Конфлікти у діяльності держслужбовців

 

Розглядаючи питання етичної поведінки державних службов­ців, не можна не спинитися на проблемах конфліктів, які пов'язані з проходженням державної служби та різними мотивами етичної по­ведінки службовців, обумовлених, як особистими якостями служ­бовців, так і самою організацією.

 

Базою для виникнення конфліктів у процесі проходження служби є:

• різний освітній рівень державних службовців;

• соціальний та економічний стан;

• різні погляди і життєві цінності: одні розглядають службу і урахуванням можливостей кар'єрного зростання, для ін­ших — це дещо тимчасове, треті вбачають у держслужбі засіб для отримання незаконних грошей;

• умови діяльності державних організацій.

Причини конфліктів, що зумовлені самою організацією, зво­дяться в основному до:

• невідповідності особистої мети службовця і мети організації;

• протиріччя цілей самої установи;

• намагання відомств досягти власних інтересів за рахунок ін­тересів інших відомств або держави загалом;

• суперництва за фінансові та матеріальні ресурси, статус, пре­стиж, штати;

• боротьби за вплив на територію між різними відомствами;

• протиріччя між центром та периферією.

Основні конфліктні проблеми принадження державної служ­би можна згрупувати у такі три блоки.

Перша група етичнйТ"про6лем, пов'язана з конфліктом ін­тересів.

Конфлікт інтересів входить до категорії етичних проблем, пов'язаних з обов'язком поважати власність інших людей і дотри­муватися закону. Привласнення державних коштів, хабарництво, розтрата, виплата відсотків у вигляді нагороди за укладання кон­фліктів — все це дії, в яких порушники переслідують власні інте­реси, а також порушують закон.

Неподання в документах фінансової звітності інформації дер­жавних службовців про їхні реальні доходи є звичною ілюстрацією конфлікту інтересів.

Вказані дії об'єднуються поняттям корупції. Законодавством передбачені норми, які запобігають її попередженню. Про це йдеться в статті 16 Закону України «Про державну службу» і в розділі II Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Обмеження щодо державних службовців, спрямовані на попе­редження корупції, не дозволяють:

сприяти, використовуючи своє службове станоїшще, фізич­ним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного отримання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому службовець працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва;

• входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, на­дання якої передбачено правовими актами, умисно затримува­ти її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

• сприяти, використовуючи своє посадове становище, фі­зичним та юридичним особам у здійсненні ними зов­нішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного отримання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове стано­вище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень;

• бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяль­ність якого вони контролюють;

•     надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

До другої групи етичних проблем належить доходів державними службовцями (ст. 13 Закону України «Про державну службу»). Це також засіб попередження корупційних проявів з боку державних службовців. Нині не створено ефектив­них форм державного контролю за діяльністю державного апарату, недосконалим є прокурорський нагляд, недостатньою — координа­ція взаємодії державних органів, які ведуть боротьбу з корупцією. Поширенню корупції сприяє також погана розвиненість традицій етики державної служби на тлі глибокої моральної кризи суспіль­ства, недосконалої системи управління тощо.

Шляхи обмеження корупції вбачаються і в поліпшенні еконо­мічного становища, і в суворому виконанні антикорупційного зако­нодавства, і в підготовці Кодексу поведінки державних службовців, 'і в оздоровленні морально-психологічного клімату в колективах державних службовців, і у відкритості роботи державного апарату через систему звітів, інформування тощо.

При здійсненні владних повноважень неґречна поведінка може легко замінити ввічливість, тяганина і секретність можуть стати нормою. Забезпечення захисту громадян від потенційної нахабності державних службовців — мета справедливого характеру управлін­ських процедур.

Третя група конфлікту інтересів, які виникають на державній службі, - це обмеження, пов'язані з проходженням державної служби (стаття 16 Закону України «Про державну службу»). Стаття 32 Кодексу державного службовця забороняє їм «брати участь у підготовці, розгляді та вирішенні питань, що стосуються його особи­стих інтересів та інтересів його близьких родичів чи свояків». Йдеть­ся про ситуацію, коли державний службовець вирішує питання стосовно фінансових інтересів особи, з якою він має родинні зв'язки. При її вирішенні потрібно враховувати: характер зв'язків, про які йдеться; реальний вплив на вирішення цієї справи з боку державно­го службовця, що включає значення його ролі й можливості діяти на власний розсуд; складність справи; можливість передати її комусь іншому; внесення змін до обов'язків державного службовця, які б виключили підозру в суб'єктивності прийнятого ним рішення.

 

 5.7 імідж держслужбовця

 

Важливим аспектом загального сприйняття та оцінки держав­ного службовця є враження, яке він справляє, тобто його імідж. Незалежно від бажань самого державного службовця, імідж — об'єктивний фактор, що відіграє значну роль в оцінці будь-якого соціального явища чи процесу.

Поняття «імідж» походить від латинського «іта§о», пов'язано- ч го з латинським словом «», що означає «імітувати». Імідж — це штучна імітація зовнішньої форми якого-небудь об'єкта чи об­раз ділової людини, уявлення про неї та її репутація. Таке уявлення цілеспрямовано формується в масовій свідомості за допомогою реклами або пропаганди. Імідж можна цілеспрямовано формувати, уточнювати чи переробляти за допомогою модифікації діяльності, вчинків і заяв соціального суб'єкта.

Значення іміджу в досягненні успіху державного службовця є дуже вагомим, оскільки він — один із механізмів психологічного впливу на інших людей. Формування іміджу державного службов­ця може бути цілком контрольованим і створюватись за схемою. Прийоми можуть змінюватися залежно від обставин.               \

Імідж державного службовця — це образ, що спеціально формується в очах різних соціальних груп. Він виникає не спонтанно, а завдяки цілеспрямованим зусиллям службовця. Йому доводиться спілкуватися з людьми як в особистих бесідах, так і під час публіч­них зустрічей. Важливим фактором успішної діяльності службовця є сприйняття його навколишніми. Дане сприйняття багато в чому залежить від самопрезентації — способу подачі людини оточуючому середовищу. Недостатньо, один раз увійшовши до кімнати, доброзичливо посміхнутися і бути впевненим, що це забезпечує імідж приємної людини. Самопрезентація піддається коригуванню і змінам як у позитивний, так і в негативний бік. Враження залежать від погляду, жесту, міміки, посмішки, руху тіла; інтонації, темпу мови, одягу, тощо.

Якоюсь мірою імідж, як і репутація, близькі до поняття «со­ціальний стереотип». Проте стереотип формується стихійно, а імідж і репутація створюються цілеспрямовано. Головне, маючи позитивний імідж і стабільну репутацію, «вписатися» у стереотип, якому беззастережно довіряють. Стереотипи сприйняття державно­го службовця мають більш емоційні оцінки, пов'язані, як правило, з вербальними і невербальними характеристиками державного служ­бовця, а також з його людським фактором.

Для формування привабливого іміджу необхідний доброзич­ливий, відкритий, прямий погляд на співрозмовника чи аудиторію. Потрібно також враховувати, що погляд прямо у вічі більше поло­вини часу бесіди може розцінюватися як агресія; пильний погляд у ситуаціях суперництва можна зрозуміти як прояв ворожості.

Погляд завжди буває підкріплений усмішкою чи її відсутні­стю. Це найкоротший шлях до встановлення довірчого контакту. Спокійні, відкриті жести рук демонструють готовність до зваже­ного діалогу. Не варто тримати руки в кишенях, за спиною, під столом — це викликає відчуття прихованої недоброзичливості. Не можна потирати руки, вертіти в руках ручку, олівець, не можна по­правляти під час бесіди одяг, волосся, папери на столі — це свідчить про невпевненість, неготовність до бесіди чи навіть страх.

Не менш важливе значення має положення і рухи голови, тіла, ніг, хода.

Вербальне поводження відіграє важливу роль у процесі спіл­кування, додає мові емоційного забарвлення. Воно містить у собі інтонацію, темп мови, поєднання сили і тембру голосу. Так, звичай­ний комплімент, може виглядати як образа, двозначний натяк, і як вираження ніжності чи любові. Інтонація повинна бути спокійною, доброзичливою, упевненою. Дуже важливо виключити питальний відтінок наприкінці фрази.

Темп мови повинен бути помірним, але не загальмованим. Слова і фрази не повинні зливатися, але й скорочувати їх штучно не потрібно. Це створює враження «напору» і викликає бажання за­перечувати сказане. Сила і тембр голосу додають значущості і ваги фразі, особливо заключній.

Люди, які працюють на державній службі й прагнуть до успішної кар'єри, зобов'язані приділяти чимало уваги і своєму зовнішньому вигляду. Це вимога сьогодення. Зовні державний службовець зо­бов'язаний виглядати акуратним, упевненим у своїх діях. При цьому він своїм зовнішнім виглядом не повинен занадто відрізнятися від людей, з якими зустрічається і вирішує службові та суспільні справи.

Імідж для державного службовця — це предмет постійної уваги та вдосконалення.

Вільний вибір державними службовцями етичних норм надає іміджу принципового сенсу: він засвідчує духовну гідність держав­ного службовця, свідоме ставлення до моральних вимог і забезпечує їх дієвість як життєвих мотивів професійної діяльності. Приймаючи етичний кодекс, службовці таким чином заявляють громадянам і суспільству: «Ми прямуємо до розширення меж правових норм...». Тому вважаємо, що при такому підході можна вести мову про моральну значимість введення у практику діяльності державних службовців етичного кодексу. З одного боку, державні службовці свідомо створюють громадське об'єднання для задоволення і захи­сту власних потреб та інтересів (у визнанні, самореалізації, само­вдосконаленні, самоствердженні тощо), а з іншого — надають своїй професійній діяльності високого сенсу служіння Україні, інтересам людини, громадянина. Останнє, власне, і є свідомим самообме­женням та готовністю утверджувати в державному управлінні й суспільстві загалом своєю професійною діяльністю вищі ідеали й цінності як мету і необхідну умову його демократичного розвит­ку. Підсумовуючи, зауважимо, що такий спосіб прийняття етичного кодексу є проявом моральної свободи державних службовців. А сам факт створення етичного кодексу, його широке обговорення в тру­дових колективах, урочисте прийняття слугуватиме підвищенню рівня управлінської моралі й формуванню управлінської етики.

Етичний кодекс державного службовця є концентрованим ви­раженням його ділової етики і загальної етичної культури.

Ділова етика державного службовця — це система професій­них моральних цінностей, принципів, норм і стандартів поведінки

та відповідних їм способів діяльності, спілкування та прийняття рішень, що сформувалися в процесі практичної діяльності держав­ної служби. Вона проявляється у свідомій поведінці державного службовця і його відносинах при виконанні професійних обов'язків та повноважень.

Система етичних стандартів характеризує й оцінює поведінку державного службовця з точки зору загальноприйнятих суспільних і, насамперед, загальнолюдських моральних цінностей, принципів і норм, їх дотримання дає змогу державному службовцю гідно (без­доганно) виконувати свій професійний і громадянський обов'язок.