Визначення спрямованості інтересів

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до практичних робіт з курсу БЖД для

бакалаврів усіх професійних напрямків

денної і заочної форм навчання

 

Затверджено

радами спеціальностей:

	1).	7.091701	пр. № 2 “ 30 ” 10 07
	2).	7.091702, 711	пр. № 2 “ 30 ” 10 07
	3).	7.091704, 706, 708	пр. № 10 “ 25 ” 10 07
	4).	7.091707, 709, 7.070801,	пр. № 2 “ 30 ” 10 07
	5).	7.090221	пр. № 1 “ 2 ” 11 07
	6).	7.092501	пр. № 2 “ 23 ” 10 07
	7).	7.050106	пр. № 2 “ 7 ”11 07
	8).	7.050107	пр. № 2 “ 24 ” 10 07
	9).	7.050201, 301, 302	пр. № 2 “ 22 ” 10 07
ОДЕСА ОНАХТ 2007

Ме­то­ди­чні вказівки до практичних робіт з курсу БЖД для бакалаврів усіх спеціальностей денної і заочної форм навчання /Укл. О.А. Нетребський, З.М. Сахарова, Ю.П. Ткач/ ­Одеса: ОНАХТ, 2007.- 49 с.

 

 

Відповідальний за випуск зав. ка­фе­д­рою безпеки життєдіяльності О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор

 

 

Підписано до друку _____ 2007 р. Формат 1/16.

Ум. друк. арк. ___ Замовл. № ___. Тираж 300.

 

Практична робота № 1

ВИЗНАЧЕННЯ СПРЯМОВАНОСТІ ІНТЕРЕСІВ

ДО ОДНОГО 3 ТИПІВ ПРОФЕСІЙ

Мета і завдання роботи

Мета: закріпити теоретичні знання з питань профорієнтації.

Завдання: отримати навички визначення одного з типів професій за допомогою карти самооцінки нахилів та орієнтовної діагностичної анкети спрямованості інтересів.

Завдання на підготовку до практичної роботи

Студент повинен вивчити теоретичний матеріал у відповідності зі списком наведеної літератури. Підготувати протокол виконання роботи. В протоколі вказати назву, мету, завдання роботи. Коротко викласти відповіді на питання для самоперевірки (№ 1-9), які наведені в методичних вказівках (МВ), а також методологію визначення одного з типів професій згідно з картою самооцінки нахилів Е.О. Климова та орієнтовно-діагностичної анкети спрямованості інтересів (ОДАСІ) Б.А. Федоришина. Підготувати в протоколі таблиці 1 і 2 для відзначення відповідей на запитання згідно вищевказаним методикам.

Знати: мету і зміст майбутньої роботи; класифікацію професій за типом людей; методологію визначення одного з типів професій за картою самооцінки нахилів Е.О. Климова та ОДАСІ Б.А. Федоришина.

Уміти: оцінювати результати самооцінки нахилів та визначення спрямованості інтересів.

Список літератури

1. Методичні вказівки до виконання практичної роботи «Визначення спрямова-

ності інтересів до одного з типів професій».

2. Пістун І.П., Кіт Ю.В., Березовецький А.П. Практикум з безпеки життєді-

яльності: Навчальний посібник / За заг. ред. канд. техн. наук І.П. Пісту-

на.- Суми: Видавництво „Університетська книга”, 2000. – 232 с.

Загальні положення

Безпечна праця людей безпосередньо пов’язана з вибором такої спеціальності, яка найкраще відповідає її антропологічним, фізіологічним та психологічним особливостям. Прикладом тому є той факт, що в різних галузях виробництва люди часто не можуть оволодіти деякими професіями, хоча успішно справляються з іншими, не менш складними. В одних і тих самих умовах одна людина за весь час робо­ти ні разу не була травмована, а друга - декілька разів протягом одного року.

Таким чином, для безпечної праці, підвищення її ефективності і поліпшення розстановки кадрів необхідний професійний відбір, який базується на науково обґрунтованих вимогах, які ставляться до людей різних професій.

Перелік робіт, де є потреба у професійному відборі, затверджується наказом Міністерства охорони здоров'я і Держнаглядохоронпраці від 23 вересня 1994 р. зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 25 січня 1995 р. за № 18/54.

Робітники, особливості яких не відповідають вимогам тієї чи іншої професії, на практиці постійно будуть підпадати під небезпеку. Тому вміння визначити нахил людей до тієї чи іншої професії є достатньо актуальним і необхідним для забезпечення життєдіяльності людей.

3.1. Класифікація професій. Розділити професії можливо за різними ознаками. Наприклад, за першою літерою назви (так само, як складено словник) або за належністю до галузей народного господарства тощо. Однак, користуватися такими класифікаціями для вибору професії не зовсім зручно.

У першому випадку потрібно знати назву професії, а той, хто вибирає, як правило, її не знає. Наприклад, Ви непогано малюєте, Вам подобається це заняття і надалі Ви хотіли б працювати там, де знадобляться здібності до малювання. А чи знаєте Ви, що у виробництві тканин є професія копіювальник малюнків поліграфії - колорист, ретушер, а на підприємствах художніх ювелірних виробів - інкрустатор?

В другому випадку класифікація зручна для керівників підприємств і навчальних закладів, але майже непридатна до того, хто вибирає професію. Наприклад, у елеваторній та борошномельно-круп’яній промисловості є багато професій: апаратник виробництва борошна, вальцьовий, вибійник продукції, бухгалтери, економісти і ін. Очевидно, що назви вказаних професій співвіднести з власними якостями (інтересами, нахилами, здібностями, набутим досвідом) людини неможливо.

Наведені приклади свідчать про те, що при виборі професії необхідно приймати класифікацію, основу якої складають не галузеві ознаки, а ознаки, що безпосередньо йдуть від власних якостей людини.

В табл. 1 наведена класифікація професій, котрі в залежності від предмета праці поділені на п’ять типів.

Аркуш запитань

Порядок дослідження

1). Дати відповідь на кожне запитання, наведене в «Аркуші запитань».

Відповіді слід давати за допомогою знаків «+» чи «-». Якщо дуже подобається те, про що розповідається в запитанні, то у відповідній клітинці табл. 2, рядом з номером питання, слід ставити знак «++», якщо просто подобається – знак «+», не подобається – «-», дуже не подобається – «--». Якщо особа не може точно визначити своє відношення, вона повинна поставити «0».

Таблиця 2 – Аркуш відповідей до визначення спрямованості інтересів за Б.А. Федоришиним

 

№ колонки

Номери запитань

Загальна кіль-кість

+

-

Примітка. № колонки відповідає групі інтересів: 1- фізика; 2 - математика; 3 - електро- і радіотехніка; 4 - техніка; 5 - хімія; 6 - біологія; 7 - медицина; 8 - геологія й географія; 9 - історія; 10 - фізіологія; 11 - мистецтво; 12 - педагогіка; 13 - сфера обслуговування; 14 - військова справа; 15 - спорт.

 

2). Після відповіді на всі запитання підрахувати, скільки всього «+» і «-» (окремо) поставлено в кожній колонці і результат записати у відповідні рядки “Загальна кількість”.

3). Після підрахунку кількості знаків «+» і «-» виділяють ті колонки, які містять найбільшу кількість плюсів. Номер колонки відповідає групі інтересів, наведених у примітці до табл. 2.

Якщо виявиться, що в декількох колонках табл. 2 однакова кількість плюсів, то переважаючому інтересу буде відповідати та з колонок, в якій міститься менша кількість мінусів.

Визначаючи спрямованість інтересів досліджуваного, в першу чергу необхідно оцінювати колонки з переважанням знаків “ + ”, але при цьому корисно звернути увагу і на колонки з найбільшою кількістю мінусів.

Висновок про те, наскільки виражений інтерес, роблять на основі порівняння кількісних даних (плюсів і мінусів). Максимальні суми плюсів (6 і більше) дозволяють зробити припущення про наявність у досліджуваного яскраво вираженого інтересу до тієї чи іншої галузі знання чи діяльності, якщо переважають негативні відповіді (мінуси), то можна вважати, що дана група інтересів у досліджуваного не проявляється або навіть до неї проявляється негативне відношення.

4. Контрольні запитання

І. Для чого потрібне вміння визначити нахил людей до тієї чи іншої професії?

2. Основні ознаки, на яких повинна базуватися класифікація професій.

3. Чому не можна вибрати професію без ознак, які безпосередньо ідуть від власних якостей людини.

4. Класифікація професій за типом людини.

5. Характеристика професії за типом «Людина-природа».

6. Характеристика професії за типом «Людина-техніка».

7. Характеристика професії за типом «Людина-людина».

8. Характеристика професії за типом «Людина-знакові системи».

9. Характеристика професії за типом «Людина-художній образ» (ЛX).

10. Методика самооцінки нахилів за Е.О. Климовим.

11. Методика спрямованості інтересів за Б.А. Федоришиним.

Порядок проведення роботи

Після перевірки знань у студентів за матеріалом практичного заняття викладач пропонує кожному студенту провести самооцінку нахилів та спрямованості інтересів у наступній послідовності:

1. Викладач пропонує студентам відкрити протоколи з підготовленими таблицями і зачитує за п. 3.3.1 по черзі 20 пар тверджень, позначених індексами а або б. Наприклад,перша пара 1/а або 1/б.

2. Студент кожен раз, вивчивши обидва твердження, знаком «+» позначає привабливіше в табл. 1 (у стовпці “Номер пар тверджень / їх індекси” знаходить привабливіше твердження, наприклад, 1/а і рядом у стовпці “Привабливіше твердження” проставляє знак «+»).

3. Викладач зачитує за п. 3.3.2.2. запитання.

4. Студент відповідно до вказаного пункту заповнює табл. 2 і підраховує загальну кількість знаків «+», або «-» у кожному стовпці.

5. Формулювання висновків виконаної роботи студент робить самостійно за результатами підрахування кількості знаків «+» в кожному вертикальному рядку (табл. 1) і загальної кількості знаків «+» або «-» в кожному стовпці табл. 2.

6. Висновки по роботі студент пред'являє викладачу для перевірки і оцінки за кредитно-модульною системою (КМС).

 

Практична робота № 2

 

Мета і завдання роботи

Мета: навчитистудентів самодопомозі та взаємодопомозі в надзвичайних ситуаціях.

Завдання: отримання практичних навиків надання першої медичної допомоги.

Список літератури

1. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи „Перша медична до-

помога потерпілим”.

2. Купчик М.П. та ін.. Основи охорони праці. – К.: Основа, 2000. – 416 с.

3. Гандзюк М.П.., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. –

К.: Каравела, 2003. – 408 с.

4. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти. – Суми.: Універси-

тетська книга, 2001. – 339 с.

Загальні положення

3.1. Сучасні заходи медичної допомоги потерпілому.

Розрізняють наступні види допомоги: перша медична, долікарська, перша лікарська, кваліфікована і спеціалізована.

Перша медична допомога (ПМД) - заходи, що мають за мету порятунок життя травмованого або попередження появи важких наслідків ураження і виникнення ускладнень. Надається безпосередньо на місці події як самодопомога або свідком випадку.

Долікарська допомога доповнює дії, що надавалися при ПМД і має своїм основним призначенням боротьбу із розладами, загрозливими для життя, попередження травматичного шоку і боротьбу з ним. Надається фельдшером.

Перша лікарська допомога має наступні основні задачі: профілактику шоку і боротьбу з ним; усунення безпосередньо загрозливих для життя наслідків ураження (кровотечі, розлад дихання та ін.); попередження розвитку інфекції в рані; підготовку до подальшого транспортування. Надається лікарем.

Кваліфікована медична допомога має задачу усунення важких загрозливих для життя наслідків уражень, боротьбу з ускладненнями і їх профілактику, а також створення найбільш сприятливих умов для подальшого лікування. Надається лікарем (хірург чи терапевт).

Спеціалізована медична допомога - вищий вид кваліфікованої медичної допомоги, що передбачає найбільш повне й широке використання останніх досягнень медичної науки і практики лікування потерпілих. Надається лікарями - фахівцями в спеціалізованих лікувальних установах із застосуванням необхідного медичного оснащення.

З розглянутих заходів медичної допомоги особливу увагу потрібно приділити першій медичній допомозі, яка обумовлює ефективність наступних.

3.2. Вимоги до особи, яка надає першу медичну допомогу.

3.2.1. Особа, яка надає ПМД, повинна знати:

- ознаки порушень життєво важливих систем організму;

- правила, методи, прийоми надання ПМД стосовно характеру отриманого потерпілим ушкодження;

- способи транспортування потерпілих.

3.2.2. Особа, яка надає ПМД, повинна вміти:

- користуватися аптечкою швидкої допомоги та використовувати підручні засоби при наданні ПМД;

- оцінити стан потерпілого та визначити, якої допомоги в першу чергу він потребує;

- правильно здійснювати весь комплекс екстреної реанімаційної допомоги: забезпечувати вільну прохідність дихальних шляхів; виконувати штучне дихання („з рота в рот”, „з рота в ніс”), закритий масаж серця; тимчасово зупиняти кровотечу шляхом накладення джгута чи стискуючої пов'язки; оцінювати ефективність і при необхідності коректувати реанімаційні заходи з урахуванням стану потерпілого;

- накладати пов’язку при ушкодженні тіла людини (опіках, обмороженні, пораненні);

- іммобілізувати ушкодження частини тіла шляхом накладання косинки, пов'язки та транспортної шини при переломах кісток, вивихах, забитих місцях і розтягнення зв’язок;

- використовувати підручні засоби при перенесені та транспортуванні потерпілого;

- надавати допомогу при ураженні електричним струмом, при утопленнях, тепловому, сонячному ударі, при гострих отруєннях, втрати свідомості;

- визначити необхідність виклику швидкої медичної допомоги, медичного працівника, евакуювати постраждалого випадковим транспортом.

3.3. Послідовність надання ПМД:

- усунути вплив дії факторів, що загрожують здоров'ю і життю людини;

- оцінити стан потерпілого;

- надати допомогу на місці;

– постійно контролювати стан потерпілого, продовжуючи підтримувати життєві функції його організму;

– організувати доставку потерпілого в медичний заклад.

Отруєння грибами

Ознаки. Посилене слиновиділення, нудота, слабкий пульс.

Перша допомога: промити шлунок водою в кількості 10 - 12 л кімнатної температури, дати проносне. Після промивання шлунку необхідно вжити активоване вугілля (2 столові ложки) або обволікаючі речовини (крохмаль, сире яйце).

Наслідки виниклих травм

4.7.1. Непритомність – короткочасний несвідомий стан спостерігається у людей з підвищеною чутливістю або при травмах.

Ознаки. Зівання, збліднення обличчя, холодний піт, що виступає на чолі, прискорення дихання, непритомність. Іноді непритомність настає без присутніх ознак. Непритомність триває короткий час.

Перша допомога: підняти ноги потерпілого, щоб поліпшити кровонаповнення мозку; винести його на свіже повітря; покласти на спину з трохи закинутою назад головою; розстебнути одяг, щоб шия і груди не були стягнутими; поплескати по щоках; скропити холодною водою або дати понюхати речовину з різким запахом (нашатирний спирт).

4.7.2. Шок. Передвісниками травматичного шоку є нервова і фізична перевтома, переохолодження, радіаційні ураження.

Ознаки. У травматичного шоку виділяють дві фази. Перша виникає в момент травми внаслідок різкого порушення нервової системи. Друга (фаза гальмування) – пригнічення діяльності нервової системи, серця, легень, печінки, нирок. Друга фаза шоку підрозділяється в свою чергу на чотири ступені:

І ступінь (легкий) - потерпілий блідий, свідомість, як правило, ясна, іноді спостерігається легка загальмованість, рефлекси знижені, задишка, пульс прискорений (90-100 ударів за хвилину);

II ступінь (середньої важкості) - виражена загальмованість, млявість, пульс 120-140 ударів за хвилину.

III ступінь (важкий) - свідомість збережена, але навколишнє потерпілий не сприймає, шкірні покриви землисто-сірого кольору, покриті холодним липким потом, виражена синюшність губ, носа і кінчиків пальців, пульс 140-160 ударів за хвилину.

IV ступінь - непритомність, пульс не визначається.

Перша допомога. Необхідно якнайшвидше виконати 5 принципів профілактики шоку: зменшити біль, напоїти водою, зігріти, забезпечити спокій і тишу, дбайливо транспортувати в лікувальний заклад.

4.7.3. Клінічна смерть – перехідний стан між життям і біологічною смертю, при якому процеси життєдіяльності в клітинах протікають на мінімальному рівні за рахунок запасу поживних речовин і кисню, і ще не розвилися незворотні зміни в організмі, характеризуючі біологічну смерть.

Ознаки. Як і при шокові, при порушенні кровообігу у великому колі скорочується пульс.

Перша допомога. Необхідно надати найшвидше, тобто в перші 5 хв. Вона полягає в одночасному проведенні штучного дихання і зовнішнього непрямого масажу серця, які рекомендується продовжувати до повного відновлення їхніх функцій або явних ознак смерті.

Штучне дихання

Метою штучного дихання (штучної вентиляції легенів - ШВЛ) є забезпечення киснем тканин організму, у першу чергу серця і головного мозку, вкрай необхідним для їхньої життєдіяльності.

Показання для ШВЛ: відсутність чи недостатність, порушення самостійного дихання. ШВЛ здійснюється методом «рот у рот» чи «рот у ніс» (рис. 7).

Під час штучного дихання необхідно стежити за обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи віками, зробить ковтальний рух гортанню (кадиком), потрібно перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Не слід продовжувати робити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно, тому що цим можна заподіяти шкоду.

Перш ніж приступити до ШВЛ, необхідно:

1. Швидко звільнити потерпілого від одягу, що стискує дихання: розстебнути воріт, розв'язати шарф, розстебнути штани і т.п.

2. Звільнити рот потерпілого від сторонніх предметів, видалити вставні щелепи, якщо такі є, зняти з нього окуляри.

3. Очистити рот і ніс потерпілого від слини, слизу, блювотних мас, землі.

4. Якщо рот міцно стиснутий, розкрити його, висунувши нижню щелепу.

Щоб висунути щелепи, ставлять чотири пальці обох рук за кутами ниж-

ньої щелепи, великими пальцями упираються в край її і висувають щелепи вперед так, щоб нижні зуби стояли перед верхніх. Якщо в такий спосіб рот розкрити не вдається, потрібно вставити між задніми корінними зубами (у куті рота) обережно, щоб не зламати їх, дощечку або металеву пластинку, ручку ложки і т.п. і розтиснути зуби.

5. Відновлення прохідності дихальних шляхів. Для цього відкинути голову назад у стані максимального потиличного розгинання, тобто гортань (кадик) по-

 

Рис. 7 - Проведення ШВЛ методом “рот у рот” і “рот у ніс”

 

винна бути на одному рівні з підборіддям(це досягається підкладанням однієї руки під шию і натисненням іншої руки на чоло). В цьому положенні голова постраждалого відгинається назад. Для його збереження під лопатки підкладають валик із згорнутого одягу. Прийомом запрокидання голови назад забезпечується відхилення кореня язика від задньої стінки гортані і повне відкриття входу в гортань. При неповному запрокиданні голови повітря, що вдихається, потрапляє через стравохід у шлунок. Вхід в гортань не повинен перекриватися коренем язика, який може западати. Якщо після приведення вперед язик знову западає та закриває вхід в гортань, допускається приколоти його булавкою до нижньої губи.

6. На рот (або ніс) потерпілого покласти марлеву серветку або хустку.

Порядок проведення ШВЛ

Людина, яка надає допомогу, робить глибокий вдих, а потім вдуває повітря із своїх легенів в рот (або ніс) постраждалого. Ефективність ШВЛ визначається по розширенню грудної клітки під час вдування. При вдуванні повітря через рот потрібно затуляти ніс постраждалого, а при вдуванні через ніс закривати йому рот. Після вдування видих відбувається самостійно в результаті опускання грудної клітки. На цей час рот і ніс постраждалого звільняють, щоб не перешкоджати вільному видиху. Частота вдування для дорослих 12...15 разів за хвилину (тобто в середньому кожні 5 секунд), а для дітей – 15...18 разів за хвилину. При цьому забезпечується надходження достатнього об’єму фізіологічно придатного повітря в легені потерпілого (вміст кисню в повітрі, що вдихається близько, 17%, при 21% в атмосферному повітрі). ШВЛ потрібно продовжувати до нормалізації самостійного дихання. При клінічній смерті ШВЛ проводиться в сполученні з зовнішнім непрямим масажем серця.

4.7.3.2. Непрямий масаж серця роблять двома способами.

Перший - долонею однієї руки прикривають нижню третину грудини (мечоподібний відросток), а кулаком другої вище наносять удар по грудині (рис. 8).

Зверху цієї долоні кладуть другу для посилення натискання і сильними, різкими рухами випрямлених у ліктях рук, допомагаючи при цьому всією вагою тіла, проводять швидкі ритмічні натискання один раз на секунду. Після кожного натискання руки не віднімають від грудини, але послаблюють, щоб не перешкоджати її розправленню і наповненню серця кров’ю. Для полегшення припливу венозної крові до серця ногам потерпілого придають підняте положення.

 

Увага. Дітям до 10-12 років непрямий масаж серця проводять одною рукою, а для новонародженої або грудної дитини достатньо зусиль двох пальців.

Контроль ефективності масажу серця здійснюється за наступними ознаками:

- поява пульсу на сонних артеріях під час масажу (у ритмі масажу);

- поява самостійного пульсу на сонних артеріях після закінчення реанімації;

- звуження розширених зіниць очей;

- поява артеріального тиску 60...80 мм рт. ст.;

- зникнення синюшності забарвлення і «мертвотна блідість».

Реанімація здійснюється одним або двома реаніматорами.

Якщо реанімацію здійснює одна людина, то вона повинна через кожні 2...3 хвилини переривати масаж серця на 2-3 секунди для визначення пульсу на сонній артерії. Якщо реанімацію здійснюють двоє, то пульс на сонній артерії контролює той, що проводить ШВЛ.

При роботі одного реаніматора співвідношення числа вдувань до числа натискань на грудину повинно складати 2:15, інтервал між вдуванням і стисканням серця – 1секунда, при роботі двох реаніматорів співвідношення повинно бу-

ти 1:5. Один реаніматор здійснює ШВЛ, другий – робить зовнішній масаж серця.

Під час вдування в легені масаж серця не робити!

Помилки при проведенні непрямого масажу серця:

- неправильне розташування рук (зсування рук вправо чи вліво від краю грудини веде до переломів ребер), знаходження руки на нижньому краю грудини викликає перелом мечоподібного відростка;

- надмірна компресія грудини провокує численні переломи ребер;

- недостатня компресія при масажі серця вказує на відсутність пульсу в сонних артеріях;

г) тривалість паузи більше 1 секунди між компресіями – невиконання часової програми реанімації.

Транспортування потерпілих.

Останньою задачею першої допомоги є організація швидкого, безпечного, транспортування (доставки) потерпілого в лікувальний заклад. Найефективнішим способом для цього є карета швидкої допомоги. При використанні іншого виду транспорту необхідно забезпечити перенесення потерпілого в лікувальний заклад на ношах, у т.ч. імпровізованих (рис. 11) або перенести на руках (рис.12), на лямці (рис.13).

 

 

Порядок проведення роботи

8.1. Перед початком роботи викладач:

- перевіряє готовність студентів до проведення роботи;

- показує практичні прийоми накладання джгутів, закруток, транспортних шин;

- знайомить студентів із влаштуванням і правилами роботи на манекенах – тренажерах (див. п. 6);

- видає кожній бригаді ситуаційні задачі для надання першої медичної допомоги.

8.2. Етап навчання на тренажері «ВКТ».

8.2.1. Штучне дихання «рот у рот» надається у наступній послідовності:

- розстебніть одяг і установіть необхідність проведення ШВЛ по нерухомому стану грудної клітки;

- відкрити дихальний шлях підкладанням однієї руки під шию і натисненням іншої на чоло;

- покладіть марлеву серветку на рот манекена;

- зробіть глибокий вдих у випрямленому стані і щільно, пригорнувши свій рот до рота манекена і затиснувши носові отвори, зробіть у нього видих (при цьому грудна клітка манекена повинна підніматися, а на пульті повинна зайнятися сигнальна лампа «тиск нормальний»);

- звільніть рот і ніс потерпілого після кожного вдиху для вільного видиху повітря з дихального механізму;

- зробіть 8...10 навчальних вдихів відповідно до ритму штучного дихання, який задається на пульті лампою «штучне дихання», «ритм».

8.2.2.Зовнішній масаж серця надається у наступній послідовності:

- установіть необхідність проведення масажу серця за станом пульсу і зіниць;

- займіть місце ліворуч чи праворуч біля грудей манекена і визначите місце прикладання зусиль при масажі за допомогою промацування ділянки грудної клітки, що імітує кінець грудини;

- відступіть на два пальці від краю грудини (від мечоподібного відростка) нагору до голови, накладіть на неї поперек тіла нижню частину долоні однієї руки, а верхню уздовж осі грудини;

- зробіть натиснення швидким поштовхом, злегка допомагаючи нахилом усього корпуса так, щоб змістити нижню частину грудини вниз на 3...4 см і щоб на пульті світилась лампа «зусилля нормальне»;

- залишаючи руки в нижньому положенні протягом близько 0,5 секунд після поштовху, після чого потрібно злегка випрямитися і розслабити руки, не віднімаючи їх від грудей манекена;

- проводьте натискання в такт із лампою «ритм серця» (один раз за секунду);

- зробіть 12...15 навчальних натискувань.

При одночасному навчанні двох людей один проводить штучне дихання, а другий – масаж серця.

При навчанні однієї людини після двох вдихів проводять 15 натискань із наступним повторенням циклів.

8.2.3. Оцінка ефективності роботи на тренажері ВКТ здійснюється за ознаками оживання:

- спонтанний пульс на сонних артеріях;

- спонтанне дихання;

- звуження розширених зіниць очей.

8.3. Етап навчання на тренажері «ВИТИМ».

8.3.1. Штучне дихання «рот у рот» надається аналогічно п. 8.2.1 та до-повнюється ознаками п 4.7.3.1

Візуально контролюйте пересування передньої стінки грудини. При ефективному вдихуванні повітря вона піднімається, грудна клітка на світловому табло помітно розширюється, потім спадає під час пасивного видиху. При неповному відхиленні голови, а також надмірному (більше 2 літрів) вдиханні повітря, останнє надходить у шлунок – передня черевна стінка піднімається, а зсув передньої грудної стінки практично відсутній.

8.3.2. Зовнішній масаж серця. Техніка виконання непрямого масажу серця така ж, як і на тренажері ВКТ. Середня сила поштовху на тренажері складає 22 кг. Застосування надмірного зусилля небезпечно, тому що може призвести до численних переломів ребер, ушкодженням органів грудної порожнини.

Тривалість непрямого масажу на тренажері визначається відновленням добре відчутного пульсу на сонних артеріях.

8.3.3. Помилки при проведенні реанімаційних заходів, що фіксуються на екрані:

- невиконання часової програми реанімації (зупинка відліку часу реанімації);

- відсутність безперервності штучного дихання і непрямого масажу серця;

- недостатній об’єм повітря, що вдихується (менше 1000 мл - не висвітлюються контури легенів із нормативним об’ємом повітря);

- недостатня компресія при зовнішньому масажі серця (менше 13 кг) –контури працюючого серця не висвітлюються;

- недостатнє запрокидання голови при вдиханні повітря в шлунку (висвітлюються контури шлунка, розтягнутого повітрям);

- неправильне розташування рук реаніматора (на світловому табло реєструються переломи мечоподібного відростка, грудини, ребер);

- надмірна компресія грудини (більше 34 кг), висвітлюються на світловому табло численні переломи ребер.

Оцінка ефективності

На екрані світлового табло («ВИТИМ») при правильній реанімації по закінченні контрольного часу реєструються:

а) функціонуюче серце;

б) функціонуючі легені.

Якщо протягом контрольного часу реанімації на тренажері зроблена хоча б одна з перерахованих вище помилок (п.8.3.3.), то відновлення функцій дихання, кровообігу і центральної нервової системи неможливе, що виражається відсутністю ознак оживання тренажера (відсутність пульсу, дихання, звуження зіниць).

8.4. Студенти кожної бригади надають рішення заданої ситуаційної задачі у вигляді практичної її демонстрації з коментарями. В дискусії визначається правильність її рішення, яку оцінює викладач.

8.5. У протоколі звіту студент повинен записати ситуаційну задачу та заключний варіант її вирішення.

 

Практична робота № 3

 

Мета і завдання роботи

Мета: закріпити теоретичні знання з пожежної безпеки

Завдання: знайомитись з будовою, принципом дії і технічними характеристиками вогнегасників та автоматичними системами пожежогасіння (АСП).

Індивідуальні завдання

1. Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-10.

2. Газові вогнегасники.

2.1. Вуглекислотний вогнегасник ВВ-2.

2.2. Аерозольний вогнегасник ВА-1, ВА-3.

2.3. Вогнегасник вуглекислотно-бромметиловий ВВБ-ЗА.

3. Порошкові вогнегасники.

3.1. Ручний вогнегасник ВП-1 ("Момент-2П).

3.2. Ручний вогнегасник ВП-1 (“Момент”).

3.3. Переносний вогнегасник ВП-10.

4. Автоматичні системи пожежогасіння (спринклерні, дренчерні).

При виконанні індивідуального завдання навести рисунок пристрою (вогнегасника або спринклерної і дренчерної АСП) і вказати:

1. Призначення пристрою.

2. До якого виду (типу) він відноситься.

3. Яка вогнегасна речовина використовується в пристрої та її характеристика.

4. Який спосіб припинення процесу горіння використовується в пристрої.

5. Спосіб подачі вогнегасної речовини.

6. Для якого класу пожежі він використовується.

7. Для гасіння яких речовин його не можна застосовувати.

8. Будову пристрою.

9. Порядок приведення пристрою в дію.

10. Вимоги до технічної експлуатації пристрою.

Знати: мету і зміст майбутньої роботи; класифікацію вогнегасників і їх будову; призначення і принцип дії АСП; основні елементи устаткування водяного пожежогасіння.

Уміти: визначати клас пожежі та вибирати відповідно йому вогнегасну речовину (вогнегасник); використовувати вогнегасники будь-якого типу.

Список літератури

1. Методичні вказівки до виконання практичної роботи “Первинні та автома-

тичні засоби пожежогасіння”.

2. Пожежна безпека. Нормативні акти та інші документи. т. 1. - Київ, 1997,

– 560 с.

3. ДСТУ 2273 – 93. Система стандартів безпеки праці. Пожежна техніка.

Терміни та визначення. Держстандарт України, 1993, – 44 с.

4. Пістун І.П., Кіт Ю.В., Березовецький А.П. Практикум з безпеки життєдіяль-

ності: Навчальний посібник /За заг. ред. канд. техн. наук І.П. Пістуна. – Су-

ми: Видавництво “Університетська книга”, 2000. – 232 с.

5. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці:

Підруч. Для студ. вищих навч. закладів. За ред. М.П. Гандзюка. – К.: Караве-

ла, 2003. – 408 с.

Загальні положення

Насиченість сучасного виробництва високоенергетичними, вибухонебезпечними технологіями і матеріалами, значне зростання енергоозброєнністі людини у побутових умо­вах різко підвищили пожежну небезпеку. За цих умов збільшується потенційна загроза займань.

3.1. Необхідні умови виникнення процесу горіння: наявністьгорючої речовини, окислювача і джерела запалювання.

Горючіречовини здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. Окислювачем може бути не тільки кисень повітря, але і хлор, фтор, сірка, азотна кислоти, бертолетова сіль та інші речовини. Горюча речовина і окислювач створюють горючу систему, а джерело запалювання викликає в ній процес горіння.

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, відповідно до „Правил пожежної безпеки в Україні” [2, стор. 243], діляться на класи, табл. 1.

Таблиця 1 - Класи пожеж

 

Клас пожеж	Пожежі:
А	горючих твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір, тощо)
В	горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються
С	газів
Д	металів та їх сплавів
(Е)^*	електроустановок.

Примітка: ^* Додатковий клас, прийнятий у “Правилах пожежної безпеки в Україні” для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок.

3.2. Пожежогасіння - комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі.

Комплекс заходів реалізується застосуванням наступних способів припинення процесу горіння:

1. Охолодження об'єкта горіння (палаючої речовини) базується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. При її зниженні нижче температури запалю­вання горіння припиняється.

2. Припинення або зниження концентрації кисню і пальних речовин у зоні горіння базується на здатності речовини