деяких термінів, які використовуються в WWW. HTML (hyper text markup language, мова розмітки гіпертексту). Це формат гіпермедійних документів, які використовують в WWW для представлення інформації. Цей формат описує вміст документу, його структуру, а також його зв’язки з іншими документами. Зовнішній вигляд документа на екрані користувача визначається навігатором — якщо користувач працює за графічним або текстовим терміналом, у кожному випадку документ на екрані матиме різний вигляд. HTML виконує інтегруючу роль для елементів гіпермедійного документа. Імена файлів у форматі html, як правило, закінчуються на html (або мають розширення htm у випадку, якщо сервер працює під Windows). URL (uniform resource locator, універсальний вказівник на ресурс). Таку назву носять словесні посилання на будь-які інформаційні ресурси Internet. До ресурсів Internet можна отримувати доступ і за IP-адресою певного комп'ютера. HTTP (hypertext transfer protocol, протокол передачі гіпертексту). Таку назву носить протокол, за яким взаємодіють клієнт та сервер WWW для передавання гіпермедійного документа клієнту.

 

WWW — сервіс прямого доступу, який потребує повноцінного підключення до Internet. Він вимагає швидких ліній зв’язку для документів, що містять багато графічної або іншої нетекстової інформації. Коли швидкості нижчі, втрачається частина переваг, які зробили WWW таким популярним.

 

 

Веб-сайт це спеціальна програма (інколи набір програм), що за запитом клієнта (браузера) повертає йому Веб-сторінку у відповідь. Іншими словами, Ви на свому комп'ютері запускаєте програму-браузер (Internet Explorer, Mozilla FireFox, Opera,...) і в рядку адреси набираєте доменне ім`я сайту.

 

Наприклад: pedcollege.sambir.biz і натискаєте на клавіатурі клавішу "Enter". На забувайте, що даному випадку в кінці обов'язково потрібно натискати цю клавішу.

 

Через секунду головна сторінка сайту з'явиться перед Вами. За цей час дана адреса, як запит надійшла до відповідного сервера і той згенерував чи просто надіслав у відповідь сторінку. Усі сторінки формуються спеціальною мовою розмітки - HTML. Навіть коли Ви зараз читаєте цю лекцію, можете переглянути в горі свого браузера рядок адреси. Там побачите такий текст:

 

http://www.eduforme.org/mod/page/view.php?id=189

 

http:// - це назва протоколу, згідно якого дану сторінку передано нам, вводити в рядку адреси не обов'язково;

 

www.eduforme.org - доменне ім'я (адреса) сайту;

 

/mod/page/view.php?id=189 - сам запит. Для досконалого розуміння подібних запитів потрібно вміти програмувати мовою PHP.

 

Якщо уважно розглянемо наступні два запити, то легко помітимо, що вони належать різним сайтам.

http://www.eduforme.org/mod/page/view.php?id=189

http://pedcollege.sambir.biz/forum.html?func=view&catid=15&id=702

 

В перщому запиті міститься адреса сайту www.eduforme.org, в другому - pedcollege.sambir.biz

 

В даній темі, Ви повинні навчились вводити в рядок адреси доменні імена сайтів, тобто переходити на їхні сторінки безпосередньо і відрізняти рядки адрес різних сайтів.