Переносні порошкові вогнегасники впу-2, вп-2 вп-2-01, вп-8б1, вп-2в; вп-2б, вп-10а і ін.

За принципом роботи і за конструкцією всі ці вогнегасники аналогічні і розрізняються місткістю балонів і складом порошку, тому їх будову можемо розглянути на прикладі одного вогнегасника, наприклад, типу ВП-10А (рис. 7).

 

 

 

 

Щоб привести вогнегасник в дію, необхідно зірвати пломбу і зняти чеку 6. При цьому конусна час­тина чеки переміщує шток 8 з голкою, котра пробиває мембра­ну 5 газового балончика 9. Газ збурює порошок і вштовхує його через шланг 4 на запірний пістолет 11. Після натиснення ручки 10 клапан відкривається і порошок через щілину насадку 12 виш­товхується назовні.

Маса заряду вогнегасника 10 кг, початковий робочий тиск - 1,2 МПа, час дії - 18-20 с.

3.6. Автоматичні системи пожежогасіння відносяться до найбільш розповсюджених стаціонарних систем і підрозділяються на спринклерні (рис. 8) та дренчерні (рис. 9) установки.

 

 

 

Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками (рис. 10) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцин - залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

У спринклерних установках водорозпилювачі го­ловки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підви­щенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавить­ся, замок розпадається і розпилена, завдяки спеціальній розетці вода, починає падати на джерело займання. Кількість спринк­лерних головок визначають з

розрахунку 12 м² підлоги на одну головку.

 

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняєть­ся від спринклерної, але вона порожниста і не має замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що по­требує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вен­тиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні кла­пани дренчерних установок розраховані на температуру розкри­вання 72, 93, 141 та 182°С в залежності від небезпечної темпера­тури у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно удосконалю­ються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасін­ня пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматич­ного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

В розглянутих автоматичних системах пожежогасіння замість води може використовуватися вуглекислота.

4. Контрольні запитання

1. Класи пожеж.

2. Необхідні умови розвитку пожеж

3. Способи припинення процесу горіння.

4. Які горючі речовини не можна гасити водою?

5. Характеристика піни.

6. В чому полягає принцип гасіння пожежі інертними газами?

7. Вибір вогнегасної речовини та основні елементи устаткування водяного пожежегасіння.

8. Типи вогнегасників.

9. Призначення та будова вогнегасника ВВП-10. Порядок використання.

10. Призначення та будова вогнегасника ВВ-2. Порядок використання.

11. Призначення та будова вогнегасника ВА-3. Порядок використання.

Призначення та будова вогнегасника вуглекислотно-бромметилові ВВБ-ЗА. Порядок використання.

13. Призначення та будова порошкових вогнегасників. Порядок використання.

14. Призначення та будова вогнегасників ВП-1 ("Момент-2П", “Момент”). Порядок використання.

15. Призначення та будова вогнегасників ВП-10. Порядок використання.

16. Які вогнегасники найбільш ефективні для гасіння різних нафтопродуктів, електрообладнання та цінних матеріалів?

17. Призначення і будова спринклерної системи вогнегасіння.

18. Призначення і будова дренчерної системи вогнегасення.

Порядок проведення роботи

1. Викладач перевіряє знання у студентів за матеріалом практичного заняття усним опитуванням або за допомогою тестів та оцінює їх в кількості до 30 % від балів, запланованих рейтинговою системою.

2. Представник кожної бригади доповідає підготовлене індивідуальне завдання з використанням експонатів і (або) плакатів. Інші члени бригади мають право доповнити його відповідь.

Кожний член бригади може одержати до 70 % балів.

3. Проводиться обговорення відповіді, при якому кожний студент групи може заробити додаткові (преміальні) бали за глобальне доповнення відповіді. Кількість балів визначає викладач.

4. Формулювання висновків виконаної роботи.

 

ЗМІСТ