Рис.1. Просторові зони людини (індивідуалістський тип соціокультури)

 

Люди відрізняються один від одного: одним потрібен більший особистісний простір, ніж іншим. Зокрема, це стосується вікових груп людей: дорослим потрібен більший особовий простір, ніж дітям. Чоловіки тримаються на більшій відстані один від одного, ніж жінки. З недосліджених причин вихідці з країн, розташованих поблизу екватора, віддають перевагу такій відстані, яка не заважає їм торкатися один до одного і обійматися.

Спостерігаючи, соціальні психологи помітили, що існує культурна специфіка щоденних інтеракцій між людьми: на вулицях, у транспорті, в магазинах. Наприклад, як часто „дотикаються” люди в кав’ярнях? Було помічено, що у кав’ярні за однаковий часовий проміжок (одна година) у Мехіко здійснюється 180 дотиків, в Парижі –110, В Флориді – 2, в Лондоні – 0[2]. Британці та жителі скандинавських країн віддають перевагу більшому особистісному простору, ніж французи та вихідці з арабських країн, а північноамериканці – більшому, ніж латиноамериканці.

Протистояння: індивідуалізм – колективізм. Диверситивність культур певною мірою заґрунтована на тому, що система вартостей певного суспільства ставить на перше місце або індивідуальний самоконтроль, або зобов’язання суспільної солідарності. Для індустріально розвинутого західного суспільства характерними є цінності індивідуалізму (пріоритет самостійності та особистісного успіху над соціальною ідентичністю). В країнах Сходу, загалом в країнах третього світу більше цінують колективізм (пріоритет успіхові груп – сімейних, трудових тощо над особистісними цілями). Закладений в культурі індивідуалізм чи колективізм впливає на Я-концепцію, соціальні взаємини, виховання дітей. Намагаючись об’єднати все краще з колективістських та індивідуалістських цінностей, деякі соціологи обґрунтували концепцію комюнітаризму (спроба синтезувати індивідуалізм, з його повагою до основних прав людини та колективізм, з його турботою про благополуччя сім’ї та суспільства).

Прояви комюнітаризму можна знайти у деяких західних культурах: спроби Великої Британії стимулювання окремих членів суспільства в умовах економіки вільного ринку при одночасному обмеженні індивідуальних прав власників зброї; в канадській відкритості до розмаїття культур та субкультур при одночасній забороні жорсткої порнографії; в американській системі фінансування народної освіти та зростання працюючих осіб на громадських засадах. Такою проявою турботи про колективні інтереси є огляд вантажу в аеропортах, заборона паління в громадських місцях. Обмеження швидкості на автострадах тощо засвідчують, що суспільство приймає деякі утиски особистих прав заради спільного блага.

Культурна схожість. Відмінності між культурами певною мірою обумовлені адаптивністю людини. Проте культури, на думку психологів, що займаються крос-культурними дослідженнями, мають внутрішню спільність. Разом з «індивідуальними» нормами, характерними для певних культур, існують норми, властиві практично всім культурам, наприклад стосовно материнства [3]. Найбільш відома універсальна норма – заборона на інцест (кровозмішення). Відомі і універсальні норми, що мають відношення до дружби. Результати досліджень, проведених М.Аргайлом і М.Гендерсон у Великій Британії, Італії, Ґонконзі і в Японії[4]. Результати дозволяють говорити про існування в цих країнах деяких специфічних культурних норм, що визначають роль друга. Наприклад, у Японії, наприклад, особливо важливо не засмучувати друга публічною критикою. Проте існують універсальні норми: поважати особисте життя свого друга, розмовляючи з ним, дивися йому в очі, вміти берегти таємницю, довірену другом. Хоча деякі норми універсальні, сила культурної традиції виявляється як у властивих їй нормах, так і в соціальних ролях.

Ідентичність особи. Ідентичність є однією з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність — це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя. Це стійкий образ «Я», усвідомлення певних особистісних якостей та індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки. Формування ідентичності розпочинається з моменту народження та триває впродовж життя. Цьому слугує соціалізація, яка є процесом засвоєння людиною цінностей, норм, традицій тощо соціального життя. Інститутами соціалізації виступають сім’я, школа, різноманітні навчальні заклади, професійні, виробничі, громадські спільноти.

Рольова ідентичність.  Однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. Роль – це очікувана типова поведінка людини в суспільстві, пов’язана із її статусом від народження (раса, стать вік, національність) або досягнутим в процесі життя (сімейне становище, партійна заанґажованість, входження до громадської організації тощо). По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова поведінка – це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі — це засіб входження особистості в групу, в соціум, у формі соціальної адаптації і особистісного самовираження одночасно. Рольова ідентичність – це, усвідомлення особою власних психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виокремлює п’ять видів рольової ідентичності:

1. Статева ідентичність, в основі якої лежить ідентифікація людини як чоловіка або жінки.

2. Расова, національна, етнічна, ідентичність, ґрунтується на усвідомленні людиною причетності до певної расової, національної, етнічної спільноти або мовної групи.

3. Ідентичності членства, що визначається наявністю зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства (офіційні та неофіційні групи).

4. Політична ідентичність, яка ґрунтується на ставленні людини до соціальних цінностей, конкуренції, влади і прийняття рішень.

5. Професійна ідентичність визначається стосунком людини до обраної професії.

Люди оцінюють себе, певною мірою, з позицій тієї групи, до якої належать. Якщо для них їх власна група (навчальна, виробнича, професійна, сім'я, етнічна або нація) є референтною, то це допомагає людям бути задоволеними собою. Соціальні психологи дослідили, що у мультикультурному середовищі країни позитивна етнічна ідентифікація вносить свій внесок у позитивну самооцінку. Це також стосується позитивної соціальної ідентифікації тих, хто асимілювався в країні замешкання і «вписався» у її культурний контекст. Марґіналізованим особам, що не мають ні етнічної, ні культурної ідентифікації, нерідко властива низька самооцінка (табл. 2).