Тема: Буття ідеального: свідомість

План

1.Поняття відображення. Свідомість як відображення.

2.Суспільно-історичний характер свідомості та її структура.

3.Свідомість і мова. Функції мови. “Природні” та ”штучні” мови.

 

1

.Поняття відображення в науці застосовують для розв’язання складної проблеми: як здійснюється перехід від матеріального буття до ідеального (невидимого, невідчутного).

Виявилось, що всі матеріальні процеси здійснюються через взаємодію і дають конкретно визначений результат.

Відображення – це здатність матеріальних об’єктів при взаємодії залишати одне в одному слід, що відповідає властивостям взаємодіючих об’єктів.

Відображення при переході до рівня живого стає якісно інакшим ніж у неживому. Перевага живого як елемента буття виражається в тому, що воно початково має здатність активного вибіркового реагування. У вислові”Вода камінь точить” камінь не обирає способів реагування на зовнішні впливи, а живе має здатність тягнутися до їжі чи об’єкта розмноження і уникати загроз. У складнішому живому з’являється те, що може дати нервова система – психічні форми відображення – це відчуття, сприймання, уявлення.

Якщо подивитися на об’єкт його результат у відображенні собаки, то побачимо, що в голові тварини не з’являється у повний зріст дерево, будинок чи людина. Перетворення в процесі відображення дуже значні. Замість матеріальних об’єктів психіка відбиває вже їх образи.

Свідомість як відображення також може бути сукупністю відбитків психічних образів. Людина здатна, бо має психіку, відтворювати, наслідувати, повторити точно або приблизно те, що раніше сприймала. Наприклад, якщо людина сприймала звучання певного тексту, вона здатна його більш-чи менш вірно повторити, так само як це робить будь-яка звуконаслідуюча тварина.

У той же час саме на основі свідомості людина могла б сприймати смисл, який передає той же текст. Загалом відображувальна здатність свідомості може бути промодельована як відеоапаратура, взаємодіючи зі світом, ми здійснюємо запис того, з чим зустрічаємося і він (запис) залишається на нашій ‘’флешці’’.

Свідомість відрізняється від інших елементів психіки тим, що може формувати не лише продукт рівня папуги. Саме на основі свідомості ми здатні мислити і діяти творчо. Тут спрацьовує ‘’механізм’’ активного випереджуючого ціле покладання. Такий результат можливий лише за умови активного ставлення до світу.

 

2.

Передусім свідомість має суспільно-історичний характер. Від природи всі істоти, наділені нервовою системою, мають психіку – це тварини і люди. Тому треба відрізняти, коли пояснюємо сутність соціальних явищ, психіку від свідомості (саме вживаючи замість цих двох слів одне слово – душа – змішуємо ці явища). Свідомість відрізняється від психіки, хоча має у ній базу. Психіка визначена генетичною закладеною програмою можливостей конкретного виду.

Свідомість загалом має значно менший об’єм у порівнянні з іншими природними чинниками психічного.

Передусім свідомість не буває вродженою, на відміну від психіки, тому і кажуть про її суспільний характер. Коли людські діти потрапляли на виховання до тварин, їх генетичний розвиток відбувався в межах норми, однак, це були тварини, а не люди у звичному для нас розумінні.

Свідомість починає розвиватись на основі психічних можливостей, якщо людська істота не здійснює природну програму існування, а переходить до штучно-сформованого соціального способу життя. Оскільки цей спосіб життя формується через свідому взаємодію людства, від людських дій соціальний світ також змінюється. Тому одні і тіж явища чи об’єкти по-різному сприймаються людьми різних епох (ставлення суспільства до Катерини у поємі ’’Катерина’’).

Отже свідомість завжди історична.

Свідомість формується як зафіксований соціальний досвід. Коли будь-якого предмета чи відношення нема в природі, а людина бажає змінити те, що є в природі, до існуючого додається його продовження не в матеріальній дійсності, а в образі, думці, уяві, свідомості як мета.

Після того, як свідомість чітко фіксує потрібне в цільовому образі (мета), людина має план дії. Можливості нематеріальних перетворень через свідомість і думку значно вище, ніж коли ми змушені щоразу діяти матеріально. Ми у думці чи уяві можемо за декілька миттєвостей “відтворити” ряд варіантів, а в матеріальній дійсності робили б це протягом днів, місяців, років.

Однак, ідеальність свідомості має і вади. Відриваючись від матеріальної реальності, ми можемо уявляти, намислювати і таке, що не відповідає дійсності в її власних визначеннях (наприклад, коли були неправедно знищені Сократ чи Ісус, їх власні дії не відповідали образам злочинців, які з них “зробили” нематеріальним способом – обмовленням).

До структури свідомості входять передусім ті елементи, яких немає на природному рівні психічного, а також ті, що поєднують рівень свідомого і несвідомого. Це мислення, почуття, цінності, норми, пам'ять, воля, емоції, ціннісні орієнтації, дієві мотиви та настанови.

Слід відрізняти структурні елементи індивідуальної свідомості і суспільної. Суспільна свідомість існує на рівнях – це буденний і теоретичний рівні, суспільна психологія та ідеологія. Суспільство забезпечує соціалізацію свої дітей. На буденному рівні всі навчаються деяким результатам мислення, почуття, цінностей, норм. На теоретичному рівні ці ж елементи у нас значно більш розвинені, збагачені, але вони засвоюються тільки через спеціальну освіту. Суспільна психологія виражає більшою мірою психічні можливості нашого виду, ми передусім виражаємо емоційну реакцію на обставини дійсності. Суспільна ідеологія спирається на теорію і на те, що в сучасних умовах називають національною ідеєю.

 

3.

Оскільки свідомість ідеальна не відчутна, її саму не можливо зафіксувати (ми ніколи не знаємо думок чи почуттів інших людей безпосередньо). Матеріалізація цього ідеального явища здійснюється через мову. Матеріальність мови визначає і її неспівпадіння і з безпосереднім змістом природи. Ми можемо сприймати не те що інша людина думає, почуває, а те, що вона висловила. Тому чим більше ми хочемо порозумітися з іншими, тим більше уваги слід приділяти нашій власній мовній ідентифікації. Людська словесна мова є соціальною, штучно-винайденою, як і сама свідомість. Її необхідність пов’язана із тим, що соціальний спосіб життя не передбачений природою, тому природа і не формує механізму його передачі, відтворення. Призначення ‘’суспільної генетики’’ виконує словесна мова. Ми називаємо різні об’єкти різними словами і домовляємося про одне і теж для всіх позначення одних і тих же об’єктів. Це необхідно не для існування самих об’єктів, а тільки для порозуміння людей заради спільних дій. Головне призначення соціальної мови – це передача соціально досвіду: що як зробити і як цим користуватися.

Основними функціями мови є:

1)      комунікативна – мова є засобом спілкування;

2)      експресивна – мова здійснює перетворення психічного образу у слово смисл;

3)      акумулюючи – накопичення і передача соціального досвіду.

Мови поділяють на “природні” і ”штучні”. Природними є мови словесні, етнічного походження, а штучні мови не пов’язані з жодним етносом, а призначені для комунікації у загально соціальних сферах: ноти, мова дорожніх знаків, формули, азбука Морзе і тощо

 

Тема: Пізнання і практика

План

1.      Пізнання, як ставлення людини до світу. Суб’єкт та об’єкт пізнання.

2.      Проблема істинності пізнання. Об’єктивність, абсолютність, відносність і конкретність істини

3.      Практика та її роль в пізнанні.

Пізнання як здатність і сукупність результатів, може людині, що не походить з первісного суспільства, дечим відразу існуючим. Насправді все це умовно-соціальні продукти. Пізнання, як здатність і як необхідність, а також його результати формуються за наявності соціальних умов способу життя. Кожне покоління змушене засвоювати те, що здобуло і зафіксувало як знання попереднє. Це дозволяє не починати щоразу спочатку освоєння світу. “Важкий” процес навчання через освіту насправді був би безмірно важчим і безнадійно тривалим, якби довелося реально, безпосередньо його самостійно починати, тоді будь-якій людині довелося би шукати достатню кількість зусиль, щоб самостійно здійснити усі творчі прориви, які зробили окремі представники попередніх поколінь.