Ретроспектива вищої освіти України. Соціально-історичні характеристики розвитку вищої педагогічної освіти в Україні.

В Україні першою школою вищого рівня вважають Острозьку академію (греко-слов’яно-латинську колегію), засновано близько у 1576 році в м. Острозі князем К. Острозьким. В академії викладали слов’янську, грецьку, латинську мови і така звані “вільні науки”: граматику, арифметику, риторику, логіку та ін. Велика увага приділялась вивченню музики і хорового співу, що знайшло відбиток в “острозькому наспіві”, широко відомому в Україні і Білорусі. При школі діяли друкарня і науково-літературний гурток. Якщо брати до уваги такі показники як мета навчального закладу, його устрій, склад викладачів та їх причетність до науково-дослідної роботи, коло дисциплін і рівень їх викладання, рівень освіти і оцінка роботи закладу громадськістю, то Острозьку академію можна вважати вищою школою, першою у східних слов’ян. 1632 р. в Києві шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію – вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи. У 1701 р. колегія одержала титул та права академії і отримала назву Київська академія – один із найвпливовіших освітніх і культурних осередків в Україні і Європі. На зорі започаткування Російської академії наук з 20 академіків – 13 були українцями, випускниками Києво-Могилянської академії. Саме кияни стояли у витоків вищої освіти Росії. Так, з ініціативи вихованця Київської академії Симеона Полоцького 1687 р. в Москві було відкрито Елліно-грецьку академію. Вона виконувала функції підготовки державних і релігійних діячів. У 1701 р. школу було перейменовано на Слов’яно-латинську, а потім на Слов’яно-греко-латинську академію. І тільки у 1755 р. було започатковано Московський університет. Багато вихованців Києво-Могилянської академії працювали в Російській академії наук, Московському і Петербурзькому у-тах, займали високі державні посади на теренах Росії. Однак у 1817 р. академію було ліквідовано, і замість неї створено Київську духовну семінарії, перейменовану у 1819 р. в духовну академію, яка припинила своє існування в 1918 р. Київська академії відроджена в 1992 р. як у-т “Києво-Могилянська академія” (УКМА). 19 травня 1994 р. Указом президента України УКМА було надано нового статусу – Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Визначне місце у розвитку освіти, науки і культури на українських землях посідали університети. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є Львівський університет, якому 20 січня 1661 року польським королем було надано “статус академії і титул університету” із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. Львівський у-т пройшов складний шлях розвитку і боротьби проти полонізації і онімечення в умовах Речі Посполитої (до 1772 р.), Австрійської і Австро-угорської монархій (до 1918 р.), польської держави (до 1939 р.). В університеті викладали видатні історики Іван Крип’якевич, Степан Томашевський, Михайло Грушевський. Вихованець Львівського у-ту І. Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови. У 1787 – 1808 рр. при у-ті функціонував Руський інститут, у якому окремі навчальні предмети богослов’я та філософія викладалися українською мовою. Інститут мав за мету підготовку освічених священиків з числа молодих людей, які не володіли латиною. В 1918 – 1939 рр. польський у-т мав 4 факультети. За ініціативи українського студентства було створено таємний український університет. З 1939 р. Львівський у-т став одним з провідних наукових центрів України з викладанням українською мовою. У XIX ст. центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів, юристів стали Харківський (1805), Київський (1834), Новоросійський (1865, м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875). Фахівців для промисловості та сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851), Харківський технологічний у-т (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Львівський політехнічний інститут (1844), Академія ветеринарної медицини у Львові (1897), Єкатиринославське вище гірниче училище (1899) та ін. Усього в Україні до 1917 р. діяло 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося понад 35000 студентів.