Тема:  філософія Нового часу і просвітництва.

                                           План

1.Суспільні зміни Нового часу і нові запити до науки.

2. Проблема методу наукового пізнання та варіанти її розробки: емпіризм і раціоналізм.

3. Механістичний матеріалізм як основа новогочасного світогляду і його вплив на розуміння соціального.

4. Сутність просвітництва і його основні ідеї.

1.

 Новим часом називають епоху, що почин. Приблизно у XVII-XVIII ст.По-суті тут вже незворотними стають чинники розвит. нової системи суспільних організацій(капіталізми). Він формується відкидаючи попередні норми і цінності. Передусім суспільство виявляє запит на людину такого типу формування якого забезпечено Відродження. Почалася епоха індивідуального підприємництва самостійної активності. Ніхто замість самого індивіда не несе відповідальності щодо його життєвих результатів. Тут лише усувається остаточно попередня орієнтація на походження людини. Початкові умови діяльност індивіда вже не визначають міру його досягнень. Виникає суспільних рівних можливостей.

Досягнення Відродження у яких індивід мав суттєве значення і вплив на його розвиток був першочерговим, тепер вважається не суттєвим, бо суспільство не зацікавлене у всесторонньому розвитку особистості. Ремісник – майстер тут не актуальний і загалом розвиток людини формує не всесторонність розвитку особистості, а найбільш корисного виробництва. Відношення до світу у компонентах природи і людини зводиться до корисливості. Наука нового типу має принести очікувану користь. Однак, попереднє внормоване ставлення до елементів буття,і в середні віки і в Добу Відродження – саме цей елемент наукового пошуку не вважало першорядним. Новий час, як доба започаткування капіталізму. Підходить до науки з тих же позицій, що й до виробництва вцілому. Наука має стати засобом для одержання масового продукту.

2.

У філофофії Нового часу спочатку найактуальнішим вважають питання розробки методу, методики одержання достовірних безпосередньо-застосовних(прикладних) знан. Тут розвивались 2-ві портилежні течії. Засновник першої англ. Філософ Френсіс Бекон, очолив напрям емпіризму. Термін емпіризм утв. Від слова емпіріо-досвід одержаний через відчуття.

Емпіризм – є пізнавальною позицією, методичним підходом у пізнанні,що націлює не стверджувати нічого про об»єкт, поки він не досліджений чуттєво-експерементальним шляхом.

Бекон звернув особливу увагу на розробку одного із методів пізнання – індукції. Індуктивний метод полягає в тому, що спочатку дослідник збирає всю сукупність проявів об»єкта, що вивчається, а далі робить з цього узагальнюючий висновок. Індукція дозволяэ помытити наступне: коли якась ознака постійно з»являється при появі об»єктадослідження, то ця ознака є його сутністю або природою. Індукція, як і позиція емпіризму, вимагає уникати визначеного наперед уявлення про те, що ми вивчаємо, тобто упередженого ставлення до об»єкта дослідження. Цього уникнемо, якщо не будемо підбирати факти на ті, що відповідають нашим цілям – звертати увагу, а іншим – відкидати.

Бекон переконався, що помилки пізнання виникають в основному через підміну безпосереднього дослідження підведенням науки під зручні уявлення. Зручність наукових упереджень пов»язана передусім із дотриманням звички. Наукове співтовариство не хоче приймати нового, а тримається за старе, хибність цієї позиції в тому, що вона суперечить самій сутності пізнання, що якраз і є постійним відкриттям нового.

Бекон навіть класиікував орми пізнавальної упередженості, назвавши їх примарами або ідеалами. Наприклад, ідоли печери, виявляють індивідуальність кожної людини у негативному сенсі – це прояви людської суб»єктивності: кожен із нас судить про світ начебто із власної печери, в той час, як пізнавальний процес передбачає – пошук об»єктивних закономірностей, що не визначаються індивідуальним досвідом(в укр. Варіанті подібний підхід виражає фольклорна ідея «Не все світу, що в віконці»).

Бекон помічає і протилежний випадок перешкод для об»єктивного пізнання. «Ідоли» виникають в поцесі засвоєння мови спілкування між людьми. Коли ми в дитинстві вчимося розмовляти, то запам»ятовужмо не лише поєднання звуків(слова), а й передусім їх значення, запитуючи у дорослих «що це?», дитина одержує відповідь визначно нереальною структурою об»єкта, а рівнем розвитку того хто його пояснює. Надалі носій мови пояснює світ користуючись одержаним значенням будь-якого слогва, терміну. Цей процес також мало враховує змістовні зміни, що відповідають розвитку наук. Так повсякденномовний рівень обізнаності людей все більше відстає від змісту сучасних, для даного суспільства, знань. Цей відрив збільшує і попередній ефект проти дії новому навіть на рівні самих науковців.

Емпіричний підхід у пізнанні має великі переваги через які його розроник позначив і нове у підході до науки. «Знання – це сила», «Сила є умовою роботи».

Наука, знання – насправді існують лише тоді коли їх носії вміють беспосередньо застосовувати те, що знають(найточніше такий підхід передано у творі Жюля Верна «Таємничий острів»).

Емпіризм та індукція при їх очевидній перевазі щодо пізнавальної достовірності не є самодостатніми. Це помітив очильник раціоналізму франц. Філо. Рене Декарт. Емпіризм зводиться до збору фактів про те ніякий факт не вказує на свою причину – це по-перше. По-друге, різні факти можуть мати одну причину, а одна причина може підмінюватися іншою через те, що дуже відрізняється проль будь-чого у його варіаціях; однозначність причинно-наслідкового зв»язку буває дуже рідкісною, тому до причин різних явищ завжди доводиться додумуватися.

Думка, мислення є здатністю розуму.

Раціоналізм від слова раціо-розум, але чисте мислення вже було головним інструментом науки Середньовіччя і давало іноді чудернадські результати. Їх, наприклад, висміює література Відродження (діалог «Роги»).

Декарт винайшов методику запобіганню одержанню надуманих результатів мислення «Принцип універсального сувніву»(сумнів у всьому).

Замість того, щоб підтримувати будь-які твердження про будб-що, треба відразу визначати, що? Звідки взялося? І при цьому думкою діємо так, як би ми діяли перебираючи ланки ланцюга, щоб було видно, однозначно причинно-наслідкові з»язки. Метою такого руху ланцюжка думок, має бути початок. Так взагалі можна визначити чи існує насправді об»єкт чи процес.

Декарт також радить позбутися можливих помилок через великий об»єм пізнавального об»єкта. Його варто поділити на частини, спочатку пізнати їх, а потім утворити цілісну картину.

Філософія Нового часу розділяла характерно для епохи орієнтацію картини світу на закони механіки. Модель буття, на пропозицію Декарта, нагадує величезний механічний годинник, але механічний рух потребує для початку зовнішнього поштовху. Для цього і тількит у цій картині світу залишено місце Бога.

4.

Новий час у XVIII ст. Найбільше позначено рухом Просвітництва. Цей напрям, при його розвитку у всіх країнах має ряд характерних ідей:

1.      Ідея можливості прогресу людства, на основі досягнень науки і техніки.

2.      Але прогресу заважає рабство, сучасний раб вже майже не ходить у кайданах – це передусім «неосвіччена людина» - той хто самостійно ні в чому не розбирається, насправді, завжди є маріонеткою в чужих руках, ним можна маніпулюват як завгодно. Тому просвітники намагаються поширювати, популяризувати всі досягнення науки та філософії. Вперше видають журнали та енциклопедії.

3.      Вперше аналізують ідею природних прав людини.

4.      Намагаються пояснити чому одні народи відстають від інших у розвитку. Однак, вважають керуючись нормою науковості для свого часу, що такими причинами є відмінність клімату, грунтів.