Афіксальні морфеми. Загальна характеристика

План:

1. Характеристика афіксальних морфем:

а) префікс,

б) суфікс (нульовий суфікс),

в) закінчення,

г) постфікс,

ґ) інтерфікс,

д) конфікс,

е) уніфікс.

Література: основна (2, 3, 4, 5, 7, 9, 12, 15, 16), додаткова (9, 16, 20, 31, 33), довідкова (3, 4, 6, 7, 12, 16).

 

1. За місцем, яке займають афікси відносно кореня у простому (з одним коренем) слові, вони поділяються на морфеми, що стоять у препозиції або постпозиції до кореня.

Префікс – службова морфема, що розташована перед коренем або іншим префіксом, приєднується до всього слова, викнує словотворчу (писати – о писати) і (або) граматичну (формотворчу: писати – до писати, біліший – най біліший) функцію.

Префікси на відміну від суфіксів утворюють слова на ґрунті слів, а не основ, тому вони н змінюють належності твірного слова до певної частини мови (гомогенні).

В українській мові понад 8 десятків префіксів, більшість з яких питомі українські. Семантика префіксів характеризується більшою чіткістю, стандартністю: пере копати     (повторювана дія), до крутити (закінчити дію), по обідній час (після обіду).

Префікси, частіше, ніж суфікси, трапляються в різних частинах мови: без хмарний, без хмарно; перед історія, перед осінній.

Для багатьох префіксів характерна багатозначність: до кинути – наблизитися, до говорити – завершити.

Є й однозначні префікси: над зірка, пре мудрий (підсилює слово).

Префіксам властива синонімія: наді йти, при йти; перед історія, пра історія. Синонімічні відношення можуть бути між власне українським префіксом і запозиченим: а септичний – зне заражений, а моральний – не моральний.

Префікси можуть вступати в антонімічні відношення, їм також властивий ступінь омонімії: до будова, до історичний; За карпаття, за глибокий.

Таким чином, префікс – важливий структурний елемент слова, що має свої особливості.

Характеристика префікса

2. Суфікс – це службоа морфема, що розташована в слові після кореня або іншого суфікса перед закінченням і надає слову нового значення або його відтінку.

Суфікси, як і інші морфеми, можуть бути однозначні і багатозначні. Наприклад, суфікс «ник»: 1) лиж/ник (вказує на особу, яка як любитель використовує певний предмет); 2) трикотаж/ник (особа, що виготовляє предмети як фахівець); 3) мод/ник (особа, яка звертає увагу на моду більше, ніж інші); пасіч/ник  та ін.

Однозначні суфікси: -оньк-, -есеньк- та ін.

Суфікси є словотворчі (творять нове слово: білий – біл ок) та формотворчі (творять форму одного і того ж слова: білий – біл іш ий).

Суфікси є гетерогенні (переводять слово з днієї частини мови в іншу: жовтий - жовт ок) і гомогенні (не переводять: жовти й – жовт еньк ий).

Суфікси закріплені за певною частиною мови: іменникові - -ар-, -яр-, -ець-,-ій-, -ань-, -ач-.

Суфікси, як і префікси, можуть мати синоніми (веред ун, веред ій) чи омоніми (картопл ин а, телят ин а, ткан ин а).

Суфікси можуть бути матеріально виражені (ліс/ок) і нульові (перехід, синь, безголосий).

В українській мові лизько 300 суфіксів, з аломорфами – 682.

Характеристика суфікса.

3. Конфікс – це афікс, що має єдине неподільне значення і складається з 2-х частин, які розташовані перед коренем і після нього: без мов н ий. Інша назва – циркумфлекс, тому що він ніби оточує корінь з двох боків: між брів н ий.

Він бере участь як комплекс в одному акті префіксально-суфіксального словотворення. В українській мові лизько 60 конфіксів. Вони беруть участь у творенні багатьох частин мови: іменників (ви бал ок, од вір ок, о крає ць, пере ліс ок, су тін ок, за гір й а, між гір й а), прикметників (без барв н ий, за гір н ий, не втом н ий, при береж н ий), дієслів (о зброй і ти, о стовп і ти, ви світл и ти), прислівників (по -українськ ому, по -грузинськ и, з ран а). 

Конфікси можуть бути і гомогенними і гетерогенними: яр – ви яр ок, під водою – під вод н ий.

Таким чином, конфікс – важливий структурний елемент слова.

4. Уніфікс – унікальна морфема. Повторюваність морфем у різних словах є обов’язковою ознакою їх виділення та ототожненя. Проте деякі морфеми «порушують» цю умову, вони виділяються на тлі коренів, які можуть повторюватись у словах, але самі морфеми не повторюються, наприклад, піп – поп ад я, люб ов, загиб ель (-ад-, -ов-, -ель- – уніфікси).

Усі ці сегменти подібні до звичайних суфіксів, але відрізняються від них тим, що ніи закріплені за певними словами, поза якими вони позбавлені значення.

Отже, уніфікс – це різновид одиничних зв’язаних морфем, подібних до афіксів (у даному випадку – до суфіксів).

Уніфікси використовуються в слові як готові компоненти (вони не використовуються для творення нових слів і мають не завжди виразну семантику: маска – маск арад). Уніфікси унікальні за формою, а є й такі, що унікальні і за формою, і за значенням: пошт амт, ячм інь, юрис пруденц ія. Як бачимо, уніфікси великою мірою наявні в іншомовних словах: архів аріус, пер гідроксид, ва -банк (унікальними можуть бути і суфікси, і префікси). Таким чином, розглядаючи морфемну структуру слова, варто враховувати, що її можуть представляти унікальні морфеми.

 

5. Постфікс – це морфема, що розташована після закінчення і формотворчого суфікса, виражає граматичне і (або) словотвірне значення. Коли говорять про постфікс, то мають передовсім на увазі -ся, -сь у дієсловах. Проте за формою і заченням виділяють різні постфікси: дивиться- бо, котрий- будь, чий- небудь, слухай- но, ходімте, чути- таки. Як бачимо, у наведених прикладах значення постфіксів входить до структури лексичного значення слова. Варто підкреслити, що -ся, -сь теж не є асемантичними, вони використовують важливу роль при словотворенні: пере свист ува ти ся пішло від свистати (префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб творення слова). Крім того,  -ся, -сь може виражати і граматичне значення пасивного стану (Робітники будують дім. Дім будуєть ся робітниками). Ці ж постфікси можуть мати й інші значення: обнімати ся (взаємозвороня дія); умивати ся (дорівнює «себе»).

Як бачимо, постфікси, їх значення – це важливий компонент значення слова. Окремі з постфіксів беруть участь у творенні неозначених займенників і прислівників: що-небудь.

Характеристика постфікса.

6. Інтерфікс – це беззначеннєва морфема, беззначеннєвий сегмент у слові, який служить для поєднання окремих морфем: стал е вар, темн о -синій.

Є різні інтерфікси за характером і кількістю звуків чи букв: корол ев ич, ялт ин ський, драматичний, шосе й ний, жит ей ський, махно в ець, заробітч ан ський.

Є інтерфікси, які деякі вчені кваліфікують як «застиглі закінчення»: десят и річний, сорок а літній, пройд и світ.

В українській мові приблизно 50 (деякі вчені вважають, що 54) інтерфіксів.

Інтерфікси не зв’язані з будь-яким категоріальним значенням.

Основна функція інтерфікса – сполучна. Завдяки їм на морфемних швах (стиках) усувається нагромадження кількох звуків, важких для вимови.

Інтерфікси поєднують запозичене слово чи його основу з питомим українським суфіксом: шосе й ний, депо в ець, міліц ей ський.

Інтерфікси наявні в різних частинах мови: тоді ш ній.

Інтерфікс є важливим при творенні нових слів, отже, можна сказати, що він виконує словотворчу функцію (прац е люб н ий – основоскладання + суфіксація + інтерфіксація). Деякі вчені (Клименко, Карпіловська) вважають, що в окремих словах є нульовий інтерфікс: Новгород, гуляйполе, непийвода.

Таким чином, інтерфікс – важливий компонент морфемної будови слова.

Характеристика інтерфікса.

 

 

6. Закінчення (флексія – з лат. «згинання») – морфема, що виступає у словоформі після кореня чи суфікса і вказує на відношення слова до інших слів у реченні (зв’язному мовленні).

Найхарактерніші собливості флексії:

- якщо за допомогою суфікса чи префікса утворюються нові слова, то за допомогою закінчення – словоформи (хоча, наприклад, у слові «кума», яке пішло від «кум» маємо флективний спосіб творення слова – словотворча, а не релятивна функція закінчення);

- суфіксальні морфеми тініше зв’язані з основою, ніж закінчення. Суфікси і префікси наявні в усх словоформах, а закінчення змінюються залежно від відмінка чи роду;

- закінчення додаються до всіх основ: похідних і непохідних;

- суфікси і префікси можуть бути іншомовні, а флексії – ні;

- закінчення властиве відмінюваним та дієвідмінюваним частинам мови;

- закінчення не мають інфінітиви, дієприслівники, прислівники, невідмінювані іменники, неповнозначні частини мови, вигук, невідмінювані прикметники (хакі, бордо);

- після флексії може стояти тільки постфікс (посміхнулася);

- закінченню, порівняно з іншими морфемами, властивий високий рівень абстрактності;

- значення флексії не входить до лексичного значення слова, але воно є обов’язковим для всіх змінних слів;

- флексіям властивий високий ступінь омонімічності: пер/о (Н.в., сер.р., однина), співал/о (дієслово мин. часу сер. роду), тих/о (присл.), рук/ и (Р.в., однина), ход/и (нак. спос., ІІ ос. однини);

- у слові є одне закінчення, а інших афіксів може бути більше;

- в українській мові приблизно 80 флексій;

- закінчення можуть бути матеріально виражені (густ/ ого) або нульові (сад, синь).

Таким чином, важливим компонентом морфемної будови слова є закінчення.

Характеристика флексії.

 

 

 

ЛЕКЦІЯ № 4