Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Наливайко Д. С, Шахова К. О.↑ Стр 1 из 5Следующая ⇒ Содержание книги Поиск на нашем сайте
Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Підручник.— К: Заповіт, 1997.— 464 с ISBN 5-7707-1086-1 Ця книжка є першим українським підручником з історії зарубіжної літератури XIX ст. В ньому охоплюються європейські й американська літератури доби романтизму, яка в основному збігається з першою половиною минулого сторіччя. Автори висвітлюють літературний процес у його характерних закономірностях і структурах, але основна увага приділяється введенню читача в художній світ письмен-ників-романтиків — індивідуально неповторний, багатий естетично-художніми відкриттями. Цей навчальний посібник визнано одним з кращих серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти України та Міжнародним Фондом "Відродження" в рамках Програми "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". Головне завдайня Програми полягає в сприянні гуманізації освіти через створення умов для розробки та впровадження нової генерації підручників і навчальних посібників, зорієнтованих на цінності вітчизняної та світової культури, притаманні сучасним суспільствам демократичного ти- Міністерство освіти України та Міжнародний Фонд "Відродження", який репрезентує всесвітню мережу фондів, заснованих відомим американським підприємцем та громадським діячем Джорджем Соросом, будуть щиро вдячні за відгуки, пропозиції та зауваження щодо цього видання під час його експериментальної перевірки в навчальних аудиторіях.
4603020200-002 "Заповіт"—97 ISBN 5- 7707-1086-1 ББК 83.3.721 © Д. С Наливайко, К. О. Шахова, 1997 Зміст ЗМІСТ Вступ................................................................................................................ 7 Розділ 1. Німецький романтизм............................................................ 28 1.1. Ієнський гурток романтиків.................................................... 32 1.2. Новаліс Сг\ *.0>ю.ги."'..:* Г.:............................................... Q^5 1.3. Л. Тік і В. Вакенр'одер................................................. 4^ 1.4. Ф. Гельдерлін........................................................................ ОІ^ 1.5. Гейдельберзький гурток романтиків................................ otT
1.5.1. А. фон Арнім................................................ 6J 1.5.2. К. Брентано.................................................................. (б7
1.6. Г. фон Клейст....................................................................... 72 1.7. Е..Т.. А, Гофман........................................................... 84 1.8."Г. Гейне.........."""".......:... (9£- Розділ 2у Французький романтизм.............................................. 118 2.1. Період Консульства і Першої імперії................................... 123 ', 2.1.1. Ж. де Сталь.................................................................. 123 2.1.2. Б. Констан.......................................................... 132 . 2.1.3. Ф. Р. де Шатобріан..................................................... 134 2.2. Періоди Реставрації і Липневої монархії... 143 2.2.1. А. де Ламартін................................................... 149 2.2.2. А. де Віньї.......................................................... 153
2.3. Віктор Гюго......................................................................... СШ» 2.4. Жорж Санд.................................................................... 193 2.5. А. де Мюссе.............................................................. 203 2.6. Ж. де Нерваль......................................................................... 211 Розділ 3. Італійський романтизм.................................................. 220 3.1. Література 1797-1815 років......................................... 221 3.1.1. У. Фосколо........................................................ 224 '3.2. Література 1816-1848 років.......................................... 230 3.2.1. А. Мандзоні................................................... J234 3.2.2. Д. Леопарді........................................................ 24% Розділ 4. Англійський романтизм........................................... 254 -4.1. Вільям Блейк................................................................ ^262 ' 4.2. Вільям Вордсворт.................................................... 4,274) '/. 4.3. Семюель Тейлор Колрідж....................................... 286 4.4. Вальтер Скотт.................................................................. 298 4.5. Джордж Ноель Гордон Байрон............................ 316 4.6. Персі Біші Шеллі................................................... QfH* 4.7. Джон Кітс.................................................................... 363 Розділ 5. Американський романтизм........................................ 376 5.1. Вашингтон Ірвінг...................................................... 387 5.2. Джеймс Фенімор Купер........................................... 398 < 5.3. Натаніел Готорн....................................................... 411 ■ 5.4. Едгар Аллан По............................................................... 428 5.5. Герман Мелвілл........................................................ 447 Рекомендована література......................................................... 461 Вступ вступ ^ТТ огляд на XIX ст. як на важливий етап розвитку / L європейських і спорідненої з ними американської літератури є загальноприйнятим у вітчизняній і світовій науці. Мається на увазі не календарне століття, а саме етап багатовікового літературного процесу з притаманними йому історичними й структурними особливостями. Ці ж етапи можуть тією чи іншою мірою збігатися з хронологічними поділами, а можуть і розбігатися з ними. Щодо літератури XIX ст., то тут маємо перший варіант, проте про повний збіг хронологічних меж і етапу літературного процесу й тут не може бути мови. Починається цей етап в останньому десятиріччі XVIII ст., а завершується десь на межі останнього десятиліття XIX.._ст_ I тут ми підійшли до "принципово важливого питання визначальних принципів і критеріїв періодизації літературного процесу. Запропоноване бачення XIX ст. як етапу розвитку літератури може навести на думку, що автори підручника дотримуються традиційної "радянської" періодизації, яка вирішальну роль відводила соціально-політичному фактору, міряла літературний процес подіями й процесами соціально-політичної історії. Адже останнє десятиріччя — це Велика Французька ревоЗпоцІй; яка знаменувала ствердження буржуазного суспільства в європейському масштабі, а кінець XIX ст. — горезвісне переростання в його "вищу й останню стадію", стадію імперіалізму. Насправді ж, м и виходимо з інших 'засад> і критеріїв, із закономірностей розвитку~лїтератури й мистецтва як іманентного процесу, притаманного одній із галузей духовно-практичної діяльності людей. Безперечно, цей процес тісно пов'язаний із суспільним розвитком, але не інтегрується ним. Таке означало б втрату специфіки цієї галузі духовно-практичної діяльності. Ми дотримуємося того погляду, що в періодизації історії літератури слід виходити з іманентних, тобто внутрішньо притаманних їй закономірностей і структур. Вступ Отже, історію літератури XIX ст. ми починаємо з останнього десятиліття XVIII не тому, що в цей час звершилася Французька революція, а тому, що в середині цього десятиріччя завершилося формування романтизму, який є одним з головних напрямів літератури XIX ст. і одним із важливих етапів літературного процесу. В 1796 р. склався Ієнський гурток романтиків, який відіграв визначну роль у становленні німецького і європейського романтизму, тоді ж виникла "озерна школа", яка знаменувала народження англійського романтизму. Також XIX ст. як етап розвитку західних літератур завершуємо в останні два десятиліття не тому, що тоді відбувався перехід капіталізму в стадію імперіалізму. Справа в тім, що наприкінці цього віку розгортається переворот в естетичній свідомості й художній творчості, який продовжувався в перші десятиріччя наступного віку. Цей переворот, один з наймасштабніших і найрадикальніших у художньому розвитку, витворив нові засади й структури художнього мислення, нову систему літературних напрямів, стилів і жанрів. У цей перехідний період завершується література XIX і починається література XX ст. Не можна заперечувати роль і значення суспільно-історичного фактора в художньому розвитку, але не можна й перебільшувати їх, ставити в повну залежність від них художній розвиток, як це робилося в радянському літературознавстві. Однією з його найбільших теорети-ко-методологічних вад було те, що суб'єктом літературного процесу виступала в ньому не художня свідомість, а свідомість суспільно-політична. Література була не автономним предметом аналізу, а скоріше джерелом отримання додаткової інформації про інші предмети. Добра частина лекцій і підручників для вищих навчальних закладів відводилася характеристиці суспільно-історичної обстановки в певній країні того чи іншого періоду, а літературні явища розглядалися далі під кутом зору того, як і наскільки "правильно" відбивають вони суспільне життя, соціальні, економічні, політичні та інші процеси, що в ньому відбувалися. Позбавленій іманентності розвитку, до краю політизованій та ідеологізованій, літературі, по суті, відводилася ілюбтративна роль. Щоправда, в останні десятиліття свого існування радянське літературознавство почало відходити від цих схем, але подолати їх остаточно воно не спромоглося. Вступ 9 '^ГГГГГтЯ'>*** Безперечно, література пов'язана з суспільним життям, але вона не є його прямим відображенням. Цей зв'язок опосередковується громадською й індивідуальною свідомістю, психологією й ідеологією, існуючими ментально-емоційними структурами, всім комплексом духовної культури. Наявна дійсність, її процеси й колізії, її виклики породжують певні реакції суспільства чи суспільних груп, певні умонастрої, структури свідомості й емоційні комплекси, які й знаходять вираження в художній творчості. Художні структури не є адекватами явищ і процесів суспільного життя, тим більше не є їхніми прямими дзеркальними відображеннями. Видатні письменники не фіксують емпіричну дійсність, вони дають відповіді на її виклики, узагальнюючи породжувані цими викликами реакції та умонастрої громадськості й даючи їм завершене художнє вираження. Ці відповіді вони дають як у формі прямого звернення до дійсності, що є характерним для літератури XIX-XX сторіч (передусім для реалістичної), так і в^юрмі сищіОмічшй^,алі^ощ^ші^М^^9Л™Ш- тощо, використовуючи шфмотні^істори^ші^ фантастичні та інші сюл?етл й„мдтиви, що характерно для літератури раніших епох, а в межах останніх двох сторіч — для літератури романтичної і модерністської. /У соціально-історичному розрізі література XIX ст. на Заході — це література буржуазного суспільства періодів його становлення, розвою і початку тієї глибокої кризи, яку воно пережило вже в наступному сторіччі. Його становлення було бурхливе, воно супроводжувалося ефектними політичними бурями, такими як Французька революція, наполеонівські війни, Реставрація. Відповіддю на ці виклики історії і був романтизм, який виразив не стільки піднесення, породжене грандіозним суспільним переворотом, скільки глибоке розчарування його наслідками. При цьому романтики, як правило, в своїх творах не зверталися безпосередньо до змалювання революції чи війн^/-?они Давали відповідача виклики сучасності в. інших-формдх,^п"рсГ які докладно скажемо далі. Стабілізація буржуазного суспільства, його повсякденна життєва практика потребували інших форм художнього осмислення і вираження, чим і зумовлений перехід від романтизму іщ_^>еалізму в^літературі Вступ Вступ
джує в суспільстві й різних його верствах інші менталь /^"Основний зміст літературного процесу розглядуваного періоду зводиться до двох великих художніх_сис-тем, романтизму й реалШм^^їх~сШановлення й руху, вжємозв'язку'ЖвШТЖвШі.£Звичамно, цими двома системами він не обмежується: в перші десятиріччя XIX ст. був ще досить поширений класицизм, зокрема у французькій, італійській, іспанській літературах. Але це було мистецтво минулого і воно сприймалося здебільшого як релікт феодально-абсолютистського суспільства та його культури і піддавалося рішучому запереченню новими художніми системами.!^ останні десятиліття виникають нові художні течії, серед яких найзначнішими були натуралізм і імпресіонізм, неоромантизм і символізм. Слід проте сказати, що генетично й типологічно вони пов'язані з головними художніми системами XIX ст., з реалізмом (натуралізм і почасти імпресіонізм) і романтизмом (неоромантизм і символізм). 7 Як же дві художні "Системи цього періоду, романтизм і реалізм, розміщувалися в часі, співвідносилися і взаємодіяли? В радянському літературознавстві усталився жорсткий подал__літератури_ ХІХ* ст. на_добу_романтизму, до якої відносили кінець XVIII й першу третину XIX стг, і добу реалізму, якою охоплювалася "серединаТи дщга половина XIX ст.; водорозділом між ними вважався,1&М%ік. Але ця жорстка хронологічна схема погано узгоджується з реальним, літературним процесом минулого сторіччя. Ло-перше^розвиток романтизму не завершується 1830 роком, навпаки, в більшості літератур він сягає розквіту в 30~40-ві роки. Стосується це не тільки італійської, іспанської, американської, скандинавських і західнослов'янських літератур, а й літератури французької. Тут В. Гюго стверджується на позиціях романтизму в 1827 р., в 1830 р. виходить перша збірка А. де Мюссе, роком пізніше пише свій перший роман Жорж Санд. У цей же час заявляє про себе як романтик Ж. де Нерваль. Романтизм лишався домінуючим напрямом і в німецькій та австрійській літературах. Що-друге,\в 30-40-х роках реалізм складається як художня система лише в деяких європейських літературах (у французькій, англійській, а також у російській), у більшості ж літератур це відбувається значно пізніше. Так, у німецькій літературі він стає домінуючим напрямом в 50-60-х роках, а в італійській, американській, скандинавських — лише в останній третині XIX ст._7 Отже, правильніше вважити, що романтизм і реалізм — це дві основні художні системи XIX ст^котрТ" розвивалися як діахронно, так і синхронно. Водночас романтизм у європейському масштабі був домінуючим художнім напрямом у першій половині XIX ст., а реалізм — у другій його половині. Неможливо провести чітку демаркаційну лінію між романтичною і реалістичною літературою, особливо в першій половині XIX ст. У творчості великих письменників 30-40-х років, яких у нас традиційно відносять до реалістів (Стендаль, Бальзак, Діккенс, Гоголь та ін.), дуже сильний романтичний елемент, їхні індивідуальні стилі, кожен на свій лад, синтезують реалістичні й романтичні структури. Та й самосвідомість письменників-реалістів у них ще відсутня, вони вважали себе належними до "сучасного мистецтва", протилежного старому, класицистичному, до мистецтва, в якому справді поєднувалися реалістичні й романтичні інтенції. Остаточне виокремлення реалізму й розмежування його з романтизмІШГІШЩіШє^ься вже в літературі djgyzoi половини ЗЯХ ст^ У цьому підручнику висвітлюються західноєвропейські й американська літератури епохи, коли романтизм був домінуючим напрямом, тобто першої половини XIX ст. Але це не означає, що виклад тут буде жорстко втискуватися в названу хронологічну рамку. Подібна практика в радянському літературознавстві постійно приводила до "розполовинений" письменників історичними періодами; це програмувалося його теоретико-методологічними засадами, про які йшлося вище. Ми не будемо "половинити" творчість Гюго чи Жорж Санд 1848 роком, аргументуючи це тим, що дати повне й цілісне уявлення про їхню творчість важливіше, ніж зберегти вірність хронологічному принципу. Водночас студенти знайдуть у підручнику розділи про Стендаля й Бальзака, які за типологією творчості не були романтиками, але належать до доби романтизму й вписуються в її контекст. Предмет підручника — не романтична література, а література доби романтизму, доба ж включає, поряд з домінуючим напрямом, і такі явища, що належать до інших напрямів і стилів.
Вступ Романтизм. Насамперед слід наголосити£що роман Все це означає, що в(рснові романтизму — глибинний і потужний духовний рух, спільні світоглядні структури, принципи й моделі мислення, які поширювалися на різні сфери духовно-практичної діяльності людини. Цим пояснюється активний зв'язок і взаємодія.названих сфер, зокрема літературного романтизму не тільки з музикальним та живописним, а й з філософським та історіо-графічним/ІДосить згадати хоча б найтісніший взаємозв'язок раннього романтизму з філософією або ж романтизму 20-30-х років з історіографією. Загальновідома складність і бахатіц;радшсть (протеїзм) феномена романтизму, зокрема літературного, jre, що він не піддається видн.ачедшю,д^п2£стих і зручних дефініціях. Історія вивчення романтизму в літературі значною мірою сходить до спроб визначення цієї суперечливої єдності, пошуків його "головної прикмети", без якої дефініції неможливі. Так, О. Веселовський визначав романтизм як "лібералізм у літературі"; Г. Гетнер вбачав його сутність у фантазії ("фантазія і без кінця та всюди фантазія"), що переростає в суб'єктивізм; І. Замотіну сутність романтизму вбачалася в "яскраво вираженому ідеалістичному світогляді", в "пориві до безкінечного"; за В. Сиповським, "індивідуалізм — суть романтизму, що покриває всі інші особливості його стилю і змісту"; О. Білецький основну властивість романтизму бачив у особливостях його стилю, в "пошуках живописності"; М. Гей та інші радянські дос- Вступ 13 лідники на перший план висували в ньому "ствердження ідеалу, декларованого як те, що має бути", суперечність між ідеалом та дійсністю, і т. д. Всі ці визначення фіксують окремі якості та риси романтизму, але не охоплюють його складної динамічної єдності, всі вони полишають бажання доповнювати: суб'єктивізм (чи то індивідуалізм, ідеалізм, живописність тощо) і ще багато іншого. Загалом же слід наголосити, що/романтизм не був замкненою і внутрішньо завершеною системою з певним головним складником, що організовує цю систему. Він був етапом, ланкою багатовікового художнього процесу, а; отже, завершенням одних його ліній,, продовженням других і початком третіх. Вони ж, ці складники, не обов'язково витворюють у межах художнього напряму завершену, внутрішньо узгоджену систему, наявні в ній і такі складники, що мають різноспрямовані тенденції розвитку. Скоріше літературні напрями, в тому числі й романтизм, — це тимчасові художні єдності, не вільні й від внутрішніх суперечностей, що з часом неминуче розпадаються. В суспільно-історичному аспекті романтизм розглядався в радянському літературознавстві як реакція на Французьку буржуазну революцію й Просвітництво, котре її ідеологічно підготувало. З цим визначенням можна погодитися, але тільки почасти, стосовно певних явищ і тенденцій романтичного руху. В ньому не враховується те, що з часом романтизм набрав змісту й характеру реакції передусім на наслідки тих грандіозних потрясінь і перетворень, що відбулися на межі XIX ст., характеру опозиції новому буржуазному суспільству. Ще один важливий момент: pQMjLHragM: гю^аЕі_^орм^і^тася„_зддпвгп до_Фран-. цузької революції, в надрах доби_ Просвітництва,^десь з середини" XVIII ст^" що ставить під сумнів тезу про названу революцію як передумову й визначальний стимул романтичного руху. 7 Преромантизм. У сучасній науці під преромантизмом (п'ередромантизмом) розуміють явища й тенденції в європейській літературі й духовній культурі другої половини XVIII ст., які передвіщали романтизм і готували грунт для нього. Запроваджене французькими літературознавцями на початку нашого століття поняття преро-мантизму поступово набуло майже загального визнання. Принагідно виникли різні його тлумачення, вужчі й найширші. Здебільшого преромантизм розуміють як течію 14 Вступ Вступ 15
передромантичного типу, що розвивалася в загальній системі культури Просвітництва, переростаючи під кінець XVIII ст. в романтизм. Водночас у сучасній науці, преро-мантизм нерідко об'єднують з романтизмом, тим самим розширюючи межі романтизму з 1750 по 1848 рік. На наш погляд, тут допускається перебільшення, не можна забувати про те, що, за словами відомого французького вченого П. Ван-Тігема, преромантизм — це ще не усталена художня система, а скоріше "зібрання розрізнених зусиль". До преромантизму належать численні й досить різнорідні явища й тенденції літератури другої половини XVIII ст., які, однак, розвивалися в одному загальному напрямі. В цей час, найперше B^jAjrrjrn, а згодом у Німеччині та інших країнах, помітно зростає інтерес до середньовічної літератури і народної творчості," до "північної поезії" кельтів і скандинавів тощо. Це був перехід в інший, порівняно з домінуючим класицистичним^ художній світ, у якому визначальна роль належить вже не розуму, що встановлює закони й правила поезії, а спонтанності творчості, уяві та фантазії, Саме в цей час* виникає й поняття "романтичного", що передувало появі терміна "романтизм"; походить воно від середньовічного рицарського роману, в якому тоді вбачали завершене втілення "романтичного" з його особливим ладом світовідчуття, настроєм і колоритом. Так, вже Дж. Томсон, англійський поет першої половини XVIII ст., говорить про "романтичні обриси хмар", що нагадують "фантастичний сон наяву", про самотнього закоханого, який утікає від людей "у мерехтливий затишок і співчутливий морок лісу", де "темні тіні романтично нависли над бурхливим потоком", і т. д. Але для романтизму, потужного руху, що охопив різні сфери європейської духовної культури, було замало звер-не™?1Ж~Ф^ль.клРШ1Й-.'ірішаитичної" художньої традиції. Необхідні були також глибокі світоглядні зрушення, нова концепція світу й людини, нова система духовних і художніх цінностей. У цьому контексті першорядна роль належить Шссогзмі))^ який запропонував подібну концепцію і подібну 'сиєтему, що й перетворило його в один з найважливіших складників становлення й розвитку романтизму. Тут насамперед назвемо руссоїстське протиставлення природи й культури, "природної людини" (I'homme natu-rel) і "робленої людини" (I'homme artificiel) та вчення про перевагу природного стану над цивілізацією. Це було не-чуване для європейської гуманістичної традиції заперечення абсолютної цінності культури і апологія природи й природної людини, щоправда, як невикористаного резерву культури й гаранта можливості її довершеніших форм. Цей переворот в історіософії, ця переоцінка цінностей почали інтенсивно впливати на художню свідомість, викликаючи нові уявлення про вищу естетичну цінність природного, спонтанного, далі глибинно народного, без чого немислимий романтизм, особливо деякі його течії. Не менше значення мав для романтизму й інший аспект висунутої Руссо концепції людини, а саме відмова від переважно раціоналістичного розуміння людської природи, перенесення акценту з розуму на почуття, на "серце". Адже романтизм, за відомим визначенням Г. Лансона, "у принципі був відмовою жити тільки розумом". Подібні тенденції проявлялися й раніше, зокрема, на їх грунті в 30-40-х роках XVIII ст. виник сентименталізм, але Руссо пішов у цьому напрямі значно далі. Він здійснив радикальну переоцінку місця й ролі почуттів як у внутрішньому житті людини, так і в її суспільному бутті, що афористично виражено в його формулах: "Розум може помилятися, серце ніколи", "На шляху чесноти серце — надійний провідник, де розум спотикається", "Щоб бути добрим, треба бути почутливим". Одне слово, "серце", емоційна природа людини були підняті на рівень основоположного світоглядного принципу, в них почали знаходити джерело істини й морального почуття; водночас вважалося, що через "серце", почуття встановлюється внутрішній, органічний зв'язок людини з природою. Глибокий і сміливий розвиток руссоїстських ідей щодо естетики й мистецтва здійснив Й. Гердер. Він висунув програму оновлення культури загалом і літератури зокрема шляхом їх звернення до народно-національних витоків, що з часом стане однією з провідних тенденцій розвитку романтизму. Художній твір і мистецтво учений розумів як органічне породження, що виростає на певному народно-історичному грунті й формується його умовами, традиціями, особливостями життя й духовної культури. Цим грунтом визначається не лише зміст, а й форма мистецтва, його своєрідність. Тим самим Гердер рішуче заперечив пануюче в європейській естетичній думці розуміння класичних (античних) принципів і форм як універсальних, незмінних для всіх епох і народів. Вступ Вступ
Це було ствердження принципів множинності й історизму в естетико-теоретичній думці, що мало величезне значення й для розвитку літератури та мистецтва. Адже Гердер перекинув шкалу художніх орієнтацій і цінностей, загальноприйняту в Європі XVII-XVIII ст., і те, в чому класицисти й просвітники-раціоналісти бачили лише пережитки варварських часів (народні пісні, балади, епічні поеми тощо), він проголосив вищими художніми надбаннями, а творінням вишколеної класицистичної музи рішуче відмовив у художній цінності. В первісній і народній поезії він знаходив вираження самої природи, що його мовою означало життєву безпосередність і правдивість, емоційну наснаженість, простоту й енергію вислову. Гердер давав нове спрямування романтизму, який звертається до поезії і мистецтва новоєвропейських народів, проймається притаманним їм відчуттям і розумінням форми, так відмінним від класичного. До преромантизму належать численні й досить різнорідні явища в європейських літературах другої половини XVIII ст. Це характеризовані вже звернення до середньовічної та народної поезії, які посилювалися з кожним десятиліттям, збирання, публікації та переробки фольклорних скарбів. Це "поезія ночей і гробниць" і "преро-мантичний сентименталізм" останньої третини XVIII ст., оссіанізм і готичний роман, рух "бурі й натиску", це й екзотична тематика, розповіді про "щасливих дикунів", що живуть на лоні природи, не знаючи бід цивілізації. Щодо конкретних характеристик усіх цих явищ, то їх слід шукати в підручниках з історії західної літератури XVIII ст. Світоглядні засади романтизму. Романтизм (у ішгр_сь_ кому значенні словаХ_був принципово новим світосприй-няттям7 розривом з моделями й формами мислення, в тому числі й художнього, які домінували в Європі протягом попередніх століть. Таке мислення засновувалося на тому, що світ існує на розумних засадах і складається з окремих статичних речей та форм, які перебувають у взаємозв'язках і взаємодії, що нагадує гарно відрегульований механізм, і піддається раціональному пізнанню й витлумаченню. Звідси й домінуюча тоді "естетика речі", яка робила наголос на окремих речах, на їх завершеності й самодостатності, а не на охоплюючому їх потоці життя, його динаміці. Романтичнийлжітогляд^виходив із_хош1 що немає нічо- го завершеного в собі й самодостатнього, що світ, буття — це жива динамічна єдність, де все взаємопов'язане і все взаємодіє в своєму всеохоплюючому спонтанному русі. Це динамічне світове ціле романтики сприймали як "космічний організм", в якому "кожна частка є відображенням цілого, кожний компонент світобудови пов'язаний з цілим, як палець людини зв'язаний з її тілом, як сама людина пов'язана з землею" (Р. Гух). І якщо просвітницькому раціоналізму властиво було поширювати механічні закони на світ живої природи, то у романтиків бачимо протилежне прагнення — розчиняти неорганічний світ в органічному, підкоряти неживу природу законам життя, в кінцевому підсумку — одухотворювати її. Світосприйняття романтиків засновувалося не тільки на закодах єдності і взаємозв'язку, а й на законі протилежностей і суперечностей. Більше того, в ході розвитку романтизму центр ваги все більше зміщувався на протилежності й суперечності, пізніми романтиками буття ми-слиться передусім як безперервна боротьба протилежних сил і начал, ареною якої служить і об'єктивний світ, і душа людини. Але слід сказати, що, за певними винятками, суперечності у романтиків не переростають в антиномії, це саме діалектичні суперечності, що піддаються розв'язанню у вищому синтезі. У романтиків з'явилося принципово нове ставлення до суперечностей, яке поглибило і збагатило художню свідомість епохи. Попередники романтиків, просвітники XVTII ст., не змогли "збагнути суперечливість світу як його багатство". Ця суперечливість здавалася просвітникам ворожою розуму, вони не вміли бачити в ній діалектику розвитку, не вміли відчути в ній зіткнення реальних життєвих сил. Як митці, просвітники не вміли "видобути" із неї поезію" (І. Неупокоєва). Це осягнення суперечливості світу як його багатства й джерела руху було блискуче здійснене романтиками. На художньому рівні з цим осягненням пов'язана "поетика контрастів", характерна для романтичної літератури, особливо пізніх її течій. Романтикам у цілому притаманний ідеалістичний сві тогляд, який набирав у них різних форм вира Вступ Вступ
природи, навпаки, вони схильні були наголошувати їхню гармонію, віддаючи водночас субстанційність духові, підпорядковуючи йому матерію. Отже, "органічна теорія" романтиків має ідеалістичну філософську основу, базується вона на тому, що духовне начало витворює органічність, воно проймає природу, вносить в неї динаміку і одухотворює її. Відповідно й сутність людини у романтиків духовна, людина у них не об'єкт прикладання зовнішніх сил, а суб'єкт, що є втіленням духовного творчого начала. Вона наділяється необмеженими творчими можливостями, і не лише в сфері мистецтва: своєю духовною активністю людина творить історію й свою долю. Детермінованість людини життєвими обставинами й середовищем, яке складатиме пафос літератури реалізму й натуралізму, була цілком чужою романтикам. Все це необхідно враховувати й при оцінці романтичного індивідуалізму, який не можна зводити до протиставлення особистості суспільству. Естетика й поетика романтизму. З характеризованими світоглядними засадами романтизму пов'язане нове розуміння природи мистецтва, яке поривало з міметичною естетикою, домінуючою в європейській художній культурі з часів Відродження. Романтики висувають концепцію мистецтва як аналога природи та її творчих сил: воно не наслідує природу, а творить поряд і в згоді з нею, скоряючись спільним законам. А. Шлегель писав, що справжнім мистецтвом є "лише те, яке, діючи самостійно й згідно з природою..., творить живі твори". Згідно з "органічною теорією", художній твір мислиться романтиками за аналогією з організмом. "Будь-який поетичний твір, — твердив Новаліс, — повинен бути як живий індивідуум". За узагальнюючим формулюванням Шеллінга, мистецтво — це середостіння між природою і духом, воно не наслідує природу, а є її вищим проявом і завершенням її творчих зусиль. У романтиків змінюється розуміння не тільки природи, а й методології творчості. З часів Ренесансу поезія вважалася й наукою зі своєю розробленою системою законів, правил та взірців, якою має оволодіти митець, щоб творити, і навіть ще Гете у веймарський період визнавав пот-рібність цієї "науки". Для романтиків таке розуміння творчості, її "методології" було абсолютно неприйнятним. В їхніх очах це була "зовнішня" або "механістична творчість", що не має нічого спільного зі справжньою поезією і мистецтвом. Адже воно, за їхнім розумінням, органічно виростає із життя, із певного національно-історичного грунту і водночас є вільним самовираженням митця, не скутим ніякими правилами й взірцями; тому воно завжди індивідуально-неповторне. Словом, романтизм був рішучим запереченням нормативності в естетиці й художній практиці, яка зберігалася в європейській художній культурі до XIX cm. Одна з найістотніших рис поетики романтизму у тому, що він чільну роль у художній творчості відводив уяві. Для романтиків уява була не тільки вимислом, фантазією, а й чимось незрівнянно більшим: і^ад^щ^здантідаіту, і художньою реалізацією цього- -пізнання. Вони вважали, що в уяві поєднуються ірраціональні й раціональні пізнавальні здатності людини. За Кольріджем, уява — це "до-свідома" здатність людини, але вона включає й розум, вона — діяльний посередник між людиною і природою, індивідуумом і універсумом. Уява володіє дивовижною здатністю проникати в речі та явища, їхні сутності й закономірності, їхню динаміку, і виражати все це в поетичних образах і картинах. Тому Шеллі й проголошував, що поезія в загальному сенсі може бути визначена як "вираження уяви". І чим уява могутніша й розкутіша, тим глибше вона проникає в усе суще і тим успішніше виконує свою головну функцію. Цікаве в цьому контексті твердження Кітса: "Уяву можна порівняти зі сном Адама: прокинувшись, він пересвідчився, що все в ньому правда". Варто тут вказати на глибоку відмінність шляхів, яки-_ ми йшли в тво рчості романтики й реаліст и" "На відмїнЗГвїд цощнтщсів^ які так покладалися на уяву, р еалісти й ти-муть шляхої^^посте^е^кедь^^в^ивчень і аналізів емпіричних фактів, їхні твори виростатимуть із цих спостережень і аналізів, будучи їхніми художніми узагальненнями. Романтичне розуміння уяви і її можливостей засновується на філософгі тотожності, яка була розроблена в середовищі ієнських романтиків наприкінці XVIII ст. і набула поширення в Європі й СІЛА. Ця філософія, що вийшла з "науковчення" Фіхте, набирає своїх обрисів у Шеллінга. Згідно з нею, "я" тотожне ине-я", і виявити ідентичність або тотожність в. кожному явищі, в усьому потоці дійсності — значить пізнати це явище й дійсність. Природа ідентична свідомості, і ті ж закономірності, які 20 Вступ Вступ 21
керують життям свідомості, керують і життям природи (Б. Реїзов). В літературі романтизму уява і є тією творчою силою, що виявляє ці тотожності духовного й матеріального світів, свідомості й буття і дає їм художнє вираження. До найістотніших складників поетики романтизму, притаманних різним його*т1гчіям~належйть"також тяжін-ня до символхД,ЯШЩЛІки;й ж іманентних засобів худож-Жог*о""™Твйслову. Ця особливість поетики романтизму витікає із його світоглядно-естетичних засад, зокрема із таких, як філософія тотожності й визначальна роль духовного начала. Адже для романтиків головним було вираження духовного й душевного змісту, тобто змісту, позбавленого матеріальн
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 579; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.189.143.150 (0.014 с.) |