До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

· о б’єм. У методичних вказівках для правоохоронних органів йде мова, що зразки за об’ємом повинні бути до п’яти сторінок машинописного тексту і до 10 стор. рукописного тексту.

· п оходження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

· ч ас виконання. Вільні зразки повинні бути якомога наближеними до часу появи досліджуваного документу

· тактика – це підбір зразків: слідкувати за різноманітністю тематики, бо це сприятиме більш повно прослідкувати лексичні особливості та виявленню деяких елементів стилю викладу думок

· самостійність виконання.

30. Поняття почерку в криміналістиці, його властивості та ознаки. Формування і зміна навиків почерку.

Почерк - система автоматизованих рухів, які використовуються для виконання письма. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку.

Ідентифікаційними властивостями почерку є його індивідуальність (виражається в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом ідентифікаційного періоду).

Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку

2) складність почерку — простий, спрощений, ускладнений і стилізований;

3) нахил почерку — буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і змішаним;

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм);

5) розгін почерку

6) зв’язність почерку

7) натиск почерку

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво- і правоокружний) та кутастий почерк.

Окремі знаки - відображаються у способах написання літер і зв'язкових штрихів між ними, а також у розташуванні знаків та їхніх елементів між собою; крім того, це також специфічні відхилення в написанні від типових прописів конкретної мови. До них належать:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5) вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів;

10) розлади почерку – наслідки хворобливих процесів чи захворювань.

Формування почерку

Процес вироблення павичок почерку, як зазначав фізіолог Павлов, має умовно-рефлекторну природу.

Внаслідок тренування у людини виробляється динамічний стереотип, завдяки якому вона починає виконувати букви автоматично, на відміну від початкового стану навчання, коли витрачається багато зусиль на контроль за написанням букв, цифр.

Зміна навиків почерку

Маскування почерку — це виконання тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні піддаються загальні ознаки — нахил, розмір, з'єднаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, практично неможливо писати, роблячи кругові рухи за годинниковою стрілкою).

Імітація — виконання письмового тексту з копіюванням і можливим дотриманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку особи. За такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає схожим на намальований.

Стилізоване письмо — виконання тексту друкованими літерами чи лівою рукою.

 

31. Наукові основи криміналістичного дослідження письма (письмової мови та почерку).

Почерк є графічною стороною письма, його динаміч­ною функцією, а письмова мова відображає його інтелектуальну функцію. Тобто письмова мова є відображенням інтелектуальних навиків людини, а почерк — динамічних.

Основа формування навиків взагалі — фізіологічна теорія І.П. Павлова про динамічний стереотип. Навики письмової мови і почерку у цьому розумінні не є винятком, їм притаманні власти­вості та ознаки, відомі з психології та фізіології вищої нервової діяльності, а саме: динамічність, стійкість, автоматичність, варіа­тивність, відображуваність.

Здавна письмо використовували при розслідуванні злочинів для встановлення особи, яка його писала, і пов'язаних з цим об­ставин. Спочатку досліджувалася лише графічна сторона пись­ма, тому такий розділ дослідження письма називали каліграфією, графологією, а зараз — почеркознавством.

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу ста­більність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторни­ми діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок).

 

32. Загальні і окремі ознаки почерку, їх класифікація та ідентифікаційне значення.

Загальні ознаки - ті, що характеризують почерк у цілому; вони проявляються у більшості письмових знаків, належать до всієї системи руху в цілому, їх неважко зауважити оглядом рукопису. До них належать:

1) виробленість почерку

2) складність почерку — простий, спрощений, ускладнений і стилізований;

3) нахил почерку — буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і змішаним;

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм);

5) розгін почерку

6) зв’язність почерку

7) натиск почерку

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво- і правоокружний) та кутастий почерк.

Окремі знаки - відображаються у способах написання літер і зв'язкових штрихів між ними, а також у розташуванні знаків та їхніх елементів між собою; крім того, це також специфічні відхилення в написанні від типових прописів конкретної мови. До них належать:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5) вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів;

10) розлади почерку – наслідки хворобливих процесів чи захворювань.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.

 

33. Завдання і обєкти судово-почеркознавчої експертизи. Підготовка матеріалів для призначення судово-почеркознавчої експертизи. Види зразків почерку для призначення судово-почеркознавчої експертизи, правила їх відібрання й оформлення.

Судово-почеркознавча експертиза - судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукописного тексту, цифрових записів і підпису.