Тема: Німецька класична філософія

План

1.      Теорія Канта, як переворот у філософії Нового часу

2.      Метод і система Гегеля

3.      Антропологічний матеріалізм Феєрбака

1.          

Німецька класична філософія одержала таку назву через найвищий рівень досягнень та відкриттів, що завершують тривалу традицію в нації і культурі. Також цей етап в розвитку філософії історично вплинув на зміст наступної науки.

Засновником німецької класичної філософії вважають Емануїла Канта. У його творчості виділяють два періоди:

1-й – корткий, на той час він займався модним природознавством, зокрема космологією. За його словами вплив на радикальну зміну його наук, інтересів зробила творчість одного з нетипових представників філософії Нового часу, що був прихильником суб’активного ідеалізму Девіда Юма. Юм звернув увагу на те, що людина ніколи не взаємодіє зі світом безпосередньо. Перший результат нашої взаємодії з будь-чим – це враження. Далі людина не усвідомлюючи цього, починає пізнавати, але не сам об’єкт, а своє враження.

2-й період – філософський період творчості Канта, називають критичним (див. тему №1 «Критичні функції філософії»)

Про Канта кажуть, що він зробив такий же переворот у філософії свого часу, як і Коперник в астрономії.

Філософія Нового часу вважала, що знання людини з’являються тому, що світ існує. Тобто знання суб’єкта (той хто пізнає) визначаються об’єктом(те що пізнають). Якби це було вірно, пояснює Кант, що ми відразу пізнавали б світ таким, яким він є. Однак, існує історія науки, що виявляє: ми чогось, що було перед нами, спочатку не знали і поступово відкриваємо щоразу нові для нас часточки характеристик різних процесів. Також не булоб постійних помилок щодо об’єктів, котрі постійно перед нами. Насправді те, що знає суб’єкт і в науці і вповсякденному житті і в освіті передусім залежить від нього самого, а пізнання виявляється не спогляданням, воно є результатом свідомої активної діяльності людини.

Людина таким засобом конструює для себе модель світу, тоді головним стає не питання про те, звідки щось походить, а чи існує воно для нас?

Якщо картина світу, на думку Канта, визначається нами самими, то найважливішим, на думку Канта, стає питання: що таке людина? Він ділить його на три сторони:

1). Що я можу знати?

2). Що я можу робити?

3). На що я можу сподіватися?

Саме Кант вперше пояснив явище світогляду, відповідаючи на поставлені питання у книгах «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження». Кант починає ґрунтовне дослідження пізнавальної діяльності людини. Він шукає відповіді на питання: «чи можемо ми пізнати світ таким, яким він є насправді?» пізнання починається з відчуттів. Якщо ми не бачимо, не сприймаємо об’єкта, то навіть не здогадуємось про їх існування.

Відчуття – це перша інформація про світ. Однак, для кожного органу чуття існують ситуації, що показують його ненадійність. Наприклад, ложка у стакані з водою здається переломаною, що є помилковим, відлуння – обман слуху. Відчуття можуть створювати помилкову картину дійності. Але її помилково виправляє мислення. Далі Кант аналізує раціональний рівень пізнання. Тут аналіз виявив результати у формі двох проблем: перша виявляється через порівняння змісту наших суджень. Судження першого типу – простіші – аналітичні, завжди спираються на раніше відому інформацію. Другі – складніші,синтетичні судження, не мають безпосереднього підґрунтя. Лише цей тип суджень є основою відриву від раніше відомого. Цим способом роблять наукові відкриття але це також і спосіб помилятися, як можливі синтетичні судження.

Кант вважає, що тут опорою мислення є апріорні характеристики буття.

Апріорне – це те, що одержується у знанні не через досвід окремої людини. Ми формуємо думку вже спираючись на якісь прийняті засаджені нормативні ідеї. Другий тип проблем пов’язаний із пізнавальними результатами. Виявляється, при порівнянні висновкових результатів будь-яких наук. Кант виявив існування антиналій (це доведені прямо протилежні судження про одне і те ж). Наприклад, всі об’єкти світу мають початок і кінець, звідси має випливати, що і світ має початок і кінець але це суперечить закону збереження матерії.

Кінцевий висновок Канта такий: ми не можемо пізнавати світ таким, яким він є насправді. Цей висновок називається агностицизм. З точки зору поділу світу на речі в собі – це будь які істоти предмети, якими вони є насправді, самі по собі. І речі для нас – це ті ж істоти, предмети у нашому бачені і розумінні.

Кантівське питання: «чи можемо ми пізнати речі в собі?» виглядає у відповіді: «так, речі в собі не можуть стати речами для нас» На друге питання Кант формує свій варіант універсального правила моральної поведінки – категоричний імператель. Тут є закони для кожної людини: відноситись до інших так, як до себе і не робити іншу таку ж розумну істоту засобом для досягнення своїх приватних цілей. На третє питання Кант відповідає виходячи зі змісту перших двох. Якщо не достатньо розумних засад, або індивідуального підходу, людина повинна розуміти це і спиратися на волю поза розумного позалюдського авторитету – Бог.

2.          

Наступник Канта – Гегель продовжував те, перед чим зупинився Кант і перетворив кантівське «цього не може бути» на своє «тільки так і є». Гегелю належить відкриття законів діалектики – загальних законів світового буття.

Гегель пояснює, що все існуюче в самому собі відразу складено у поєднання протилежностей, завдяки їх внутрішній взаємодії. Будь-що може існувати і зміни завжди мають внутрішню, а не зовнішню причину того, що відбувається з об’єктом. Цю причину треба шукати в самому об’єкті. Зміни, що мають відбуватися спочатку, поступово і непомітно накопичуються і доходять до конкретної межі, а потім раптово виявляються і якісно змінюють об’єкт.

Всі процеси проходять три етапи розвитку:

1-ий має назву «теза». Тут об’єкт формується;

2-ий – антитеза. Об’єкт змінюється аж до протилежності собі, відбувається заперечення.

3-ій – синтез або заперечення. Це пояснює третій закон діалектики: існування об’єктів поєднує моменти буттєвої неповторності і логічного повторення тенденцій.

Гегель вважав першоосновою світу абсолютну ідею, що проходячи три етапи саморозвитку, формує світ. Система світобудови (за Гегелем) завершується у розвитку вдосконалених суспільних форм. До відкриттів Гегеля також належить зміна методології науки. Він нагадав, що світ не складається з однієї природи, а суспільний, культурний рівень буття має свої причини, тут діє не автоматизм природніх законів, а вільне ціле покликання. Кожна людина, переслідуючи свої цілі, цим самим заважає здійсненню цілей інших. Однак, кінцевому підсумку відбувається те, що не відповідає інтересам будь-якої людини, а має достатньо підстав для здійснення.

«Все дійсне - розумне» (Гегель). Не варто підходити до дійсності забезпечуючи її. У нього є причина. Вони й прийшли до існуючих наслідків.

3.          

Людвіг Феєрбах знову повертається до матеріалізму, але відкидає примітивний підхід науки Нового часу. Його антропологічний матеріалізм спирається на розумінні людини, як передусім природної істоти. Він аналізує причини відчуження між людьми і звертається до аналізу найширшого, всеохоплюючого суспільного явища – релігії. Все найкраще в собі люди відокремлюють від себе: уособлюють в образі Бога. Ідучи до церкви люди спілкуються там із найкращими, а потім виходять, продовжують красти, вбивати, знущатися над іншими. Отже, сформована традиція є неефективною для гуманізації людини. Феєрбах пропонує відмовитися від норми протиставлення людини та Бога і вважати нормою лише таке ставлення людини до людини, яке поки що існує тільки у закоханих, коли іншу людину не використовують, а щиро бажають їй щастя.

 

Тема: Філософія Марксизму

Філософія марксизму була сформована у сер. 19 ст., і після Німецької класичної філософії, зайняла її місце як елемент помітного впливу на суспільну свідомість. Актуальність питань та пропозицій цієї філософії визначили її особливу популярність у другій пол. 19 ст. та першій половині 20 ст. актуальність цього напрямку пов’язане найбільше з особливостями часу конкретних процесів у суспільстві.

Для Німеччини цього часу було характерним поєднання високих досягнень у культурі, науці, мистецтві і в той же час через суспільну відсталість тут пізніше ніж в Англії та Франції почався перехід до капіталізму. Первісний капіталізм демонструє безпосередні прояви протиставлення одних людей іншим. При цьому уже не існує особистісно належних та залежних – всі юридично рівні і теорія природних прав обґрунтовує рівність людей. Початок капіталізму – це певний робочий день без вихідних і відгулів, без соціального характеру і з мізерною платнею. Ці умови привели до стихійних протестів працюючої маси, але протести закінчувались поверненням до того, що було.

Вся класична література 19 ст. зображує аморальність дикого капіталізму, кричущі приклади не людяності. Маркс писав про чинники свого світоглядного розвитку, згадуючи саме цю літературу, як більш впливову ніж наукові трактати,. Теоретичними джерелами філософії Маркса є німецька класична філософія, англійська політ економіка, утопічний соціалізм.

Співпрацюючи із французькими комуністами Маркс полемізував з їх ідеями, висміюючи теоретичну не спроможність утопічних поглядів на суспільство, прихильність соціальної утопії звертається до початкового стану розвитку людства, вважаючи,що там можна знайти істинний зміст людських відносин, який пізніше був спотворений через появу приватної власності. Висновки цих авторів зводились до пропозиції встановлення військового комунізму. Через диктатуру держава мала насаджувати рівні людей, тут підхід нагадував фольклорну позицію засудження багатства. У Англії на цей час вже перемогла буржуазна революція і тому тут сильнішою була економічна теорія.

Маркс міркуючи на засадах Гелія, теорії об»активності суспільних законів визначив, що об»активними у суспільних відносинах є чинник діяльності, а не свідомості. Саме він був автором суттєвої зміни попередніх традицій, як того що відрізняло людей від тварин.

Йдучи глибше Маркс досягнув саме свідомості, його висновок – суспільне буття визначає суспільну свідомість. Аналіз буття до якого вперше звернувся Марс, як до першого елемента суспільного існування, змінив взгалом картину пояснення суспільства. Люди намагались по різному визначити свою відмінність від тварин, але насправді ця відмінність з»явилася лише в тому, що люди самі змінили початкові умови природного життя. Лише створюючи свій соціальний світ, людина створила себе як соціальне, а не біологічну істоту. Оскільки суспільне середовище формує діяльність людей без нього не існують, той усі причини людських проблем, а також шляхи виходу слід шукати у визначальній сфері суспільної діяльності.

Діяльність людини відрізняється від діяльності природних істот які також змушені самостійно здобувати їжу. Туту присутні засоби яких не має в природі, ці засоби – знаряддя соціальної праці, через їх людське тіло може постійно змінювати, людська діяльність в соціальному змісті є по суті виробництво, тому що суспільні продукти не виростають самі в природі щоб вживати, споживати їх треба спочатку створити, виробити. Тому у суспільному житті змагання власників перед усім розподіляє знаряддя, засоби виробництва. Оскільки елемент виробництва формує суспільство, він і є ключовим елементом суспільних змін.

Періодизація історії за Марксовим підходом орієнтується на поділ історичних епох щодо виробничих змін, всі періоди в історії крім первісного, у Маркса називаються в суспільно-економічними формами. Одну форму від іншої відрізняє спосіб виробництва. У різні часи люди виробляли приблизно однакове, будували житло, вирощували їжу, але змінювався спосіб яким це робилося. Спосіб виробництва дає можливість розвитку суспільства аж поки воно не вичерпається, тоді у суспільстві виникають конфлікти. Новий тип відносин називає ще у старому і вступає у конфлікт з ними, про те соціальні процеси не відбуваються з таким же автоматизмом, як природні. Щоб змінити суспільний устрій необхідно свідомість, воля більшості даного суспільства до змін. В основі суспільних відносин політична боротьба правовий конфлікт завжди знаходить економічне питання. Отже якщо існують відчуження якщо одна людина не бачить людину в іншій у цього явища також є економічне підгрунття. Зокрема зверхність окремих людей, що до інших виявляє насправді лише те, що ці особи свідомо або ні приписують собі загальносуспільні досягнення. Ототожнюють зі своєю могутністю. Насправді причини появи відчуження появляється з формуванням приватної власності, але безглуздо вважати можливість повернення до первісної рівності. Реальна зміна суспільної ситуації можлива тільки тоді коли суспільство сформує такий рівень власного багатства, який зробить питання власності не актуально.

Хоча досягнення того рівня, питання далекого майбутнього, бо це результат самозабезпечення суспільства, а не розвиток політичних ідей. Будь-яке покращення відносин між людьми у суспільних масах мають відношення не до індивіда, а до системи, тому і покращуються становлення мас. Зміни в суспільстві через стихійні емоційні протести не можуть бути досягнутими, оскільки суспільство є природно діяльним через те і зміни суспільства можливі тільки через діяльність. Пізнавальні проблеми на думку Маркса вирішуються також при переході до позицій аналізу, практики, як мети теоретичної діяльності, пізнання як всі види соціальних дій не є індивідуально визначеними, це історичне процесуальне явище. Тому дістаються однієї людини чи епохи, відкриваються не завдяки розвитку чистого розуму, а на основі досягнень пізнавальних засобів, які дає практика. Будучи спадкоємцем гегелевої діалектики та веєрбахівського людяного матеріалізму, Маркс та Енгельст вважав, що закони діалектики є характеристиками ідеального, божого мислення, а загалом притаманні усій природі, є її внутрішніми законами. Лише діалектичний характер всіх без винятку і природних і соціальних явищ дає можливість зрозуміти, що зміни в історії будь-якого народу неминучі, тому що зміни є умовою будь-якого буття. Феєрбах, як і його попередники зводили філософію до глибинного пояснення дійсності, але справа полягає в тому щоб змінити цю дійсність, поєднуючи діалектичні і матеріалістичні визначення. Його історична доля у розумінні сучасників, а також наступників теж є суперечливою, зміст філософії Марксизму розкривається при її вивчені, якщо ж не вивчати теорію цього вчення, залишається той підхід, що набув значного поширення у кінці 19 ст. та на поч.. 20 ст. відсутність освіти з певного питання приводило до користі слухати та переказувати коли теорії можна було б підмінити міфом.

 Порівняння теоретичної спадщини і практичної діяльності авторів і філософів Марксизму і теорії Леніна показує її спільну рису, без умовно талановитість і точність пояснень соціальних процесів. Автори марксизму вітали соціально-революційний рух лише у змісті боротьби за права людини, у них не має можливості побудувати комунізм у бідній країні, а саме цю ідею відстоював та на практиці намагався здійснити Ленін, заперечивши по суті, головну ідею Маркса, проте, що історичний процес мусить здійснюватись через саморозвиток, «проскочити» капіталізм і перейти до наступного етапу розвитку на основі такого розуміння неможливо.