Етична та естетична культура державних самоурядовців

У ході реформування розвитку державної служби одним з першочергових завдань є розробка норм і вимог сучасної етики державної служби. Ключовими засобами регулювання й контролю управлінської діяльності та поведінки державних службовців, що забезпечують досягнення цієї мети, є право й мораль.

Мораль — це система норм і принципів, що регулюють поведін­ку людей з позицій  добра і зла, справедливого і несправедливого.

Основна суспільна функція моралі полягає в регуляції людської поведінки та міжлюдських стосунків. Вона виконує позаінституційну та нормативну регуляцію. У сучасній літературі в моралі як цілісно­му структурному утворенні виділяють такі основні елементи:

• моральна свідомість — це сукупність певних норм, заборон та вимог, що регулюють людську діяльність і поведінку;

• моральна діяльність — це свобода дій, свобода вибору, сво­бода волі, вчинки як елементарні форми людської діяльності; співвідношення мети і засобів діяльності, мотиву і результату моральної дії;

• моральні відносини — це моральна сутність спілкування між людьми; відкритість і замкнутість., монологічнїсть і діа­логічність у процесі спілкування; повага, співчуття, любов як підвалини моральних відносин між людьми, етикет і культура спілкування.

Мораль є предметом дослідження, сутнісного осмислення, об­ґрунтування науки етики.

Етика як філософська дисципліна на емпіричному рівні опи­сує мораль, а на теоретичному — її пояснює. Етика розширює духов­не видноколо особистості, з'ясовує для неї зміст і сенс моральних цінностей і проблем, утверджує та розвиває культуру філософсько-етичного мислення і дискусій, стимулює власний духовно-мораль­ний пошук і моральну творчість людини.

Моральні цінності й норми, що мають відношення до держав­ної влади та її інститутів, у сукупності становлять етику державного управління.

Етика державного управління — нормативна основа державно-владної діяльності, що торкається таких основних проблем управ­ління, як справедливий соціальний устрій суспільства і держави, взаємні права та обов'язки керівників і громадян, фундаментальні права людини і громадянина, розумне співвідношення волі, рівності й справедливості.

Основними завданнями етики державного управління є:

1. Розробка і впровадження в сучасну практику державного управління нових методологічних підходів філософської куль­тури на рівні сучасної гуманістичної думки.

2. Обґрунтування моральних норм та цінностей у системі дер­жавного управління.

Етика державного службовця — це система придатних і глибо­ко усвідомлених норм поведінки, певний порядок дій, правил взає­мин і принципів державно-службових відносин, що належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі. Професіоналізм і ефективність роботи державного службовця — це показник його моральності, вірності своєму професійному обов'язку. Етичні нор­ми існують поза межами поведінки, яку можна оцінити з правової точки зору.

Етична норма поведінки державного службовця — це елемен­тарна форма моральної вимоги, яка є певним взірцем поведінки, що відбиває встановлені потреби людського співжиття й відносин та має обов'язковий характер.

Основними рисами етичних норм є:

• імперативність, тобто обов'язковість, яка має не гіпотетичний, умовний, а категоричний характер;

• здатність до універсалізації.

Умовою демократичного державного управління, яке б кори­стувалося повагою в суспільстві, є безпристрасні державні служ­бовці, які володіють сучасними професійними знаннями і діють у межах закону. Правовий порядок, щоденна практика законності великою мірою залежать від поведінки державних службовців, їх ставлення до своєї праці, способу їхнього життя, адже широке ото­чення постійно формує свою оцінку про них і, відповідно, до всього того, що пов'язано з державним управлінням.

Державний службовець живе не лише сам по собі. Його осо­ба, індивідуальність, людські якості служать прикладом, формують точку зору і є певним орієнтиром для оточуючих.

Високі вимоги до державних службовців обумовлюють гарантію нормальних умов їхньої діяльності, особливу підвищену захищеність особи. Одночасно цей захист є однією з найважливіших гарантій ав­торитету відомства, довіри і поваги до нього з боку суспільства.

Люди, які виконують посадові функції, повинні мати підви­щену захищеність. Проте вона не є привілеєм, який би порушував принцип рівноправності громадян. Офіційна особа не може кори­стуватися своїм винятковим службовим становищем для неправо­мірних дій. Особлива актуальність етики державної служби обу­мовлена тим, що питання етики, норм і правил поведінки державних службовців раніше не регулювалися спеціальними нормативними актами. Правила і стандарти поведінки чиновників частково регу­лювалися окремими положеннями різних нормативних актів, а в радянський період — партійними та урядовими постановами.

Зрозуміло, що проблеми етичної поведінки державних служ­бовців потребують наукового і законодавчого вирішення.

Законодавче закріплення етичних стандартів державної служби, з одного боку, є свідченням свідомого прагнення держави утверджувати в системі суспільних відносин моральні цінності, аз іншого - вказує на те, що право підноситься до рівня моральних цінностей. Моральне значення правового закріплення моральних цінностей державних службовців полягає в тому, що право, допо­магаючи державній службі бути послідовною у своїй діяльності, в утвердженні проголошених моральних стандартів, водночас не дозволяє відступати від закріплених цінностей і принципів. Якщо ж право не виконує своєї функції у державному управлінні, то в суспільних відносинах розвивається безвідповідальність, а в су­спільстві - недовіра до держави й апатія народу.

Що ж до законодавчо-нормативного регулювання поведінки державних службовців, то тут можна говорити про окремі аспек­ти, зафіксовані в Законі України «Про державну службу» і Законі України «Про боротьбу з корупцією», а також про Кодекс правил поведінки державного службовця, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 7 листопада 2000 року № 783/5004.

У статті 5 Закону України «Про державну службу», яка так і називається — «Етика поведінки державного службовця» зазна­чається, що державний службовець повинен:

· сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

· шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробіт­ників;

· дотримуватися високої культури спілкування;

· не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію дер­жавного службовця.

Крім згаданої статті 5, у Законі України «Про державну служ­бу» є ряд положень, які прямо не вказують на етику поведінки державного службовця, але безпосередньо з нею пов'язані. Це, на­приклад, стаття 17 — «Присяга державних службовців». Присягу приймають державні службовці, які вперше зараховуються на дер­жавну службу, і її можна розглядати як один із засобів забезпечення законності й етичності в діяльності державних службовців.

Присяга є, так би мовити, фундаментом виконання обов'язку на державній службі. Вступаючи на посаду, державний службовець обіцяє «суворо дотримуватися Конституції та законів України». Це формулювання порушує перед державним службовцем ряд практичних і філософських питань. Наприклад, Конституція і за­кони можуть примушувати державного службовця діяти наперекір власній думці.

У той же час іноді самі норми Конституції і закони чи постано­ви уряду вступають у протиріччя одне з одним. Що повинен робити службовець у такому випадку? Його поведінка службовця повинна базуватися на законодавстві, зокрема статті 10 Закону України

«Про державну службу», де вказуються основні обов'язки держав­них службовців, а також на розумінні того, що не всі правові акти мають однакову юридичну силу.

Текст Присяги і стаття 10 (п. 1) вказують на пріоритетну роль Конституції. Державна служба має в основі конституційні положен­ня. Саме вони є етичними обмеженнями дій державного службовця і основою довіри з боку громадян. Відповідальність за конституцій-ністю законів покладено на Конституційний Суд. Доводити проти­річчя закону Конституції треба в ході службової дискусії і судового розгляду. В разі конфлікту між Конституцією та іншим норматив­ним актом або наказом керівника службовець, який дотримується етичних принципів, буде вірним Конституції.

Виконання законів покладає серйозні обов'язки на державних службовців і в тому випадку, коли керівник видає незаконні розпо­рядження та вказівки. Державні службовці, які працюють на довіру та інтереси громадян, перевагу віддадуть невиконанню такого нака­зу. Тим більше, що стаття 10 Закону України «Про державну служ­бу» пояснює, як повинен поводити себе державний службовець у такій ситуації. Проте в реальному житті службовці порушують за­кони, підкоряються обставинам. Відповідно їхня реальна поведінка не завжди буде однаковою: хтось задумається про етичний вибір, а хтось не звертатиме на це уваги.

Кодекс загальних правил поведінки державних службовців в Україні як правовий акт закріплює реалізацію державними служ­бовцями їх прав і обов'язків стосовно інших суб'єктів суспільних відносин, а також інформує громадян про поведінку, якої вони мо­жуть очікувати від державних службовців. Такий підхід підвищує правову захищеність як громадян України, так і державних служ­бовців. Наприклад, у статті 22 Кодексу загальних правил поведін­ки державних службовців говориться, що під час виконання своїх службових обов'язків державним службовцям слід уникати дій, які можуть викликати у громадян уявлення щодо їх необ'єктивності чи упередженості, тобто мова йде про запобігання створення уяви щодо зловживання службовим становищем з боку державних

службовців. Навіть якщо поведінка державних службовців фактич­но не порушує норм етичної поведінки, їм слід уникати будь-яких дій, що можуть бути розцінені як порушення етичних норм.

При характеристиці Правил поведінки державного службов­ця можна виділити такі межі їхнього застосування.

1. Загальні правила поведінки встановлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади, що займають поса­ди, віднесені до відповідних категорій посад державних службов­ців відповідно до Закону України «Про державну службу».

Загальні правила поведінки державного службовця обов'язкові для осіб, які займають посади, віднесені в установленому законом порядку до відповідних категорій посад державних службовців. Перелік цих посад та органів, у яких вони працюють, визначений статтею 25 Закону України «Про державну службу», а також по­становами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України про від­несення посад, не передбачених у зазначеній статті, до відповідних категорій посад державних службовців.

2. Для державних службовців, які працюють в апараті орга­нів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку України, Служби безпеки, внутрішніх справ, управління Збройних Сил та інших військових формувань, відповідними органами можуть затверджуватися правила поведін­ки з урахуванням особливостей роботи в цих органах.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну службу» регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, ди­пломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутріш­ніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

В апараті зазначених органів працюють як особи, котрі займа­ють посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців і таким чином повною мірою підпадають під дію Закону України «Про державну службу», так і особи, правовий статус яких регулюється спеціальними законами, зокрема Законами України  «Про прокуратуру», «Про статус суддів», Митним кодексом та ін­шими. Останні не віднесеш до відповідних категорій посад держав­них службовців, але мають спеціальні звання, їхній правовий статус  регулюється Законом України «Про державну службу» в частині, що не суперечить відповідному спеціальному закону.

Отже, Загальні правила поведінки застосовуються також до державних службовців, правовий статус яких регулюється спеціаль­ними законами України, якщо для них не затверджені окремі прави­ла поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах.

Механізм регулюючого і виховного впливу етичного кодексу полягає в тому, що він, як і мораль взагалі, є формою внутрішньо­го контролю, але, будучи оприлюдненим, набуває статусу фор­ми легального, зовнішнього, громадського контролю діяльності державних службовців з боку суспільства та побудови уявного іміджу державного службовця.

Найважливішою умовою побудови етичного кодексу як си­стеми норм, що сприяє розбудові в державній службі системи від­носин на засадах моралі й стимулює етичну поведінку державного службовця, є вирішення проблеми оптимального співвідношення необхідності й свободи його особистості як посадової особи й гро­мадянина, а отже утвердження в системі державного управління особистісної взаємодії.