Політологія як наука, її об”єкт та предмет.

Політика – сфера людської діяльності, що зв’язана відносинами між лкремми індивідами, соц группами та классами з приводу влади.

Політологія - наука про політику та її взаємовід-носини з людиною та суп.

Предметом політології є група закономір­ностей відносин соціальних суб’єктів з приводу завоювання, втримання та використання політичної влади.

Політологія є накою, об’єктом якої є вивчення суто політ життя сус-во-ва., хоча частково його вивчають і економічні науки і соціологія, і філософія...

Категорії та закономірності політології як науки.

Вихідний теоретичний матеріал пізнання будь-якої науки становлять поняття (чи категорії) науки, які відбивають найсуттєвіші риси її предмета. Поняття розкривають або необхідні зв'язки, вузлові пункти науки, або най­суттєвіші елементи її структури. Осн. поняття, якими оперує наука, назив. категоріями: політика, пол. влада, пол. ф-ції, пол. с-ма, пол. режим, пол. плюралізм, пол. інтереси, пол. цінності, пол. діял-ть, правова д-ва, прив. власність, соц. прошарки та групи, сусп. думка, культура, цивілізація, сусп-во та інш.

„Політична влада” є центральною категорією політології.

Групи закономірностей:

1 – політико-економічні закономірності, що відбивають взаємовідносини між економікою сус-во-ва та політ владою. тут політ влада виступає породженням економічної влади, ек інтереси виступають причиною політ дій людей, в свою чергу політ влада характеризується певною самостійністю і теж впливае на ек-ку, проте самостійність політ влади не можна абсолютизувати.

2 – політико-системні закономірності: характеризують розвиток політ системи за своєю структурою

3 – політико-психологічні закономірності відбивають взаємовідносини між особою та владою

Системи методів політологічного пізнання.

Критично-діалектичний метод (конкретний політ аналіз політичного життя, урахування впливу на політику різних сфер життя, розгляд усіх політ явищ у розвитку та взаємозв’язку),

політико-сиситемний м. (розглядае політику як цілу систему та взаємозв’язки в ній),

політико-ідеалістичний чи біхевіористський метод (дослідження суспільних політичних явищ через вивчення і спостереження поведінки окремих людей та суспільних груп),

політико- порівняльний (найдавніший; зіставлення двох (або більше) пол. об’єктів (або їхніх частин), які мають спільні хар-ки),

емпірико-соціологічний (тобто використання методів, що притаманні соціології: опитування, анкетування, статистичний аналіз...)

Основним об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка соціальної думки.

Політологія та інші галузі суспільствознавства.

Це явище нові-тнього часу. Вона з’явилась на сучасному етапі людської діяльності у період утвер-джен індустріального суспільства коли виникли нетрадиційні відносини між людиною і навколишнім світом. Виникненя де-мократичних ідей що призвело до появи ліберальної демократії з її гострим попито-м на політологічні знання. Це створило ум-ови для появи політології. Ще до середини ХХ обмежувалось вченням про державу, а організаційного оформленя набула у краї-нах Заходу після другої світової. Почали з’являтися праці в яких під політикою ста-ли розуміти не тільки життя держави, а й діяльність політичних партій і інших полі-тичних інститутів. Політична наука стала настільки самостійною що почала активно взаємодіяти з іншими гуманітарними нау-ками. Спостерігаєтся взаємодія політ дум-ки із суміжними галузями знань політична наука стає у розвинутих країнах повнопра-вною частиною науки як соц інституту з численими організованими проф кадрами, виникають міжнародні і нац організації по-літ думки. Слід звернути увагу на те що політика виступає об’єктом вивченя бага-тьох гуманітарних дисциплін. Політику вивчають філософія, соціологія, право і де-ржавознавчий, історичний, психологічний

Основні завдання та функції політології.

Функції:

пізнавальна (дає можливість розгадати пол. ситуації, робити аналіз різних пол. ситуацій та на основі їх робити прогноз у розвитку пол. життя; розробка основних концепту­альних ідей, що пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах);

прогнозування (спрямованість політології на передбачення шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки);

світоглядна (за її допомогою стверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної поведінки, політичної культури);

виховна (у цивілізованих країнах підготовку людей до виконання відповідальних обов'язків громадянина зо­середжено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних ор­ганізацій тощо. В Україні, як і в інших країнах СНД, політичне виховання людини здійснюється школою, засобами масової інформації, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і пе­редусім — на політологію);

методологічна (полягає у тому, щоб озброїти людину ефективними засобами пізнання політичної реальності). Тобто політологія допомагає розвитку світогляду гром-н, розвитку тих чи інших пол. сил, надає можливість пізнати на практиці мех-ми та правила пол. гри в сусп.

Зростання ролі і значення науки про політику на сучасному етапі

Політичні відносини відіграють у суспільстві так само велику роль, як соціальні і економічні: вони характеризують тип суспільної організації, відносини експлуатації, панування та підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. На їхній харвктер впливають відносини, що складаються між державою і суспільством, владою і народом, відносини між класами, групами та верствами в суспільстві (структурна, соціально-політична диференціація суспільства) та внутрішньгрупові т, міжгрупові та міжіндивідуальні відносини. На сучасному розвитку України зростає роль особистості в політиці. Пересічна людина перестає бути "гвинтиком" у суспільно-політичному житті країни, зростає її самоусвідомлення, що тільки од неї, од того, який вона зробить вибір на чергових виборах, як вона розуміється на тому, де правда, а де чорний піар, од її згуртування і обізнанності своїх прав і обов"язків у суспільстві залежить якість життя особистості, життя майбутніх поколінь.

9.Основні етапи розвитку політичної науки.

Можна прослідкувати такий шлях розвитку політичної науки: в період античності існував універсалізм суспільно-політичної думки, все охоплювала єдина наука – філософія. пізніше від філософії відділилася теорія держави і права, потім соціологічні та психологічні підходи до вивчення політики і лише в середині ХХ ст. формується наука політологія зі своїми закономірностями та методами.

Тема2.

Політика як соціальне явище

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

Політика, як мистецтво.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) сфера людської діяльності з приводу влади.

Політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.

- уміння політика працювати з людьми, вибирати форми участі людей у політ житті, уміння вибирати засоби активації політ діяльності людей

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки:

За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на,

За орієнтацією: внутрішня і зовнішня;

За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна;

За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій;

За терміном дії: постійна й тимчасова;

За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.) Однак не­обхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистец­тво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.

Основні функції політики.

- задоволення інтересів усіх груп сус-ва.

- вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу між громадянами і державою

- примус в інтересах сус-ва (напр. податки).

- включення людини у політичну діяльність

- забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої особи та ствердження на практиці прав громадян.