Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук.

Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук.

Політологія як наука в нашому сус-ві формувалася дуже пізно. На те був ряд причин, серед яких можна назвати такі як загальна недооцінка суспільної теорії, взагалі функції теорії завершувалися на коментуванні ідеології, взагалі суспільство не мало політичного виховання та політичної сили.

Можна прослідкувати такий шлях розвитку політичної науки: в період античності існував універсалізм суспільно-політичної думки, все охоплювала єдина наука – філософія. пізніше від філософії відділилася теорія держави і права, потім соціологічні та психологічні підходи до вивчення політики і лише в середині ХХ ст. формується наука політологія зі своїми закономірностями та методами. В СРСР вона з’являється в кінці 70-х рр. основні причини звернення нашого сус-ва до політології – нове бачення світу та необхідність розробки нового політичного курсу, вивчення реального стану речей в нашому сус-ві.

Політологія як наука, її об”єкт та предмет.

Політика – сфера людської діяльності, що зв’язана відносинами між лкремми індивідами, соц группами та классами з приводу влади.

Політологія - наука про політику та її взаємовід-носини з людиною та суп.

Предметом політології є група закономір­ностей відносин соціальних суб’єктів з приводу завоювання, втримання та використання політичної влади.

Політологія є накою, об’єктом якої є вивчення суто політ життя сус-во-ва., хоча частково його вивчають і економічні науки і соціологія, і філософія...

Категорії та закономірності політології як науки.

Вихідний теоретичний матеріал пізнання будь-якої науки становлять поняття (чи категорії) науки, які відбивають найсуттєвіші риси її предмета. Поняття розкривають або необхідні зв'язки, вузлові пункти науки, або най­суттєвіші елементи її структури. Осн. поняття, якими оперує наука, назив. категоріями: політика, пол. влада, пол. ф-ції, пол. с-ма, пол. режим, пол. плюралізм, пол. інтереси, пол. цінності, пол. діял-ть, правова д-ва, прив. власність, соц. прошарки та групи, сусп. думка, культура, цивілізація, сусп-во та інш.

„Політична влада” є центральною категорією політології.

Групи закономірностей:

1 – політико-економічні закономірності, що відбивають взаємовідносини між економікою сус-во-ва та політ владою. тут політ влада виступає породженням економічної влади, ек інтереси виступають причиною політ дій людей, в свою чергу політ влада характеризується певною самостійністю і теж впливае на ек-ку, проте самостійність політ влади не можна абсолютизувати.

2 – політико-системні закономірності: характеризують розвиток політ системи за своєю структурою

3 – політико-психологічні закономірності відбивають взаємовідносини між особою та владою

Системи методів політологічного пізнання.

Критично-діалектичний метод (конкретний політ аналіз політичного життя, урахування впливу на політику різних сфер життя, розгляд усіх політ явищ у розвитку та взаємозв’язку),

політико-сиситемний м. (розглядае політику як цілу систему та взаємозв’язки в ній),

політико-ідеалістичний чи біхевіористський метод (дослідження суспільних політичних явищ через вивчення і спостереження поведінки окремих людей та суспільних груп),

політико- порівняльний (найдавніший; зіставлення двох (або більше) пол. об’єктів (або їхніх частин), які мають спільні хар-ки),

емпірико-соціологічний (тобто використання методів, що притаманні соціології: опитування, анкетування, статистичний аналіз...)

Основним об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка соціальної думки.

Політологія та інші галузі суспільствознавства.

Це явище нові-тнього часу. Вона з’явилась на сучасному етапі людської діяльності у період утвер-джен індустріального суспільства коли виникли нетрадиційні відносини між людиною і навколишнім світом. Виникненя де-мократичних ідей що призвело до появи ліберальної демократії з її гострим попито-м на політологічні знання. Це створило ум-ови для появи політології. Ще до середини ХХ обмежувалось вченням про державу, а організаційного оформленя набула у краї-нах Заходу після другої світової. Почали з’являтися праці в яких під політикою ста-ли розуміти не тільки життя держави, а й діяльність політичних партій і інших полі-тичних інститутів. Політична наука стала настільки самостійною що почала активно взаємодіяти з іншими гуманітарними нау-ками. Спостерігаєтся взаємодія політ дум-ки із суміжними галузями знань політична наука стає у розвинутих країнах повнопра-вною частиною науки як соц інституту з численими організованими проф кадрами, виникають міжнародні і нац організації по-літ думки. Слід звернути увагу на те що політика виступає об’єктом вивченя бага-тьох гуманітарних дисциплін. Політику вивчають філософія, соціологія, право і де-ржавознавчий, історичний, психологічний

Основні завдання та функції політології.

Функції:

пізнавальна (дає можливість розгадати пол. ситуації, робити аналіз різних пол. ситуацій та на основі їх робити прогноз у розвитку пол. життя; розробка основних концепту­альних ідей, що пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах);

прогнозування (спрямованість політології на передбачення шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки);

світоглядна (за її допомогою стверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованої політичної поведінки, політичної культури);

виховна (у цивілізованих країнах підготовку людей до виконання відповідальних обов'язків громадянина зо­середжено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних ор­ганізацій тощо. В Україні, як і в інших країнах СНД, політичне виховання людини здійснюється школою, засобами масової інформації, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і пе­редусім — на політологію);

методологічна (полягає у тому, щоб озброїти людину ефективними засобами пізнання політичної реальності). Тобто політологія допомагає розвитку світогляду гром-н, розвитку тих чи інших пол. сил, надає можливість пізнати на практиці мех-ми та правила пол. гри в сусп.

Зростання ролі і значення науки про політику на сучасному етапі

Політичні відносини відіграють у суспільстві так само велику роль, як соціальні і економічні: вони характеризують тип суспільної організації, відносини експлуатації, панування та підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. На їхній харвктер впливають відносини, що складаються між державою і суспільством, владою і народом, відносини між класами, групами та верствами в суспільстві (структурна, соціально-політична диференціація суспільства) та внутрішньгрупові т, міжгрупові та міжіндивідуальні відносини. На сучасному розвитку України зростає роль особистості в політиці. Пересічна людина перестає бути "гвинтиком" у суспільно-політичному житті країни, зростає її самоусвідомлення, що тільки од неї, од того, який вона зробить вибір на чергових виборах, як вона розуміється на тому, де правда, а де чорний піар, од її згуртування і обізнанності своїх прав і обов"язків у суспільстві залежить якість життя особистості, життя майбутніх поколінь.

9.Основні етапи розвитку політичної науки.

Можна прослідкувати такий шлях розвитку політичної науки: в період античності існував універсалізм суспільно-політичної думки, все охоплювала єдина наука – філософія. пізніше від філософії відділилася теорія держави і права, потім соціологічні та психологічні підходи до вивчення політики і лише в середині ХХ ст. формується наука політологія зі своїми закономірностями та методами.

Тема2.

Політика як соціальне явище

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

Політика, як мистецтво.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) сфера людської діяльності з приводу влади.

Політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.

- уміння політика працювати з людьми, вибирати форми участі людей у політ житті, уміння вибирати засоби активації політ діяльності людей

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки:

За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на,

За орієнтацією: внутрішня і зовнішня;

За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна;

За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій;

За терміном дії: постійна й тимчасова;

За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.) Однак не­обхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистец­тво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.

Основні функції політики.

- задоволення інтересів усіх груп сус-ва.

- вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу між громадянами і державою

- примус в інтересах сус-ва (напр. податки).

- включення людини у політичну діяльність

- забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої особи та ствердження на практиці прав громадян.

Політика та її види

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

7. Політика, її структура та ф-ії.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

Основні функції політики.

- задоволення інтересів усіх груп сус-ва.

- вирішення конфліктів і протиріч та створення цивілізованого діалогу між громадянами і державою

- примус в інтересах сус-ва (напр. податки).

- включення людини у політичну діяльність

- забезпечення соц-ек-ного та соц-пол розвитку всього сус-ва та окремої особи та ствердження на практиці прав громадян.

Структура:

- пол відносини і пол діяльнісь(відображає стійкий характер взаємодії сусп груп між собою із інститутами влади)

- пол свідомість (показує принципову залежність пол життя від свідомого відношення громодян до своїх владнозначущих інтересів)

- пол інтерес (це внутр. джерело пол поведінки людей)

- пол організація (пол об’єднання громадян, гром. рухи).

Економічна політика

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.

Економічна політика держави має кілька завдань: здійснювати регулю­вання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

зв'язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп, які мають політичну владу, так і тих, які не мають її; забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура); нала­годжувати й розвивати взаємовигідні економічні зв'язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

Соціально-класова політика

В політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок діяльності суб'єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпе­чення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб та інтересів людей і соціальних спільнот. Соціальна політика — це діяльність владних структур, інших суб'єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для за­доволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.

Говорячи про соціально-класову обумовленість політики слід зазначити, що ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства повинна приволювати над інтересами держави.

11. Політична діяльність та її форми.

Пол. діяль. - це інд. Чи колект, спонтанна чи організ. діяльність соц. суб’єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інт-сів вел. спільних груп, їх цінностей, які оприділюють.

У шир. розумінні: вона постає як реалізація пол. сусп. відн-н. для здійснення певних соц. інт-сів. У вузьк. розумінні: пол. діяль.- це методи і засоби виконання владних ф-цій певними пол. суб’єктами.

Конкретні форми пол. діяль. чи участі в ній: 1. Пол. вибори; 2. Участь у пол. партіях, 3.референдуми, 4. Збір різних підписів, 5. Різні мітинги.

Політичний маркетинг.

Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві визначає так звана антрепренерська система рекрутуваня лідерів.

Антрепренейська система характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на заняття лідерських позицій; невеликою кількістю інституціональних фільтрів - формальних вимог до потенційних лідерів; широким колам селекторату до якого фактично належать усі виборці країни, високою конкурентістю добору, гостротою суперництва на заняття керівних позицій, першочерговою значимістю особистих якостей, індивідуальної активності, умінням знайти підтримку широкої аудиторії.

Сутністю політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування бажаної гро­мадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї.

Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають: вивчення реального уявлення людей про політика, організацію чи ідею; визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та якомога тісніше зближення цих двох образів; планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації чи ідеї.

 

 

Тема 3. Влада

Політична еліта

- це певна група, прошарок суспільства, яка концентрує у своїх руках держ владу і займає владні посади, керуючи суспільством.

Теорії еліт.

Макевіалістськая школа (Г.Моска, В.Парето). будь-якому суспільству властива елітарність. В основі цього лежить факт природних відмінностей людей: фізичних, психологічних, розумових, моральних. Ця еліта характеризується особливими політ і організаторськими якостями. Маси визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході боротьби за владу, оскільки добровільно владою ніхто не поступається.

Теорія елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет). розуміння демократії як конкурентної боротьби претендентів на керівництво суспільством під час виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівництво масами з їхньої добровільної згоди, за допомогою вільних виборів.

Ціннісні теорії (В.Ропке, Ортега-і-Гассет). Еліта - це прошарок суспільства, наділений високими здібностями до управління. Еліта є результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями управляти суспільством. Формування еліти не суперечить принципам демократії. Соціальна рівність людей повинна розумітися як рівність можливостей.

Концепції плюралізму еліт(С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен). еліта множинна. Жодна група, що входить до неї не спроможна зробити вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. В умовах демократії влада розподілена між різноманітними групами еліт, які впливають на прийняття рішень, відстоюючи свої інтереси. Конкуренція запобігає формуванню цілісної елітарной групи й уможливлює контроль із боку мас.

Ліволіберальні концепції (Р.Міллс). суспільство управляється винятково однією пануючою елітою. Можливості демокр інститутів (вибори, референдуми) незначні

Поняття “еліта” та “політична еліта”

Політична еліта це меншість сусп-ва, що утворює достатньо-самостійну, відносно-привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними та політ якостями, яка бере безпосер. Участь у затвердженні та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ організмі наявні 2 класи:панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.

Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість.Теорія Парето:

У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом,Другий тип-

Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.

Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного типу еліти на інший. Міхельс:

Обгрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть:

Створення будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.

Політичні опозиції

Пол. опозиція- це форма протистояння певн. соц. або пол. групи чи партій офіційному курсу.

Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції віднос. Партійні угрупування та парлам. фракції. Вона стимулює діял-ть, тобто вона необхідна для того, щоб був контроль за владою.

Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах сусп. життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необх. умовою вироблення оптимальних рішень. без опозиції як свідчить іст. досвід, виникає реальна загроза переходження дем-ї в диктатуру. Ефект. засобом боротьби опозиц-х сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність.

У плюралістичному сусп-ві, з метою надання можливості управляти на осн. врахування множинного хар-ру гром. думки і позицій різних суб’єктів пол-ки, меншості надається юридично гарантоване право на опозицію.

Голов. ф-ція опозиції за дем-го режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку сусп-ва та складання постійної конкуренції правлячої еліти.

Групи тиску.

а)по принадлежности:кадровые, масовые, частные, общественные

б) по установленым целям: группы интересов (материальные), группы предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей: конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные, женские и т.д.), филосовские и пол.клубы

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ. партій. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів; 2) групи ідей (конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

Політична влада в Україні.

Протягом значного періоду істор. Розвитку в Укр. Склалася конфронтаційна політ. культура, яка і нині значною мірою притаманна укр. Сусп-ву. Конфронтація та нетерпимість постійно відтвор-ся в різних гілках та рівнях влади. В посттоталітарному сусп-ві нові політичні сили, що прийшли до влади мають справу з поділений сусп-ом.За різних умов, співвідношення між частиною насел, що підтримує нову систему і тією частиною, що тяжіє до минулого може бути різним.

Єдиним способом подолати існіючі суперечності є співіснування за умов “системної згоди”.Щоб забезпечити системну згоду, влада в Україні має бути сильною,а що до всього іншого, то в нашій державі повинні діяти звичайні демокрнатичні структури та інститути.

Складність проблеми полягає в тому, щоб знайти, необхідне для конкретної політ-ої ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади і демократичних форм організації сусп-ва та органічного звязку між ними, які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх руках зосереджено владу

Концепції влади

Марксистська – влада з’являється з власністю, поділом сус-ва на класи. Політ владу мають реалізовувати народні маси.

Біхевіориська концепція влади – (поведінкова) поведінці людей надавали суто політичного хар-ру

Реляціоністська – можливість одних управляти та чинити свою волю без огляду на опір іеших

Системна – розгляд політ с-ми на макро (атрибут макросоціальних систем), мезо (на рівні конкретних систем – сім’я, організація) та мікрорівні (влада як взаємодія індивідів)

Теологічна – влада – здійснення певних цілей та одержання запланованого результату

Структурно-функціональна влада – вияв ієрархічної побудови сус-ва та особливим видом відносин між підлеглими та керівниками

Психологічна – ставлення до політики та влади зумовлене психологічними особливостями індивіда

Тема 4.

Політична Система.

 

Типи політичних систем

Політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для за­хисту інтересів певних класів та соціальних груп.

Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних сис­тем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.

Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, ствердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.

Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, кр. Сх. Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та ін. Дем. елементів у сус-ві разом з існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди “лівого” й “правого” спрямування, посилюється націоналізм. Перех. Тип пол. с-ми характер-ся також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зростанням злочмнності тощо.

Постколоніальна пол. с-ма хар-ся: великим розмоїттям пол. режимів і форм держ. правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн кап. відносин, їхнім відривом від натураль. ек-ки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.

Правова держава

Правова д-ва- д-ва, яка всі ф-ції пов’язує з конст. та верховенством з-ну, права.

Держ. забезпеч.:

1. верховенство права, з-ну

2. максим. гарантію прав і свобод людини

3. рівність всіх перед з-ном і судом

4. взаємовідповід. громад. та д-ви

5. на суд. та ін. ахисту особи

Прав. д-ва базується на:

1. на розподілі та балансі властей

2. на встановленні межі на міри владі

3. на пол. плюралізмі

4. на підзаконності влади і управління

5. на конст. намірі

6. на широкому місцев самоврядуванні

Громадянське суспільство та правова держава є взаємопов’язаними та взаємообумовленими явищами. За умові їх існування обидві сторони дотримуються демократичних засад поведінки та обов’язків один перед одним.

Ознаки правової держави:

- верховенство права (закону підкорюються всі)

- відрізняється якістю самого закону – гуманний, справедливий, закріпляє певні права особистості.

- правова держава гарантує права особистості у різних сферах суп життя

- принцпи взаємної відповідальності держави та особистості

- держава підконтрольна сус-ву, виключається диктатура

Важливим принципом правової держави є поділ влад між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів. Найвища з трьох влад — законодавча обирається на демократичних відкритих всезагальних виборах та створює правову основу існування сус-ва. Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, які прийняті законодавчим органом. Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, впроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки судом.

15. Соціальна держава.

В наш час в конст. деяких кр-н є таке визначення як Соц. д-ва. Вперше з’явл. в 1949 р. в конст. Фр., а потім і в інш. д-вах. Вона з’яв. на відгуг критиці лібер.-ринковій д-ві. Лібер.-рин. д-ва не могла забезпечити соц. благопол. Усім гром-м сусп., вона гарантувала свободу ек. діял-ті найбільшпідприємливим гром-м. але це привело до I та II св. війни, кризи 30-х рр. Та в деякій мірі до револ. в Рос.

Хар-ні ознаки соц. д-ви:

Забезпечує:

1. рух до соц. справедл.

2. ослаблення соц. нерівності

3. надання кожному гром-ну роб. місце чи інш. джерело існув.

4. забезпеч. мир та злагоду в сусп.

5. формує для люд. благоприятне життєве сер-ще

Базується на:

1. досить вис. Рівні ек. розвитку

2. демократизм пол. с-ми

3. на компромісі осн. пол. сил відносно цілей та шляхів розв. Сусп.

4. розвитку с-ми соц. партнерства та захисту гром-н

5. підвищ. ролі д-ви в с-мі панування і регулювання соц.-ек. процесів

Громадянське суспільство

— це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно створених ними організацій. Громадянське суспільство як сферу самоврядування вільних індивідів захищають від свавілля державної влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони. Ось чому в реальному суспільному житті громадянське суспільство та правова держава є взаємозв’язаними інститутами, функціонування яких забезпечується верховенством закону, що надійно гарантує та захищає права і свободи громадян.

Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів. Головна ознака громадянського суспільства полягає в забезпеченні широких прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання.

 

Тема 6. Політичні партії.

 

Групи тиску

транс національні корпорації

регіональні

етнічні

галузеві

Методи – легальні та нелегальні

 

Тема 7. політична культура

 

Політична культура

— це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві. Політичну культуру можна визначити як політ свідомості та політ знань.

Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.

4. Політичні субкультури.

Дуже специфічною є молодіжна політ. субкультура: перевага таких цінностей, як можливість спілкування і якість життя. Водночас для старших поколінь найбільшою цінністю залишається матеріальний достаток. Підтипи політ. субкультур: 1)тоталітарно-авторитарна; 2)адаптаційна (ухилення від показань заради збереження комфорту); 3)активістсько-демократична; 4)радикальна (екстремістська)-антилегітимність мислення

7.Політична культура та національні політичні традиції.

Політична культура — або система знань та переконань людини, її принципів та політичних норм, або рівень політичної свідомості та активності людини, характер її політичної діяльності.

Тема 9.

Політична свідомість..

Політична свідомість — це поняття, яке включає в себе політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу,

Політична свідомість завжди конкретно історична, вона відбиває інтереси конкретних людей в конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку.

Компоненти політичної свідомості:

- політичні знання та сформовані на їхній основі типові політичні уявлення

функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень та знань, які виникають з буденної практики того чи іншого класу. Буденна політична свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політич­них процесів, подій та рішень.

Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин.

Політичний екстремізм.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. ккстримізму властиве цілковите заперечення іншої думки, відмова йти на компроміс та радикальні методи дій. Екстремізм традиційно поділяється на лівий та правий.

Ліві екстремісти у своїх поглядах поділяють ідеї марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), критикують капіталізм за нерівність та експлуатацію, а соціалізм за м’якотілість та відмову від калсової боротьби.

Праві екстримісти Критикують капиталызм за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», відсутність «порядку» тощо. Найбыльшим правоекстремістським рухом є фашизм

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території багатьох країн світу.

5. Соціалізм, як політична течія.

Основною ідеєю соціалізму(вчення К.Маркса і Ф.Енгельса, що виникло наприкінці 40-х р XIX ст.) є звільнення та розкріпачення людини через класову боротьбу на шляху до соціалістичного безкласового сус-ва рівних. Майбутнє людства лежить в диктатурі пролетаріату за умов соціалізму, а пізніше перехід до комунізму.

Не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх, ідеї соціальної демократії.

Фашизм та неофашизм

фашизм — це войовничий антидемокра­тизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тота­літарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й ві­чної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їх­нього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належа­ла роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів бу­ло заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали за­собом контролю над робітниками.

 

Тема 10 Історія політології

Політичні режими

визначається:

- способом і характером формування представницьких органів влади

- співвідношенням у сус-ві законодавчої, виконавчої та судової влади.

- положенням та умовами діяльності, роллю політ партій та суп орг-ій

- системою заборон і дозволів.

Типи політичних режимів:

тоталітарний – насильницьке політичне панування на чолы з 1 людиною

- тотальний контроль

- заборона прав і свобод

- репресії

- мілітаризація

- єдина ідеологія та партія

авторитарний – керівництво певної групи осіб, де переважають виконавчі органи влад

- викон влада найвища

- методи управління – не закони, а команди та накази

- немає масових репресій

демократичний – панує в цивілізованих сус-вах і створює умови для розвитку особистості

- виборні органи влади

- розподіл влади на 3