Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Історичні твори романтиків про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєїСодержание книги
Поиск на нашем сайте
384 Американський романтизм Американський романтизм 385
землі, гордості за неї, землі, за яку так мужньо билися їхні діди й прадіди, їхні батьки, на якій всі вони так невтомно трудилися. З іншого боку, в цих творах історія часто є лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення, часова відстань використовується для художнього ефекту. Твори Купера чи Готорна, в яких події відбуваються в минулому, не були класичними історичними романами у вальтерскоттівському дусі. У Купера це скоріше пригодницька проза із значними елементами історизму, у Готорна — психологічна. Вони не дають широкої картини найважливіших подій історії, але з великою майстерністю відтворюють ауру відшумілого часу. Це ж можна твердити і про Ірвінга. Для романтизму характерне особливе значення зображення природи у ліричному, символічному, алегоричному плані, а не лише як місця дії творів. Американські письменники із захопленням малюють природу своєї великої країни, вона відіграє в їхніх творах важливу роль, часто стає одним з персонажів. Своєрідність картин природи (у Ірвінга, Купера чи Мелвілла) полягає насамперед у тому, що це природа ще маловідомого континенту чи екзотичних островів (як у Мелвілла). Головний персонаж в пейзажах Купера — ліс, Мелвілла — океан, Ірвінга — міські патріархальні околиці. Готорн уміє передати атмосферу старовинного міста, наділяючи будинки чи вулиці доброю або злою душею. Ліс у Купера — це місце, де живуть його герої, він для них і дім, і захисник, і годувальник. Однак у ньому може ховатися і щось страшне, містичне. Він пов'язаний з людьми своїми вітами та корінням і так само, як його мешканці, страждає від безжалісного наступу цивілізації. Природа в творах американських романтиків часто виступає як одвічна могутня сила, байдужа до радощів і страждань людей, як втілення божественного начала, що вище за людину. Це в першу чергу типове для Мелвілла, його зображень морської стихії. На лоні незайманої природи живуть у суголоссі з її ритмами "природні" люди. У європейських романтиків це найчастіше були умоглядні ідеальні постаті, втілення всіх чеснот неспотвореної цивілізованим суспільством індивідуальності. У Мелвілла і Купера "дикуни" — живі люди, яких автори добре знають, з якими стикалися. Звичайно, їм як художнім образам притаманні певні типові для романтизму риси, певна концентрація позитивних чи негативних якостей, ушляхетнення їх мислення і способу життя тощо. Однак Чингачгук або його антитеза Магуа при тому, що перший втілює кращі людські й національні якості, а другий, підступний і зрадливий, — найгірші, обидва не є схемами доброчесності чи пороку, а повнокровними людьми, в існування і вчинки яких можна вірити. Зображення незайманої природи американського континенту і його корінних мешканців овіяно в творах романтиків ностальгією за тим, що було таким прегарним і що нищить новий час. Та картини природи мають й інший настрій — оптимістичний. Це захоплення безмежністю країни, щедрістю її рослинного і тваринного світу, мальовничістю краєвидів. Поетизація природи вітчизни виконує роль збудника патріотичних почуттів. Ще одним завданням, яке виконував американський романтизм, було об'єднання творчих сил різних регіонів у єдину культурну спільноту — національне красне письменство. Культурні центри різних частин США ще на початку XIX ст. мали суттєві відмінності. Поступово вони почали згладжуватися, але лишалися помітними впродовж усього сторіччя. Та й тепер говорять про "південну школу" або "школу Нью-Йоркера", тобто своєрідність літератури Півдня і Півночі певною мірою зберігається. За часів романтизму творчість письменників Нової Англії (Бостон, Конкорд) відрізнялася за своєю тематикою, філософсько-етичною наснагою, естетичними особливостями, мовними нюансами тощо від красного письменства Півдня, так званого Віргінського ренесансу. Західний романтизм або романтизм "кордону" не був схожий на той же напрям на Цівнічному Сході, де головним осередком культурного життя був Нью-Йорк. Південь не висунув крім Едгара По жодного великого романтика. Але По не був типовим південним письменником, недарма йому дорікали в космополітизмі. В його творах марно було б шукати яскраву картину життя плантаторського Півдня, цієї американської варіації античної Греції, як прагнули представити цю частину Сполучених Штатів ідеологи і захисники рабовласництва. Найбільша кількість яскравих південних письменників прийшла в літературу у другій половині століття. Такі романтики як Гар-рієт Бічер-Стоу, і реалісти як Марк Твен розповіли світу про найпекучіші проблеми Півдня, передусім — негритянську. Та їхня творчість виходить за часові межі цієї книги. Четверо з найбільших романтиків першої половини XIX ст. походили з Північного Заходу, з Нової Англії. В 386 Американський романтизм Американський романтизм 387
новоанглійському Сейлемі народився і провів багато років життя історик і побутописець цієї цитаделі протестантизму Натаніель Готорн. Нью-Йорк був батьківщиною Вашингтона Ірвінга — свого сатиричного літописця, описувача звичаїв і побуту його засновників. Неподалік від цього найбільшого капіталістичного міста США народився Фенімор Купер — батько американського історико-аван-тюрного і сучасного соціально-політичного роману. З Нью-Йорком не раз зв'язувала доля Мелвілла, який передав у химерних символах "Мобі Діка" свій розпач через недосконалість оточуючого світу і трагічну роздвоєність людини в ньому. Всі ці художники не були об'єднані якоюсь літературною школою, сповідували різні політичні погляди, дотримувались різних філософських уявлень. І все ж вони були згуртовані спільними принципами романтизму, яскраво вираженими стильовими основами романтичної поетики. У свідомість своїх читачів за межами Сполучених Штатів вони увійшли не як письменники з Бостону, Філадельфії, Нью-Йорку чи західного "кордону", а як американські письменники. На відміну від спорідненого англійського американський романтизм уславився не поезією, а прозою. Всі най-значніші американські романтики першої і другої генерації були прозаїками, в тому числі і геніальний поет-лірик По. Вагомість внеску письменників США у становлення і розвиток прозаїчних жанрів безперечний. Ірвінг, По, Готорн своїми оповіданнями допомогли кристалізації новелістичного жанру з досить аморфної маси есе, нарисів, подорожніх нотаток і т. п., виробили принципи короткої прози, яка стала улюбленою в літературі США. Купер, Готорн, Мелвілл створили справжній американський роман з великим розмаїттям його піджанрів — історично-пригодницьким, морським, утопічним, звичаєво-сатиричним, психологічним, про подорожі тощо. Вони були часто першовідкривачами в царині нових тем і романних структур. А Едгара По справедливо вважають одним із перших майстрів науково-фантастичного і детективного оповідання. Загалом можна твердити, що завдання, покладене на них історією, — створення національної літератури — американські романтики виконали. ВАШИНГТОН ІРВІНГ (1783-1859)
ашингтон Ірвінг — визнаний класик американської літератури. Він вважається зачинателем романтизму США, видатною постаттю першого покоління романтиків. Письменник працював у різних жанрах красного письменства: писав оповідання, есе, дорожні нариси, гумористичні і сатиричні статті та нотатки, історичні дослідження, біографії видатних людей тощо. Крім прози його вабили поезія і малярство. Збереглися його малюнки, які перевершують звичний аматорський рівень. Але з багатої творчої спадщини Ірвінга, який прожив довге життя і не відкладав пера до глибокої старості, живими і цікавими для сучасних читачів лишилися насамперед його новели та великі оповідання, а серед них справжня перлина американського романтизму "Ріп Ван Вінкль". Цей твір зажив всесвітньої слави, надихав митців різних країн — поетів, музикантів, художників. Його наслідували, пародіювали, перелицьовували. Гумором, сатиричною в'їдливістю, жартівливою фантазією смішить і сьогодні веселий, дотепний літопис "Історія Нью-Йорка від сотворения світу до кінця голландської династії", написаний двадцятишестилітнім автором й пройнятий, як він сам вважав, "молодечим зухвальством". За життя Ірвінг був визнаний далеко за межами вітчизни. Серед його шанувальників були Вальтер Скотт, Колрідж, Байрон і багато інших письменників-сучасників. Автор "Ріпа Ван Вінкля" ставив собі за мету створення оригінальної національної романтичної прози і досягнув цього. Незважаючи на очевидний вплив німецького та англійського романтизму, вільне запозичення тем, сюжетів, образів, емоційних барв з чужих літератур, кращі твори Ірвінга мають свій яскраво виражений американський характер. Вони дають художньо досконалу, пластичну і барвисту картину життя Нового Світу в добу, яка передувала війні за незалежність, і в пізніший період. У Ірвінга були й твори іншої тематики, однак саме ці складають найбільшу цінність з художньої точки зору і за своїм змістом залишаються живою спадщиною письменника. Вашингтон Ірвінг народився у сім'ї шотландського пересельця, досить заможного торгівця залізним товаром. У дитинстві малий Вашингтон відзначався мрійливою вдачею, дуже любив читати і слухати оповідання про давні 388 Американський романтизм Американський романтизм 389
часи. Сім'я жила в Нью-Йорку, у тій частині міста, де було найбільше потомків перших голландських пересельців з Європи, які дотримувалися стародавніх форм життя, звичаїв, побуту, трудових навичок. Малий Вашингтон товаришував з їхніми дітьми, відвідував їхні оселі, захоплюючись оповідями про славні старі часи Нового Амстердаму, як колись (до другої половини XVII ст.) називали Нью-Йорк. Дитячі та юнацькі враження, по-художницьки гострі, яскраві, поетичні, мальовничі, овіяні меланхолією та ліризмом і одночасно сповнені гумору, стали пізніше основою кращих, найбільш самобутніх і новаторських творів письменника. Ірвінг не був схильним до якоїсь практичної діяльності, в дусі прагматичної практики підприємців чи політиків Молодої Америки, але духовно був дуже активною людиною. Зацікавлення літературною творчістю виявилося у нього надто рано. Разом із товаришем дитячих і юнацьких років, майбутнім письменником Голдінгом він почав у 1807 р. видавати гумористичний альманах "Сальмагунді" (назва їжі, в яку входять різні, досить несподівані інгри-дієнти, тобто "суміш"), який викликав неабияке зацікавлення. В ньому були зібрані різні смішні або дивні історії, анекдоти, міські новини та плітки. А об'єднане все було постатями трьох диваків, які збираються разом у старому заміському маєтку, весело проводять час і говорять про всілякі речі, оповідаючи один одному різні історії, побрехеньки, пережите самими, або почуте від інших. Альманахи були в цей час надто поширені в Європі. Це була справжня мода. Знайшли вони своїх прихильних читачів і у Сполучених Штатах. Коли Ірвінг почав займатися видавничою діяльністю, він уже мав, насамперед через особливу схильність до подорожей, неабиякий досвід. У 1803 р. він подорожував через незаселені області США та Канади. Наступного року відвідав Італію, Францію, Швейцарію, Голландію. Такі подорожі, які іноді тривали роками, були своєрідним звичаєм для американських юнаків із заможних родин, як колись для хлопців з родин ремісників Європи була обов'язковою школа мандрівок по чужих краях для набуття досвіду і вдосконалення майстерності в обраному фасі. І пізніше Ірвінг багато мандрував, роками жив закордоном. З 1815 по 1820 pp. він жив у Англії, а потім в Іспанії. На батьківщину він повернувся лише у 1832 р. Знайомство з чужими країнами, природою, культурою, літературою, історією інших народів виявилося для Ірвінга напрочуд плідним. Багато книжок він написав саме на матеріалі своїх подорожей по Америці і Європі. Восени 1809 р. в ньюйоркській газеті з'явилася замітка: "Малий джентельмен похилого віку у старому чорному каптані і трикутному капелюсі, Нікербокер на ім'я, певний час тому полишив своє житло, і відтоді про нього нічого не відомо. Оскільки є підстави вважати, що він трохи несповна розуму, його відсутність нас дуже бентежить. Будь-яка відомість про нього буде із вдячністю прийнята в готелі "Колумбія" на Малбері-стріт або у редакції газети". Так почалася кумедна й пустотлива містифікація, якій випало жити в пам'яті і читачів, і її автора дуже довго. Кілька тижнів пізніше, коли багато людей, повіривши вигадці, співчували Нікербокеру і шукали його, з'явилося нове повідомлення. Власник заїзду, де жив до зникнення маленький джентельмен, сповіщав, що по нь'ому лишилося два мішки цікавих паперів і, якщо він не повернеться і не сплатить борг за проживання, то власник помешкання буде змушений ці папери продати. Нарешті, 6 грудня 1809 р. газета "Америка сітізен" сповістила про вихід "Історії Нью-Йорка", написаної Дідріхом Нікербокером". Повна назва книги — "Історія Нью-Йорка від сот-воріння світу до кінця голландської династії" (далі йдуть ще пояснення, але їх звичайно у назву не включають) — твір сатиричний, в якому критичний пафос досягає іноді Свіфтової сили, хоча загальна тональність оповіді літописця радше жартівливо-гумористична. Від першої до останньої сторінки літопису в ньому панує іронія, надаючи йому зухвалого, задерикуватого, жвавого і веселого характеру. Здається, що для автора нема ніяких авторитетів ні в минулому, ні в сьогоденні, ні у Сполучених Штатах, ні в Голландії або Англії. В усьому він бачить смішний, жалюгідний, фальшивий бік. Це можна було б назвати молодечим цинізмом, якби не справжня любов до своєї далекої від досконалості вітчизни. Оповідь про давні часи голландського панування на Манхеттані і в його околицях за всієї своєї в'їдливої іронічності і подекуди раблезіанського гумору начебто оповита серпанком ліричної ностальгії за давніми часами. Перші осідники на американській землі були кумедними, недолугими із сучасної точки зору, вони жили ліниво й сонно, не цікавилися нічим крім своїх дрібних приватних справ, любили поїсти і добряче випити, не відзначалися 390 Американський романтизм Американський романтизм 391
ініціативою, а подекуди й хоробрістю тощо. Однак були їм притаманні приваблива порядність, статечність, чесність, надійність, працьовитість. Вони повільно копирсалися на своїх капустяних городах, до блиску вишаровували підлоги, меблі, посуд, регулярно відвідували церкву і читали біля домового вогнища Біблію, робили все неквапливо, але сумлінно, вдовольнилися скромним достатком і не зазіхали войовничо на чуже. їхні чепурні будиночки і садочки, їхній традиційний стародавній одяг з високими капелюхами і пишними штаньми, котрі одягалися у великій кількості одні на одні, важкими каптанами з товстезного сукна, — в усьому цьому була якась тепла й затишна патріархальність (принаймні, так здавалося письменникові), була норма звичного побуту, привабливого саме своєю консервативністю, усталеністю, спокоєм. І тут виникає протиставлення — пряме чи приховане — днів минулих і американського сьогодення. Багато в чому саме заради нього і написана "Історія Нью-Йорка". Це романтичне протиставлення є несучою конструкцією оповіді. З нього випливає, що колись у XVII чи на початку XVIII ст. світ був ліпшим, недоторкана природа пишнішою, свіжішою, духмянішою, а люди добрішими та щасливішими. Звичайно, так міг відчувати старий Нікербокер, але за цим фіктивним оповідачем ховався зовсім молодий автор, і його ностальгія за "славним минулим" була неприйняттям багатьох явищ, процесів, тенденцій сучасності. Молодий Ірвінг з сумом спостерігав рух незалежних Сполучених Штатів на манівці егоїзму, зажерливості, прагнення збагачення за всіляку ціну, підсилення і загострення в країні соціальної, релігійної, расової ворожнечі, жорстокості у міжлюдських відносинах, позбавлених будь-якої сентиментальності й тепла, зрештою, відмову від "святих" принципів, закладених у Конституції 1787 р. і "Біллі про права". Структурно "Історія..." складалася з семи книг, які в свою чергу поділялися на окремі розділи з довгими назвами, які іронічно й принадливо передавали зміст цих розділів. Перша книга носить космогонічний характер, вона стосується не історії Америки, а людства взагалі. В ній безліч посилань на наукові і ненаукові джерела. Це суцільна блискуча пародія на подібні видання, зокрема й американські. В другій ідеться про прибуття перших голландських посельців і те, як вони влаштовуються у нових місцях. Починаючи з третьої книги, літописець розповідає про перших губернаторів Нью-Йорка й довколишніх земель та про справжні чи міфічні події американської історії. У перших, "універсальних", розділах органічно сполучаються просвітительські і романтичні ідеї, звучить гостра насмішка над церковною ортодоксією, національними та расовими передсудами. І тут, і далі, крім іронії з усіма її відтінками, важливою барвою в прозі Ірвінга є гіпербола. Перебільшення, пере-яскравлення, фарсовість постатей та епізодів нагадує барви і прийоми ярмаркової вистави, що їх так полюбляв народ. Та це не тотожність, а певна схожість, не фольклорний, а літературний гіперболізм і кольоровість, котрі, як і у Рабле, беруть початок з джерела народної оповіді, казки, легенди. Гіпербола виступає в Ірвінга на всіх рівнях оповіді. Дуже виразна вона, наприклад, у його портретах історичних та псевдоісторичних персонажів. Ось, для прикладу, портрет одного з перших губернаторів Нового Амстердама Воутера Ван-Твіллера: "На зріст він був рівно п'яти футів і шести дюймів, а впоперек він мав шість футів і п'ять дюймів. Голова його являла собою правильну кулю... була настільки величезна, що сама пані природа... зайшла б у безвихідь перед завданням створити шию, що могла б її підтримувати, тому мудро відмовившися від такої спроби, міцно посадила її на спинний хребет, якраз між плечима, де вона і лишилася, затишно умостившися, як військовий корабель у намулі Потомаку. Тіло уславленого джентель-мена було видовжене з особливо могутньо розвинутою задньою частиною, що свідчило про мудрість провидіння, бо він був людиною сидячого способу життя і відчував непереборну відразу до марної витрати сил на ходіння. Його ноги, хоч і дуже короткі, відповідали своєю силою тій вазі, котру їм доводилося витримувати, так що стоячи, він сильно походив на здоровезну бочку з пивом на двох колодах. Його обличчя, цей безпомилковий показчик розуму, являв собою простору площину, зовсім не поорану й не зруйновану тією сіткою зморшок, яка спотворює людське обличчя, надаючи йому так званий вираз". Не менш виразні портрети ще двох губернаторів: Віль-гельмуса Кіфта і Пітера Стайвесанта. При цьому кожний з них не лише гіперболізований, а й різко індивідуалізований, що стосується зовнішності, манер, одягу тощо. Чудова за своєю пластичністю і соковитістю постать "великого полководця" часів Стайвесанта генерала Якобуса Вон-Поффенбурга. Подібні портрети в чомусь схожі до портретних характеристик у Миколи Гоголя, а ще більше до гротескних постатей городничих з "Історії міста Глупо-ва" М. Салтикова-Щедріна — книги, типологічно спорідненої з "Історією Нью-Йорка" іноді просто у вражаючий спосіб. Слід зауважити, що карикатурно гіперболізовані 392 Американський романтизм Американський романтизм 393
портрети історичних чи псевдоісторичних діячів, наділені своєрідною сатиричною монументальністю і міфологічною величчю, мають ще й приховану, але зрозумілу сучасникам Ірвінга особливість. Вони є досить прозорими натяками на конкретних політиків і керівників держави кінця XVIII — початку XIX ст. Для сучасного читача, навіть якщо наводяться розлогі коментарі, це не має майже ніякого значення, для сучасників письменника в цьому була "родзиночка". Ірвінг грав анахронізмами та алюзіями в такий спосіб, щоб під маскою особистостей XVI чи XVII століть його читачі впізнавали гротескно змальованих сучасників, що американці й робили, сміючись до нестями або гірко ображаючись. З боку письменника це були вже не безневинні жарти, а досить смілива громадянська позиція. Що ж до сучасного сприйняття "героїв" книги то, втративши актуальність, вони виграли щодо типовості і здаються нам художніми узагальненнями певних людських і суспільних типів, напрочуд виразними, соковитими і... схожими на добре нам відомих політичних і громадських діячів кінця XX ст. Перегук міфологізованої історії із сучасними Ірвінгу подіями в книзі наскрізний від перших розділів і до кінця твору. Особливо критично звучать саме перші розділи узагальнюючого, універсального змісту. Саме в них автор приділяє багато уваги завоюванню Америки і винищенню тубільного індіанського населення. Коли Нікербокер (себто Ірвінг) пише про обгрунтування європейськими прибульцями свого права на чужі землі, його голос стає гнівно-саркастичним, а прийоми сатиричного протиставлення і пародіювання расистської та церковної демагогії по-свіф-тівськи нищівними: "В який спосіб була заселена ця країна з самого початку?... Добре відомо, що ця частина світу була багата на певних тварин, які ходили прямо на двох ногах, зовнішністю трохи нагадували людину, видавали якісь незрозумілі звуки, дуже схожі на слова, — коротко кажучи, мали дивну схожість з людськими істотами". Однак, продовжує літописець, доброчесні супутники Піссаро повністю переконалися, що ці істоти байдужі до багатства, позбавлені честолюбства, "вони хотіли б, щоб їх вважали радше сильними, ніж хоробрими. Мета честолюбних устремлінь — шана, слава, добре ім'я, багатство, високе становище і відзнаки — їм невідомі..." З цього природно випливає: "ці нехристи не мали права на країну, яку вони заполонили, бо вони порочні, невігласи, безсловесні, безбороді, голозаді, справжнє чорне сім'я, просто дикі лісові звірі, і повинні бути або підкорені, або винищені... Було цілком очевидно, що наша прегарна країна, коли її вперше відвідали європейці, являла собою сумну пустелю, де жили лише дикі звірі, і що прибульці з-за океану набули її у безсумнівну власність за правом першовідкривачів". Цитувати подібні гострокритичні рядки з "Історії Нью-Йорка" можна довго. їх кількість, як і загальний тон, свідчать про головне ідейне спрямування письменника, дуже близьке до просвітительського (звичайно, в його американському варіанті), сформоване на вивченні досвіду життя Сполучених Штатів і ґрунтовній обізнаності з провідними думками великих європейських просвітителів, передусім французьких. Після випуску в світ свого першого великого твору Ірвінг надовго замовкає як письменник. Займається практичною діяльністю як адвокат, військовий, службовець, працівник дипломатичної служби. Лише з кінця десятих років він повертається до красного письменства. Продовження творчої діяльності пов'язане з подорожами Ірвінга і його тривалим перебуванням за кордоном. Вважається, що в Англії у 1818 р. починається другий, найплідніший, період творчого життя автора "Ріпа Ван Вінкля". Саме там він за підтримки Вальтера Скотта видає першу збірку оповідань — "Книгу шкитців" (1819-1820). За нею вийшла друга — "Брейсбрідж-Холл" (1822). В 1824 р. з'явилася третя збірка — "Оповідання мандрівника". Четверта, і остання, була написана значно пізніше і в ній відбився новий досвід письменника, який кілька років як дипломат жив в Іспанії, подорожував по країні, працював у королівському архіві над старими рукописами, вивчаючи життя і діяльність Христофора Колумба, про якого написав книгу. Захоплення Іспанією, її колоритом, екзотикою, поезією і правдою її минулого відбилися в четвертій книзі оповідань "Альгамбра" (1832) дуже яскраво, починаючи з назви, через сюжети, барви, образи, увесь стиль оповіді і аж до мовних нюансів, локальних, побутових, географічних реалій тощо. Вже перша збірка новел "Книга шкитців" свідчила про народження Ірвінга — романтичного новеліста, який не просто почав працювати в новому для себе жанрі (хоча його зародки були вже у новелістичних епізодах "Історії 394 Американський романтизм Американський романтизм 395
Нью-Йорка"), а й створив його оригінальну американську модифікацію. В збірці є типово романтична новела, так би мовити, загальноєвропейського характеру. її події відбуваються у досить умовній середньовічній Німеччині. Герої, традиційні для романтичної балади чи готичного оповідання, — хоробрі й вірні слову рицарі, чарівна діва з похмурого замку. Наречений гине напередодні весілля, щоб згодом з'явитися, повставши з труни, і викрасти наречену. Та в оповіданні "Наречений-примара" цей сюжет набуває відверто пародійного звучання і закінчується неочікува-ним пуаном. Примара виявляється живим хлопцем з плоті і крові і все завершується казковим весіллям. Ця новела особливо виразно демонструє відмінність американця у підході до типово романтичної колізії від його європейських колег. Якщо у більшості останніх все трактувалося серйозно, містично, трагічно, то у Ірвінга постійно звучить весела іронічна нота, трагедія обертається на фарс, містика знімається цілком реальним раціоналістичним поясненням. У Ірвінга є маленький психологічний етюд "Огрядний джентельмен", в якому він начебто розкриває і демонструє механізм діяння авторської романтичної фантазії. Спочатку це реальне спостереження, що викликає цікавість, далі все більше напружений інтерес до загадкового сусіди, чиє обличчя і всю постать ніяк не вдається розгледіти, ще далі розбурхана уява полишає вузькі межі дійсності і поринає в океан вигадки. Та Ірвінг не був би Ірвінгом, якби не закінчив новелу іронічно, спускаючи читача із загадкових висот фантазії на грунт банальної буденності: "Таємничий подорожній, очевидячки, збирався сідати у карету. Це була остання можливість його побачити. Я скочив з ліжка, підбіг до вікна, розсунув штори... і ледь успів ухопити зором зад людини, що залазила у дверцята карети. Фалди коричневого пальта розсунулися і дозволили мені коротку мить насолоджуватися видовищем ситих округлостей у драпових штанях. Дверцята причинилися, хтось вигукнув: "Пішов!", диліжанс покотився — і це все, що мені пощастило побачити". Подібна оповідна структура — розлога експозиція, що створює настрій, характеристика героя й інших персонажів, зростання напруження, загадковості, таємничого чи навіть жахливого, весела, смішна реалістична розв'язка — характерні для багатьох оповідань перших збірок. Більшість оповідань у збірках (а були там ще й нариси) побудовані на матеріалі американського життя. В них автор повертається до історії своєї країни, до її фольклору — казок, легенд, міфологізованих переказів і спогадів. Овіяна ностальгією трохи утопічна картина життя давніх голландських поселень часто тісно пов язана із цілком сучасним спостереженням автора. Найцікавіше саме це — пов'язане з вчорашнім і сьогоднішнім днем Сполучених Штатів. Новелістика Ірвінга по-романтичному контрастна навіть у своїх стильових особливостях, характері ритму оповіді. Сюжетність сполучається в ній з докладними повільними описами характерів персонажів, їхньої зовнішності, місця дії, авторськими міркуваннями. Динамізм у розгортанні подій починається десь у середині оповіді, а експозиція з безліччю мальовничих подробиць може розтягнутися майже на половину всього твору. Деталі і подробиці життя та побуту здаються цілком реалістичними, а описи природи часто яскраво романтичні. Звичний плин життя порушується подіями і постатями фантастичними, казковими. Буденне і смішне раптом змінюється страшним і драматичним. Схильність до іронії, гіперболи, гумору й лірично-ностальгічних настроїв, яка виявилася ще в "Історії Нью-Йорка", живе і на сторінках малої прози Ірвінга, але вона стає енергійнішою, мускулястішою, відповідно до жанру лаконічнішою і стрімкішою. Найвідоміше оповідання "Ріп Ван Вінкль" було першим у цьому жанрі, та в ньому виявилися всі характерні риси нової оповідної манери художника. Сюжет, як у багатьох творах Ірвінга, належить до так званих "мандрівних", він не вигаданий, а запозичений. Але його розробка, вирішення конфлікту, декорації — все Ірвінгове. Невдаха й нероба Ріп Ван Вінкль "простий, добродушний хлопець... добрий сусіда, затурканий чоловік". Йому симпатизували сільські кумоньки, а дітлахи "зустрічали його появу гомоном і радісними вигуками. Він брав участь у їхніх розвагах, майстрував їм іграшки, вчив запускати змія і катати кульки, й оповідав нескінченні історії про духів, змій та індіанців... Ріп охоче брався за чужі справи і аж ніяк не за власні. Виконувати обов'язки батька родини і тримати ферму у порядку здавалося йому немислимим й неможливим". Одного разу, тікаючи від докорів своєї язикатої дружини, Ріп іде на полювання, зустрічає якогось дивного дідугана із барильцем міцного напою (надто міцного, як виявиться згодом), бачить дивні розваги якихось примарних чоловіків у стародавньому голландському вбранні, п'є отой напій з барильця і засинає в лісі. Прокинувшись, 396 Американський романтизм Американський романтизм 397
замість своєї нової рушниці знаходить якусь заржавілу, не може докликатись свого собаку, дивується величезним змінам у краєвиді, які сталися за одну ніч, і, збентежений, вирушає додому. Та замість рідного села і знайомих односельців бачить на старому місці зовсім нові будинки і нових людей. Лише поступово в старому дідусі з сивою бородою хтось із людей пізнає колись міцного сорокарічного чоловіка, яким Ріп пішов із своїм собакою на полювання. Виявляється, що він проспав у лісовій ущелині двадцять років, як одну ніч. За цей час змінилися не лише будинки й дерева, а й політичний устрій в країні — з частини британської монархії вона перетворилася на незалежну республіку. "Змінився, здавалося, сам характер людей. Замість колишньої незворушності, сонного спокою в усьому проглядалися заклопотаність, наполегливість, метушливість". Мабуть, саме у цих словах — ключ до Ірвінгового задуму цього оповідання. Як і в "Історії Нью-Йорка" тут дуже важливе протиставлення колишньої патріархальності і сучасної діловитості, буржуазної активності, яка докорінно змінює за відносно короткий час форми життя і характери людей. Може, за мальовничістю, зримістю описів, поетичністю, яка в парадоксальний спосіб сполучається з тонкою і веселою іронією, одним з найкращих оповідань Ірвінга є "Сонна лощина". Сюжет тут зовсім простий, досить анекдотичний. Двоє молодиків залицяються до однієї гарненької і заможної дівчини. Через ревнощі один з них у вигадливий спосіб метиться на своєму суперникові, лякаючи його у глуху ніч привидом вершника без голови. На смерть переляканий суперник тікає з села, що дає підстави створити нову легенду, начебто його забрав із собою отой вершник без голови. Ось і все, якщо відтворити голий сюжетний каркас. Та головне у оповіданні — передати колорит відшумілого життя затишного голландського поселення, розповісти про добробут і спокій, які в ньому панували, про чудову довколішню природу, родючість землі, пишність застілля в домі заможного хазяїна, яка нагадує рясноту і барвисту щедрість голландських чи фламандських натюрмортів. В замальовках пейзажів навколо селища і особливо казкової Сонної лощини, яка навіює дивні видіння, заворожує своїм спокоєм, змушує забути про все на світі, Ірвінг виявляє себе справжнім поетом. Ця зачарована долина впливає на місцевих жителів у такий спосіб, що вони начебто снять наяву, бачать якісь примари, чують дивну музику і безтілесні голоси та впадають у екстатичні стани. Характери двох суперників-претендентів на руку і посаг квітучої, пухкенької Катерини, як їхня зовнішність, заняття і манери виписані зримо і з гумором, вони живі і пластичні. Один із суперників янкі з Коннектикута вічно голодний учитель Ікебод Крейн, наївний і хитрий маленький тиран у своєму шкільному королівстві, великий мудрець у малописьменному оточенні, безголосий співець псалмів, що мріє завоювати серце багатої фермерської дочки своїм "інтелектом" і "світськими манерами". Його постійні мрії про смачну їжу, що чекатиме на нього після одруження, написані так само смачно, як і розповідь про вигадливі походеньки, зухвалі витівки іншого зальотника — Брома Бонса. Молодий Боне — грубуватий і запальний проводир місцевої молоді, гарний у сідлі і витончений, як ведмідь, у жіночому товаристві. Та на його боці прихильність кругленької та рум'яної Катерини і самого автора. Як вже не раз, виникає і тут типове для Ірвінга протиставлення — працьовитий, хитрий, зажерливий янкі і лінивий, необтесаний, але дужий, веселий, простодушний "файний хлопець" з голландських поселенців. Він свій на цій землі, а приблуді янкі тут не місце. Естетичні якості Ірвінгової прози в цьому оповіданні підкоряють читача. Тут він показав себе у повному блиску як неперевершений стиліст, як справжній живописець словом: "Птахи подрібніте вже влаштовували прощальні збори. У захопленні цвірінькаючи і радіючи, вони пурхали з куща на кущ, з одного дерева на інше, безтурботні й легковажні, бо навкруги панували велика ряснота і пожвавлення. Тут був пишний і недоступний самчик вільшанки (улюблена здобич юних птахоловів), що кричав пронизливим і сварливим голосом; тут були чорні дрозди, які літали темною хмарою; золотокрилий дятел з малиновим гребінцем, широким чорним намистом і яскравим веселим пір'ям; омелюх з червоною облямовочкою на крильцях, жовтим кінчиком хвоста і маленьким капелюшком з дрібнесенького пір'ячка; синя сойка — ця гомінлива дженджеруха, у чепурному і легкому голубенькому каптанчику, з-під якого виглядала сліпучо біла білизна, вона щебетала і цвірінькала, хитала голівкою, присідала і кланялась, роблячи вигляд, що вона, мовляв, у близьких стосунках з усіма щебетухами в гаї". Це не просто опис різних пташок, який начебто сам пурхає і цвірінькає, а й вміння майстра небагатьма словами створити портрет усіх цих вільшанок і сойок, змусити читача побачити їх і почути їхні голоси. А головне — вміння передати радість життя, оптимізм, властивий мо- 398 Американський романтизм Американський романтизм 399
лодому народу на молодій землі, такий характерний для Ірвінга взагалі. Виразні та повчальні новели-притчі "Дольф Хейлігер" (з "Будинку з привидами") та "Диявол і Том Уокер". Влада золота, яка розбещує і руйнує людину, іронічно й зухвало показана в них у реалістичній і казковій формі одночасно. Останнє з названих оповідань належить до серії про шукачів скарбів і має всі атрибути подібних історій. Однак і в цю традиційну тему письменник вносить своє, неповторне, це насамперед його жартівлива іронія, яка навіть страшному надає присмак кумедності. Збірка "Альгамбра", написана на іспанському і екзо-тичносхідному матеріалі, багато в чому нагадує такі популярні у той час "Казки тисяча й однієї ночі". В новелах цієї збірки вражає буяння барв і о
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 285; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.69.138 (0.015 с.) |