Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі



Теза про панування єдиної ідеології в державі є ключовою при розгляді різних аспектів тоталітаризму, оскільки саме ідеологічний монізм дозволяє одній партії монополізувати владу і, понад те, здобувати підтримку населення. Тоталітарна ідеологія пропонує принципи, за якими має функціонувати нове суспільство, а, отже, для реалізації мети режиму вона має бути єдиним світоглядним орієнтиром. Переконати громадян у доцільності монізму партії, яка пропонує загальнодержавну ідеологію, та в правильності тверджень цієї ідеології можна тільки при замовчуванні або й прямій забороні альтернативних ідей. Адже вони за умов тоталітаризму виступають як опозиційні, оскільки плюралізм думок стає загрозою режимові. Відтак влада створює умови, за яких прагнення громадян до альтернативності є фактично неможливим. Це досягається шляхом ідеологічного контролю за поширенням інформації. Отже, цензурна політика, спрямована на ідеологічну фільтрацію будь-якої доступної населенню інформації, є необхідною умовою унеможливлення опозиційності.

Цензура існує у будь-якій державі. Але політична цензура як прояв саме ідеологічної дискримінації є атрибутом держави тоталітарної, оскільки стоїть на сторожі збереження ідеологічної єдності 1. Тому, коли говоримо про тоталітаризм, то в цьому контексті можемо констатувати наявність не лише класової, національної та расової дискримінації, але й дискримінації ідеологічної, проявом якої є заборона опозиційних думок та нав’язування режимом власних ідей. І оскільки в тоталітарній державі ідеологізуються всі суспільні сфери, то цензура, як механізм забезпечення ідеологічного монізму, має бути тотальною.

Суттєву роль у формуванні необхідної для тоталітаризму свідомості відіграють такі механізми впливу, як: засоби політичної соціалізації, політична пропаганда, ідеологічна індоктринація. І оскільки ці механізми застосовуються для нав’язування панівної ідеології, то з інформації, яка доходить до населення, вилучаються будь-які дані, що містять ознаки інших ідеологій.

В СРСР цензура посилювалась разом з посиленням комуністичного режиму. Так, в Інструкції-переліку (1930 р.) з охорони державних таємниць у пресі для районних органів Головного управління у справах літератури та видавництв (Головліту) йшлося про заборону оприлюднення даних про страйки, масові антирадянські виступи, маніфестації, окрім офіційних повідомлень органів влади про такі події [8]. Зокрема, цензура не повинна була пропускати у засоби масової інформації малюнки та фотографії, які зображували процес розкуркулення, дозволялися тільки „малюнки та фотознімки, які зображували використання колгоспами колишніх куркульських засобів виробництва та будинків для цілей колгоспного будівництва” [8].

Зазвичай при вивченні проблеми тоталітарної цензури увагу приділяють саме обмеженням, що стосуються певних даних. Але щодо цензури як механізму контролю над суспільством, суттєвим є як замовчування невигідної для режиму інформації, так і нав’язування інформації йому потрібної. Так влада за допомогою цензури прагне маніпулювати громадською думкою.

Іншими словами, особливість тоталітарної цензури полягає в тому, що вона містить не лише компонент заборони, але й вимоги до контрольованих об’єктів уникати як небажаних для режиму повідомлень, так і подавати необхідні для нього дані. У цьому зв’язку слід зазначити, що важливим для розуміння сутності тоталітаризму, його прагнень, засобів досягнення цілей є основний принцип запровадження цензури – визначення керівництвом потреб громадян держав.

Отже, цензура в тоталітарній державі є політичною цензурою в силу політизації суспільного життя, зв’язку всіх його сфер з політичними питаннями не лише через ідеологічний монізм, але й через необхідність впровадження у свідомість населення відповідної ідеології.

Метою цензури в СРСР, Італії, Німеччині в період панування тоталітарних режимів був потужний вплив на громадську думку, зокрема на формування лояльності до влади. В цих умовах політична цензура стає тотальною.

Тоталітарна цензура тісно пов’язана з політичною пропагандою (яка, як і цензура, спрямовується на політизацію суспільного життя), здійснюваною державою, оскільки проникнення забороненої інформації може суперечити пропагандистським гаслам. При цьому цензура не допускає реального відображення політичної, економічної та соціальної ситуації у країні. Тому її слід вважати механізмом тоталітарної пропаганди, оскільки фікції, які мають впроваджуватися в суспільну свідомість, створюються на основі неправдивої інформації, при поданні якої або приховуються певні дані, або підтримуються певні ідеї. Гасла тоталітарної пропаганди мають сприяти мобілізації населення та його підтримці офіційної ідеології, а це не передбачає об’єктивності – не допустити її можна саме за допомогою жорстких цензурних обмежень.

При здійсненні політики, спрямованої на формування принципів цензури, обмеження впливу альтернативних джерел інформації, тоталітарні режими широко використовували засоби масової інформації. Документ Головліту, виданий незабаром після його створення, наголошував на значенні „друкованого слова, яке водночас виступає могутнім засобом впливу на настрій різних груп населення Республіки” [2; 8]. А лідер німецьких націонал-соціалістів ще до здобуття влади визнавав визначальну роль преси у встановленні в країні нацистського режиму та особистої диктатури. Тому одним з перших кроків тоталітарної влади завжди було запровадження контролю над ЗМІ.

 

З 1933 року, після встановлення тоталітарного режиму та ухвалення закону про пресу, газети і журнали Німеччини опинилися під суворим контролем міністра народної освіти і пропаганди. Опозиційні видання (крім окремих випадків, коли збереження певної незалежності ліберальної газети допускалося з метою справити позитивне враження на міжнародну спільноту) були заборонені. Перебуваючи під монопольним нацистським контролем, лояльні до режиму газети нарощували наклади, проте за якістю матеріалів значно поступалися виданням Веймарської Республіки. Тому в період з 1933 по 1937 рік, через незацікавленість населення, кількість газет в країні зменшилася з 3607 до 2671 [7].

У фашистській Італії державні посадовці відповідали за лояльність змісту публікацій до режиму, і тому політична цензура у пресі не становила труднощів для влади. Проте спостерігалася певна активність і незалежної, „незаконної” преси. Щодо стосується видань, які публікували сатиричні матеріали, то їх навіть у 1924 – 1925 роках не заборонили, що свідчить про певні відмінності італійського тоталітарного режиму від аналогічних режимів у інших країнах.

Цензурні обмеження тоталітарна влада застосовує не лише до засобів масової інформації, але й до видавництв, фондів бібліотек, репертуару видовищних закладів 2. Так, деякі дослідники радянської політики вважають період 1917 – 1922 років у СРСР етапом пошуку оптимальної системи ідеологічного контролю над видовищними закладами. Більшовицька влада вирішила не лише регулювати видавничий процес, але й контролювати бібліотечні фонди і книжковий ринок, оскільки, наприклад, у 1920-х роках, там було багато дореволюційних видань, зміст яких не відповідав ідеологічним настановам нової влади. Першу спробу вилучень 1920 року здійснили місцеві політосвітні відділи. Зі створенням єдиного цензурного органу – Головліту, його місцеві підрозділи також долучилися до контролю над фондами бібліотек і книжковим ринком.

Наряду с общностью основополагающих институциональных черт тоталитарные политические системы имеют и значительные особенности, что дозволяет выделить несколько их важнейших разновидностей. В зави-симости от господствующей идеологии, влияющей на содержание поли-тической деятельности, их традиционно подразделяют на коммунизм, фашизм и национал-социализм.

Исторически первой и классической формой тоталитаризма стал коммунизм (социализм) русского типа, начало которому положила во-енно-коммунистическая система, в общих чертах сформировавшаяся в 1918 г. Коммунистический тоталитаризм в большей степени, чем остальные разновидности, выражает главные черты этого строя, поскольку предпо-лагает полное устранение частной принадлежности и, следовательно, всякой автономии личности, абсолютную власть страны.

И все же черта социализма русского типа как тотали-таризма односторонняя и не раскрывает содержание и цели политики в этом типе общества.

Вторая разновидность тоталитарных политических систем - фа-шизм. В первый раз он был установлен в Италии в 1922 1. тут тоталитар-ные черты были выражены не в полной мере. Итальянский фашизм тя-готел не столько к радикальному строительству нового общества, сколько к возрождению итальянской нации и величия Римской империи, установлению порядка, жесткой гос власти. Фашизм пре-тендует на восстановление либо очищение «народной души», обеспече-ние коллективной идентичности на культурной либо этнической почве, ликвидацию массовой преступности. В Италии границы фашистского тоталитаризма устанавливались позицией более влиятельных в госу-дарстве кругов: короля, аристократии, офицерского корпуса и церкви. Когда обреченность режима стала очевидной, эти круги смогли сами от-странить Муссолини от власти.

Третья разновидность тоталитаризма национал-социализм. Как ре-альный политический и публичный строй он появился и Германии в 1933г. Национал-социализм имеет родство с фашизмом, хотя совсем много заимствует у русского коммунизма и до этого всего революционные и социалистические составляющие, формы организации тоталитарной партии и страны и даже обращение «товарищ». В то же время место класса тут занимает нация, место классовой ненависти ненависть националь-ная и расовая. Если в коммунистических системах злость направ-лена до этого всего вовнутрь - против собственных людей (классовою неприятеля), и в национал-социализме - вовне, против остальных народов. Глав-ные различия главных разновидностей тоталитаризма отчетливо выра-супруги в их целях (соответственно: коммунизм, возрождение империи



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.021 с.)