Ш ляхи підвищення організованості матеріальних потоків у виробництві .

Предметом вивчення логістики як науки є оптимізація потокових процесів. Принципи логістики: синхронізація, оптимізація та інтеграція - слугують основним методологічним підходом до підвищення організованості та ефективності функціонування виробничих систем.

Логістика - це ще й рівень культури використання знань про природу і суспільство, що дозволяє не тільки приймати і здійснювати системні рішення, а й виховує системне уявлення, на базі якого можлива гармонізація діяльності людей у великих організаціях. Методологія логістики дозволяє здійснювати системну раціоналізацію складних виробничих систем Вона озброює нас методами підвищення організованості виробничих систем і дозволяє ефективно завойовувати конкурентні переваги

В умовах ринкової економіки виживання підприємств, завоювання ними конкурентних переваг можливе лише за умови їх обов'язкового безперервної організаційно технічнихної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до його оптимального проекту, відповідного досягнутим рівням знань, техніки, технології, організації та управління виробництвом

Ця організаційно-технічна перебудова є безперервним процесом гнучкої адаптації підприємства до безперервно мінливих умов ринку, до нестабільних податків і методів державного регулювання. Для досягнення стійкої конкурентоспроможності на ринку процес перебудови організації повинен йти як процес зближення існуючої моделі організації з її ідеальним проектом.

Оптимальний проект організації повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки і культури (знання) орга нізації та управління підприємствами.

Розробку оптимального проекту підприємства як високоорганізованої та гнучкої виробничої системи (ВС) можна представити як типовий процес, який починається з визначення головної специфічної мети функціонування системи і передбачає її типову композіцію, відому як «дерево цілей» (див. табл.1).

Таблиця 1 – “Дерево цілей”

Рівень цілей	Зміст цілей
1 рівень – головна ціль	Забезпечення своєчасної та комплектної поставки продукції відповідно до господарських договорів.
2 рівень	Мінімізація витрат на виробництво; забезпеченням цього може бути: а) безперервність завантаження робітників та робочих місць; б) безперервність руху предметів праці у виробництві.
3 рівень	Підвищення організованості процесів виробництва – реалізація основних принципів організації виробництва: спеціалізація; прямоточність; безперевність; паралельність; пропорційність; ритмічність; стандартизація; автоматичність; гнучкість.
4 рівень	Забезпечення працездатності виробничої системи; забезпечення реалізації основних функцій циклу управління у їх взаємозв’язку: прогнозування, нормування, планування, організація, облік, контроль, аналіз, координація, регулювання, стимулювання.

Виходячи з сутності поняття системи та мети її функціонування, що розкриваються на основі системного підходу до вивчення або проектування ВС, слід виділити такі частини: функціональну, елементну і організаційну.

Функціональний аспект організації системи - це структура взаємопов'язаних функцій, яка встановлюється відповідно до мети і підцілей функціонування системи. Розкриття змісту взаємозалежної сукупності функцій з однаковою цільовою спрямованістю визначає склад найпростіших функціональних завдань і послідовність їх вирішення У результаті формуються логіка дії кожної функціональної підсистеми і логіка функціонування системи в цілому.

Так для підсистеми організації та управління основним виробництвом головною метою функціонування є забезпечення своєчасної та комплектної поставки продукції відповідно до господарських договорів при мінімізації витрат на досягнення цієї мети.

В умовах непотокового виробництва мінімізація витрат на виробництво (мета другого рівня) може бути забезпечена за рахунок організації безперервного завантаження виробничих ділянок і планових робочих місць при максимально можливій безперервності руху предметів праці у виробництві.

Третій рівень цілей повинен бути спрямований на підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва, тобто на реалізацію основних та протилежних принципів організації виробництва, на основі яких здійснюється раціоналізація побудови та організації гнучкого (адаптивного) функціонування і розвитку ВС

Наприклад, цільова організація виробничих процесів передбачає зменшення невпорядкованості, різноманітності і невизначеності в русі предметів праці як у просторі, так і в часі. Так, однонаправлений рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багаторазове зменшення складності ВС і трудомісткості керування виробництвом завдяки скороченню в десятки разів кількості різних міжцехових та внутрішньоцехових технологічних маршрутів і виробничих зв'язків між ділянками;

б) створення бази для узгодження строків виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць і виробничих ділянок;

в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому місці тощо.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відповідно до головної мети підприємства, тобто на підставі річної виробничої програми, і формує або уточнює їх виробничу структуру, або об'єктну структуру підприємства (ВС).

Функціональний склад завдань, що підлягають реалізації в процесі функціонування підприємства, і спроектована виробнича структура підприємства разом визначають організаційну структуру управління підприємством, або його суб'єктну структуру. У свою чергу, об'єктна та суб'єктна структури підприємства утворюють елементну структуру підприємства.

Гнучкість адаптації підприємства до змін зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації та управління виробництвом. Розрізняють тактичну і стратегічну гнучкість. Перша визначає час, необхідний підприємству для освоєння виробництва нового виробу або для реконструкції (створення) окремого виробництва, пов'язаного з нововведеннями в техніці, технології, або те й інше разом. Друга визначає значимість можливих капіталовкладень, ефекти, обсяг і час реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва призводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства при відносно стабільних впливах навколишнього середовища; тоді як реалізація основних і протилежних принципів організації виробництва підвищує ще і внутрішню гнучкість виробництва, тобто здатність оперативно, з мінімальними витратами, адаптуватися до змін виробничої програми, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання.

У результаті формується динамічна організаційна структура підприємства (ВС). Це структура деякої взаємозалежної сукупності методів організації та управління процесами виробництва в просторі і в часі, відповідна досягнутому рівню знань, що забезпечує динамічну взаємодію між компонентами системи відповідно до їх функціонального призначення.

Наявність організаційної структури, що об'єднує елементи підприємства та їх функції в єдине цілісне утворення і визначає правила й спрямованість динамічної взаємодії елементів, - необхідна умова існування системи.

Четвертий рівень цілей - забезпечення функціонування системи, збереження гнучкості та адаптивності системи в заданих параметрах (див. табл.1). Тут остаточно уточнюється функціональний склад завдань, що вирішуються в системі.

Сьогодні в промислових організаціях склалася негативна практика, коли згорнуті або реалізуються лише частково такі основні функції управління, як прогнозування, нормування і планування. Особливо небездоганними є організація нормування і брак фахівців з організації та нормування праці.

Слід пам'ятати, що якщо не реалізується в повному обсязі хоча б одна з основних функцій управління, то система організації та управління матеріальними потоками у виробництві починає деградувати. Це відбувається навіть у тому випадку, коли цілі більш високих рівнів досягнуті і можна було б пожинати плоди підвищення ефективності виробництва.