Проблема змісту освіти у вищій школі на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Мета сучасної вищої освітипередбачає всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до активної творчої професійної діяльності, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, освітньо-культурного потенціалу народу, забезпечення потреб суспільства у висококваліфікованих фахівцях. Зміст освіти ‒це система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими людина повинна оволодіти шляхом навчання у навчальному закладі або самостійно.Одним з найважливіших завдань дидактики постає збагачення змісту освіти у загальноосвітній та вищій школах відповідно до вимог сучасності. Як уже підкреслювалося, головною соціальною функцією освіти є передача від покоління до покоління досвіду, накопиченого людством. При аналізі соціального досвіду можна виокремити чотири основні його елементи, які мають свою специфічну функцію у формуванні особистості: a)вже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, мислення, техніку і засоби діяльності. Цей елемент соціального досвіду забезпечує формування цілісної наукової картини світу і озброює людину методологічними підходами до пізнавальної і практичної діяльності. Іншими словами, ці знання слугують інструментом будь-якої діяльності;

b)досвід здійснення відомих способів діяльності, що виявляється в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід. Засвоєння цього елементу дозволяє новим поколінням відтворювати попередній соціальний досвід і зберігати його; c)досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових, актуальних для суспільства проблем. Засвоєння цього елементу забезпечує подальший розвиток культурного спадку, що неможливо без творчості. До рис творчої діяльності належить віднести: самостійне “перенесення” знань та вмінь у нову ситуацію, з однієї галузі знань в іншу, з однієї наукової сфери в іншу; бачення, виявлення нової проблеми в знайомій ситуації. Слід розуміти, що іноді набагато важче побачити проблему, ніж її вирішити; самостійне комбінування відомих способів діяльності для отримання нового знання; альтернативне мислення, тобто бачення різних варіантів вирішення проблеми, знаходження різноманітних засобів її вирішення, вміння аналізувати наукові протиріччя; пропозиція принципово нових методів вирішення проблеми, які не мають аналогів тощо. d)досвід ставлення до оточуючого світу, до суспільства, до інших людей, до об'єктів та засобів діяльності людини. Засвоєння цього досвіду регулює відповідність діяльності людини її потребам, цінностям, мотивам діяльності і в свою чергу розширює їх, створюючи систему емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості. Отже, для відтворення і подальшого розвитку суспільства зміст освіти у вищій школімають складати всі вище зазначені елементи, тобто: 1. Інформація, яка підлягає засвоєнню: знання, накопичені у процесі еволюції людства (факти, поняття, закони, ідеї, теорії, концепції) та знання про шляхи, методи і способи пізнання оточуючого світу, про способи розумових і практичних дій. 2. Система загальних інтелектуальних і практичних умінь та навичок, які є основою різних видів діяльності. 3.       Досвід творчої діяльності. 4.    Досвід емоційно-вольового ставлення до оточуючого світу, який разом із знаннями та вміннями складає підґрунтя для формування особистої системи цінностей (моральних, естетичних, екологічних та інших). Коли йде мова про зміст освіти, покладений в основу професійної підготовки, то він орієнтований на формування професійної і загальної культури фахівців, які працюватимуть у різних галузях народного господарства після здобуття професійної освіти. Проблема змісту освіти, змістового наповнення того чи іншого навчального курсу - важлива проблема як дидактики вищої школи так і методик викладання окремих предметів. Н. С. Пуришева подає процес відбору змісту освіти у вигляді схеми (схема 1): Приведені на схемі позиції слід пояснити, адже урахування особливостей чинників, принципів, критеріїв і джерел змісту освіти дозволяє належним чином його відібрати і структурувати. З приведених на сх. 1 позицій спеціального пояснення потребують перш за все загальні принципи формування змісту освіти, до яких слід віднести: -     принципи відповідності змісту освіти потребам суспільного розвитку; - принцип єдності змістовної і процесуальної сторін навчання; - принцип структурної єдності змісту освіти на різних її рівнях. Згідно “Філософського словника” критерій ‒ це ознака, на основі якої здійснюється оцінка, визначення або класифікація будь-чого. Звідси зрозуміло, що відносно змісту освіти принципи вказують на більш широкий напрямок діяльності по формуванню змісту освіти, а критерії реалізують процедуру конструювання, відбір навчального матеріалу, його послідовність. Під поняттям джерело розуміють те “що дає початок чому-небудь, звідки виходить що-небудь”, тому на думку дидактів В.А. Попкова та A.B. Коржуєва ті об’єкти, зміст і сутність яких стають так чи інакше змістом освіти, мають право називатися джерелами формування змісту освіти. І, нарешті, згідно “Філософського словника” під чинником (фактором) розуміють рушійну силу, суттєву обставину в якомусь процесі чи явищі. Таким чином, по відношенню до освіти фактори ‒ це ті обставини, до яких слід пристосовуватися при визначенні змісту освіти. Нові завдання, поставлені суспільством перед українською вищою школою Державною національною програмою “Освіта. Україна XXI століття” та Законом України “Про вищу освіту” визначають основні напрями оновлення змісту освіти у сучасній вищій школі, зокрема забезпечення: 1. Деідеологаації змісту освіти. 2. Етнізації змісту освіти. 3. Використання міжпредметних зв’язків. 4. Індивідуалізації та диференціації змісту освіти. 5. Практичної та професійної спрямованості змісту освіти. 6. Орієнтації змісту освіти на забезпечення можливостей активності, самостійності, саморозвитку та самовдосконалення особистості студента, підвищення його відповідальності за результати навчально-пізнавальної діяльності.