Ідентифікаційні та класифікаційні завдання судово-балістичних експертиз.

Модуль з криміналістики

1. поняття криміналістичного зброєзнавства і судової балістики. Їх співвідношення.

Криміналістичне зброєзнавство - це галузь криміналістичної техніки, що вивчає принципи конструювання й закономірності дії різних пристроїв, функціонально призначених для ураження людини, тварини або інших матеріальних об'єктів, власне закономірності утворення слідів застосування цих пристроїв, та розробляє засоби і способи збирання й оцінювання таких об'єктів і слідів під час розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Судова балістика – це розділу криміналістичного зброєзнавства, який вивчає ручну вогнепальну зброю та сліди її застосування для одержання доказової інформації. Судову балістику застосовують у сфері діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду для боротьби зі злочинністю.

Співвідношення: судова балістика є одним із підрозділів криміналістичного зброєзиавства.

 

2. Поняття судової балістики та її об'єктів (у вузькому і широкому розумінні).

Судова балістика – це розділу криміналістичного зброєзнавства, який вивчає ручну вогнепальну зброю та сліди її застосування для одержання доказової інформації. Судову балістику застосовують у сфері діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду для боротьби зі злочинністю.

Якщо розширено підходити до питання об'єктів судової балістики, то серед таких:

• вогнепальна зброя та її частини, схованки її зберігання;

• пристрої та предмети, які не є зброєю, але схожі з нею: стартові, будівельно-монтажні, пневматичні та газові пістолети, запальнички, іграшки під зброю тощо;

• боєприпаси, гільзи, кулі, шріт, капсулі, пижі, прокладки;

• матеріали та інструменти для виготовлення та спорядження бойових припасів;

• вибухові речовини (порох та його компоненти), вибухові пристрої (гранати, міни тощо);

• сліди - відбитки на гільзах, кулях, шротах, прокладках і пижах;

• кульові, дробові пробоїни та пошкодження - ум'ятини, тріщини, розриви, роздуття зброї, укорочення дула та інші його зміни.

У вузькому розумінні до об'єктів судової балістики можна віднести:

- вогнепальну зброю;

- боєприпаси до вогнепальної зброї;

- сліди від застосування вогнепальної зброї: сліди на кулях; на гільзах; на перешкодах.

Але всі ці об'єкти будуть предметом вивчення судової балістики за умови, що вони є дотичними до злочинної діяльності.

 

3. Поняття та ознаки (властивості) вогнепальної зброї як об'єкта судової балістики.

Вогнепальна зброя - це механічний пристрій багаторазової дії, в якому для вильоту кулі з каналу дула з тим, щоб уражати на відстані ціль, використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин.

У слідчій практиці трапляється багато предметів, які можуть уражати, але вони не є вогнепальною зброєю.Тому віднесення тих чи інших предметів до вогнепальної зброї повиннае відповідати певним ознакам: загальному критерію; спеціальним критеріям.

Загальний критерій визначає цільове призначення зброї (в боротьбі знищувати живу силу і технічні споруди чи об'єкти).Тобто, зброєю за конструкцією може бути будь-який предмет, аби лише він мав уражаючу силу (дію).

Але цього замало, треба, щоби предмет відповідав спеціальним критеріям:

- для викиду, метання снаряда мусить бути використана енергія, що утворюється під час згорання вибухової речовини (пороху та ін.) - вогнепальність.

- предмет повинен мати дуло - пустотілу трубку для спрямування польоту снаряда та згорання вибухової речовини;

- наявність у предмета пристрою для запалення заряду -(ударно-спускового механізму);

- достатня уражаюча (убивча) дія снаряда;

- достатня міцність конструкції предмета - зброї;

- надійність.

Для визначення (предмета), чи зброя є вогнепальною, виходять із того, чи відповідає цей предмет усім переліченим загальним і спеціальним критеріям одночасно.

4. Класифікації вогнепальної зброї в криміналістиці.

1) За цільовим призначенням:

- бойова (військова і кримінальна);

- цивільна;

- службова.

2) Ручна вогнепальна зброя поділяється за калібром на:

- дрібнокаліберну: 5-6 мм;

- середньокаліберну: 7-9 мм;

- крупнокаліберну: більше 10 мм.

3) За довжиною ствола:

- короткоствольна: 150-160 мм (пістолети, револьвери);

- середиьоствольна: 160-550 мм (автомат, карабін, штуцер);

- довгоствольна: 550-800 мм (гвинтівки, карабіни).

4) За будовою каналу ствола: - гладкоствольна; - нарізна; - комбінована (гладконарізна).

5) За кількістю стволів: - одноствольна; - багатоствольна (двоствольна).

6) За кількістю зарядів-патронів: - однозарядні; - багатозарядні.

7) За способом заряджання: - шомпольна; - казнозарядна.

8) Залежно від снаряда: - кульова зброя; - кульово-дробова; - дробова (шротна).

9) Залежно від способу запалювання капсуля:

- зброя бокового бою (майже не використовується);

- зброя колового (кільцевого) бою;

- зброя центрального бою.

10) За характером стріляючого механізму:

- зброя термічної дії (механізму) (ствольнозарядна історична зброя і сучасні «підпали»);

- куркового механізму (револьвери зразка 1895 р. системи «Наган»);

- ударникового механізму (пістолет ТК - «Тульський Коро-віна»);

- курково-ударниковий (ПМ, АКМ);

- замкові механізми (ППШ - Шпагіна, ППС - Судаєва, ППД - Дєгтярьова тощо);

- механізм електрозапалювальної дії (французька гвинтівка Де Барона і Дельмаса 1866 р., американська гвинтівка С. Руссе-ля 1834 р.).

11) За способом виготовлення або походження:

- стандартна і атипова

- заводська, кустарна (нестандартна, кустарна, саморобна, перероблена - кримінальна зброя).

12) За конструкцією: - гвинтівки, - карабіни, - автомати, - автомати-карабіпи, - пістолети, - пістолсти-кулемсти, - револьвери, - штуцери.

13) За способом перезарядки і ступенем автоматизації розрізняють: неавтоматичну, автоматичну та самозарядну зброю.

 

 

5. Поняття боєприпасів до вогнепальної зброї як об”єкт судової балістики. Їх характеристика.

Патрон — це сполучення необхідних для пострілу компонентів (порох, куля або дріб) в оболонці. Такі патрони ще називають унітарними, в яких всі елементи об'єднані гільзою, в єдине ціле.

Їх класифікація:

1) За видом зброї: гвинтівочні; рушничні; пістолетні; револьверні; проміжні – комплексні.

2) За калібром можуть бути: каліберними; підкаліберні.

3) За особливостями гільзи: 

- за формою гільзи бувають – 1) циліндричними; 2) конічні; 3) пляшкоподібні.

- за особливостями донної частини – 1) кільцево-проточні; 2) шляпкоподібні.

- з а матеріалом: - 1) металічні; 2) папкові (картонні); 3) пластмасові з металічною основою.

4) За особливостями кулі (снаряду):

o з а призначенням: звичайні; спеціальні,комбіновані.

o з а формою наконечника: тупоконечні, гостроконечн, із заокругленою головною частиною, із полусферичною головною частиноюплоскі.

o з а конструкцією: а) оболончасті, б) напівоболончасті, в) безоболончасті.

o з а розмірами. Окрім як калібр, кулі мають довжину (різну).

o з а способом закріплення кулі у гільзі: а) пояскового обжиму б) кернування в) суцільного обжиму г) сегментний обжим.

1) За особливостями порохового заряду: а) димний заряд; б) бездимний заряд.

6. Види слідів застосування вогнепальної зброї та їх криміналістичне значення.

При пострілі з вогнепальної зброї відбувається взаємодія порохового заряду, снаряда (кулі, дробу) і перепони, в результаті чого виникають зміни, які називаються слідами пострілу або слідами застосування зброї.

Види:

1) сліди-предмети: залишені зброя, боєприпаси, різні речі (шомпол, протирка, кобура, пакувальний матеріал, в якому зберігалась зброя (тканина, папір, дерево)), а також патрони з осічкою, гільзи, дріб, пижі, прокладки, незгорілі порошинки, сліди копті.

2) сліди взаємодії зброї, боєприпасів з предметами оточення: пробоїни, вм’ятини, зруйновані предмети (скляні, керамічні), зрештою, це сліди на тілі людини, розриви, кіпоть на тканинах (поясок обтирання), укорінені порошинки, опіки, тощо. Найбільша кількість слідів зброї залишається на гільзах, снарядах (куля, дріб), перешкодах (предмети, тіло людини), тілі того, хто стріляв і потерпілого (на руках, обличчі, одязі). Тому при огляді місця події саме ці джерела інформації заслуговують на особливу увагу, проводити огляд їх і дослідження необхідно з залученням спеціаліста.

Значення:

1) вид слідів, особливості їх розміщення допоможуть розв’язати багато питань, які постають перед слідчим.

2) крім того фіксація їх забезпечить успішне проведення судово-балістичної експертизи та інших судових експертиз.

7. Механізм пострілу і утворення слідів на гільзах та кулях. Їх криміналістичне значення.

Механізм пострілу:

При натискуванні на спусковий гачок бойок вогнестрільної зброї ударяє по дну капсуля, в результаті чого капсульний склад зривається, порох запалюється, при його згорянні в замкненому середовищі створюється великий тиск газів (2000-3000 атмосфер), який виштовхує снаряд (кулю, дріб і т. ін.) у канал ствола. При цьому куля набуває поступального і кругового навколо своєї осі руху, заподіює різні ушкодження, що залежать від її кінетичної енергії.

Характеризувати сліди на гільзах і кулях найкраще з одночасним розгляданням механізму їх утворення, відповідно до етапів пострілу: заряджання, пострілу та екстрагування стріляної гільзи.

1. Утворення слідів під час заряджання зброї.

Під час заряджання патрон вкладається в магазин, магазин вставляється у рукоятку пістолета, затвор відводиться назад, і патрон досилається вперед до патронника. Коли патрон повністю ввійде в патронник, зачіп викидача заскочить у кільцеву канавку і залишить слід ковзання на ребрі (фланці) денця гільзи.

Під час заряджання мисливської неавтоматичної зброї патрон вручну вставляють у патронник, а потім закривають ствол. На денці гільзи утворюються сліди ковзання від нерівностей щитка колодки, інколи — сліди від бойка у вигляді трас.

2. Утворення слідів зброї на гільзі під час пострілу.

Під час натискання на спусковий гачок ударник з бойком зривається з бойового зводу і, рухаючись уперед, б'є капсуль, утворюючи на ньому об'ємний слід тиску, який за формою схожий на форму бойка. Під час удару бойка капсуль загоряється і підпалює пороховий заряд. У патроннику виникає великий тиск порохових газів, під дією яких снаряд отримує кінетичну енергію й виштовхується зі ствола, а гільза з такою самою силою притискується до затвора, і на її денці утворюються сліди тиску, які називають слідами переднього зрізу затвора (патронного упора).

3. Утворення слідів пострілу під час екстрагування гільзи.

Процедура пострілу миттєва. За цей час затвор набирає моменту руху і, долаючи стан спокою, починає рухатися назад. Зачіп викидача, який утримує гільзу в чашці (вінчику) затвора, вилучає гільзу і разом з нею відходить назад. Під час руху гільзи в патроннику на її стінках можуть утворюватися сліди патронника від нерівностей, які є на його стінках. Сліди патронника мають форму паралельних трас, розміщених на циліндричній частині гільзи ближче до її денця. Як тільки гільза вийде з патронника, вона натикається на відбивач, набирає обертального моменту і викидається. Через те що відбивач майже в усіх зразках зброї розміщений зліва внизу, гільза вилітає праворуч. При цьому від удару гільзи об відбивач на її нижньому краї утворюється слід тиску, який називається слідом відбивача.

 

8. Види і характеристика слідів куль на перешкодах. Ознаки вхідного та вихідного отворів.

Сліди на перешкодах поділяються на:

1) основні (наслідок дії основного чинника пострілу)

2) додаткові (вторинні - наслідок дії додаткових чинників пострілу).

Основний чинник пострілу - це дія снаряда на перешкоду. Слідом основного чинника пострілу, тобто основними слідами, є різні за значенням зміни (ушкодження) перепони (можуть називатись пробоїною або пораненням - раною).

Під час пошкодження перепони кулею утворюється одна пробоїна.

Додаткові чинники пострілу характеризуються явищами, що супроводжували та доповнювали дію основного фактору пострілу.

Сліди дії додаткових чинників пострілу утворюються в основному за умови пострілу впри гул, або пострілу з близької відстані (до 1 м).

За ступенем зміни слідосприймального об'єкта (перешкоди) всі вогнепальні пошкодження можна поділяти на:

• проникні (не наскрізні)

• проникні наскрізні (що мають вхідний і вихідний отвори);

• поверхневі у вигляді ум'ятин або слідів рикошету.

Ознаки вхідного отвору:

1) дефект тканини — відсутність частин тканини;

2) наявність навколо рани (на тілі людини) пояска осаднення у вигляді кайми завширшки 1—3 мм червоно-бурого кольору;

3) наявність пояска обтирання;

4) наявність ознак пострілу з близької відстані або в упор (при пострілі в упор відбивається дуловий зріз зброї — штанцмарка).

Вихідний кульовий отвір має різні розміри й форму. Найчастіше краї вихідного отвору нерівні, вивернуті назовні. Вихідний отвір, як правило, більший, ніж вхідний.

При пострілі можуть утворюватись сліди рикошету, які виникають при ударі кулі об перепону при малому куті зіткнення. При цьому куля змінює свій напрямок.

Поясок обтирання — одна з важливих ознак кульового ушкодження; має вигляд темної смуги, розташованої по краю вхідного отвору. Поясок обтирання утворюється частинами речовин, які винесені кулею з каналу ствола, а також частинами матеріалу, з якого виготовлена куля.

 

9. Будова і класифікація боєприпасів у криміналістиці.

Патрон — це сполучення необхідних для пострілу компонентів (порох, куля або дріб) в оболонці. Патрони поділяються на унітарні та патрони окремого запалювання.

Отож, унітарні патрони складаються з таких частин:

1) гільза (це тонкостінна стаканоподібна ємкість для порохового заряду, капсуля, кулі або снаряда, у дробовому патроні — дробу і пижів);

2) снаряд;

3) заряд (порох)

Заряд складається з багатьох свинцевих кульок - дробин. Розмір дробин від 1,5 мм до 5 мм (через кожні 0,25 мм).

Порох — це вибухова речовина, яка застосовується у зарядах вогнепальної зброї. Поділяється на димний і бездимний.

4) капсуль (слугує запаленню заряда пороху).

У гільзі розрізняють:- корпус;- дульце;- схил;- донну частину;- капсуль.

На донній частині виштампувано маркувальні позначення заводу-виготовлювача, калібр, номер партії тощо.

Окрім заводських, застосовують і саморобні бойові припаси. Саморобний дріб виготовляють литтям або різанням.

Необхідним компонентом патронів для гладкоствольмої зброї є пижі та прокладки. Пиж — шматок войлоку або іншого щільного матеріалу, який відокремлює у заряді порох від кулі чи дробу. Прокладки призначені для пом’якшення поштовху порохових газів і запобігання деформації заряду.

Їх класифікація:

1) За видом зброї: гвинтівочні; рушничні; пістолетні; револьверні; проміжні – комплексні.

2) За калібром можуть бути: каліберними; підкаліберні.

3) За особливостями гільзи: 

- за формою гільзи бувають – 1) циліндричними; 2) конічні; 3) пляшкоподібні.

- за особливостями донної частини – 1) кільцево-проточні; 2) шляпкоподібні.

- з а матеріалом: - 1) металічні; 2) папкові (картонні); 3) пластмасові з металічною основою.

4) За особливостями кулі (снаряду):

o з а призначенням: звичайні; спеціальні,комбіновані.

o з а формою наконечника: тупоконечні, гостроконечн, із заокругленою головною частиною, із полусферичною головною частиноюплоскі.

o з а конструкцією: а) оболончасті, б) напівоболончасті, в) безоболончасті.

o з а розмірами. Окрім як калібр, кулі мають довжину (різну).

o з а способом закріплення кулі у гільзі: а) пояскового обжиму б) кернування в) суцільного обжиму г) сегментний обжим.

2) За особливостями порохового заряду: а) димний заряд; б) бездимний заряд.

10. Правила огляду в/з, боєприпасів і слідів пострілу на різних перешкодах.

При огляді зброї необхідно дотримуватися певних правил. Так, при огляді бойової зброї необхідно:

1) встановити, чи знаходиться курок (ударник) на бойовому або захисному взводі та чи є патрон у патроннику;

2) витягти магазин, оглянути його поверхню;

3) розрядити зброю;

4) вжити заходів щодо відшукання слідів;

5) оглянути внутрішню поверхню каналу ствола для виявлення слідів пострілу у вигляді нагару, незгорілих порошинок;

6) встановити, чи немає яких-небудь ушкоджень на зброї або чи не відсутні які-небудь частини;

7) визначити наявність або відсутність запаху пороху в каналі ствола.

Під час пошуку дрібних об'єктів (куль, гільз тощо) у траві, снігу, серед каміння чи в сипучому просторі - треба використовувати спеціальні засоби і методи:

- якщо є достовірні припущення про те, що об'єкт перебуває під шаром снігу, в траві, рідкому бруді, воді, використовують міношукачі, металошукачі, магнітні підіймальники;

- виявляти дрібні об'єкти допомагає просіювання снігу, різних порошкуватих речовин, а також розтоплювання снігу чи льоду і проціджування отриманої води;

- якщо в процесі огляду буде знайдено місце, з якого проводилися постріли з автоматичної зброї (сліди взуття, недопалки, загублені патрони тощо), а також установлено напрям польоту кулі, тоді пошуки необхідно проводити з урахуванням напряму і дальності викидання стріляних гільз зі зброї певної системи.

Виявлення слідів пострілу на різних перешкодах проводиться через з'ясування їхньої природи, тобто під кутом зору морфологічних ознак вогнепальних пошкоджень у різних матеріалах, а також наявності й характеру слідів додаткових чинників пострілу.

Під час огляду вогнепальних пошкоджень фіксують: вид і властивості перепони, форму країв ушкодження та його розміри, взаємне розташування декількох пошкоджень, їх розміщення на перепоні.

 

11. Правила фіксації слідів застосування в/з.

Для фіксації слідів пострілу використовують, насамперед фотографування вузла місця події, де виявлено той чи інший слід застосування вогнепальної зброї. На знімку мають бути зафіксовані не тільки зброя і місце її виявлення, а й розміщення окремих частин зброї.

Потім виготовляється детальний вимірювальний (масштабний) фотознімок об'єкта вогнепального характеру.

Після цього об'єкт оглядають, а результати огляду детально описують у протоколі слідчої дії.

Загальним для опису всіх об'єктів і слідів є обов'язкове зазначення у протоколі положення (розташування) об'єкта чи сліду на місці виявлення з прив'язкою до не менше двох орієнтирів.

Сліди пострілу на перешкоді описують за комплексом ознак:

o форма і розміри пошкодження, характер країв пошкодження і наявність «мінуса матеріалу», стан каналу пошкодження (якщо є можливість оглянути його на просвіт);

o наявність і характер слідів, наслідків дії додаткових чинників пострілу, якщо такі будуть.

У протоколі обов'язково зазначають спосіб вилучення й характер упакування об'єктів, через що складення протоколу відбувається паралельно з подальшою роботою над слідами.

 

12. Діагностичні та ситуаційні завдання, що можуть вирішуватись судово-балістичною експертизою.

Судово-балістична експертиза - різновид криміналістичної експертизи щодо дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів пострілу для встановлення фактів, пов'язаних із застосуванням цієї зброї.

Залежно від завдання, яке розв'язують, судово-балістичні дослідження поділяють на ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні.

Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи належить наданий експертові предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовлення, зміст знищених маркувальних позначень, які були на ній.

Ситуаційні дослідження. Для їх здійснення необхідною умовою є вивчення місця події чи певних обставин, за яких було вчинено злочин, наприклад, можливості здійснення пострілу без натискання на спусковий гачок у певній ситуації (падіння зброї з певної висоти, зачеплення гілкою за спусковий гачок тощо), визначення взаєморозташування особи, яка стріляла, потерпілого і зброї в момент пострілу. Як правило, такі дослідження здійснюють за допомогою комплексної експертизи (спільно медиками та спеціалістами з балістики). Ці дослідження пов'язані з вивченням рельєфу та предметної обстановки місця події.

Копіювання:

- через копіювальний папір із подальшим обведенням штрихів барвником. Спостерігаються залишки барвника копіювального паперу;

- вологе копіювання - з використанням проміжного кліше, коли використовують зволожений фотопапір, липку стрічку тощо.

Перекопійований відбиток характеризується слабким забарвленням, розпливами і нечіткими краями перекопійованих штрихів.

Високий друк

Принцип високого друку полягає у тому, що фарбувальна речовина (друкарська фарба тощо) наноситься на друкуючі еле-менти, які виступають над поверхнею друкарської форми, і в процесі перенесення цієї речовини на папір, контактують з папе-ром лише ці друкуючі елементи.

Основні ознаки високого друку, що виявляються на відбит-ках, визначаються головним чином вказаним вище механізмом друку. Окрім загальних ознак, властивих всім різновидам високо-го друку, є і специфічні ознаки, характерні для окремих техноло-гічних різновидів цього друку.

Загальні ознаки високого друку:

1. Наявність з лицьової сторони тиснення і рельєфу на зво-роті документа, відповідно до малюнка друкарської форми. Осо-бливо добре виявляється рельєф у місцях, де друкарських елеме-нтів мало або вони мають малу площу (лінії графління тощо).

2. Фарбувальна речовина у штрихах лежить нерівномірно, утворюючи по краях надрукованих елементів інтенсивно забарв-лений “бордюр”, тоді як внутрішня частина цього елемента заба-рвлена менш інтенсивно.

3. Чистота незадрукованих (пробільних) ділянок паперу.

4. Відносна чіткість геометричних форм у штрихах графіч-них елементів друкарських знаків.

Форма для високого друку може бути виготовлена у процесі ручного або машинного набору, шляхом виготовлення стереоти-пу вже з готової форми з металу, гуми та інших матеріалів, а та-кож за допомогою виготовлення ручним або механічним спосо-бом кліше на металі, гумі, дереві, лінолеумі тощо. Тому, залежно від способу виготовлення друкарської форми, прийнята така класифікація: 1) ручний набір; 2) машинний набір (монотип і лінотип); 3) стереотипування; 4) фотоцинкографія (виготовлення форми шляхом травлен-ня або гравірування); 5) застосування термічного впливу тонко сфокусованого ла-зерного променя; 6) ліногравюра (кліше на лінолеумі), ксилографія (кліше на деревині) та інші кліше (гума тощо).

Плоский друк

Принцип плоского друку полягає в тому, що друкуючі еле-менти, завдяки відповідній обробці, здатні сприймати і передава-ти на папір (картон тощо) друкарські фарби, тоді як пробільні (не друкуючі) елементи не сприймають фарби. При цьому і друкую-чі, і пробільні елементи розміщені в одній площині. Особливістю форм плоского друку є відсутність просторо-вого розділення друкуючих і пробільних елементів (див. іл. Б.2. у додатках). Ця обставина визначає створення у відтисненнях спе-цифічних ознак, характерних лише для даного виду друку.

Загальні ознаки плоского друку:

1. Рівномірне розміщення фарбувальної речовини і відсут-ність “бордюру” у штрихах знаків.

2. Відсутність слідів тиснення на папері (картоні) від кон-такту з друкарською формою.

3. Наявність марашок від забруднення пробільних ділянок форми (у вигляді дрібних крапок, плям тощо).

4. При збільшенні помітні нерівні, не дуже чіткі контури штрихів.

Загальні ознаки плоского друку встановлюються у косо спрямованих променях за допомогою МБС-10, лупи (збільшення до 10 крат) тощо. Як уже зазначалось, основними різновидами плоского друку є літографія, фототипія та офсет.

Глибокий друк

.. Основною сферою застосування глибоко-го друку у наш час є виготовлення документів зі спеціальними засобами захисту (грошові знаки, цінні папери, паспорти тощо). У формі глибокого друку друкуючі елементи заглиблені і розміщені нижче пробільних. Форма глибокого друку складаєть-ся з друкуючих елементів - осередків однакової площі і різної глибини, розділеної перегородками, що знаходяться на рівні по-верхні. Ці перегородки служать опорою для сталевого ножа-ракеля при видаленні фарби пробільних елементів. 3 заглиблень форми фарбник при сильному натисканні передається на папір (див. іл. Б.З. у додатках). Глибина друкуючих елементів форми не однакова, і зале-жить від сили тону різних ділянок розмножуваного зображення. Заглиблення, які передають темні ділянки, мають бути більш глибокими. Форми глибокого друку виготовляються ручним і фотоме-ханічним способами.

Ручний спосіб Зображення на поверхні форми виконується від руки, а по-тім заглиблюється шляхом механічної або хімічної обробки. При механічній обробці поглиблені штрихи на формі одержують най-частіше гравіруванням штихелями (різцева гравюра), при хіміч-ній - травленням кислотами. Фотомеханічний спосіб Зображення на формовий матеріал наноситься фотографіч-ним шляхом із застосуванням растру, що призводить до роздріб-лення штрихів.

Матеріалом для форм глибокого друку служать мідні і ста-леві пластини.

Для глибокого друку характерні два основні різновиди: металографія (гравюра на металі) і ракельний друк (фото-механічний спосіб).

Ознаки металографії або інтагліо (intaglio)

1. Друкарська фарба розміщенана поверхні паперу рельєф-но, причому більш глибоким тонам штрихів відповідає більш ви-сокий рельєф на відтисненні і навпаки (див. іл. Б.7 у додатках).

2. На звороті відтиснення утворюється негативний рельєф, відповідний малюнку друкарської форми.

3. Наявність фону від фарбника, на пробільних місцях. Причина: недостатнє витирання фарби на формі.

4. Наявність “вусиків” - марашок у вигляді штрихів, роз-міщених приблизно під кутом 90° до штрихів зображення.

Ознакиракельного друку (фотомеханічний спосіб)

1. Наявність у відбитках растру, друкарська форма якого го-тувалася фотомеханічним способом.

2. Рельєфне лежання фарбника на поверхні.

3.Наявність однієї або кількох суцільних ліній у результаті пошкодження робочої кромки ракеля, що викликане дією твердих частинок.

4. Розпливчасті, нечіткі і частково подвоєні контури елемен-тів зображення (з причини коливання натягу паперового полотна, коли провисаючі ділянки приходять у зіткнення з друкарською формою ще до лінії друкарського контакту).

5.Наявність невеликих паралельних штрихів, іноді з білою крапкою (через наявність на поверхні друкарської форми чужорі-дних частинок, у результаті чого виникає вібрація (підстрибуван-ня) ракеля).

Трафаретний друк

Трафаретний друк об'єднує такі основні способи: сіткотрафа-ретний друк (шовкографія), ротаційний (або різографія) і простий трафарет. Зображення формується шляхом передавлювання фарб-ника через дрібні отвори у трафареті. Таким чином, друкуючі еле-менти трафаретного друку пропускають фарбу, а пробільні - затри-мують її.

 

25. Сучасні способи друкування без форм (репрографічні способи отримання зображень): види, технології та ознаки відповідних відповідних видів друку.

Репрографія - галузь науки і техніки, що охоплює сукупність способів, процесів та засобів відтворення зображень оригіналів за допомогою отримання копій без використання набірних друкарсь-ких форм та ґрунтується на застосуванні носіїв, що змінюють фізи-ко-хімічні властивості під дією випромінювання. Репрографія є од-ним з основних засобів копіювання технічної та ділової документа-ції (у тому числі зі зміною масштабу). Функціонально знаходиться між оргтехнікою та оперативною поліграфією: засобами оргтехніки отримують документацію, засобами репрографії її копіюють (тобто розмножують тиражем до 50-100 примірників) або отримують з неї друкарську форму, яку потім використовують на малих офсетних машинах, апаратах для трафаретного друку або гектографах. До способів репрографії належать: електрофотографія, діазографія, термографія та мікрографія.

Напрями (спо­соби) репрог­рафії	Особливість напряму {застосування носив для запису інформації)	Метод утворення зобра­ження
Електрофото- графія	Носії, в яких змінюються електричні властивості під дією світлових вип­ромінювань	Нанесення
Електрог­рафія	Носії з високим електричним опором, здатні утримувати електричні заряди, які локально нанесені на їхню поверхню	Нанесення
Фото­копіювання	Галогенідосрібні та несрібловмісні носії, чутливі до світла	Зміна хімічного складу
Діазографія	Носії, чутливі до ультрафіолетового ви­промінювання	Зміна хімічного складу
Термографія	Носії, які змінюють свої властивості під дією теплового випромінювання	Нанесення Зняття шару Зміна хім. складу
Магнітографія	Носії, чутливі до магнітних полів	Нанесення
Електрохімія	Носії, чутливі до електрохімічних про­цесів	Зміна хімічного складу
Електрое- розія	Носії, чутливі до електричного струму	Зняття шару
Ризографія	Носії, чутливі до лазерного випроміню­вання	Нанесення
Струминні способи	Створення різними методами потоків крапель фарб	Нанесення
Мікрографія	Виготовлення та застосування мікрозо- бражень (мікро-форм) — копій оригіналів	Зміна хімічного складу

26. Різновиди, завдання та можливості техніко-криміналістичної експертизи документів.

Техніко-криміналістична експертиза документів, у залежності від об’єкту дослідження вирішуваних завдань має декілька різновидів:

1/    експертиза реквізитів документів.

2/    експертиза відбитків печаток і штампів.

3/    експертиза поліграфічної продукції.

4/    експертиза сучасних друкованих форм і одержаних з їх допомогою відбитків.

5/    експертиза сучасних друкованих форм і одержаних з їх допомогою відбитків.

6/    експертиза грошових знаків та цінних паперів.

7/    експертиза матеріалів документів та засобів письма.

Формування почерку

Процес вироблення павичок почерку, як зазначав фізіолог Павлов, має умовно-рефлекторну природу.

Внаслідок тренування у людини виробляється динамічний стереотип, завдяки якому вона починає виконувати букви автоматично, на відміну від початкового стану навчання, коли витрачається багато зусиль на контроль за написанням букв, цифр.

Зміна навиків почерку

Маскування почерку — це виконання тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні піддаються загальні ознаки — нахил, розмір, з'єднаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, практично неможливо писати, роблячи кругові рухи за годинниковою стрілкою).

Імітація — виконання письмового тексту з копіюванням і можливим дотриманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку особи. За такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає схожим на намальований.

Стилізоване письмо — виконання тексту друкованими літерами чи лівою рукою.

 

31. Наукові основи криміналістичного дослідження письма (письмової мови та почерку).

Почерк є графічною стороною письма, його динаміч­ною функцією, а письмова мова відображає його інтелектуальну функцію. Тобто письмова мова є відображенням інтелектуальних навиків людини, а почерк — динамічних.

Основа формування навиків взагалі — фізіологічна теорія І.П. Павлова про динамічний стереотип. Навики письмової мови і почерку у цьому розумінні не є винятком, їм притаманні власти­вості та ознаки, відомі з психології та фізіології вищої нервової діяльності, а саме: динамічність, стійкість, автоматичність, варіа­тивність, відображуваність.

Здавна письмо використовували при розслідуванні злочинів для встановлення особи, яка його писала, і пов'язаних з цим об­ставин. Спочатку досліджувалася лише графічна сторона пись­ма, тому такий розділ дослідження письма називали каліграфією, графологією, а зараз — почеркознавством.

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу ста­більність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторни­ми діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок).

 

32. Загальні і окремі ознаки почерку, їх класифікація та ідентифікаційне значення.

Загальні ознаки - ті, що характеризують почерк у цілому; вони проявляються у більшості письмових знаків, належать до всієї системи руху в цілому, їх неважко зауважити оглядом рукопису. До них належать:

1) виробленість почерку

2) складність почерку — простий, спрощений, ускладнений і стилізований;

3) нахил почерку — буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і змішаним;

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм);

5) розгін почерку

6) зв’язність почерку

7) натиск почерку

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво- і правоокружний) та кутастий почерк.

Окремі знаки - відображаються у способах написання літер і зв'язкових штрихів між ними, а також у розташуванні знаків та їхніх елементів між собою; крім того, це також специфічні відхилення в написанні від типових прописів конкретної мови. До них належать:

1)