Кожна анатомічна ознака зовнішності або її елемент, що становлять собою матеріальну структуру, яка використовується в ототожненні людини, ще може поділятись або характеризуватися За:

· формою: круглі, овальні, квадратні, прямі, хвилясті, опуклі та іи.;

· розміром: великі, малі, середні, дуже малі, дуже великі тощо.

· положенням: пряма, виступаюча, піднята та ін.;

· кольором;

· кількістю;

· ступенем симетрії та вираженості.

 

40. Правила описання людини за методом «словесного портрета».

Як уже зазначалося, першим систему опису ознак зовнішності (словесний портрет) створив А. Бертільйон, яку згодом суттєво вдосконалив А. Рейсе.

Словесний портрет – це науково обґгрунтовану систему опису зовнішніх ознак і властивостей людини з використанням спеціальної впорядкованої та загальноприйнятої термінології для розшуку і ототожнення людини.

Основні правила описання зовнішності людини методом словесного портрета:

• оптимальна повнота опису;

• вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології;

• послідовність описання (від загального до окремого);

• описання частин голови (обличчя) у фас і профіль;

• описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їхніх величини, форми (контура), положень, кольору (якщо це можливо), особливостей.

Важливою умовою застосування словесного портрета є опис ознак зовнішності з урахуванням їх величини (розміру), форми, положення, а в окремих випадках — і кольору.

Розмір ознаки зовнішності - кількісна характеристика, виражена у відносній порівняно з поряд існуючою ознакою.Для визначення розміру ознаки існують три системи градацій:

· тричленна градація - використовує всього три терміни: малий, середній, великий.

· п ' ятичленна - п'ять: дуже малий, дуже великий, великий, малий, середній.

· семичленна - додано ще дві градації: нижче середнього, вище середнього (застосовується зрідка, головним чином у портретній експертизі та під час ототожнення особи за фотографіями).

Форма ознаки зовнішності визначається візуально у двох положеннях: у фас і профіль, способом порівняння з відомими геометричними фігурами (круг, овал, квадрат, прямокутник, трикутник - це геометричність ознаки).

Положення ознаки - розташування її в просторі відносно вертикального або горизонтального напряму.Положення ознаки може бути

· прямим;

· таким, що виступає;

· відстовбурченим;

· трохи піднятим тощо.

Колір ознаки - спектральна характеристика поверхні описуваного елемента тіла (зовнішності).

 

41. Анатомічні (морфологічні) ознаки зовнішності людини. Система та види.

Анатомічні ознаки:

· волосяний покрив –

за густотою: визначається кількістю волосся на одиницю площі тіла, а також розташуванням на тілі (наприклад, на руках густе, а на голові рідке);

за жорсткістю: жорстке - товсте; м'яке - тонке; пухнасте -луже тонке.

за формою (конфігурацією): пряме; хвилясте; в'юнке, кучеряве;

за кольором: темне (брюнет); світле (блондин); темно-русяве (шатен); руде (жовте); сиве; фарбоване; знебарвлене.

· шкіра:

на вигляд (гладка, матова, глянцева, шорстка, зморшкувата, з прожилками);

за станом: чиста, брудна, м'яка, тверда, еластична, плюскла, суха, жирна (масна), потріскана, вуграста, шкарубка, зі слідами запалень;

за кольором: біла, жовтувата, червона, темна, бліда, сіра, бронзова.

· особливості шкіри:

бородавки: звичайні, плоскі, старечі;

веснянки: бурі, коричневі;

жировики (атероми): випуклі, овальні;

лишаї;

лишаї на волоссі;

пігментні плями;

родимі плями;

рубці: від ран, захворювань, від вугрів, фурункулів, опіків, татуювання.

Голова в цілому:

· за висотою: середня - 1/7 зросту людини; велика голова - більше 1/7 зросту; мала - до 1/7 зросту;

· за формою: кругла, банеподібна, яйцеподібна, колоподібна, плоска;

· обличчя в цілому.

42. Загальнофізичні, демографічні та антропологічні ознаки. Їх характеристика та система.

Демографічні, антропологічні та загальнофізичні ознаки зовнішності:

· стать: чоловіча, жіноча

· вік - є такі вікові періоди: дитячий - до 12 років; підлітковий - 13-16 років; середній - 36-60 років; похилий - 61-75 років; стара людина - 76 та більше років.

· зріст: дуже високий - вище 185 см; високий - 175-185 см; вище середнього - 171-175 см; середній - 166-170 см; нижче середнього - 161-165 см; низький - 151-160 см; дуже низький - до 150 см. Для жінок ці межі зменшуються на 8-11 см;

· будова тіла: гладка, повна, худорлява, середня

· статура: струнка, сутула, кремезна, горбата;

· антропологічний тип – європеоїд, монголоїд, негроїд

· раса;

· національність;

· народність.

43. Функціональні властивості (ознаки) зовнішності людини та їх криміналістичне значення.

Функціональні елементи - властивості:

· динамічні ознаки:

поза: підтягнута, вільна, згорблена;

хода: за темпом (повільна, швидка, легка);

міміка - за ступенем виразності (слабка, жвава); за характером (зводить брови, дивиться з-під лоба);

мімічна маска - типове відносне положення елементів обличчя;

артикуляція - рухи губ під час мови: виразна (помітні рухи), слабко виражена (людина розмовляє, майже не рухаючи губами);

жестикуляція - рухи голови, плечей, рук, якими людина зазвичай супроводжує розмову або доповнює її. Поділяється: за темпом (швидка, повільна); за виразністю (в'яла, жвава);

хворобливі рухи - голови, обличчя, тулуба, кінцівок;

манера (особливості поведінки) - звичний спосіб спілкування, поведінки, що залежить від виховання (кепські манери, делікатна поведінка);

побутові звички - дії, що їх людина вчиняє через певні потреби (під час харчування, куріння, ношення одягу, гігієнічні);

голос: за силою (сильний, слабкий); за висотою (високий, низький); за тембром (дискант, альт, баритон, бас); за методичністю (мелодичний, чистий тощо);

мова: за темпом (швидка, повільна); за лексикою (багата, слабка, бідна); дефекти мови (затинання); акцент (український, грузинський).

· супутні ознаки - одягу, взуття, предметів, що постійно особа носить із собою:

найменування;

вид;

вигляд;

матеріал;

фасон;

колір;

малюнок;

особливості об'єкта і т. д.

Функціональні (динамічні) ознаки є загальними; вони характеризують людину як живу динамічну систему. Функціональні ознаки проявляються насамперед у русі.

Важливе значення серед анатомічних і функціональних ознак складають аномалії, тобто відхилення від нормальної будови, які рідко зустрічаються. Такі ознаки виділені до спеціальої групи особливих прикмет. Особливі прикмети, які знаходяться на видимих частинах тіла й тим самим як би «впадають в очі», одержали назву «яскравих прикмет». Але на відміну від анатомічних ознак, що характеризуютьсявисоким ступенем стійкості, функціональні ознаки зовнішності можуть бути легко змінені як у момент їх сприйняття - наприклад, ідучи з місця події, злочинець може імітувати кульгавість, змінити голос і т.д., так і при пред'явленні особи для впізнання.

 

44. Суб'єктивні портрети як моделі мисленних образів розшукуваних осіб. Поняття, види.

Суб'єктивний портрет — це матеріалізований уявний образ об'єкта, що зберігається в пам'яті людини, яка раніше вже спостерігала цей об'єкт (предмет, людину). Матеріалізація, тобто закріплення уявного образу, здійснюється різними способами: малюванням, композицією (складанням) фотознімків, композицією малюнків технічними засобами.

Уявний образ у пам'яті завжди суб'єктивний. Його малювання чи композиція зі слів очевидця — також суб'єктивний процес, адже в ньому беруть участь дві особи: слідчий і очевидець, що утримує в уяві образ. Одержані в такий спосіб портрети називають суб'єктивними.

У криміналістичній техніці розрізняють декілька моделей таких портретів:

- мальованих (рисованих);

- мальовано-композиційних;

- фотокомпозиційних;

- комплексних.

Значення суб'єктивних портретів - велике, оскільки вони дають змогу сконструювати більш або менш цілісну уяву про зовнішні риси людини, вони, власне заступають фотографії.

45. Суб'єктивні портрети як моделі мисленних образів розшукуваних осіб. Технічні засоби і тактичні прийоми їх побудови. Процес виготовлення різновидів суб'єктивних портретів.

Уявний образ, тобто ідеальні сліди пам'яті про зовнішність шуканої особи, крім описування під час допиту чи отримання пояснень, може бути і зазвичай трансформується, матеріалізується в суб'єктивний портрет.

У криміналістичній техніці розрізняють декілька моделей таких портретів:

- мальованих (рисованих);

- мальовано-композиційних;

- фотокомпозиційних;

Мальований портрет - це графічне відтворення суб'єктивного образу, що зберігається в пам'яті.Можливі дві ситуації:

· коли має місце графічне відтворення - малювання безпосередньо джерелом інформації (носієм);

Особа, у провадженні якої перебуває справа, детально вивчає психічний стан особи, умови та обстановку сприйняття нею потрібної інформації, встановлює, які елементи зовнішності носій запам'ятав точно, а щодо яких відчуває складності з відтворенням; якою є форма розташування відтворюваних ознак зовнішності тощо.

У ході цього можна використовувати малюнки з посібників щодо ознак зовнішності.

Потім суб'єктові пропонується намалювати портрет.

· графічне відтворення - малювання фахівцем зі слів носія;

- допитуючи свідка слідчий з'ясовує обставини та умови сприйняття; переконується, що суб'єкт добровільно зголошується повідомити потрібну інформацію про суб'єктивний образ шуканої особи, яку той спостерігав свого часу;

- фахівець у цей час перебуває в сусідній кімнаті з відчиненими дверима або в кабінеті за ширмою; чуючи допитуваного, але не бачачи, за його словами (з його слів) відтворює образ.

Отже, образ реального шуканого суб'єкта (людини) під час малювання із залученням фахівця двічі піддається суб'єктивній трансформації: вперше - носієм, вдруге - фахівцем.

Мальовано-композиційний портрет (підсумовування малюнків) є найбільш ефективним способом відтворення й закріплення ідеальних відображень про зовнішність шуканої особи. Тут сутність складання суб'єктивного портрета полягає в тому, що суб'єкт-носій у ході допиту відбирає з мальованих елементів зовнішності ті, які йому запам'ятались як схожі, а фахівець конструює на їх основі портрет.

Мальовані елементи - це типові ознаки зовнішності (точніше - елементів зовнішності) осіб (зразки), що проживають на території СНД. Ознаки виконані графічно, в одному масштабі на прозорому матеріалі та згруповані за системою словесного портрета.

Перш ніж розпочати композицію, носієві показують мальовані елементи - ознаки; той відбирає з-поміж наданих йому такий варіант кожного елемента зовнішності, ознаки якого відповідають збереженому в пам'яті образу, після чого повідомляє фахівця про свої міркування.

Останній знаходить ці ознаки конкретних елементів зовнішності в магазині-каталозі та суміщає їх накладенням із подальшим розглядом на просвіт.

Переміщуючи плівки відносно одна одної можна змінювати форму, розташування ознак (піднімати, опускати, зміщати праворуч або ліворуч).

Взагалі використовують різні способи складання мальовано-композиційного портрета:

· за допомоги спеціальних демонструвальних устатковин (засобів);

· накладанням однієї на одну прозорих плівок із зображенням окремих елементів зовнішності;

· копіюванням одномасштабних елементів зовнішності із спеціальних альбомів (наприклад, ТЕЗ «Альбом типів елементів зовнішності»), довідників чи посібників тощо, на прозору основу портрета;

· складанням вирізок намальованих елементів зовнішності людини.

Найбільш зручним, а тому поширеним способом складання композиційних портретів є використання композиційно-демонстраційних устатковин - пристроїв: ІКР - «Портрет», ІРК-2 (Польща); «Поліпроектор» (Японія); МІМІКС (США); «Портрет» (Україна).

Фотокомпозиційний портрет. Методику його складання започатковано в 1960-х роках.У ході допиту перед очевидцем розміщують серію звичайних фотознімків і пропонують йому відібрати ті, на котрих якась ознака певного елемента зовнішності схожа з такою, що запам'яталась.

Слідчий або фахівець, що присутній на допиті, вирізає з фотознімків ознаки зовнішності і наклеює їх на аркуш паперу. Таким чином складається портрет. Проміжки між ознаками ретушують.

Такий портрет дістав назву «фоторобота», приладу для виготовлення композиційних (синтетичних, складених) портретів (ПКП - прилад композиційний портретний).

Комплексний, або «живий», портрет: за показаннями очевидців гримують схожу на розшукуваного людину, потім її фотографують або фіксують на відеоплівку.

 

46. Реконструкція обличчя за черепом як спосіб опосередкованого використання мисленного образу про зовнішність особи.

Для складання суб’єктивного скульптурного портрета (пластична реконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові залишки черепа людини, а також м’яких тканин при їхній наявності. Спочатку встановлюється стать та вік черепа, оскільки є розроблені схеми, згідно з якими кожному періоду розвитку людства відповідає певна форма черепа і певна товщина м’яких тканин на ньому. Якщо буде встановлено, з якого саме історичного періоду є цей череп, або буде припущення, що цей череп належить якійсь відомій постаті, то можна для виготовлення скульптурної реконструкції додатково використовувати або фотографії, або інші зображення (картини, малюнки). Основоположником скульптурної реконструкції обличчя за черепом на території колишнього СРСР є проф. М.М. Герасимов. Він весь процес створення такого скульптурного портрета поділяв на етапи. І. Аналіз черепа. - антропологічне дослідження з акцентом на описових ознаках;- визначення статі;- визначення віку;- індивідуальні відхилення форм;- ступінь розвитку рельєфу черепа;- расова діагностика. ІІ. Графічне вирішення реконструкції. Розроблені два типи графічної реконструкції:- графічна схема для об’єктивної оцінки ступеня правильності вирішення скульптурного портрета. Як правило, цей прийом застосовується як допоміжний під час реконструкції історичної особи;- графічна реконструкція етнічного типу. Цей прийом застосовується під час масового опрацювання антропологічних серій. ІІІ. Скульптурне відтворення схеми голови. Сутність роботи полягає в тому, що на справжньому черепі або на гіпсовому його відливі поступово відтворюються основні м’язи, потім наносяться гребені товщини, які забезпечують у подальшому об’єктивну побудову схеми голови. В якості скульптурної маси використовується спеціальний віск. IV. Завершення роботи над бюстом з урахуванням археологічних і історичних даних (костюм, зачіска).М.М. Герасимов зазначає, що три перші етапи процесу роботи повністю будуються на фактичних матеріалах, отриманих в результаті конкретного вивчення м’яких тканин і черепа. У процесі відтворення основним "документом" є череп. Дальше опрацювання зовнішності під час реконструкції має більш суб’єктивний характер, оскільки схематичній масці потрібно надати вираз живого обличчя. 47. Судово-експертне дослідження ознак зовнішності людини. Види завдань і питання, які можуть бути вирішені експертним шляхом. Ототожнення особи за ознаками зовнішності - галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою даного виду експертиз є дані анатомії, антропології, біології.Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в кримінально-процесуальних цілях Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).Портретна експертиза призначається в ситуаціях, коли органи розслідування або суд не мають можливості іншим шляхом достовірно встановити особу при розшуку безвісно зниклих або злочинців, огляду і дослідженні невпізнаного трупа, визначити факт належності документів, що засвідчують особу, їх власникові та інші обставини, які мають істотне значення для розслідування.Об'єктами портретної експертизи є фотознімки та їх репродукції, на яких зафіксовані портрети ототожнюваної особи. Це можуть бути фотознімки особи в документах (у паспорті, посвідченні водія, тощо), фотознімки в поліграфічній продукції, аматорські та професійні художні знімки, представлені свідками чи вилучені при проведенні слідчих дій.На вирішення даної експертизи ставляться такі питання:Одна чи різні особи зображені на декількох фотознімках?Чи конкретна особа зображена на фотознімку (вказується прізвище, ім'я, по батькові)?Чи одна особа зображена на фотознімку з невстановленого трупа та на прижиттєвій фотокартці конкретної особи?Чи є серед осіб на груповому фотознімку певна особа, зображена на представлених порівняльних знімках-зразках? 48. Генотипоскопічне дослідження у кримінальному судочинстві: методика, об'єкти, можливості. Судово генотипоскопічна експертиза (генетична) одержала широкого розвитку в Україні на початку 90-х років. Дані дослідження проводяться у відділі медико-біологічної експертизи ДНДЕКЦ МВС України на підставі методу ДНК. Використання аналізу ДНК дозволяє поглиблено досліджувати біологічні докази і встановити причетність конкретної особи до скоєння злочину. ДНК-докази мають ряд переваг над існуючими методами (дактилоскопія, показники груп крові) і дозволяють осудити або виправдати злочинця. Об’єктами дослідження при проведенні генетичної експертизи можуть бути: кров рідка та висушена, слина, сперма, зразки тканин (м’язова, кісткова) та внутрішніх органів (печінка, серце тощо) волосся, сліди біологічного походження на речових доказах (тампони з піхви, ротової порожнини, прямої кишки). На вирішення генетичної експертизи у кримінальному судочинстві можуть ставитись такі питання: 1. Чи походять надані біологічні об’єкти (кров, слина, сперма, частини тканин, внутрішніх органів) від конкретної особи;2. Чи належать залишки трупа конкретній людині.З метою їх вирішення в Україні при проведенні генотипоскопічних експертиз застосовуються два методи: — метод геномної дактилоскопії, порядок застосування якого регламентовано Методичними вказівками МОЗ України «Вивчення зразків крові методом геномної дактилоскопії»;— метод ампліфікації високополіморфних локусів ДНК, порядок застосування якого регламентовано методичними вказівками МОЗ України «Використання ампліфікації високополіморфних локусів ДНК в судово-медичній експертизі рідкої крові».Більш поширеним в Україні завдяки меншій трудомісткості та доступності, є метод ампліфікації високополіморфних локусів ДНК (або полімеразна ланцюгова реакція — ПАР). Він запропонований К. Mullis у 1986 році. Це метод ампліфікації (розмноження копій) ДНК, за допомогою якого можна виділити та розмножити у значній кількості певну послідовність ДНК. Подальше розділення отриманих фрагментів ДНК шляхом електрофорезу дозволяє ідентифікувати специфічні ділянки ДНК без використання радіоактивних зондів, на відміну від методу геномної дактилоскопії. Кінцевим етапом вказаної методики є отримання електрофореграм типування ДНК за конкретними локусами, які документують результати досліджень і додаються до висновку експерта. Більш сучасним видом аналізу ДНК є її аналіз у спеціальних приладах, які мають назву «аналізатори геля». 49. Використання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи. Використання інформації (відомостей) про ознаки зовнішності людини та її елементи передбачає, насамперед, аналіз та оцінювання зібраних і зафіксованих відомостей.За результатами такого аналізу та оцінювання інформації про зовнішність людини визначаються форми і напрями її застосування, які практично реалізуються в одній із трьох найти-повіших ситуацій. Перша ситуація пов'язана з потребою встановлення відсутнього і невідомого правоохоронним органам злочинця чи очевидця.Зазвичай ця ситуація має місце, коли вчинено злочин, але злочинець утік, або з тих чи інших причин не було виявлено всіх очевидців злочинного діяння.Ця ситуація - найбільш складна і найчастіше має місце на практиці.Встановлення особи за зовнішністю за цієї ситуації відбувається у гласних і негласних умовах із застосуванням оперативних, слідчих, експертних методів і засобів.

Тут використовується інформація про зовнішність, яка міститься в описаннях: протоколах допитів, оперативних орієнтуваннях, рапортах, протоколах пояснень та інших документах.

Друга ситуація - існує потреба встановити особу, що перебуває у йолі зору правоохоронних органів, але ще не впізнана.Ця ситуація складається (виникає), коли потрібно встановити особу людини, яку затримано через схожість на злочинця і доставлено до правоохоронного органу, але вона не має при собі документів, а своє прізвище та іншу інформацію приховує. В такому випадкунеобхідно передусім зафіксувати ознаки її зовнішності способом формалізованого, упорядкованого описання й сигналетичним фотографуванням.Тут дані про зовнішність використовуються для перевірки на предмет причетності до злочину, з місця вчинення якого злочинець утік, але його прикмети відомі, або ж чи затримана особа не є безвісти зниклою свого часу особою, яку розшукують родичі тощо.

Третя ситуація виникає, коли виявляють невпізнаний труп. Зазвичай використовується відображення його зовнішності у вигляді описань, фотографій, масок, суб'єктивних портретів, реконструкцій обличчя за черепом.

 

50. Види, завдання та можливості судово-портретних експертиз.

Експертна ідентифікація — безпосереднє порівняння експертом із застосуванням спеціальних знань ознак зовнішності людини, збережених на фотознімках, у кіно- та відеоматеріалах, зі зразками ознак зовнішності, відображеними на різних матеріальних носіях інформації.

Для цієї експертизи використовують тільки об'єктивні відображення людини — фотознімки, кіно- та відеокадри, які мають ознаки зовнішності конкретної людини.

Залежно від характеру об'єктів є такі види судово-портретної експертизи:

• експертиза зображень людей за фотографіями з метою встановлення того, чи зображено на двох та більше фотографіях ту саму особу;

• експертиза невпізнаного трупа (фотографії якого надано) і зажиттєвої фотографії особи для встановлення особи трупа;

• експертиза зажиттєвого фотозображення безвісти зниклої особи і черепа трупа для встановлення того, чи може виявлений череп належати людині;

• експертиза посмертної маски невстановленої людини і зажиттєвих фотозображень безвісти зниклого з метою впізнання трупа.

Наведений перелік об'єктів і завдань досліджень свідчить про те, що портретна експертиза проводиться в процесі оперативних і слідчих заходів:

· під час розшуку осіб, що уникають слідства та суду;

· осіб, які втекли з місць позбавлення волі;

· осіб, зниклих безвісти, коли виявляється або затримується особа, схожа зовні з розшукуваною

· коли є сумніви щодо того, хто зображений на фотографії у посвідченні, яке подається конкретною людиною як своє

· з метою встановлення факту того, що на фотографіях, які мають значення для слідства, зображено конкретну особу тощо.

Матеріали (фотопортрети), що представляються (надаються) експертам, повинні бути:

· достовірними;

· співвідносними за ракурсом;

· наближеними за часом виготовлення; умовами їх виконання;

· високої якості.

Типовими питаннями, які вирішує портретно-криміналістична експертиза, є такі:

· одна чи різні особи зображені на фотографіях, на фотознімку і рентгенознімку;

· одному чи різним людям належать частини голови, обличчя, тіла, які зображені на представлених фотознімках;

· чи в одному й тому самому одязі сфотографовані особи на представлених фотознімках;

· чи не належав череп, представлений на дослідження, людині, яка зображена на фотознімках;

· в одному чи різному віці сфотографована людина на представлених знімках, який знімок є більш раннім;

· чи одна й та сама особа чи різні особи представлені на відеокадрах тощо.

 

51. Види та зміст стадій судово-портретної експертизи.

Процес експертного дослідження складається з п'яти стадій:

- підготовчої;

- аналітичної;

- порівняльної;

- синтезу та узагальнення;

- фіксації результатів дослідження.

На першій стадії відбувається вивчення властивостей наданих експертові об'єктів і вплив їх на передання ознак зовнішності. Так, оглядаючи об'єкти фотографії, експерт вибирає з них найбільш придатні для зіставлення.

На другій (аналітичній) стадії здійснюється роздільне вивчення об'єктів. Для цього, наприклад, відібрані фотознімки доводяться до одного масштабу. За групою фотографій, на яких зображено ту саму особу, яка підлягає ідентифікації, з використанням методу словесного портрета описуються збіжні ознаки зовнішності.

Поряд із описом, на цій та наступній третій стадії застосовують й інші заходи демонстрації збіжних ознак: зіставлення, суміщення, накладення.

Отже, сутність третьої стадії - порівняння роздільно виявлених ознак із установленням збігу чи різниці, у спосіб зіставлення, суміщення та накладення (аплікації) фотозображень.

На четвертій стадії - синтезу та узагальнення результатів - проводиться оцінювання справді збіжних і відмінних ознак, формулюються висновки.

На п'ятій стадії дослідження відбувається фіксація його результатів - складається висновок експерта, до якого долучаються фототаблиця із розміченими та нерозміченими (конт-рольн им и) фотографіями.