Порядок оцінки та обліку товарів на оптових торговельних підприємствах

Оцінка товаріву бухгалтерському обліку здійснюється по-різному залежно від стадії їх руху:

1) при придбанні товарів – за первісною вартістю;

2) при вибутті товарів – за одним із обраних підприємством методів оцінки вибуття запасів;

3) на дату складання Балансу – за нижчою з двох оцінок.

Оцінка товарів при їх надходженні незалежно від джерела придбання (від постачальників, від засновників за внесками до статутного капіталу, безкоштовне отримання у вигляді спонсорської допомоги або благодійних внесків, внаслідок бартерних операцій) здійснюється за первісною вартістю.

Первісна вартість – це фактична (історична) собівартість, що включає всі витрати, понесені підприємством на придбання товарів і доведення їх до придатного для використання стану (продажу).

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» до складу первісної вартості товарів, придбаних за плату від постачальників, включаються такі витрати:

– суми, сплачені постачальнику згідно з договором за вирахуванням непрямих податків (купівельна ціна без ПДВ);

– суми ввізного мита (на імпортовані товари);

– транспортно-заготівельні витрати (витрати на доставку, відбір, експедирування, розвантаження, зберігання товарів, страхування ризиків доставки);

– інші витрати (витрати на передпродажну підготовку товарів).

Первісною вартістю товарів, отриманих від засновників у погашення заборгованості за внесками до статутного капіталу, отриманих безкоштовно у вигляді спонсорської допомоги або благодійних внесків; внаслідок бартерних операцій на подібні чи неподібні активи є їх справедлива вартість. Справедлива вартість – це реальна ринкова вартість, що склалася на ринку з урахування попиту і пропозиції. Вона встановлюється експертною комісією за погодженням сторін.

Оцінка товарів при їх вибутті внаслідок продажу, псування, нестачі, уцінки або іншого списання здійснюється за одним із методів, обраним підприємством самостійно і зафіксованим у Наказі про облікову політику.

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» підприємство має право обрати один із таких методів оцінки вибуття товарів:

– метод ідентифікованої собівартості – передбачає оцінку вибуття товарів за цінами їх фактичного надходження. Є найбільш точним з точки зору формування фінансових результатів, але потребує організації натурально-вартісного обліку товарів у розрізі їх найменувань і партіонного способу зберігання товарів. Застосовується при веденні обліку товарів за купівельними цінами до дорогих, взаємонезамінних товарів (автомобілі, побутова техніка, комп’ютерна техніка, меблі, ювелірні вироби тощо);

– метод середньозваженої собівартості – передбачає оцінку вибуття товарів за середньозваженою ціною, яка визначається за формулою:

де ц – ціна окремої партії товарів,

к – кількість окремої партії товарів.

Цей метод застосовується при обліку товарів за купівельними цінами і є достатньо точним, оскільки враховує середню ціну на товари;

– метод FIFO – базується на припущенні, що першими вибувають ті товари, які надійшли першими. Тому оцінка їх вибуття здійснюється за цінами перших за часом надходжень, а оцінка залишків товарів – за цінами останніх за часом надходжень. Оскільки ціни перших надходжень завжди в силу інфляції нижчі за ціни наступних, то за цим методом собівартість реалізованих товарів занижується, а прибуток підприємства завищується. Застосовується при обліку товарів за купівельними цінами, є вигідним для держави у фіскальних цілях;

– метод ціни продажу – передбачає ведення обліку товарів за продажними цінами, облік і розподіл торговельної націнки в кінці місяця між залишками товарів і товарами реалізованими. Застосовується в роздрібній торгівлі та громадському харчуванні, не є абсолютно точним внаслідок усереднення розміру торгової націнки і заокруглень при розрахунках.

Згідно з пунктом 24 П(С)БО 9 «Запаси» оцінка товарів на дату складання Балансу повинна здійснюватися за нижчою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою реалізаційною вартістю (чиста реалізаційна вартість – це можлива ціна продажу за вирахуванням витрат на реалізацію товарів). Це означає, що пріоритетною є оцінка товарів за їх первісною вартістю. Але якщо товари втратили свої первісні якості внаслідок старіння, залежалості тощо, то їх оцінка має здійснюватися за цінами можливого продажу. В такому випадку товари підлягають обов’язковій уцінці, а різниця між їх первісною і чистою реалізаційною вартістю списується як витрати підприємства (за дебетом рахунку 946 «Втрати від уцінки товарів»).

У практиці бухгалтерського обліку оптових торговельних підприємств використовується облік товарів за купівельними цінами.

Облік товарів за купівельними цінами передбачає оприбуткування, зберігання і списання товарів при їх продажу за купівельними цінами. Купівельна ціна – це ціна постачальника без ПДВ.

Продажна ціна формується тільки при продажу товарів за формулою:

Купівельна ціна + Торгова націнка + ПДВ.

Цей спосіб застосовується в оптовій торгівлі (в роздрібній торгівлі і громадському харчуванні – лише за наявності комп’ютерної техніки і відповідного програмного забезпечення). Є простим у застосуванні; економічно виправданим, оскільки дає можливість легко реагувати на зміну кон’юнктури ринку відповідним розміром торговельної націнки; не потребує проведення переоцінки на товари у разі зміни продажної ціни, але вимагає організації натурально-вартісного обліку товарів у розрізі їх найменувань.

При цьому способі для обліку товарів використовується рахунок 281 «Товари на складі» – активний, балансовий. За дебетом відображається надходження товарів на склад, за кредитом – їх вибуття внаслідок продажу, нестачі, псування або іншого списання. Сальдо означає залишки товарів на складі на певну дату і відображається у 2 розділі активу Балансу за рядком 140 «Товари».

Бухгалтерські проведення з обліку руху товарів за купівельними цінами наведена в табл. 3.

Таблиця 3