Особа як первинний суб’єкт і об’єкт в політиці

Усвідомлення політичних інтересів соціальними група­ми робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інте­ресів — об'єктами політики. Суб'єкти політики — це осо­би і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об'єктами політики є всі явища політ. та суспіль­ного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політи­ки. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а та­кож соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх со­ціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політич­ного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія.

Людина як суб'єкт політики та основні парамет­ри її діяльності.У демократ сус-ві пол-ка здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення-Політична діяльність індивідів може здійснюватись як полі­тична участь (участь громадян у політичному житті суспільст­ва) і як політичне функціонування.

Політична участь — це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловлення Інтересів, позицій, вимог, на­строїв, що панують у масах, формування їх у конкретні ви­моги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання, заявити свій протест чи підтримати певні рішен­ня та дії.

Політичне функціонування — забезпечення участі політич­них інституцій (державних установ, політичних партій, гро­мадських організацій) в управлінні спільними справами.

Типи особистостей по відношенню до політики

активні, нейтральні, наглядачі, критики, політично відчужені.

22. Пол-ний менеджмент.

Пол-ний менедж-мент - це с-ма управління пол-ими процесами; наука і мистецтво аналізу тендер-цій пол-ого розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для пол-ого керівництва та забезпечення їх реалізації в пол-ній практиці.

Включає: маркетинговий аналіз кон'юн-ктури пол-ого ринку й форм-ня відповідного імід-жу «пол-ого товару» - організації, лідера, кандида-та, пол-ної платформи; пол-не забезпечення бiзнe-cy; вивчення пол-них і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв'язок із гро-мадськістю та професійне пол-не лобіювання; ово-лодіння мистецтвом роботи з людьми та організа-ціями, спираючись на моральні, етичні, естетичні цінності даного сус-ва. Пол-ний менеджмент тісно пов'язаний із процедурою прийняття пол-ого ріше-ння.

Необхідними умовами прийняття правильного пол-ого рішення є компетентність, інформованість, знання громадської думки.

Політичний маркетинг.

Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві визначає так звана антрепренерська система рекрутуваня лідерів.

Антрепренейська система характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на заняття лідерських позицій; невеликою кількістю інституціональних фільтрів - формальних вимог до потенційних лідерів; широким колам селекторату до якого фактично належать усі виборці країни, високою конкурентістю добору, гостротою суперництва на заняття керівних позицій, першочерговою значимістю особистих якостей, індивідуальної активності, умінням знайти підтримку широкої аудиторії.

Сутністю політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування бажаної гро­мадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї.

Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають: вивчення реального уявлення людей про політика, організацію чи ідею; визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та якомога тісніше зближення цих двох образів; планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації чи ідеї.

 

 

Тема 3. Влада

Влада як явище сусп-політ. життя

Немає єдиного та абсолютного визначення поняття влада... Вебер сказав, що влада це можливість певної особи здійснювати свою волю за допомогою відповідних засобів

Зараз існують такі основні підходи тлумачення влади:

- біологічний (влада в природі)

- антропологічний (влада це природно для людини, підпорядкування)

- психологічний (влада породжена психікою – бажання керувати)

- соціологічний (влада як політичний вплив)

- філософський – здатність і можливість суб’єкту здійснювати свій вплив на окремих людей та суспільні групи за допомогою різноманітнх методів та засобів – авторитет, закон, погроза...

Структура влади:

Типи: тоталітарний, авторитарний, демократичний

Роди: ек, політ, релігійна

Види: держава, партії...

Є різні варіації політ влади:

одноосібна, двовладдя, багатовладдя, деформація влади, криза та параліч влади

Політична еліта

- це певна група, прошарок суспільства, яка концентрує у своїх руках держ владу і займає владні посади, керуючи суспільством.

Теорії еліт.

Макевіалістськая школа (Г.Моска, В.Парето). будь-якому суспільству властива елітарність. В основі цього лежить факт природних відмінностей людей: фізичних, психологічних, розумових, моральних. Ця еліта характеризується особливими політ і організаторськими якостями. Маси визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході боротьби за владу, оскільки добровільно владою ніхто не поступається.

Теорія елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет). розуміння демократії як конкурентної боротьби претендентів на керівництво суспільством під час виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівництво масами з їхньої добровільної згоди, за допомогою вільних виборів.

Ціннісні теорії (В.Ропке, Ортега-і-Гассет). Еліта - це прошарок суспільства, наділений високими здібностями до управління. Еліта є результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями управляти суспільством. Формування еліти не суперечить принципам демократії. Соціальна рівність людей повинна розумітися як рівність можливостей.

Концепції плюралізму еліт(С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен). еліта множинна. Жодна група, що входить до неї не спроможна зробити вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. В умовах демократії влада розподілена між різноманітними групами еліт, які впливають на прийняття рішень, відстоюючи свої інтереси. Конкуренція запобігає формуванню цілісної елітарной групи й уможливлює контроль із боку мас.

Ліволіберальні концепції (Р.Міллс). суспільство управляється винятково однією пануючою елітою. Можливості демокр інститутів (вибори, референдуми) незначні

Поняття “еліта” та “політична еліта”

Політична еліта це меншість сусп-ва, що утворює достатньо-самостійну, відносно-привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними та політ якостями, яка бере безпосер. Участь у затвердженні та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ організмі наявні 2 класи:панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.

Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість.Теорія Парето:

У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом,Другий тип-

Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.

Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного типу еліти на інший. Міхельс:

Обгрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть:

Створення будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.

Політичні опозиції

Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій офіційному курсу.

Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть, тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою.

Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід, виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність.

У плюралістичному сусп-ві, з метою надання можливості управляти на осн. врахування множинного хар-ру гром. думки і позицій різних суб’єктів пол-ки, меншості надається юридично гарантоване право на опозицію.

Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої еліти.

Групи тиску.

а)по принадлежности:кадровые, масовые, частные, общественные

б) по установленым целям: группы интересов (материальные), группы предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей: конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные, женские и т.д.), филосовские и пол.клубы

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ. партій. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів; 2) групи ідей (конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

Політична влада в Україні.

Протягом значного періоду істор. Розвитку в Укр. Склалася конфронтаційна політ. культура, яка і нині значною мірою притаманна укр. Сусп-ву. Конфронтація та нетерпимість постійно відтвор-ся в різних гілках та рівнях влади. В посттоталітарному сусп-ві нові політичні сили, що прийшли до влади мають справу з поділений сусп-ом.За різних умов, співвідношення між частиною насел, що підтримує нову систему і тією частиною, що тяжіє до минулого може бути різним.

Єдиним способом подолати існіючі суперечності є співіснування за умов “системної згоди”.Щоб забезпечити системну згоду, влада в Україні має бути сильною,а що до всього іншого, то в нашій державі повинні діяти звичайні демокрнатичні структури та інститути.

Складність проблеми полягає в тому, щоб знайти, необхідне для конкретної політ-ої ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади і демократичних форм організації сусп-ва та органічного звязку між ними, які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх руках зосереджено владу

Концепції влади

Марксистська – влада з’являється з власністю, поділом сус-ва на класи. Політ владу мають реалізовувати народні маси.

Біхевіориська концепція влади – (поведінкова) поведінці людей надавали суто політичного хар-ру

Реляціоністська – можливість одних управляти та чинити свою волю без огляду на опір іеших

Системна – розгляд політ с-ми на макро (атрибут макросоціальних систем), мезо (на рівні конкретних систем – сім’я, організація) та мікрорівні (влада як взаємодія індивідів)

Теологічна – влада – здійснення певних цілей та одержання запланованого результату

Структурно-функціональна влада – вияв ієрархічної побудови сус-ва та особливим видом відносин між підлеглими та керівниками

Психологічна – ставлення до політики та влади зумовлене психологічними особливостями індивіда