Рис 2. Експеримент С.Аша з вивчення конформізму.

 

Друга серія пред’явлення інших відрізків проходить з аналогічними результатами. Третя серія пред’явлення нових відрізків проходить доволі складно для „непідмовленого” учасника. Хоча правильна відповідь здається такою ж безперечною, як у попередніх серіях, перший і другий учасники дають невірну відповідь. Це викликає здивування в „непідмовленого” учасника, що видно за його пантомімікою. Четвертий учасник випробування повторює те, що сказали попередні. «У чому справа? — запитує себе „непідмовлений” учасник. — Хто з нас сліпий? Вони або я?». П'ятий теж погоджуються з попередніми. І ось тут „непідмовлений” учасник ніби преживає «епистемологічну дилему»: «Хто правий? Мої попередники чи мої очі?». На долю „непідмовленого” учасника випали нелегкі хвилини внутрішнього конфлікту: п’ятеро попередників дали невірну відповідь, і він також схиляється до неї.  Виявилося, що серед десятків досліджених Ашом підлітків три чверті з них продемонстрували конформізм схвалення, тобто погодились із думкою попередників.

 В цілому, 37% відповідей виявилися «конформними» (у 37% випадків випробовувані «покладалися на інших»). Хоча багато досліджених продемонстрували свою незалежність, стурбованість Аша схильністю молодиїх людей до конформізму була очевидною.  Він не міг змиритися, що цілком інтелігентні  молоді люди, з почуттям власної гідності все ж готові назвати біле чорним. Звичайно, це  викликало тривогу і змушувало замислитися, як про методи навчання, так і про етичні цінності, що скеровують поведінку людини. Результати Шерифа і Аша вражають уяву, адже в них немає очевидного зовнішнього тиску, що примушує до конформізму, — ні винагород, ні покарань. Соціальні психологи були стурбовані тим, що під впливом примусу конформізм може сягати величезних масштабів.

Підпорядкування: експерименти С.Мілґрама. Експерименти Стенлі Мілґрама, проведені у 1965-1974 рр. присвячені вивченню того, що відбувається з людьми, коли накази наділених владою (авторитетом) осіб розходяться з вимогами їх власної совісті. Він досліджував крайні форми поступливості. Ці експерименти є доволі суперечливими, оскільки зачіпають проблему етики психологічного дослідження.

Хід типового експерименту. Двоє чоловіків приходять в психологічну лабораторію Йельского університету, де їм належить взяти участь у вивченні процесу запам’ятовування. Експериментатор говорить їм, що в лабораторії проводиться новаторське дослідження – вивчається вплив покарання на навчання, і каже, щоб один з них («вчитель») примусив іншого («учня») запам'ятати перелік парних понять, караючи за помилки ударами електричного струму зростаючої сили. Розподіл ролей між учасниками: випробовувані тягнуть з капелюха папірця. Насправді один з них є «підсадною качкою», він вдає, що на його папірці написано «учень», і його супроводжують у сусідню кімнату. «Вчитель» (він прийшов в лабораторію за оголошенням у газеті) попередньо отримує несильний «ознайомлювальний» удар струмом, щоб мати уявлення, як це буде боліти „учня”. Після цього „вчитель” спостерігає за тим, як «учня» всаджують в крісло, прив'язують і закріплюють електроди на зап'ясті.

Потім експериментатор і «вчитель» повертаються в лабораторне приміщення, і «вчитель» займає своє місце перед «генератором струму», забезпеченим перемикачем, за допомогою якого «напруга» можна варіювати від 15 до 450 вольт, причому ціна ділення складає 15 вольт. На шкалі зроблені написи: «Слабкий удар», «Дуже сильний удар», «Небезпечно: сильний удар!» тощо. В інтервалі від 435 до 450 вольт з'являється напис «XXX». Експериментатор говорить вчителю, що за кожну наступну помилку «учень» повинен одержувати сильніший удар, ніж за попередню. При кожному повороті перемикача спалахує лампочка, спрацьовує реле і звучить зумер. Якщо «вчитель» підкоряється наказам експериментатора, він при 75, 90 і 105 вольтах чує стогони «учня», якого б’є струмом. При 120 вольтах «учень» кричить, що йому боляче. При 150 вольтах благає позбавити його від мук: «Експериментатор, випустіть мене звідси! Я не хочу більше брати участь у вашій роботі! З мене досить!» При 270 вольтах його протест виливається в крики, і він продовжує вимагати, щоб його випустили. У інтервалі від 300 до 315 вольт він кричить, що відмовляється відповідати, а після 330 наступає тиша. У відповідь на прохання «вчителя» припинити експеримент дослідник говорить, що відсутність відповіді буде прирівняна до невірної відповіді, і, щоб примусити його продовжувати, використовує чотири імперативні команди. Остання команда є найбільш імперативною: «У вас немає вибору, ви повинні продовжувати».

Учасниками експерименту Мілґрама були 40 осіб – представники різних професій віком від 20 до 50 років. З них, 26 осіб (65%) дійшли до застосування ударів струмом силою 450 вольт. Іншими словами, всі вони підкорялися команді експериментатора «Продовжувати!» до тих пір, поки після двох ударів він сам не зупиняв їх[19].

 Згодом Мілґрам трохи змінив сценарій експерименту. Він «зробив» протести «учня» ще переконливішими. Тепер в той момент, коли «учня» прив'язували до крісла, «вчитель» чув і те, як той згадував про своє «хворе серце», і репліку експериментатора про те, що «хоч удари і можуть бути хворобливими, негативних змін у тканинах вони не викличуть». Цей новий сценарій (з протестами «учня», що свідчать про його муки) діяв так: з 40 осіб, нових учасників цього експерименту, 25  осіб (63%) повністю підкорялися вимогам експериментатора (рис.3).