Мікрологістична концепція “Худе виробництво”.

На багатьох західних фірмах під час організації виробництва набула поширення логістична концепція “Худе виробництво” ( lean production, LP). Вона є розвитком концепції “точно у термін” і містить такі елементи, як система KANBAN і “планування потреб/ресурсів”.

Сутність внутрішньовиробничої логістичної концепції “Худе виробництво” виражається у творчому поєднанні таких основних компонентів:

- висока якість;

- невеликий розмір виробничих партій;

- низький рівень запасів;

- висококваліфікований персонал;

- гнучкі виробничі технології.

Концепція отримала свою назву у зв’язку з тим, що потребує значно менше ресурсів, ніж масове виробництво (менше запасів, часу на виробництво одиниці продукції), спричиняє менші втрати через брак тощо. Тобто, ця концепція поєднує у собі переваги масового виробництва (великі обсяги виробництва – нижча собівартість) та дрібносерійного виробництва (широкий асортимент продукції та гнучкість).

Ключовими елементами реалізації концепції “Худе виробництво” є:

- зменшення підготовчо-заключного часу;

- невеликий розмір партій виготовленої продукції;

- мала тривалість виробничого періоду;

- контроль якості усіх процесів;

- загальне продуктивне забезпечення;

- партнерство з надійними постачальниками;

- еластичні потокові процеси;

- “тягнуча” інформаційна система.

Застосування у системі “Худе виробництво” елементів систем KANBAN і “планування потреб/ресурсів” дозволяє істотно знизити рівень запасів і працювати практично з мінімальними страховими запасами без складування матеріальних ресурсів, чому сприяє співпраця з надійними постачальниками. Кінцевою метою такого партнерства є встановлення тривалих зв’язків з обмеженою кількістю надійних постачальників кожного виду матеріальних ресурсів. У концепції “Худого виробництва” постачальники розглядаються як частина власної організації виробничої, маркетингової та логістичної діяльності, яка забезпечує досягнення місії компанії. Такий підхід до постачальників, що практично не вимагає вхідного контролю матеріальних ресурсів, робить їх справжніми партнерами у бізнесі і сприяє інтегруванню постачання в логістичну стратегію фірми.

Лекція 18. Умови розміщення виробничих об’єктів.

1. Сутність організації та виробничих функцій промислових об'єктів.

2. Рішення щодо розміщення об'єктів підприємства.

3. Загальні принципи розміщення промислового підприємства.

СРС: Логістичні фактори, що враховуються при розміщенні промислових підприємств

Сутність організації та виробничих функцій промислових об'єктів.

Промислові об'єкти – виробничі підприємства, об'єднання – є основними виробниками промислової продукції. Вони являють собою відокремлений виробничо-господарський організм, в якому передбачаються соціальна, виробничо-технічна, а також організаційно-адміністративна єдність і фінансово-економічна самостійність. Щодо економіко-кібернетичного підходу підприємство – це складна ймовірнісна система управління виробництвом, заснована на використанні законів кібернетики, економіко-математичних методів, теорії інформації, системно-комплексного підходу, організаційної та електронно-обчислювальної техніки.

Головними задачами підприємства є задоволення потреб (попиту) в його продукції, послугах і реалізація на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів членів трудового колективу та інтересів власника майна.

Сучасні промислові підприємства в розвинутих країнах не є застиглою формою, вони перетворилися у складні міжгалузеві, а в окремих випадках – торгово-промислові та фінансові комплекси.

При організації виробництва на перший план виступає охоплення всіх складових виробничої системи та аспектів її виробничо-господарської діяльності, спрямування на оптимізацію управління економічними потоками підприємства.

Економічний потік – це сукупність відносно однорідних економічних елементів, що пересуваються від джерела виникнення до місця призначення в межах визначеної господарської системи із заданими для цієї системи параметрами. Економічному потоку притаманні наступні властивості:

- економічний потік являє собою сукупність відносно однорідних економічних елементів;

- під економічними елементами розуміються всі види ресурсів, що використовуються в господарській системі, та всі продукти, створені нею;

- щоб створити потік, ці елементи мають бути відносно однорідними (наприклад, матеріали, фінансові ресурси, інформація та ін.);

- економічні елементи перетворюються в потік, коли вони переміщуються в просторі та часі;

- економічні потоки пересуваються від джерел виникнення до місць призначення;

- доцільно організоване пересування економічних потоків можливе лише в межах певної господарської системи (підприємства);

- параметри економічного потоку задаються господарською системою, в межах якої вони протікають.

Щодо параметрів процесу виготовлення, то до них відносяться:

- потреба в матеріалах;

- джерела поставки та фірми-постачальники;

- характеристики формування замовлень;

- надходження та складування матеріалів;

- транспортування та комісування матеріалів;

- виробничий процес;

- внутрішньовиробниче транспортування;

- система контролю якості;

- система пакування;

- транспортування та складування готових виробів;

- збут готових виробів і транспортування їх до споживачів.

Названі параметри, що зумовлюють формування та протікання економічних потоків, у свою чергу, відповідають основним ознакам виробництва: його типу, масштабам, розташуванню, організаційному типу виготовлення, виробничій структурі, кооперації.

Виходячи з того, що економічний потік можуть формувати всі види ресурсів підприємства, організація виробництва за логістичними принципами повинна охоплювати:

- організацію праці робітників підприємства як процес встановлення і вдосконалення засобів виконання та умов протікання процесів праці;

- організацію виробничих процесів у часі і просторі як процес функціонального, просторового та часового поєднання та зв'язку речовинних та особистих факторів виробництва;

- організацію поточних методів виробництва як процес предметного сполучення робочих місць на ділянках, що об'єднують різні групи обладнання для закінченого циклу обробки деталей та складання виробів;

- організацію автоматичного та гнучкого автоматизованого виробництва як процес комплексної механізації та автоматизації не тільки технологічних операцій, але й допоміжних прийомів роботи (обслуговуючих, транспортних, командних та ін.);

- організацію допоміжних цехів та обслуговуючих господарств підприємства як процес комплексного обслуговування його основних цехів за всіма функціями, що виходять за межі їх основної спеціалізації;

- організацію технічного контролю якості продукції як процес встановлення якості продукції, що випускається підприємством, забезпечення конкурентоспроможності виробів та економії суспільної праці;

- організацію технічного нормування праці як процес встановлення міри її витрат на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу роботи за певний термін часу;

- організацію і планування створення та засвоєння нової техніки і нової технології як процес створення нової та поліпшення діючої техніки і технології з урахуванням технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів;

- організацію управління як процес створення і вдосконалення систем управління та засобів їх функціонування.

Рішення щодо розміщення об'єктів підприємства

Рішення щодо розміщення підприємств приймаються на підставі врахування цілої низки факторів, які повинні розглядатись як на макро-, так і мікрорівні (табл.1).

Таблиця 1 – Основні фактори, які враховуються при прийнятті рішення щодо розміщення підприємства

Фактори на макрорівні

Фактори на мікрорівні

1. Демографічні й економічні фактори, що впливають на розмір і розвиток основних ринків збуту продукції. 2. Джерела і витрати з доставки сировини та матеріалів. 3. Кількість і якість трудових ресурсів. 4. Наявність достатньої кількості енергії та води. 5. Політична стабільність (країни, регіону). 6. Податкова політика та заохочення економічного розвитку. 7. Умови проживання (клімат, система освіти, медичного обслуговування, культура, відпочинок, злочинність)

1. Обмежувальні норми на розвиток, сумісність із сусідними об'єктами. 2. Розмір, конфігурація, рельєф та інші аспекти майданчика. 3. Наявність кращого транспорту. 4. Обсяг транспортних перевезень у клієнтів, під'їзди. 5. Наявність і вартість енергопостачання та інших послуг, у тому числі пожежної охорони і видалення відходів. 6. Зовнішній вигляд майданчика (відповідає чи не відповідає характеру підприємства). 7. Наближеність до житлових масивів та інших об'єктів, необхідних для працівників. 8. Місце розташування конкурентів

 

При вирішенні питання дислокації підприємства спираються на загальні показники, що визначають його діяльність, до яких можуть бути віднесені виробничі потужності, організація та структура підприємства і ресурсозбереження.

Виробнича потужність – це максимально можливе завантаження виробничих підрозділів чи можливість виробництва максимального випуску продукції та послуг.

На основі потужності розраховують виробничі можливості вхідних і вихідних параметрів для прийняття рішень за виробничим планом. Планування типу потужності залежить від товарів і послуг, які виробництво прийняло до використання. Обсяг потужності, кількість і склад необхідного устаткування визначаються специфікацією виробів чи послуг, їх номенклатурою, а також технологією виробництва.

Важливим етапом у створенні виробничої системи є прийняття рішень про розмір виробничих потужностей, їх розміщення і проектування матеріально-технічних об'єктів (підприємств, цехів, складів тощо).

При цьому вирішуються два взаємозалежні питання:

3. Скільки об'єктів і якої потужності потрібно створити?

4. Де розташувати кожний з об'єктів?

Розвиток промислових структур відображує постійно зростаюче усуспільнення виробництва, що виявляється у централізації та швидкому збільшенні капіталу, концентрації, спеціалізації, кооперуванні і комбінуванні виробництва.

Процес концентрації виробництва і капіталу виражається в його формах на рівні підприємств (концентрація окремих виробничих одиниць) і виробничо-господарських комплексів, об'єднаних єдиним власником (або їх групою). На рівні підприємства концентрація виявляється у збільшенні його розмірів і потужності, зосередженні більшої частини виробництва і робочої сили окремої галузі на найбільш великих підприємствах.

Концентрація виробництва в розвинутих країнах має дві особливості.

1. Великі відмінності у рівні концентрації в різних галузях. Так, найбільша питома вага великих підприємств спостерігається у таких галузях, як чорна металургія, машинобудування, а середніх і дрібних підприємств – у легкій, харчовій, швейній та інших галузях.

2. Поєднання в більшості галузей промисловості великих підприємств із середніми і малими. Існування малих і середніх підприємств у складі виробничих об'єднань звільняють їх від цілого ряду високовитратних операцій. У свою чергу, великі підприємства, що входять в об'єднання, можуть зосередити свої зусилля на випуску масової продукції.

За наявності певних факторів пріоритет може бути відданий великим централізованим підприємствам, в інших випадках перевага віддається невеликим, розосередженим підприємствам.

Велике виробництво має значні переваги по відношенню до малого. Це виявляється, насамперед, у більш високій економічній ефективності, а також рентабельності. Процес економії у зв'язку із збільшенням масштабів виробництва виявляється у збільшенні продуктивності праці та зниженні витрат на одиницю виробленої продукції.

Економічний механізм господарських об'єднань має певну специфіку господарської діяльності, насамперед у сфері збуту готової продукції та матеріально-технічного забезпечення. Окремі угоди на поставку готової продукції здійснюються в централізованому порядку, через головне підприємство. Використовуючи переваги концентрації виробництва, а також спеціалізації, об'єднання можуть ефективно здійснювати рух матеріальних потоків від постачальників сировини та матеріалів до постачання клієнтам готової продукції.

При великому розосередженні споживачів пріоритет віддається малим підприємствам, що, насамперед, забезпечує формування найбільш ефективного руху товарних потоків.

Сукупність організаційних і структурних рішень залежить від цілей, стратегій і напрямів підходу до процесу виробництва. Розрізняють два підходи.

Традиційний підхід – полягає в орієнтації виробництва на виготовлен­ня продукції.

Виробничий підхід – полягає в орієнтації виробництва на інтеграцію процесу від одержання замовлення клієнта до постачання йому виготовленої продукції.

До однієї з важливих складових вибору структурних рішень у виробництві віднесено місце розташування його та структурних підрозділів. За цих умов організація підприємства виходить із певних рівнів структуризації його складових і базових параметрів.

1. Рівень організації виробничого підприємства за операційною ознакою.

Розрізняють наступні види структуризації за видами операцій:

- технологічний;

- предметний (продуктовий);

- ресурсний;

- територіальний;

- сітьовий.

Наприклад_, при проектуванні автомобільного заводу фірми Fiat (Італія) була прийнята сітьова виробнича структура. Ядром структури став складальний завод. На цій же виробничій площі заводу була сформована мережа з 22 самостійних заводів різних фірм, що спеціалізуються на виготовленні комплектації для складального виробництва. Це дозволило реалізувати систему «точно в термін» з постачанням матеріальних ресурсів на робочі місця в основному виробництві за 40 хвилин до реалізації цих ресурсів.

2. Рівень організації виробничого підприємства за формуванням елементів його структурних підрозділів.

За географічним сегментом ринку. Виробництво формується для обслуговування специфічної зони ринку. Окреме підприємство спрямовує значну кількість своєї продукції на обмежену географічну територію. На таких підприємствах досягається значна економія на транспортних та складських витратах у загальних витратах виробництва. З'являється можливість задовольняти потреби місцевого ринку і забезпечувати швидку доставку товарів клієнту.

За виробом. Визначається повним виробничим циклом, коли кожний виріб випускається на окремих підприємствах. Це приводить до вузької спеціалізації праці, матеріалів і устаткування та дозволяє досягти менших логістичних витрат порівняно з виробництвом широкого профілю.

За виробничим процесом. Підприємства формуються, якщо готова продукція має велику кількість складальних елементів. Виробничий процес виготовлення окремого елемента виробу повністю проходить на одному підприємстві (блочний принцип). Основна перевага при цьому полягає у високій спеціалізації за порівняно невеликих обсягів виробництва. Такий підхід потребує його високої координації з усією системою процесу виготовлення продукції на всіх рівнях організації. Так, автомобільне виробництво застосовує такий підхід при створенні окре­мих виробництв кузовів, причепів, двигунів і т. ін.

На промислових підприємствах використовується значна за кількістю найменувань, сортів та розмірів номенклатура основних і допоміжних матеріалів та інструментів. Особливості промислових об'єктів полягають у поділі виробництва у просторі, його багатоагрегатності, багатономенклатурності та багатоопераційності. Це призводить до складності виробничих потоків, що в межах підприємства вимагає підвищеної уваги до організаційного аспекту виробництва, а саме узгодження та регулювання просування всіх різних виробничих потоків у просторі та часі.

 

Загальні принципи розміщення промислового підприємства

Перш ніж прийняти рішення відносно розташування підприємства в логістичній системі, необхідно чітко визначити сферу його діяльності та загальний обсяг випуску продукції. Основним питанням при цьому буде питання чіткого рішення стосовно того, чим підприємство буде займатися. Мета виробництва – продаж товарів на певному ринку. Тому такі фактори, як сировина, праця та ринки, мають визначальний вплив на прийняття рішення щодо розміщення виробничого підприємства. Важливим етапом є також розгляд факторів розміщення виробничих підприємств і розподільних об'єктів уздовж ланцюга поставок. Ступінь їх важливості визначається типом промислових об'єктів, видом продукції, що виробляється, її кількістю та географією місця розташування.

Узагалі весь ланцюг виробництва розглядається як сукупність певних стадій:

- добування сировини;

- постачання сировини підприємствам обробних галузей;

- розробка (проектування, планування, організація виробництва) продукції;

- виробництво продукції (перетворення сировини в комплектуючі елементи);

- складання (об'єднання комплектації в готову продукцію);

- розподіл (відвантаження готової продукції оптовикам, роздрібним продавцям чи кінцевим споживачам).

Тільки незначна кількість підприємств може дозволити собі виконувати зазначені стадії виробництва. В сучасних умовах найбільш ефективні рішення щодо обсягів виробничих потужностей досягаються за рахунок корпоративної політики, коли частина виробничих стадій передоручається іншим виробничим чи посередницьким структурам. Результатом корпоративного планування є чітке визначення того, які максимальні потужності та рівень їх гнучкості необхідні для успішної діяльності підприємства. За традиційних підходів до визначення моделі такої діяльності виходять із принципу максимальної вартості продукції при мінімальних витратах на її виготовлення. В сучасному розумінні до цієї формули ще додається поняття «за мінімальний період часу». Підприємство, що будує свою стратегію за таким принципом, вимушене виходити на нові регіони з низькими трудовими витратами, будувати нові чи реконструювати старі підприємства, щоб досягти економії від масштабу виробництва.

За цих умов процес прийняття рішення про визначення місця виробничого об'єкта складається з кількох етапів – із послідовним переходом від великого регіону до менших аж до конкретних земельних ділянок.

Спершу визначається регіон, в якому буде розташовано об'єкт. При пошуку місця в межах країни здійснюється вибір області чи кількох областей. Потім обирається населений пункт, в якому розміститься об'єкт. При цьому мають враховуватися всі переваги даної території.

На заключному етапі доцільно детально оцінити різні варіанти земельних ділянок.

Окремим питанням є визначення кількості об'єктів, тільки після його вирішення підприємство переходить до аналізу місця розташування будівельної ділянки для об'єкта.

Для прийняття рішення щодо вибору місця розміщення виробничих об'єктів менеджерам потрібно відповісти на конкретні питання:

- Скільки розподільних центрів необхідно компанії і де вони повинні розташовуватися?

- Яких саме споживачів або які ринкові зони буде обслуговувати компанія?

- Які види продукції варто робити на кожному заводі і зберігати в кожному розподільному центрі?

- Які логістичні канали варто використовувати для закупівлі матеріальних ресурсів на міжнародних ринках і постачань на ці ринки?

- Якою має бути комбінація власних складів і складів загального використання?

Чим докладніше ставляться питання з приводу організації логістичної мережі, тим складнішим є процес прийняття рішень, і тим ретельніший комплексний аналіз буде для цього потрібний.

У сучасних умовах господарської діяльності виробничі та розподільні потужності вводяться одночасно. Для визначення необхідної кількості розподільних центрів застосовують маржинальний аналіз (аналіз за граничними показниками). Особливістю такого підходу є отримання відповіді на питання: «Чи потрібний підприємству 10-й склад і якщо так, то де його розташувати?» Відтак необхідно визначитись у більш важливому питанні: «Чи потрібні підприємству 10 складів, чи існує інша оптимальна кількість складів?» Для цього оцінюються такі параметри:

- транспортні витрати;

- географічні координати місць поставок;

- розміри місць поставок;

- розміри і маса товарів;

- щільність споживачів (населення) і т. ін.

Особливо важливою така робота стає при освоєнні нової продукції, оскільки створюваний виріб уводиться в уже існуючий асортимент товарів підприємства. Розробники нової продукції мають оперативно визначити, скільки і які склади необхідні, скільки спеціалістів потрібно навчити користуванню новою продукцією, які послуги при цьому слід надати споживачам тощо.

Територіальне розміщення складів та їх кількість визначається: потужністю матеріальних потоків та їх раціональною організацією; попитом на ринку збуту; розмірами регіону збуту і концентрацією на ньому споживачів; відносним розташуванням постачальників і покупців; особливостями комунікаційних зв'язків і т. ін.

При максимальному наближенні складів до клієнтів з'являється можливість чіткіше виконувати їх замовлення, швидше реагувати на зміни їх потреб, скоротити витрати від втрачених продажів.

Сьогодні переважну кількість аналітичних операцій з визначення необхідної кількості виробничих об'єктів комп'ютеризовано. Методами моделювання перевіряють прогнози очікуваного попиту та здатність кожного об'єкта розподілу в ланцюгу поставок попереджувати дефіцит і забезпечувати певний мінімальний рівень обслуговування. При цьому перевірці піддається вся система в цілому, оскільки розташовані поряд розподільні центри створені для обслуговування певної кількості об'єктів, а також для його взаємного резервування.

Приклад 1. У табл.2 наведено приклади активності споживачів щодо купівлі різних видів продукції промислового призначення за відстанню від складу підприємства (за результатами обслідувань підприємств Німеччини).

Таблиця 2 Віддаленість споживачів від складу підприємства оптової торгівлі

№	Асортимент продукції, що доставляється зі складу	Кількість споживачів залежно від їх віддаленості від складу, %
		до 25 км	25 - 50 км	50-100 км	Понад 100 км
1	Металовироби	40	33	13	14
2	Метал, сталь	43	22	16	19
3	Інструменти та машини	54	25	16	5
4	Автозапасні частини	41	26	18	15
5	Устаткування	81	15	3	1
6	Будівельні матеріали	72	21	5	2
7	Лісоматеріали	52	34	10	4
8	Папір і картон	52	22	15	11
9	Технічні хімікати	49	24	10	17

 

СРС: Логістичні фактори, що враховуються при розміщенні промислових підприємств

Для розміщення виробничого об'єкта необхідно враховувати вплив таких факторів логістичного характеру, як ринки, продукти, логістична мережа, споживчий попит, транспортні коридори, змінні і постійні логістичні витрати.

Ринки. Для проведення аналізу розміщення виробничих потужностей співвідносять споживчий попит із певним географічним районом. Набір географічних районів формує зону логістичного обслуговування. Такою зоною може бути окрема країна чи навіть цілий економічний регіон світу. Попит кожного споживача «приписують» до тієї або іншої ринкової зони. Для проектування логістичної системи важливо обрати підходящий спосіб визначення ринку. Існує кілька способів визначення ринку: за адміністративними утвореннями; за стандартними статистичними районами; за поштовими індексами.

Найбільш поширеним є використання поштових індексів, оскільки вони вже зазначені в реквізитах кожного клієнта підприємства. Крім того, поштові індекси відкривають можливості для використання значних обсягів адміністративної та транспортної інформації.

Коли необхідно дати визначення ринку, важливо правильно вибрати кількість районів, щоб забезпечити достатню точність результатів аналізу. Чим більше районів, тим точнішими будуть результати, але водночас ускладниться процес аналізу. Досвід свідчить про те, що достатню точність аналізу дають приблизно 200 ринкових зон.

Ринковий попит. Ринковий попит визначають через обсяг вантажних відправлень у кожний географічний регіон, визначений як ринок. Аналіз розміщення виробничих потужностей спирається на оцінку відносного обсягу поставок на окремі ринки. Застосовувана в аналізі величина ринкового попиту може бути виражена також через обсяг минулих поставок на ринок або прогнозований обсяг поставок (якщо очікується значна зміна попиту).

Продукт. Можна простежити вантажопотік кожного продукту, але зазвичай у такій деталізації немає необхідності. Для спрощення аналізу окремі продукти групують (або агрегують) за подібними характеристиками – особливостями розподілу, місцем виробництва, методами збуту та ін. Якщо у виробництві використовується велика кількість громіздких чи об'ємних матеріалів, має сенс подумати про розміщення підприємства поблизу їх джерела (видобуток металу з руди, цукру, коксу з вугілля тощо). На практиці, однак, дане обмеження рідко уявляється дійсно серйозним і, як правило, приймається до уваги в останню чергу.

Транспорт. У виробництві велике значення має транспортування матеріалів і товарів. Насамперед необхідно вибрати метод перевезення. Якщо це залізничний, водний чи повітряний транспорт, цим і буде визначатися місце розташування. Використання автомобільного транспорту дає велику гнучкість, отже необхідно, щоб підприємство чи склад знаходилися поблизу схрещення великих автомобільних шляхів.

Для аналізу дуже важливо мати дані про величину транспортних тарифів, застосовуваних до вхідних і вихідних поставок (для завезення продукції на склад та її доставку споживачам). Потрібно визначити величину тарифних ставок на транспортування між фактичними та потенційними учасниками каналу і ринками. Крім того, потрібно знати тарифи, застосовувані до відправлень кожного розміру і обсягу на кожному маршруті між розподільними центрами і ринками.

Логістичні витрати. Усі логістичні витрати поділяють на:

- постійні витрати (визначаються як витрати, що не залежать від обсягів виробництва та збуту, тобто від інтенсивності матеріальних потоків, наприклад орендні витрати за складські приміщення);

- змінні витрати (залежать від інтенсивності матеріальних потоків, що контролюються підприємством, наприклад витрати на закупівлю сировини, транспортування тощо);

- загальні або валові витрати (визначаються як сума постійних і змінних витрат);

- середні витрати (визначаються як величина відповідних витрат на одиницю матеріального потоку);

- граничні витрати (визначаються не як максимально допустимі витрати, а як приріст відповідних витрат – постійних, змінних, загальних та середніх, – що виникає внаслідок збільшення матеріального потоку на одну одиницю).

Якщо побудувати графіки залежності зазначених видів витрат від інтенсивності матеріального потоку, то граничні витрати визначатимуться як похідна функція для цього графіка. Хоча географічні відмінності в рівнях постійних і змінних витрат невеликі, заради точності аналізу їх варто враховувати. Основною причиною такої відмінності бувають місцеві розбіжності в заробітній платі, цінах на енергію, платі за землю і податкових ставках.

Крім основних факторів, на розміщення виробничих об'єктів за певних умов можуть впливати додаткові фактори. Розглянемо їх докладніше.

Розташування основних постачальників. Потенційні постачальники виробника продукції аналізуються за системою основних критеріїв, до яких відносять віддаленість, терміни виконання поточних та термінових замовлень, наявність резервних потужностей, організацію управління якістю, психологічний клімат з точки зору можливості страйків, здатність забезпечення запасними частинами, фінансовий стан та ін. На підставі такого аналізу формується список конкретних постачальників, розташування яких враховується при розміщенні підприємства.

Можливості використання транспортних коридорів та створення транспортних ланцюгів. Транспортний коридор – це частина національної чи міжнародної транспортної системи, яка забезпечує значні перевезення вантажів між окремими географічними районами. Він містить рухомі транспортні засоби та їх стаціонарні пункти, що працюють на даному напрямку, а також сукупність правових умов здійснення цих перевезень.

Транспортний ланцюг – етапи перевезень вантажів на певні відстані за певний термін часу з використанням транспортних засобів одного або декількох видів.

Наявність у передбачуваному місці розміщення виробничого об'єкта регіонального логістичного центру («мультимодального вантажного терміналу»). Ці підприємства надають логістичні послуги на комерційній основі, насамперед вони спеціалізуються на масових переробках вантажів за замовленнями різних підприємств. За рахунок великих обсягів робіт їх собівартість, як правило, низька, що зумовлює прийнятний рівень цін. Логістичні центри з метою скорочення транспортних витрат розміщуються в місцях схрещення транспортних шляхів та поблизу від великих підприємств.

Рівень розвитку інфраструктури товарного ринку, наявність на обраній території оптимальної кількості розподільних центрів (складів). Інфраструктура товарного ринку – це система організацій, що забезпечують взаємозв'язки між структурними елементами товарних ринків і сприяють вільному пересуванню товарів, безперервному процесу відтворення та безперебійному функціонуванню сфери споживання.

При цьому особливу увагу приділяють формуванню таких підсистем, як:

- підсистема торгових посередників та складського господарства;

- підсистема інформаційного забезпечення;

- підсистема таропакувальної індустрії;

- підсистема транспортного забезпечення;

- фінансово-кредитна підсистема;

- система нормативно-правового забезпечення.

У сфері розвитку інфраструктури товарного ринку працюють ком­панії фізичного розподілу, які мають у своєму розпорядженні вантажні термінали, складські та транспортні підприємства і здатні здійснити інтеграцію всього процесу доставки товару від виробника до споживача. Діяльність компаній фізичного розподілу може поширюватися на окремий регіон або на транспортний коридор чи групу клієнтів.

Наявність в обраному регіоні конкурентних потоків товарів і послуг.

До конкурентних відносять такі потоки товарів і послуг:

- потоки аналогічних товарів і послуг, які виробляються підприємствами-конкурентами;

- потоки товарів та послуг – субститутів, здібних конкурувати між собою;

- потоки матеріально-технічних ресурсів, за доступ до яких конкурує товаровиробник;

- потоки конкуруючого платоспроможного попиту споживачів на ринку товарів і послуг;

- потоки конкуруючої пропозиції товарів і послуг на ринку.

Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Фактори зовнішнього середовища поділяють на політичні, економічні, правові, технічні та технологічні, соціальні та екологічні. Особливої уваги заслуговують:

- правові фактори (податкове та митне законодавство, інші нормативні акти, що є правовою основою логістики);

- технічні та технологічні фактори (визначають рівень розвитку транспортних та інформаційно-комп'ютерних систем);

- соціальні та екологічні фактори (зміни в демографічній ситуації, програми захисту навколишнього середовища).

Під внутрішнім середовищем розуміють господарський організм підприємства, який містить управлінський механізм, спрямований на оптимізацію своєї діяльності. До основних внутрішніх «змінних» відносять цілі, структуру організації, завдання (робочі функції), технології та працівників.

Місцеві фактори. Вони пов'язані з вибором конкретної земельної ділянки для розміщення виробничого об'єкта. До цієї групи відносять ті ж самі фактори, що і при визначенні розташування розподільних центрів, а саме: розмір та конфігурацію ділянок; транспортну доступність місцевості; плани місцевої влади; місцеве законодавство; фактори, що стосуються будівництва об'єкта.

Таким чином, при розміщенні виробничих об'єктів необхідно враховувати значну кількість різних факторів – основних і додаткових. До основних факторів відносяться: ринки, продукти, логістична мережа, споживчий попит, транспортні тарифи, змінні і постійні логістичні витрати; до додаткових - розташування основних постачальників, рівень розвитку інфраструктури товарного ринку, транспортна система, правові, соціальні та екологічні, техніко-технологічні, місцеві фактори, рівень конкуренції.

Лекція 19. Методи визначення місця розміщення виробничих об’єктів.

1. Метод зважених факторів.

2. Метод беззбиткового розміщення (метод аналізу точки критичних співвідношень).

3. Метод розрахунку вантажопотоків (транспортна задача).

 

Метод зважених факторів

 

Метод зважених факторів є досить ефективним для оцінювання процесів із важко вимірюваними витратами, до яких відноситься і процес розміщення підприємства. Цей процес включає:

- визначення ваги та граничних значень для різних факторів;

- визначення відчутних матеріальних витрат (на податки, оренду землі, виплату заробітної плати тощо);

- дослідження й оцінку нематеріальних витрат (зумовлених рішенням місцевих органів самоврядування, профспілок, громадських організацій тощо);

- розгляд витрат у коротко- та довгострокових періодах.

Метод зважених факторів реалізується в наступній послідовності:

а) розробка переліку відповідних факторів;

б) призначення ваги кожному з факторів, що відображує відповідність його важливості кожній із цілей підприємства;

в) розробка шкали для кожного з факторів (наприклад, 1-10 чи 1-100);

г) отримання оцінки менеджменту кожного фактора для кожного розміщення, використовуючи для цього шкалу, отриману на етапі в;

д) поширення оцінки, зважуючи кожний фактор і отримуючи сумарну оцінку для кожного розміщення;

е) виконання рекомендацій, що ґрунтуються на максимальному значенні оцінки, розглядаючи результат з якісної точки зору Типові проблеми, пов'язані з розміщенням виробничих потужностей, дуже складні, і для їх вирішення потрібна надійна та докладна інформація. Складність полягає в численності підлеглих аналізу варіантів, кількість яких дорівнює добуткові числа виробничих потужностей, числа можливих місць їх розміщення і числа стратегій використання кожної потужності. Для проведення такого аналізу необхідна детальна інформація щодо попиту й умов транспортування. Вибір найкращих альтернатив на підставі такої великої кількості даних вимагає складної техніки аналізу та моделювання. При цьому зазвичай використовують аналітичні методи, методи оптимізації на основі лінійного програмування та методи імітаційного моделювання.