Тема 11. Політичні партії і партійні системи

План семінару

1. Поняття політичної партії, її виникнення, етапи розвитку. Функції політичної партії.

2. Типологія політичних партій і партійних систем.

3. Становлення багатопартійності в Україні. Партійна й виборча системи в Україні.

Теми рефератів:

· Громадські організації та рухи, їх роль у політичному житті.

· Суспільно-політичні рухи та організації в Україні.

· Сучасний молодіжний і студентський рух в Україні.

· Сучасні виборчі системи, їх сутність та специфіка.

Питання для дискусії:

1. Чи є закономірним явищем виникнення партій у суспільстві? Якщо так, то які фактори, об’єктивні чи суб’єктивні, є першопричиною їх виникнення?

2. Скільки партій потрібно в Україні на сучасному етапі і взагалі в подальшому? Чи пов’язано їх виникнення в такій великій кількості з перехідним періодом? Аргументуйте відповідь.

Завдання для самостійної роботи:

1. Які етапи в історії виникнення політичної партії виділяє Макс Вебер? Назвіть ці етапи і коротко охарактеризуйте їх.

2. Визначте правові основи створення і діяльності політичних партій в Україні. Закон України „Про політичні партії в Україні”.

3. У чому полягає відмінність суспільно-політичного руху від політичної партії.

4. Складіть схему: типологія партійних систем.

5. Складіть теоретичну модель політичної партії.

Методичні рекомендації:

При підготовці до семінарського заняття студенти повинні опрацювати та законспектувати основний теоретичний матеріал з цієї теми, що містить розкриття таких питань: політична партія та партійні системи, їх функція, історична необхідність їх появи. У власні політологічні словники потрібно занести визначення запропонованих понять, ключовими серед яких є політична партія, партійна система, функції політичної партії, суспільно-політичні рухи, громадсько-політичні об’єднання. При підготовці рефератів необхідно використати матеріал поданої нижче літератури, що містить у собі підручники, наукові статті та монографії, науково-пізнавальні твори.

Для самостійної роботи пропонується на основі програмних засад різних політичних партій за основними соціальними питаннями узагальнити та систематизувати основні шляхи їх розв’язання для подальшої схематичної класифікації політичних партій, скласти теоретичну модель політичної партії. Ґрунтуючись на поданих запитаннях для дискусії, студенти повинні розробити систему доказів для відстоювання власної позиції щодо необхідності існування політичних партій у суспільстві, основних, на думку студентів, факторів їх появи та функціонування, охарактеризувати процес появи, розколу, об’єднання, трансформації політичних партій, визначивши основні суб’єктивні та об’єктивні чинники цих процесів.

Література:

1. Базовкін Е. Шляхи становлення, форми прояву багатопартійності // Політика і час. – 1991. – № 10.

2. Бенназир-Юзбашев Т.Е. Партии в буржуазних политико-правовых ученнях. – М., 1988.

3. Білоус А.О. Політичні об’єднання України. – К., 1993.

4. Выдрин В.И. Многопартийность: „за” и „против” // Социал.-полит. науки. – 1990. – № 9.

5. Гарань О.В. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України). – К., 1993.

6. Голишев В. Коаліції партій у парламентах // Політика і час. – 2003. – № 5.

7. Литвин В. Ліві, праві і центр // Політика і час. – 1992. – № 4.

8. Литвин В. Молодіжні громадсько-політичні організації // Політика і час. – 1991. – № 3.

9. Народний Рух України: державність, демократія, реформи. – К, 1994.

10. Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. – К. – С. 168-184.

11. Политические партии: Справочник. – М, 1986.

12. Політологія: Підручник // За заг. ред. Проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.Г. – Харків: Друкарський центр „Єдинорог”, 2001. – С. 252-274.

13. Рудич Ф. Становлення нових політичних структур // Політика і час. – 1992. – № 7, 8.

14. Україна багатопартійна. Програмні документи нових партій. – К., 1991

15. Швидак О.М. Політологія. Практикум: Навч. посібник – К., 2001. – С. 112-119.

16. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – С. 325-358.

Тема 12. Демократія, її сутність, доктрини

План семінару

1. Поняття демократії, її зміст та ознаки.

2. Типи і форми демократії. Демократичні принципи і демократичні процедури.

3. Особливості становлення і розвитку демократії в сучасній Україні.

4. Політичний режим і демократія.

Теми рефератів:

· Сучасні теорії демократії (плюралістична теорія, елітарна, ліберальна, партисипаторних або теорія демократії участі).

· Роль молоді у розвитку демократичних процесів в Україні.

· Концепція прав людини: історія та сучасність.

· Проблеми дисципліни і відповідальності у демократичному суспільстві.

Питання для дискусії:

1. Чи була пролетарська (соціалістична) демократія?

2. Чи згодні ви з тим, що парламентарії – „слуги народу”? Аргументуйте свою відповідь.

3. Кому із названих нижче мислителів належить антидемократична традиція мислення, а кому – позитивний зміст поняття демократії (Платон, Макіавеллі, Монтеск’є, Гоббс, Локк, Руссо, Кант)?

Завдання для самостійної роботи:

1. Назвіть основні демократичні принципи і демократичні процедури.

2. Що таке свобода і відповідальність?

3. Охарактеризуйте основні проблеми демократії у праці А. Токвіля „Про демократію в Америці”.

Методичні рекомендації:

Готуючись до семінарського заняття, студент повинен, насамперед, уяснити і осмислити основні ключові слова, поняття, терміни, наукові категорії, а саме: демократія, плюралізм, представницька демократія, безпосередня демократія, свобода, відповідальність. Рекомендуємо виписати ці поняття у „свій” словничок. Зробити короткі виписки з усіх питань плану семінарського заняття, продумати питання для дискусії, а також виконати завдання для самостійної роботи. Поняття та виміри демократії. Демократія має багато вимірів, і різні покоління людей, політичні течії та політичні школи по-різному тлумачать її. Тобто демократія, власне, тоді і досягає зрілих форм, коли в країні встановлюється народовладдя, коли носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ.

Не випадково, що і перший основоположний акт на шляху до незалежності України – Декларація про державний суверенітет України – поклав побудову нової, самостійної держави. Це, по-перше. По-друге, щоб демократія „відбулася”, потрібно не будь-яка, а певна, демократична сильна влада. І по-третє, демократія неможлива без відповідних економічних, соціальних, культурних передумов. Логічно постає питання: які можливості демократії в Україні за умов нового конституційно-правового поля? (Маються на увазі зміни, внесені до Конституції України).

Література:

1. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. – К., 1991.

2. Бурлацький Ф.М. После Сталина: Заметки о политической оттепели // Новый мир. – 1988. – № 10.

3. Гаврилишин Б. Дороговказ в майбутнє: До ефективних суспільств (Торонто 1980) / Переклад з англ. – К., 1990.

4. Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

5. Кельман М. Десять засад демократії // Право України. – 1996. – № 8.

6. Конституція України. – К., 1996.

7. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996. – Розд. XIII.

8. Кузьмин О.Л. Демократия: некоторые вопросы теории, методологии и практики. – М., 1986.

9. Кучма Л.Д. Україна – не Росія. – К., 2003.

10. Мурашин Г. Найвища цінність. Прийняття Декларації прав і свобод людини – веління часу // Політика і час. – 1991. – № 16.

11. Основи демократії: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. А. Колодій. – К., 2002.

12. Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. – К., 1995. – С. 184-199.

13. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденція розвитку – К., 1998. – С. 50-76.

14. Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997.

15. Політологія: наука про політику / За заг. редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Київ-Харків, 2001.

16. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. – К., 1996. – С. 113-117.

17. Скиба В. Бажання здобути свободу негайно є найкоротший шлях до рабства // Віче. – 1993. – № 10.

18. Что такое демократия // Полис. – 1992. – № 3.

19. Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2002.

Тема 13. Етнонаціональна політика

План семінару

1. Етнонаціональні спільноти як суб’єкти й об’єкти політики.

2. Національний суверенітет і політичне самовизначення нації.

3. Зміст етнонаціональної політики та її місце в гармонізації етнонаціональних відносин.

Теми рефератів:

· Національна державність українського народу в історичній ретроспективі.

· Українська діаспора: минуле і сучасність.

· Українська національна ідея.

· Націоналізм в соціально-політичному аспекті.

· Особливості етнонаціональної політики в сучасній Україні.

Питання для дискусії:

1. Відомо, що більшість держав світу багатонаціональні за складом свого населення. Є й кілька поліетнічних держав. Чи тотожні поняття „поліетнічна держава” і „багатонаціональна за складом свого населення”.

2. Чи є взаємозв’язок між націоналізмом і інтернаціоналізмом? Якщо є, то в чому? Якщо немає, то чому?

3. Чи зіллються нації в майбутньому?

4. Яке майбутнє мов?

5. У чому полягає відмінність між поняттями „український народ”, „українська нація”, „народ України”, „населення України”?

Завдання для самостійної роботи:

1. Назвіть і коротко охарактеризуйте підходи до визначення нації.

2. На яких підвалинах базується культура міжнаціонального спілкування? Назвіть їх, а також антиподи культури міжнаціонального спілкування.

3. Дайте визначення поняття „державна мова”.

4. Дайте визначення понять „національна свідомість” і „національна самосвідомість”.

5. Як взаємодіє між собою нація і держава?

6. Яка різниця між поняттями „патріотизм” і „націоналізм”?

7. У Конституції України (ст. 11) вжито поняття „корінні народи” та „національні меншини”. Визначте зміст цих понять.

8. Що означає національне самовизначення народів?

Методичні рекомендації:

Вивчення першого питання треба розпочати зі з'ясування сутності понять „суб'єкт” та „об'єкт” етнонаціональної політики, розкрити зміст суб'єкт-об'єктних відносин етнонаціональних спільнот-етносів, націй, етнічних та етнографічних груп, національних меншин тощо.

При вивченні другого питання важливо усвідомити те, що в світі фактично не існує моноетнічних держав і тому етнонаціональна політика займає одне з провідних місць у державній політиці. Для усвідомлення цього необхідно з'ясувати, що є об'єктом етнонаціональної політики, а також, як задовольняються етнічні інтереси і потреби різних етнічних груп, які механізми застосовуються для гармонізації етнонаціональних відносин, врегулювання та локалізації міжнаціональних конфліктів. Крім цього, слід засвоїти загальновизнані принципи етнополітики, яких дотримуються більшість країн сучасного світу, нормативні акти окремих країн та норми міжнародного права, що регулюють етнополітику.

Третє питання присвячене аналізу особливостей етнонаціональної політики в сучасній Україні. Визначення таких особливостей передбачає з'ясування стану етнонаціональних відносин у державі, забезпеченості міжетнічних та міжнаціональних стосунків нормативними актами, розкриття сутності етнонаціональної політики та її основних принципів.

Література:

1. Акт проголошення незалежності України. – К., 1991.

2. Антонюк О. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади. Монографія. – К., 1999.

3. Бойко Ю. Шлях націй. – Париж-Київ-Львів, 1992.

4. Варзар І. Етнічна спільність (етноісторична спільність, етнос) // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

5. Винниченко В.К. Відродження нації. У 3 ч. – К., 1990.

6. Вівчарик М., Панченко П., Жмихова В. Українська нація: шлях до самовизначення. – К., 2001.

7. Геллнер Е. Націоналізм та ідеологія // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

8. Грабовський С., Ставоряні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1995.

9. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1993.

10. Декларація прав національностей України // Інформаційний бюлетень Міністерства України у справах національностей, міграцій та культів. – 1995.

11. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К., 1991.

12. Етнонаціональний розвиток України. Досвід, проблеми, перспективи. – К., 1997.

13. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії /За ред. Ю.І. Римаренка, І.Ф. Кураса. – К., 1993.

14. Етносоціологія: терміни та поняття. Навч. посібник. – К., 2003.

15. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму. Монографія. – К., 1999.

16. Картунов О.В. Етноси, нації та етнонаціональна політика // В підруч. Політологія / За ред. Ю.І. Кулагіна, В.І. Полуріза. – К., 2002.

17. Колодій А.І. Нація як суб'єкт політики. – Львів, 1997.

18. Конституція України. – К., 1996.

19. Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю. І. Римаренка. – К.,1996.

20. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика. Енциклопедія / За ред. Ю. Римаренка. – К., 1998.

21. Нельма О.В. Теорія етносу. Навч. посібник. – К., 1997.

22. Обушний М.І. Етнос і нація: проблеми ідентичності. – К., 1998.

23. Ребкало В., Обушний М., Майборода О. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні. – К., 1996.

24. Римаренко Ю.І. Національний розвій України. – К., 1995.

25. Сміт Е. Національна ідентичність: Пер. з англ. – К., 1996.

26. Українська ідея: перші речники. – К., 1994.

27. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2003.