До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

· о б’єм. У методичних вказівках для правоохоронних органів йде мова, що зразки за об’ємом повинні бути до п’яти сторінок машинописного тексту і до 10 стор. рукописного тексту.

· п оходження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

· ч ас виконання. Вільні зразки повинні бути якомога наближеними до часу появи досліджуваного документу

· тактика – це підбір зразків: слідкувати за різноманітністю тематики, бо це сприятиме більш повно прослідкувати лексичні особливості та виявленню деяких елементів стилю викладу думок

· самостійність виконання.

 

 

34. Методика встановлення тексту спалених документів, відтворення (прочитання) слабковидих і невидимих документів.

Виявлення записів на спалених документах має свої особливості. Вплив високих температур на матеріал документа змінює його властивості. Так, при температурі близько 500 °С папір стає крихким і при доторканні руйнується. При такому стані документів виявити записи неможливо.

Відновити записи в документах стає можливим за умови, що вони були піддані температурі не більш ніж 150—250 °С. З такими документами необхідно поводитись дуже обережно. Дрібні шматочки вилучаються за допомогою гумової груші.

Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого документ рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10—20 %) або водяною парою.

Для встановлення текстів спалених документів застосовується комплекс методів. У таких випадках ефективними виявляються огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фотографічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню.

Під дією різних природних факторів (вплив прямих сонячних променів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так званий «згаслий» текст). Методи дослідження таких текстів були запропоновані ще Є. Ф. Буринським.

При дослідженні «згаслих» текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційне-люмінесцентний методи. Слабковидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис - невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується «симпатичне» чорнило, прозорий або слабкозабарвлений розчин солей, невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках застосовують різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або скурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів.

 

35. Поняття криміналістичного ототожнення особи за зовнішніми ознаками, його значення і завдання.

Габітоскопія — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології. Термін "габітоскопія" у науковий обіг В. Снєтков.

Серед ознак зовнішності у криміналістиці належить розрізняти не тільки власне ознаки будови тіла людини, а й окремих його елементів (частин). Отже, криміналістична габітологія як розділ криміналістики охоплює:

· власне габітологію - вчення про зовнішність та її елементи;

· дактилоскопію (вчення про шкірні узори на пальцях рук і ніг);

· дентоскопію (вчення про ознаки будови зубного апарату);

· криміналістичну дермоскопію (вчення про шкірні покриви відкритої частини обличчя);

· криміналістичну генотипоскопію (вчення про частки тканини людського організму, які містять хоча б один геном ДНК).

Завдання. Відомості про зовнішність особи використовують, як уже згадувалося, для розкриття й розслідування злочинів, зокрема у вирішенні таких завдань:

· розшуку невстановлених осіб, що зникли з місця нерозкритого злочину, коли є інформація про їхню зовнішність (принаймні про деякі елементи зовнішності);

· розшуку обвинувачених, що переховуються від слідства або суду, чи тих, що втекли з місць позбавлення волі;

· розшуку безвісти зниклих;

·  ідентифікації живих осіб і померлих (загиблих) громадян тощо.

Ці завдання вирішуються проведенням оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, веденням криміналістичних обліків, проведенням відповідних різновидів криміналістичних експертиз чи інших спеціальних досліджень.

Значення. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи

36. Характеристика та співвідношення властивостей і ознак зовнішності людини.

У криміналістиці та слідчій практиці поняття ознаки часто визначають через властивість і навпаки - властивість інтерпретують як ознаку.

Таке тлумачення визначень є взагалі справедливим, але воно вимагає уточнення для окремих теорій криміналістики, які оперують поняттями «ознака» і «властивість».

Ознака - це зовнішній вигляд, вона є очевидною та доступною щодо безпосереднього сприйняття.

Властивість - це частіше за все внутрішня сторона об'єкта, її якість уміщено в зовнішні обриси будь-якого тіла.Через те в більшості випадків властивість є неочевидною, оскільки це - внутрішня якість об'єкта (твердість, радіоактивність, пружність, теплопровідність тощо).Тому внутрішні властивості часто називають структурними.Спостерігач пізнає їх опосередковано, оскільки вони виявляються в русі, процесі взаємодії предметів.

Отже, властивості відрізняються від ознак як у логічному, так і в криміналістичному розумінні.

Зовнішні властивості фізичних тіл називають ознаками, а внутрішні - властивостями.

Отже, ознаки і властивості притаманні будь-якому матеріальному об'єкту.

 

37. Наукові основи та передумови застосування габітології в криміналістиці.

Наукові основи використання ознак зовнішності людини з метою розкриття й розслідування злочинів започаткував французький криміналіст А. Бертільон.

У 70-роки ХІХ ст. він запропонував систему описання прикмет злочинців з метою їх реєстрації, де кожний елемент зовнішності отримав точне (конкретизоване) визначення й позначення.

Поступово, з використанням досягнень анатомії, антропології, психології, фізіології, морфології, судової медицини та інших наук, а також з урахуванням слідчої, оперативно-розшукової й експертної практики у криміналістиці сформувалось окреме вчення про зовнішні ознаки людини..

Криміналістичне вчення про зовнішність тобто фізичні ознаки та властивості людини, які використовуються для ототожнення людини, останнім часом одержало назву криміналістичної габітології.

Габітологія – це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності закріплення зовнішності людини і різних відображеннях і розробляє техніко-криміналістичні засоби та методи (способи) збирання, використання інформації про зовнішні ознаки та властивості людини з метою розкриття й розслідування злочинів.

Передумовами застосування габітології у криміналістиці є:

· неповторність (індивідуальність) прикметної зовнішності кожної людини, відмінність її зовнішності від зовнішності інших людей;

· відносна стійкість ознак зовнішності та властивостей (тобто відносна їх незмінність у межах певного часу);

· відносна незалежність одних ознак людини від інших її ознак і властивостей;

· визначеність ознак;

· адекватність ознак;

· повнота інформації від ознак і властивостей зовнішності;

· здатність зовнішності фіксуватись у різних відображеннях, як у матеріальних, так і в ідеальних, тобто в пам'яті.

38. Способи і засоби збирання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи.

Джерела інформації - це матеріальні об'єкти, причинно пов'язані з обставинами події злочину.

Збирання інформації про прикмети зовнішності проводиться у ході оперативно-пошукових заходів і слідчих дій, а також у процесі повсякденної роботи співпрацівників міліції на обслуговуваній ними території.

(Засобами) джерелами встановлення особи за її зовнішністю можуть виступати:

· уявні образи про зовнішність особи, яка повинна бути впізнана, зафіксовані в пам'яті інших осіб (наприклад, потерпілого, рідних безвісти зниклої особи);

· фотографії розшукуваних осіб, кіно-, відеоматеріали та інші документи (медичні, спортивні, кадрові, архівні, спецреєстраційні тощо);

· речові докази - сліди, що відображають зовнішню будову частин тіла людини (рук, ніг, губ тощо), а подеколи і одяг людини;

· тілесні залишки людини (труп, череп, скелет тощо).

Класифікація джерел інформації:

1) За видом і рівнем організації вони поділяються на:

· речові джерела - це матеріальні об'єкти, у яких зафіксовані (відображені) відомості про зовнішність людини

· особисті джерела інформації про зовнішність - це люди, які, взаємодіючи з матеріальним оточенням і учасниками події злочину, відображають їх у вигляді суб'єктивних уявних образів, що називаються ідеальними слідами або "слідами пам'яті".

2) Залежно від методу фіксації можуть бути отримані об'єктивні або суб'єктивні відображення зовнішнього вигляду:

· об'єктивні відображення зовнішності можуть бути отримані, коли слід-відображення утворюється тільки внаслідок дії природно-фізичних законів. До об'єктивних відображень зовнішності ставляться: фотозйомка, відеозйомка (відеозапис), рентгенографія, фіксація на копіювальні матеріали, словесний опис

· суб'єктивні відображення зовнішності є результатом матеріалізації слідів-пам'яті, що перебувають у свідомості очевидців злочину.

Основними способами фіксації зовнішності людини є:

• описання зовнішності за правилами словесного портрета;

• розшукове орієнтування;

• фотографування, кінознімання, відеозапис;

• виготовлення суб'єктивних портретів (мальованих), композиційних, мальовано-композиційних, фотокомпозиційних;

• виготовлення скульптурних копій;

• виготовлення посмертних масок;

• різноваріантні поєднання названих способів фіксації, наприклад, розшукове орієнтування, що містить фотографію і словесний портрет (опис) розшукуваної особи.

 

39. Класифікація ознак зовнішності людини та її елементів.

Їх класифікацію вперше спробував виконати вже згадуваний французький криміналіст Альфонс Бертільйон, який розробив спеціальну термінологію для позначення ознак зовнішності і створив систему їх опису, яку назвав словесним портретом.

Провівши деяке узагальнення й зіставлення вже запропонованого, можна зупинитися на такій класифікації зовнішніх ознак і властивостей людини.

Всі ознаки зовнішності можна поділити на дві групи:

· особисті (тобто такі, що завжди й невід'ємно належать людині) ознаки людського організму або прояви його життєдіяльності (властивості);

• загальнофізичні ознаки зовнішності та її елементів: стать, вік, зріст, вага, будова тіла (статура) тощо; • демографічні та антропологічні ознаки: раса, національність, народність, етнічна група; • анатомічні (морфологічні) ознаки зовнішності будови тіла людини та його елементів; • функціональні властивості (ознаки), обумовлені специфікою проявів життєво важливих функцій організму людини: постава - стан, хода, артикуляція, жестикуляція, міміка, голос, мова, звички тощо.

· супутні (тобто такі, що додатково характеризують зовнішність людини) - це ознаки предметів одягу, носильних речей, письмових приладів, прикрас тощо.

• виробничі, тобто ті, що утворюються у процесі виготовлення цих речей і предметів; • відображувані, тобто ті, що проявляються під час використання, експлуатації посильних речей, предметів.

 

1) Усі ознаки і властивості зовнішності та її елементи ще поділяються на відповідні групи за іншими критеріями, а саме за об'ємом на:

· загальні - найбільш помітні, великі;

· окремі або детальні - це деталі загальних ознак.