Політичні партії та суспільно-політичні об'єднання.

Політична партія — це організація, що об'єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів.

Або – організована група однодумців, що представляє частину інтересів народу, моє свою програму та статут і ставе своєю метою прихід до влади.

Класифікація за соціальною базою апртій, за ідеологічним спрямуванням, правлячі та опозиційні.

Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки

До основних функцій політичних партій у суспільстві належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо.

Партійні системи бівають одно- дво- та багатопартійні.

Громадські організації це статутно оформлені об’єднання громадян, а рухи – ні.

Основні напрямки:

- право радикальні ОУН., УНА-УНСО

- націонал-демократичні: Рух, Демократична п..

- ліберально-центриські: Наша Україна, ЄДа

- лівий напрям КПУ, Соціалістична, Селянська

2. Виникнення та еволюція політичних партій.

Відомий німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди в розвитку партій як суб’єктів політичної діяльності: у XVI—XVII ст. в Європі — це аристократичні групи, що об’єднували невелику кількість представників політичної еліти; у XVIII—XIX ст. — це вже політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя; у ХІХ—ХХ ст. формуються сучасні масові партії.

Відмінність політичних партій від груп інтересів, суспільних організацій, груп тиску.

Політична партія – це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Громадсько-політичні рухи та організації існують у всіх розвинених демократичних сус-вах. Від державних інститутів вони відрізняються тим, що не мають жодних владних повноважень. Від політичних партій, бо не мають на меті оволодіти державною владою, хоча їхня діяльність за певних умов може набирати політичного характеру.

Суспільні рухи й організації – це масові добровільні об'єднання, що виникають у результаті волевиявлення громадян на основі їхніх спільних інтересів.

8. Двопартійна система:

а)жесткая – все депутаты голосуют одинакаво б)гибкая – депутаты голосуют как хотят. 1)совершеная – основные партии на выборах получают более 80% голосов 2)несовершеная - основные партии на выборах получают менее 80% голосов и вынуждены идти на союзы.

11. Політичні партії лівої орієнтації

Політичні партії правої та правоцентриської орієнтації

Цели: построение независимого демократического гос-ва.; ускорение экономических реформ с акцентом на соц. защищеность населения; соединить принципы либерализма в экономике с идеалами и елементами соц. защищености в консерватизме; реформирование экономики с реформ в налоговой и бюджетных сферах. Методи достижения цели: а)национал-демократы: выступают за постепенные изменения, на первом месте демократические идеалы. б)национал-радикалы: выступают за радикальные изменеия, на первом месте национальные интересы. (а)КОН, правые, УНА, ОУН, Укр. национал-социалист. партия. б) Правоценристы, Рух, ДПУ, Укр. республиканская партия, Хрестьянская, Либерально демократическая партия Укр.)

Політичні партії центриської спрямованості

Стремятся избежать пол. крайностей левизны и национализма (Аграрная,НДП, Либеральная партия Укр. Социал демократы, Зеленые, Реформы и порядок). Цели: Социальная защита и гос. обеспечение; Интернацианализм; Здоровый прагматизм по отношению участие Укр. в международных орг.; Отстаивание права собственности как первейшего и главнейшего условия деловой инициативы; Всяческая поддержка отечественого производителя.

Групи тиску

транс національні корпорації

регіональні

етнічні

галузеві

Методи – легальні та нелегальні

 

Тема 7. політична культура

 

Політична культура

— це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві. Політичну культуру можна визначити як політ свідомості та політ знань.

Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.

4. Політичні субкультури.

Дуже специфічною є молодіжна політ. субкультура: перевага таких цінностей, як можливість спілкування і якість життя. Водночас для старших поколінь найбільшою цінністю залишається матеріальний достаток. Підтипи політ. субкультур: 1)тоталітарно-авторитарна; 2)адаптаційна (ухилення від показань заради збереження комфорту); 3)активістсько-демократична; 4)радикальна (екстремістська)-антилегітимність мислення

7.Політична культура та національні політичні традиції.

Політична культура — або система знань та переконань людини, її принципів та політичних норм, або рівень політичної свідомості та активності людини, характер її політичної діяльності.

Функції політичної культури.

Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки

Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п. Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням.

Комунікативна функція полягає в тому, що через політичні традиції стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

Тема 8. Політичне лідерство.

 

1. Політичне лідерство та його обгрунтування.

Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями.

Принципи висування лідерів в дем сус-ві

відкритість

гласність

альтернативність

легальне змагання