Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності лідера в сучасній Україні

Критеріями є слідуючи питання: що конкретно той чи інший політик для економічного росту держави, для покращення благопочуття кожного конкретного громадянина та його вплив на імідж України на зовнішньому ринку.

Сутність і типологія політичних лідерів.

Лідер — особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства.

М.Вебер. Він виокремлює три типи лідерства:

Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для “доіндустріального суспільства”). Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв'язана з тради­ційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою діяль­ність.

Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення свято вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, а тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині. Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких він несе відповідальність перед виборцями.

Розрізніть поняття вождь вожак і лідер

ВОЖДЬ - тип властних отношений, основанний на личной преданности персоне, обла-дающей верховной властью.

Вожак - это тот, кто аккумулировал сиюминутные интересы, запроси определенного социального строя, чаще - толпы, и не смог пойти дальше, глубже этих поверхностных запросов.

Вожак - это тот, кто не в состоянии оторваться, превзойти саме низшие слои общественного сознания. Если «номенклатурщик «- это

послушный рупор «верхов«, то вожак не менее послушный рупор «низов«. Потакание же «низам «не менее разрушительно пресмыкания перед «верхами«. Это ведет к Охлократии - власти толпы.

ЦЕЛЬ - блгосостояние и свободное развитие народа, а средства - это

демократизация и рынок. Но сейчас эти средства рассматриваются в

Політичне лідерство та його фі-ї.

 

Тема 9.

Політична свідомість..

Політична свідомість — це поняття, яке включає в себе політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу,

Політична свідомість завжди конкретно історична, вона відбиває інтереси конкретних людей в конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку.

Компоненти політичної свідомості:

- політичні знання та сформовані на їхній основі типові політичні уявлення

функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень та знань, які виникають з буденної практики того чи іншого класу. Буденна політична свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політич­них процесів, подій та рішень.

Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин.

Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

Термін «лібералізм» (лат. лібераліз – вільний) почали активно вживати у першій половині XIX ст., тоді ж виникли перші політичні партії лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII ст. У її творення значний внесок зробили такі видатні мислителі, як ДЛокк, Ш.Монтеск'є, І.Кант та ін.

Ліберали обгрунтували буржуазні права й свободи, передовсім свободу особи, промислової конкуренції, недоторканості приватної власності. Лібералізм — це індивідуалістська система поглядів, перевага в ній надається потребам і правам окремої людини. Але індивідуалізм цей не набуває абсолютного характеру. Основні риси лібералізму:

Економіка:

- свобода праці та вир-ва

- вільний вибір форм ек життя

- свобода ринку та конкуренції

- недоторканість прив власності

Культура:

- надання людському розуму повної свободи

- без обмежень для розвитку науки

- свобода совісті, свободі слова...

Політика

- правова держава

- розвиток місцевого самоуправління

- політ права і свободи всім

- засудження революції, заохочення еволюції

- держава виконує роль нічного сторожу

Найбільшого розквіту лібералізм досяг в Великобританії та США.

Поте системна криза капіталізму 30-х років, криза соціальних відносин та за ними й політична криза призвели до необхідності перегляду політики лібералізму та появи неолібералізму.

Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». Така держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в економічне життя через податки, бюджет, планування.

У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок.

Яскравим прикладом неолібералізму була політика Рузвельта з 1932 по 1941 рр.

3. Консерватизм та неоконсерватизм як політичні доктрини.

Це одна з найбільш популярних доктрин. Слово консерватизм походить від латинського слова зберігати, охороняти. Загалом концепція косерватизма походить від Платона, Ніцше,

Макіавеллі, Арістотеля. Але виник він як реакція на французьку революцію.

Переконання: за монархію, середньовічну гармонію... Поступово реформувався від зброї феодалів на зброю буржуазії...

- проти безмежного панування ринку

- проти надмірного зростання техніки

- відкидали саму можливість встановлення рівності людей у сус-ві

- вороже ставлення до революцій

- беззаперечне визнання авторитету влди

- проста людина не здатна управляти

- проти будь-якого прояву демократизму

Великі зміни у середині ХХ ст.

- неоконсервативна революція

- хвилювання про екологічний стан

- проти засилля бюрократизму

Поява неоконсерватизму. Він виражає інтереси середнього класу.

Основні риси:

Економіка

- заміна ліберальної моделі розвитку монетариською

- стимулювання ринкових відносин

- стимулювання приватного підприємництва

- стимул. дрібного та середнього бізнесу

- збільшення ролі персоналу в бізнесі

Соціальний аспект:

- ек реалізм та жорстка економія

- скорочення соціальних програм

- відкидання будь-якої зрівнялівки

Політика

- посилення елітарних тенденцій, професіоналізм

- антибюрократичні ідей (скорочення адм апарату)

- пошуки підходів для створення більш гнучких структур влади

- зміцнення законності та порядку в сус-ві

Політичний екстремізм.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. ккстримізму властиве цілковите заперечення іншої думки, відмова йти на компроміс та радикальні методи дій. Екстремізм традиційно поділяється на лівий та правий.

Ліві екстремісти у своїх поглядах поділяють ідеї марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), критикують капіталізм за нерівність та експлуатацію, а соціалізм за м’якотілість та відмову від калсової боротьби.

Праві екстримісти Критикують капиталызм за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», відсутність «порядку» тощо. Найбыльшим правоекстремістським рухом є фашизм

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території багатьох країн світу.

5. Соціалізм, як політична течія.

Основною ідеєю соціалізму(вчення К.Маркса і Ф.Енгельса, що виникло наприкінці 40-х р XIX ст.) є звільнення та розкріпачення людини через класову боротьбу на шляху до соціалістичного безкласового сус-ва рівних. Майбутнє людства лежить в диктатурі пролетаріату за умов соціалізму, а пізніше перехід до комунізму.

Не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх, ідеї соціальної демократії.

Фашизм та неофашизм

фашизм — це войовничий антидемокра­тизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тота­літарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й ві­чної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їх­нього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належа­ла роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів бу­ло заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали за­собом контролю над робітниками.

 

Тема 10 Історія політології