ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ДЖЕЙМС ФЕНІМОР КУПЕР (1789-1851)



С

еред класиків американського романтизму Джеймс Фенімор Купер поряд з По — най-популярніший у нашій країні. Інтерес до його творчості зберігається певною мірою й досі. Щоправда, досить швидко з письменника для всіх він став у нас передусім автором книжок для юнацтва. Та це, як відомо, випало на долю багатьом видатним художникам минулого — від Де­фо і Свіфта до Вальтера Скотта і Марка Твена.

Вдалу загальну характеристику творчості Купера дав американський літературознавець Стенлі Т. Уільямс:

"Не такий вимогливий до літературної майстерності як Ірвінг, Купер здобув популярність зображенням романтики і буднів фронтіру, лісів та морів, демократи та долі Америки. Чоловік дії, котрий став романістом


через випадковий збіг обставин, він і власний талант розвинув "насам­перед завдяки своїй енергії". У передмовах, памфлетах, історичних пра­цях і романах він висловлює свої погляди на сучасність, використовуючи, як й Ірвінг, все нові можливості розвитку культури, крім лише театру. Він був Агамемнон за письмовим столом й у полемі­чних сутичках і одначе залишив нам три десятки романів, кілька вічно молодих публіцистичних книжок та два-три безсмертні образи. Його енергійний темперамент викликав свого часу нищівні нападки критиків, а жвавість Куперової думки захоплює нас і- досі. Коли ми читаємо романи Купера, то дихаємо повітрям морів та незайманих озер, чуємо тряскіт пострілів з рушниці Шкіряної Панчохи. Купер не лише незрів­нянний критик бундючної американської демократії, а й непереверше-ний оповідач, творець наших власних "арабських казок" фронтіру".

Джеймс Купер (друге ім'я Фенімор він узяв пізніше за дівочим прізвищем матері) народився у місті Берлінгтон, що у штаті Нью-Джерсі, неподалік від Нью-Йорка. Його батьком був заможний землевласник і досить крупний політичний діяч Уільям Купер, який пишався тим, що дає працю сорока тисячам земляків. Купери походили з ан­глійських квакерів — працьовитих, упертих, суворих. Уі­льям Купер успадкував енергію, бурхливий темперамент і консерватизм своїх предків. Ці риси він передав і своєму синові, майбутньому романісту. Дитячі роки Джеймса пройшли у селищі Куперстаун, заснованому його батьком. Селище лежало неподалік від фронтіру, тобто кордону між землями, заселеними новоприбульцями і "дикою ці­линою" — територією, де ще жили індіанці — одвічні власники цих країв.

Фронтір за життя Купера просувався все далі на Захід, лишаючи по собі оповіді, легенди й міфи про мужність і сміливу вдачу першопроходців, про криваву боротьбу за землю з тубільцями, про вперте долання труднощів у освоєнні "дикого Заходу". Дитиною Джеймс наслухався фольклорних оповідок фронтіру, історій з недавнього ми­нулого рідного краю. Пізніше вони органічно увійшли в його історичні романи, як і живі емоційні спогади про мешканців Куперстауна, власну родину і колоритну фігу­ру батька, про природу навколишніх земель, ліси, луки, озеро Отсего і річку Сасквегана. Юнак поважав свого самовпевненого і дратівливого батька, "справжнього джен-тельмена", однак далеко не завжди підкорявся його волі. Батько, незадоволений навчанням сина у коледжі, бо хло­пець більше блукав околицями Йєля і читав, ніж вивчав шкільну премудрість, вжив надто радикальних заходів. Покарання буле круте, як вдача батька. Восени 1806 Джеймс Купер став матросом на торговельному судні


400


Американський романтизм


Американський романтизм


401


 


"Стірлінг" і здійснив багатомісячне плавання до Англії та назад. Це були важкі дні праці та випробувань для пеще­ного сина землевласника, дні змужніння й набуття безцін­ного досвіду моряцького життя, який так знадобився для уславлених морських романів Купера.

Після служби на торговельному судні в 1807 р. юнак став гардемарином воєнного флоту. Дослужився до офі­церського чину, будував корабель на озері Онтаріо. Всі вищезгадані факти біографії автора "Шпигуна" і "Лоцма­на" допомагають краще зрозуміти становлення Купера-романіста, вибір ним тематики для його творів, особливості образів їх героїв, напрочуд глибоке і яскраве знання усіх подробиць життя фронтіру або морської служби тощо.

Батько Купера помер, коли син саме досяг повноліття. Останній залишив службу, став спадкоємцем батькового маєтку, оселився з дружиною у містечку Скарсдейл. Ще ніщо не віщувало, що цей молодий глава сім'ї і поміщик стане славним письменником. Легенда говорить, що Купер почав писати свій перший роман через парі. Якщо це правда, то все одно парі було лише поштовхом до занять справою, до якої у Купера був нахил, і, як виявилось, неабиякий талант. Після першого невдалого роману "Пе­ресторога" (1820) з'явився другий — "Шпигун" (1821), а за ним ще три. Письменник видавав по роману, а іноді і по два, на рік. Він завойовує серця читачів і в Сполучених Штатах, і в Європі. Особливий успіх припав на долю "Останнього з могікан".

На зароблені гонорари письменник разом з родиною вирушає у подорож по Європі. Співвітчизники проводжа­ють його з великою шаною як героя, "надію нації". Купери відвідують Англію, Швейцарію, Голландію, Італію, Німеч­чину. Особливо вагомим за своїми наслідками було для Купера перебування у Франції, де він прожив три роки. Він став свідком подій Липневої революції 1830 p., позна­йомився з видатними політиками і митцями країни. Мав можливість, спостерігаючи буремні події в Парижі, робити порівняння між відомим йому з політичного життя своєї країни і побаченим на власні очі у Франції. Купера ша­нували, ним захоплювалися як письменником і як справ­жнім денді із бездоганним смаком і манерами. А цей світський чоловік працював з нечуваною енергією. Його рука не втомлювалася від писання все нових книжок і статей про подорожі і враження від Європи, природи і культури відвіданих країн, полемічних творів, а голов-


не — романів про життя на кордоні між "цивілізацією і дикістю" — фронтірі, про плавання і пригоди на морі, про європейську історію тощо.

Повернення Купера додому не викликало того захоп­лення, на яке міг би сподіватися всесвітньо уславлений романіст. Вже з початку 30-х років Купер з болем усвідо­млював поступово зростаюче відчуження між ним і спів­вітчизниками. В 1832 р. він писав одному з своїх кореспондентів: "Я розійшовся із своєю країною. Між нами величезна прірва: хто кого випередив — покаже час".

За сім років його відсутності багато що змінилося в Сполучених Штатах і, мабуть, ще більше в душі самого Купера, його поглядах на рідну країну. В Європу він їхав з переконанням, що республіканська парламентська Аме­рика з її Білем про права, широкими обріями для всіх, хто має достатньо енергії і волі для здійснення своєї мрії про щастя — це найкраща, найдемократичніша країна світу. Ці переконання він виклав у книзі епістолярних нарисів "Погляди американців" (1828), яку завершив і видав у Європі. Цей "панегірик американському життю й американській демократії" (Ю. Ковальов) був справжнім пропагандистським твором, як його автор у перші роки перебування в Європі — палким пропагандистом Переваг молодої Америки. Та поступово європейський досвід і по­бачені ним на батьківщині плоди швидкого капіталістич­ного розвитку настроюють письменника на критичніший лад. У 30-х роках з'являються поряд з художніми творами і публіцистичні, гостро критичного характеру: книга "Лист до співвітчизників" (1834), памфлет "Американський де­мократ" (1838).

Власне і романи 30-х років — критичні і сатирико-пуб-ліцистичні. Такий роман "Монікини"(1835) і два публі­цистичні романи "Додому"і "Вдома" (обидва 1838). Взірцем для соціально-політичної сатири "Монікини" була просвітительська сатирична фантастика, передусім "Ман­дри Гуллівера" Джонатана Свіфта. Описані в цьому романі дві держави — Високостриб і Низькостриб — були про­зорою алегорією Англії і США. Купер будував свій сати­ричний твір на типовому для того часу протиставленні Старого і Нового Світу. Та якщо для американських ура-патріотів таке протиставлення було завжди на користь Штатів, у автора "Монікинів" дістається "обом сестрам по сережці".

Сатиричні стріли у "Монікиних" летять у всі "священ-


402


Американський романтизм


Американський романтизм


403


 


ні" установи, в усі політичні і громадські інституції, якими пишаються дві нації, в представників правлячої еліти рі­зних рангів. Та найсуттєвіше полягає в тому, що попри всі зовнішні відмінності двох держав, сатирик бачить їхню глибинну внутрішню спорідненість, своєкорисливість, дрі­б'язковість, облуду бездуховного існування як високостри-бів, так і низькострибів.

Подібна тотальна критика не могла не викликати обу­рення тих, кого Купер висміював й до кого звертався із своїми гнівними філіппіками. Атмосфера навколо автора "Монікинів" стає напруженою, навіть подекуди ворожою. Цьому сприяла ще судова кампанія за права на землю Куперстауна і околиць, яку вів письменник, і яка не викликала симпатій публіки. Європейські романи письмен­ника, так звана "європейська трилогія" — "Браво" (1831), "Гейденмауер" (1832), "Кат" (1833) теж не мали такого успіху, як "Шпигун" або "Останній з могікан". Цікаво від­значити, що хоч ці твори були присвячені європейському феодалізму, в них відчувався відгомін сучасного Куперу життя, насамперед американського, ставилися важливі для американської дійсності проблеми.

Однак, якою похмурою не була б атмосфера навколо Купера в середині 30-х років, він продовжує на новому витку творчості плідну письменницьку діяльність — за­вершує пенталогію про Шкіряну Панчоху, яку розпочав ще у 20-х роках ("Піонери", 1823; "Останній з могікан", 1826; "Прерія", 1827). У 1840 р. виходить четвертий роман пенталогії "Слідопит", а у 1841-му — останній — "Звіро­бій". Пізніше ще з'являються три романи, які умовно мо­жна об'єднати темою земельної ренти (ця тема дуже хвилювала письменника і з особистих причин). Він ще пише кілька морських романів, та його слава поступово згасає. Новаторські відкриття в царині історичного та мор­ського романних піджанрів лишилися в минулому. Пись­менник експлуатує старі прийоми і схеми. Його погляд на американську демократію стає все песимістичнішим, а ліки, які він пропонує для оздоровлення США,— мало­ефективні або зовсім фантастичні, як, наприклад, створен­ня в країні великої земельної аристократії як підпори добробуту і культури. Художник і мислитель Купер ска­зав своє, вичерпав свої можливості.

Романтизм Фенімора Купера несе в собі більшість при­кмет романтизму взагалі. Однак, що дуже важливо й по суті є вирішальним для письменницької слави автора "Ос-


таннього з могікан", для вагомості його внеску в світову літературу, це наявність в його романтизмі, в його твор­чості історичного романіста своєрідних американських рис, які робили книжки Купера такими цікавими для читачів і в Америці, і особливо за її межами.

У прозі американського майстра можна знайти багато властивого творам європейських романтиків. Це і напру-жено-драматичний, стрімкий характер оповіді, авантюрна інтрига; контрастні за своїми людськими якостями, пере­конаннями, вчинками, почуттями постаті персонажів-антагоністів — ідеалізація позитивних героїв, їхньої поведінки в екстремальних і звичних, буденних ситуаціях, їхніх високих шляхетних почуттів, з одного боку, та згу­щення зла, всього негативного у фігурах їхніх суперників, з іншого; присутність елементів сентиментальності та ме­лодраматизму; дуже часті розгорнуті поетичні картини природи, часто сповнені стихійної сили і бурхливої дина­міки або ідилічного прозорого спокою; схильність до надто докладних і чуттєво забарвлених описів архітектури, по­буту, одягу, звичаїв і, певна річ, портретів діючих осіб романної історії. Щоправда, Купер не цікавився середньо­віччям (його для американців не існувало), у нього прак­тично нема фантастики і містики, готичних жахів, хоча страшного й кривавого не бракувало і в його творах. Та згадані романтичні елементи, як і типові художні прийоми, форми, сюжетні та образні структури набували під його пером нового, свіжого характеру, ставали по-новому ціка­вими завдяки американському історичному, природному, побутовому матеріалу, який автор естетично перевтілював у дусі романтизму.

Як вже не раз згадувалося, для романтизму, особливо на його ранньому етапі, типовими були конфлікти між ідеалізованим минулим і буржуазним сьогоденням, між прекрасним природним у людині та її життєвому середо­вищі і тим, що холодно, логічно, жорстоко творить прогрес, технічна цивілізація, несучи з собою загострення грошових стосунків і суперечностей, знищуючи природу, розчавлю­ючи стару патріархальну моральність, звичаї, норми існу­вання і їхніх носіїв своєю "залізною п'ятою". У перших американських романтиків Ірвінга, Готорна ці конфлікти вельми виразні. В Купера, мабуть, найвиразніші ще й тому, що він у своїй творчості приділив багато уваги трагічній долі американських аборигенів-індіанців. У нього дуже сильно змальоване саме американське винищення


404

Американський романтизм

природи континенту і природного життя його справжніх власників — червоношкірих тубільців. Купер-гуманіст всі­єю душею співчуває їм, Купер — історичний оптиміст і тверезо мисляча людина розуміє, що прогрес не зупинити, що білі прибульці з їхньою енергією, рухливістю, працьо­витістю вже одержали перемогу і до старих форм життя нема зворотнього шляху. Це надає романтичному конфлік­ту між старим і новим у його творах живої суперечливості, реалістичної переконливості і такого правдивого драматизму.

Людські типи, самобутні особистості Купера, найбільш вдалі і примітні, такі як Натті Бампо (він же Шкіряна Панчоха, Звіробій, Слідопит, Соколине Око і Довгий Ка­рабін), Джон Могікан, Мармадьюк Темпль, Ішмаель Буш, Авірам Байт, Гарві Берч і багато інших, укорінені в грунті Нового світу. їх важко уявити собі на англійській рівнині, чи навіть у горах Шотландії. Вони втратили б щось най­суттєвіше, викарбоване в них особливостями саме амери­канського життя. Хоч, звичайно, вони мають певні риси, котрі споріднюють їх з героями Вальтера Скотта. Це пе­редусім масштабність особистості, начебто витесаної з міцної кам'яної брили чи могутнього стовбура секвої. їхня впер­тість у досягненні мети, волелюбність і відвага, байдуже якою, з точки зору письменника, — позитивною чи нега­тивною — є їхня мета, на добро чи зло спрямована сила таких протилежних індивідуальностей як Бампо чи Буш.

Герої авантюрної і любовної інтриги в багатьох романах Купера такі схожі до Вальтер Скоттових, що їх легко пересадити з тексту одного письменника у текст іншого без порушення органіки оповіді. В обох авторів вони най-банальніші в художньому плані і, хоч за їхніми пригодами цікаво стежити, герої не лишаються в пам'яті як живі і повнокровні постаті з неповторно оригінальними рисами.

Дуже важливі в романах Купера американські пейзажі. Вони цікаві і з естетичної, і з інформативної точки зору, нерозривно пов'язані з сюжетом, подіями, історією в ро­манах. Дуже точно про пейзажі Купера сказав у своїй розвідці про "Слідопита" Оноре Бальзак:

"Ось школа, де мають навчатися літературні пейзажисти, тут усі таємниці мистецтва. Ця чарівна проза не лише показує річку і береги, ліси й дерева, а їй вдається передати одночасно найдрібніші деталі і ціле... Ви перевтілюєтеся у країну; вона входить у вас або ви у неї, — й не здогадаєшся, як сталася ця метаморфоза, що її викликав геній; але ви не в змозі відокремити грунт, рослинність, води, їхню широчінь і обриси від хвилюючих вас інтересів".

Американським у романах Купера є і те, як представ-


Американський романтизм 405

ники молодого народу, що лише складається в могутню і перспективну націю, діють, переконані в своїй перемозі, сповнені енергії та оптимізму, віри в майбуття, як вони долають безліч перешкод на своєму шляху, сміливо прий­мають рішення, покладаються на себе, на свою волю, талант, хист, здоровий глузд. І як би критично не ставився письменник до темних плям в історії рідної країни, до негативних явищ в її сьогоденні і тих тенденцій, які мо­жуть привести до гірких наслідків у майбутньому, загаль­ний пафос його національних романів оптимістичний. Він вірить у будучину свого народу і критикує заради того кращого, що має всупереч усьому принести прийдешній день.

Роман "Шпигун", перший історичний, або краще ска­зати, історико-авантюрний роман Купера, мав неабиякі позитивні якості. Він був твором на хвилюючу для амери­канців тему — боротьби за незалежність. Між часом на­писання твору і зображеними в ньому подіями минуло майже п'ятдесят років — часова відстань більш ніж дос­татня для того, щоб він мав характер історичної оповіді. А історичні романи Вальтера Скотта були в 10-20-х роках XIX ст. найулюбленішим жанром, ними захоплювалися всі і всюди. Історична художня проза в дусі "шотландського чарівника", але на американському матеріалі, до того ж, написана лаконічно, мускулясто, в стрімкому темпі, з бе­зліччю подробиць, що їх було так приємно впізнавати співвітчизникам Купера і так цікаво пізнавати читачам в інших країнах. Захоплюючий сюжет з перипетіями двох закоханих пар, з політичними пристрастями, які розділя­ють членів однієї шляхетної родини, з битвами і небезпе­чними випробуваннями, що чатують на симпатичних героїв на кожному кроці. Ретельно, хоч і з надмірною ідеалізацією, виписані фігури історичних особистостей, зо­крема "батька американської революції" Джорджа Ва­шингтона, в близькому майбутньому першого президента незалежних Сполучених Штатів. Та найбільшою вдачею письменника була головна постать роману — шпигун Гарві Берч, який діє на користь борців за незалежність проти англійської королівської армії, "свій серед чужих, чужий серед своїх". Купер створив образ Берча правдивим, ба­гатогранним, суперечливим і психологічно Переконливим. За всієї своєї таємничості й небуденності він переконує реалістичністю. Звичайний коробейник, спритний і корис­ливий у своїх торговельних справах, Берч виростає в


406


Американський романтизм


Американський романтизм


407


 


романі у постать героїчну, самовідданого патріота, що не шкодує власного доброго імені і щодня ризикує життям заради свободи вітчизни. Власне, це один з перших у світовій літературі героїзованих образів розвідника. І сам роман може бути названим прообразом таких популярних у наші дні "шпигунських" романів, демонструючи головні характерні риси цього жанрового різновиду.

Роман "Шпигун" можна також назвати першою спро­бою створити своєрідну американську "Війну і мир" задо­вго до того, як був написаний великий епічний твір Л. Толстого (звичайно, за такого порівняння йдеться не про масштаби обох творів, їхню філософську глибину і рівень художньої майстерності, в цьому їх не можна зрів­нювати). Романи близькі за головним структурним прин­ципом — показом того, як війна відбивається на долі звичайної родини, її близьких і знайомих, і сцен самої війни, щоденного людського життя і батальних епізодів кривавої боротьби патріотів Америки за незалежність. Ва­жливо підкреслити, що, будучи палким американським патріотом, Купер прагнув показати історичний процес об'­єктивно, не зображуючи табір англійців у гіперболізовано, негативному плані, вміючи оцінити мужність ворогів, їхню гідність і порядність. Найогидніші для нього скваттери — корисливі грабіжники і мародери, для яких не існує по­няття батьківщини, котрі гріють руки на нещасті і чужих, і своїх.

Перший і кращий серед "морських" романів Купера "Лоцман" — також розповідає про час американської революції. Історія відіграє в романі роль тла, на якому розгортаються карколомні пригоди персонажів. Головні ді­ючі особи причетні до боротьби американських колоній за незалежність. Та по-справжньому історичним романом "Лоцман" не став. Хоча б тому, що головне в ньому — не історичні процеси і події, а морські пригоди, життя і праця моряків.

В "Лоцмані", як і в пізніше написаних романах Купера, є заплутана інтрига, любовні історії молодих офіцерів-мо-ряків Барнстєйбла й Гріффіта і чарівних панночок Сесілії Говард та Кетрін Плавден, підступні дії негідника Крісто-фера Діллона і його жахлива смерть, втечі, переслідуван­ня, щасливі порятунки тощо. Звичайно, не ці надто "оригінальні" сюжетні ходи і стандартні для романтично-розважальної прози постаті роблять "Лоцмана" твором видатним і для морського роману еталонним. Найвдаліше


в ньому — зображення моря і морської служби, мужності й виучки моряків у фатальні хвилини змагань із стихією. Море стає найважливішою дійовою особою книги.

Успіх роману визначила і типово романтична фігура заглавного героя — "найліпшого з усіх моряків" байроні­чного Лоцмана, гордого, честолюбного, безмежно хороброго й готового до будь-якого ризику. В ньому проглядаються риси реального і міфологізованого водночас американсько­го мореплавця й учасника боротьби за незалежність Поля Джонса, котрий став героєм легенд і американців, і ан­глійців. А, може, ще більше прав на цей успіх мала нап­рочуд жива й колоритна постать старого "морського вовка" Довгого Тома Коффіна, всіма своїми жилами пов'язаного із героїчним судном "Аріель". Все в Томі правдиве і при­вабливе — соковита мова, шляхетна поведінка, хист у всіх моряцьких справах, мужність, своєрідний народний гумор. Це один з найсамобутніших героїв Купера.

З усього написаного Фенімором Купером найвідомішою лишилася його пенталогія про Шкіряну Панчоху. Назва одного з романів пенталогії "Останнійз могікан",ім'я індійця Чінгачгук-Великий Змій увійшли в літературу і мовний обіг, стали прозивними. Над цим великим твором прозаїк працював з перервою майже двадцять років — з 1823 по 1841. В усіх п'яти книжках діє багато персонажів, але один, головний — об'єднує історією свого життя всі томи цього великого романтичного американського епосу. Це Натті Бампо-Шкіряна Панчоха. Якщо вибудувати ок­ремі частини пенталогії не так, як вони з'являлися в різні роки в міру написання, а в хронологічному порядку від­повідно до ходу північноамериканської історії та біографії Натті Бампо, першою книжкою мала б стати остання — "Звіробій, або Стежка війни". В ній ідеться про континент у перші десятиліття XVIII ст. і ще зовсім юного білого мисливця Бампо, котрий полює у схожих на райські пра­лісах на тому місці, де у близькому майбутньому розки­неться велетень Нью-Йорк.

Далі мав стояти "Останній з могікан", де йдеться про героїчну боротьбу "тубільних воїнів Північної Америки" за свою землю і діють кращі представники індіанців — "чудового народу", як його називав сам Купер, що "на війні — відважний, зарозумілий, підступний, немило­сердний, готовий до самопожертви; у мирний час — спра­ведливий, великодушний, гостинний, мстивий, забобонний, скромний і звичайно цнотливий". Світ могікан-Чингачгука,


408


Американський романтизм


Американський романтизм


409


 


його сина Ункаса змальований у кращих традиціях роман­тизму і просвітительства. Тут попередниками і вчителями Купера були Дефо, Вольтер, Руссо, Шатобріан, Байрон, — усі, хто писав про шляхетних дикунів і природних людей, наділених від народження чеснотами і добрими якостями, втраченими у світі нової цивілізації. "Останні з могікан" діють разом із своїм другом Бампо — Довгою Рушницею і чарівною дівчиною-креолкою Корою. Вони однаково че­сно і чисто дивляться на світ, де все чітко визначено — кохання, дружба і ненависть до ворогів, поняття честі і розуміння боягузтва та зради. Заради своїх шляхетних і простих принципів вони ладні пожертвувати життям. В романі поступово наростає трагізм оповіді. Від назви, в якій звучить похмура пересторога, начебто перший удар поховальних дзвонів, і до останніх сторінок, що розпові­дають про загибель молодого красеня шляхетного Ункаса, що з ним обривається рід Чингачгука, гине майбутнє мо­гікан. В загибелі Ункаса і його коханої Кори символічно втілено приреченість індіанської культури, способу життя, звичаїв, усього, що відрізняє одну расу від іншої, один народ від іншого.

Третій за часом подій, які в ньому відбуваються, роман "Слідопит, або Озеро-море"присвячений сповненому ніжності й самопожертви коханню Слідопита-Бампо. Воно не знаходить відгуку у серці коханої і Бампо йде із шляху свого щасливого молодого суперника. Всі події цієї частини пенталогії розгортаються неподалік від озера Онтаріо під час англо-французької війни 50-60-х років. Історія кохан­ня лише провідна мелодія цього твору, в якому дуже багато інших відгалужень теми "завоювання вітчизни", діють персонажі з двох воюючих таборів.

У четвертому романі "Піонери", дуже важливому у структурі циклу (нагадаємо, що він був першим за часом написання, створеним у 1823), поставлена основна пробле­ма історичного розвитку США, визначена наскрізна то­нальність оповіді, загалом елегійна попри всі властиві Куперу енергійність, діловитість, пафос життєстверджен­ня. На календарі 1793 рік, Штати стали незалежними, прихильники республіки перемогли лойялістів. На берегах Отсего, де сам Купер провів роки дитинства і молодості, процвітає суддя Мармадьюк Темпль (один з найвиразні­ших персонажів письменника, якого він писав, маючи пе­ред собою постать власного батька). В його великому маєтку знайшов притулок старий сімдесятирічний Натті


Бампо і давно вже осиротілий індіанець Джо Могікан. Обидва є жалюгідними уламками колись героїчних, спов­нених завзяття людей. Великий колись Слідопит тепер перетворився на залежного від чужої доброти волоцюгу, котрий набридає усім своїми хвалькуватими оповідями про давні мисливські подвиги. Ще сумніші зміни відбулися з Джо Могіканом. "Вогняна вода білих" і сум за втраченою землею й рідними перетворили його на безнадійного п'яницю, сміш­ного й безпорадного. Якщо постать Бампо на початку роману здається другорядною, фігурою такого собі нешкідливого і нуднуватого дивака, то поступово вона набирає трагічної величі, викликає читацьке співпереживання своєю розгуб­леністю у світі нових суспільних стосунків, своєю безпорад­ністю перед суворістю закону, своїм невмінням зрозуміти, чому він, піонер цих місць, не має ніяких прав на них, чому до нього влада не виявляє простої людської вдячності і переслідує його як злочинця-браконьєра. Багато інших образ випадає на долю колись гордого й незалежного ми­сливця. Після суду, який виглядає актом знущання над старим, він потрапляє до в'язниці. У колишнього неперевер-шеного воїна і сміливця вистачає сил втекти з неї, спалити свою стару хижу, занапащену його переслідувачами, і ви­рушити у свою останню путь ще далі на Захід, де є ще вільна земля і воля для такої людини, як він.

Чому цей перший роман є ключовим для пенталогії, зрозуміло вже з щойно наведеного короткого змісту його провідної теми, характерної для творчості всіх найвідомі-ших романтиків першого покоління. Ця тема — необоротні зміни, що відбулися на американській землі за відносно короткий час, і з усе більшим прискоренням продовжу­ються далі, несучи з собою загибель старих форм життя, руйнуючи вільну природу і "природну людину". Те, що знайомство з пенталогією починалося для сучасників Ку­пера з її передостаннього твору, де йдеться про старого Бампо, який зазнає життєвої поразки, надавало за відо­мим законом художності сумний відблиск і тим романам, де йшлося про Шкіряну Панчоху у розквіті його сили і слави. Остання частина епопеї — "Прерія" — присвячена подіям початку XIX ст., коли американці викупили у Франції провінцію Луїзіану і тим самим відкрили собі подальший шлях на Захід. На чолі переможного походу на нові рівнинні землі диких прерій ідуть такі зажерливі скватери, як Ішмаель Буш та його численні нащадки, зграя сильних і тупих загарбників, для яких нема ні


410


Американський романтизм


Американський романтизм


411


 


старих, ні нових законів, а лише жага здобичі, що заради неї ці грубі й жорстокі люди-хижаки здатні на все. Зро­зуміло, що зовсім немічному Бампо, колишньому Соколи­ному Оку, що майже втратив зір, Довгій Рушниці, котрий уже не може тримати мисливську зброю у тремтячих руках, не по дорозі з юрбою скватерів, як не може він жити далеко від своїх лісів на сухій рівнині. Самотній старий вовк, який не знайшов у житті долі, людського щастя, хоч завжди радо допомагав усім, хто потребував допомоги, може тільки забитися в якусь ще незайману хащу і знайти там смерть.

Пенталогію можна прочитати й по-іншому — як захо­плюючу пригодницьку прозу зі стрімким розгортанням подій, які не дають читачеві ні хвильки перепочинку. "Проміжки між фатальними пострілами Довгої Рушниці такі короткі, хвилини відносної безпеки такі ненадійні, шурхіт листя у лісі червоношкірих такий зловісний, що читач не знає спокою, та й не бажає його" (Стенлі Т. Вільямс). Однак і такий читач — аматор лише пригод­ницької прози — не зможе пройти повз образи індіанців, створені Купером, знавцем душі цих людей, приречених цивілізацією на загибель. Той, хто читав пенталогію Ку­пера, назавжди пройнявся симпатією до американських аборигенів, побачив їх очима письменника.

Бальзак справедливо зауважив: "Велич Купера — це віддзеркалення величі природи, яку він зображує". Автор "Людської комедії" твердив, що на відміну від Вальтера Скотта, котрий черпає свої сюжети з історії великих ре­волюцій, Купер знаходить їх у "великих змінах природи", що він "звів літературу з пейзажем і морем". Це сприй­няття творчості Купера великим сучасником цікаве, але надто вузьке. Демократ і соціальний мислитель Купер не міг обмежитися лише зображенням протиборства людини і природи або її існування у гармонії з природою. В п'яти книгах своєї епопеї про більш як сімдесят років історії Північної Америки Купер показав суттєве цієї історії, вектор якої у просторі можна було б визначити як рух від Атлантичного до Тихого океану. Із Сходу на Захід з со­кирою в руці й рушницею за плечима, пішки або у візку, де міститься вся родина та її нехитрі пожитки, рухались піонери задля засвоєння безмежних земель континенту, вирубуючи ліси, закладаючи лани, городи, плантації. Вони захищали себе і своїх близьких від нападів "дикунів" і розбійників, вони були працьовитими, невтомними, бру-


тальними та богобоязливими. Вони творили історію Нового Світу і лишаються в пам'яті сучасних громадян США героями їхньої історії та міфології, якими для стародавніх греків були герої "Іліади" чи "Одіссеї". В творенні піонер­ських легенд і міфів велику роль відіграло американське красне письменство і передусім Фенімор Купер.

НАТАНІЕЛ ГОТОРН (1804-1864)

наш час беззаперечною істиною вважаєть­ся, що Натаніел Готорн — один з найбіль­ших американських прозаїків XIX ст., один з "батьків-засновників" жанру новели і психологічного роману в на­ціональній літературі. Та так було не завжди. Сам Готорн болісно сприймав байдужість читацького загалу до своїх творів. Щоправда, принаймні два його сучасники дуже ви­соко поціновували його творчість. І цим можна було пи­шатися, бо тими сучасниками були По і Мелвілл. Однак і самі вони не мали ще усталеної репутації, та й голоси їх лишалися поодинокими. По вважав, що Готорн серед своїх американських колег "має найчистіший стиль, найтонкі-ший смак, найкориснішу ерудицію, найвитонченіший гу­мор, найбільшу зворушливість, найсвітлішу уяву, найбагатшу вигадливість", а Мелвілл навіть знаходив під­стави для порівняння Готорна із своїм кумиром Шекспі-ром. Ще важливіше те, що він зрозумів сутність творчості Готорна, її зв'язок з Новою Англією та пуританською думкою й світовідчуттям. Однак чим далі, тим глухішим було мовчання навколо імені Готорна і в цьому він поділив долю свого молодшого сучасника і друга Мелвілла.

Лише у XX ст. до автора "Червоної літери" приходить поступове визнання. Його ім'я починають все частіше зга­дувати у літературознавчих працях, бо стає зрозуміло, що проза Готорна мала велике значення для становлення американської літератури, що її вплив на багатьох пись­менників молодших генерацій очевидний, хоч і не завжди ними визнавався, що, будучи романтиком "чистої води", він прокладав шляхи і для реалістичного художнього за­своєння світу.

Дослідники творчості Готорна майже одноголосно під­креслюють його тематичну та ідейну цілісність. І справді, в найвідоміших і найкращих своїх творах — багатьох


412


Американський романтизм


Американський романтизм


413


 


новелах і романі "Червона літера" — письменник послі­довно і вперто звертається до історії своєї "малої батькі­вщини", штату Массачусетс, зокрема міста Сейлем і його мешканців, якими вони були в XVII ст., їхніх драм і трагедій, їхнього щоденного життя і побуту, їхніх своєрід­них характерів, котрі сформувала провінціальна дійсність Нової Англії і сувора пуританська віра, близька до фана­тизму, жорстока і непоступлива. Не випадково рідне місто Готорна увійшло в світову історію своїм жахливим пере­слідуванням відьом, відомим як "сейлемський процес", од­ним з найтрагічніших виявів бузувірства релігійних фана­тиків. Письменник неодноразово наголошував на своєму духовному, генетичному зв'язку з Сейлемом, писав про те, що "бере на себе весь сором" за злочини своїх жорстоких предків, невтомних і непохитних "переслідувачів відьом".

Цю свою відповідальність за діяння дідів-прадідів пись­менник втілив у твори про життя сейлемців у XVII ст., намагаючись зрозуміти їх. Готорн виявив при цьому особ­ливий історизм, не лише історизм реалій відшумілого життя, а й історизм у показі духовного світу людей дав­ньої доби, обумовлену часом і вірою своєрідність мислення і почувань. Автор "Червоної літери" постійно розміркову­вав над проблемами сумління, віри, гріха і покаяння, ус­падкованої від предків ментальності, а з нею провини за історичні злочини, які так само, як грішні вчинки, скоєні у підсвідомості, тяжіють над людиною і роблять її неща­сливою. В його творах головні колізії відбуваються не в зовнішньому світі, а в людській душі, свідомості. І в тому, як тонко і складно їх письменник аналізує, які нюанси почуття і думки досліджує, виявився його особливий хист художника-психолога. Проблему таких його романів, як "Червона літера" або "Будинок з сімома фронтонами" мо­жна визначити як "злочин і кара", реальний злочин і містична кара, підсвідомий злочин і жорстока реальна кара тощо. И художнє вирішення цієї проблеми, яка живе у Готорна передусім в душі героїв, здійснюється засобами психологічного аналізу.

Отже, простір у багатьох творах Готорна — це Сейлем і його околиці, Бостон, взагалі Нова Англія, час — XVII ст., проблема — гріхи людські й кара за них, та не стільки Божа, скільки власного сумління. Звичайно, є у письмен­ника і досить багато творів, де події відбуваються не в Сейлемі і навіть не в Америці, показано сучасні авторові конфлікти й характери, виступає інша проблематика. Та





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.242.55 (0.023 с.)