Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Кореневі та афіксальні морфеми. Загальна характеристика
План: 1. Морф, аломорфи і морфема. 2. Варіанти морфеми. 3. Морфемна структура слова. 4. Кореневі й афіксальні морфеми, функціональні відмінності між ними. 5. Коренева морфема. Загальна характеристика. Література: основна (2, 3, 4, 5, 7, 9, 12, 15, 16), додаткова (9, 16, 20, 31, 33), довідкова (3, 4, 6, 7, 12, 16).
1. Морфема – це елементарна одиниця мови, яка має певне значення: жовт/уват/ий. Зупинимось на характеристиці конкретних представників морфеми. Прикметникове закінчення ий виражає 3 значення: ч. р., Н.в., подільний за семантикою: прикметник + повний вияв ознаки. Порівняймо ще: білуватий, синюватий – маємо 2 елементи суфіксальної морфеми – «уват», «юват». Морфи – цеконкретні представники морфеми – абстрактної одиниці: ган яти, гн ати, пере гін, жен уться. Аломорф – це морф певної морфеми, який має зовнішню часткову несхожість з іншими морфеми тієї ж морфеми, що пояснюється його позицією в слові. Це морфи тотожні за значенням, спільні за походженням, але різні за фонемним складом, що зумовлено їх позицією у слові (уват / юват). Отже, морфема в конкретному слові має своїх представників – морфи, які в науковій літературі саме на основі того, що вони мають різну позицію в слові, їх називають аломорфи. Ознаки аломорфів: 1) вони мають те саме значення; 2) подібний склад фонем; 3) порядок розташування; 4) замінюють одне одного лише в певних позиціях. Таким чином, морфему представляють ряд морфів та аломорфів. У мовленнєвому потоці виділяють лише морфи. Один із них, що найчастіше вживається, називається домінантою: з-, с-, зі-, із-, со-, зо-, зу- (збити, сказати, зібрати, ізвечора, зомлілий, сотворити, зупинитися). Тут домінантою є «з», на другому місці «с» – перед з «к», «п», «т», «ф», «х», а решта морфів розташовані за спадом частоти їх реалізації у словах. Точна кількість морфів у мові не встановлена, оскільки немає єдності у їх класифікації. Клименко і Карпіловська вважають, що в сучасній українській мові приблизно 600 афіксальних інваріантних одиць, а коренів – приблизно 17 тисяч. 2. Варіанти морфеми – це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням, здатні змінити один одного у складі того ж слова чи словоформи. На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання. Морфем, що мають варіанти, значно менше порівняно з тими, що реалізвані як сукупність аломорфів. Приклади варіантів (морфем-дублетів):
- закінчення прикметників жіночого, чоловічого та середнього родів у відпвідних відмінках –а, -ая; -е, еє; -і, ії; -ому, -ім: висок а – висок ая, зелен е – зелен еє, син і – син ії, у син ім – у синь ому, у чист ім – у чист ому; - дієслівні закінчення І особи множини наказового способу -імо, -ім: запиш імо – запиш ім, ход імо – ход ім; - закінчення дієслів І особи множини дійсного способу -имо, -им; -ємо, -єм: свідч имо – свідч им, зна ємо – зна єм; - прикметникові суфікси -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: жив есеньк ий, жив ісіньк ий, дрібн юсіньк ий; - суфікси інівнітива –ти, -ть: дума ти – дума ть, чита ти – чита ть; - дієслівний постфікс -ся, -сь: вагати ся – вагати сь, сміяти ся – сміяти сь. 4. Морфемна структура (будова, склад) слова – це сукупність морфем, послідовність яких визначають певні правила сполучуваності класів морфем. За підрахунками словникових даних встановлено 368 морфемних структур слова. Їх можна умовно записувати так: P – префікс, K – корінь, S – суфікс, I – інтерфікс, F – флексія. Таким чином, морфемна структура слова «доказ» матиме таку формулу: РКS нульовий, F. Кожна частина мови має свої особливості у морфемній будові слова, хоча багато може бути й спільного. За підрахунками вчених, простим словам (з одним коренем) характерні 54 структури, складним (2 і більше коренів) – 314. Однак прості слова – 85 % словника, а складні 14, 9 % (вони здебільшого виникають унаслідок «згортання» словосполучення: карі очі - кароокий). За ступенем реалізації морфемні структури слів належать або до ядра, або до периферії морфемно-словотвірної системи мови. До ядра відносять: К S – тих/о, да/ти, К S S – густ/еньк/о, РК S S – пере/чит/ува/ти. До периферії віднесемо: драм/а/тиз/увати/ся. Складні слова мають ільшу кількість структур, у них значно ширша периферія: гуч/н/о/мов/н/о – КSІ К S КS. Чим простіша морфемна структура, тим вищий ступінь її реалізації серед одиниць мовної системи. У дієслів, наприклад, найпродуктивнішою є модель РК S S, що реалується у більше 10 тисяч словах (до/пис/ува/ти). У морфемній будові слова можуть відбуватися різні зміни: опрощення, перерозклад, ускладнення та інше.
4. Корінь – основна єдинообов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм ідеї лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і всіх спорідненим із ним словах. Афікс – морфема, що носієм додаткового свотвірного або граматичного значення і належить до факультативних (не обов’язкових) у слові. Слово може існувати без афіксальних морфем. До афіксів належать: а) префікс, б) суфікс (нульовий суфікс), в) закінчення, г) постфікс, ґ) інтерфікс, д) конфікс, е) уніфікс, є) афіксоїди. Ознаки афіксів: - афікси не існують поза словом; - значення афікса розкривається лише на тлі начення кореня; - значення афіксів абстрактніше, ніж значення коренів; - афікси конкретизують семантику кореня (чит ець, чит ач); - афікси закріплені за певною частиною мови; - афікси поділяються на прості і складні (виникли завдяки об’єднанню двох сусідніх афіксів; внаслідок словотворення); - склад афіксів змінюється упродовж історичного розвитку. Одні з них зливаються з кореневими морфемами: відьм/а – віда/ти, жив/іт – жи/ти, інші об’єднуються в одну афіксальну морфему: суш арн я, порад ник, поза хмарний, понад нормовий, попо блукати. Таким чином, афіксальні і кореневі морфеми мають різні функції, різне місце у слові, але в єдності вони формують слово і його семантичну структуру. 5. Корінь – це структурно-семантична база кожного слова, ядерний компонент його морфемної будови; - основна, обов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм ідеї лексичного значення; - корені належать до стійких елементів мови, що зберігаються впродовж тривалого історичного розвитку мови, вони забезпечують стабільність словотвірної та лексичної підсистем мови; - одним із джерел виникненя нових коренів є спрощення морфемної структури слова; - колись слова «знах/ар» і «зна/ти» належали до одного словотвірного гнізда, а зараз це корені двох різних словотвірних гнізд; - склад коренів поповнюється внаслідок запозичень з інших мов (какаду, шимпанзе), а також формування специфічних абревіатурних морфем – абро морфем (зав, зам); - корінь може збігатися з основою слова: стіл, вод (родовий множини); - Більшість коренів об’єднує 2 і більше слів (мензурка, мензурковий), але є корені, на базі яких утворені десятки і сотні слів (-біл-, -чит-, -вод-, -нос-, -ход- – десятки слів); - В українській мові є корені, які засвідчені одним словом (5 тисяч, 7 тисяч). Це переважно запозичені слова: какаду, фрау, алло, біфштекс; - Найчастіше корінь поєднується з афіксами, але є й кореневі безафіксні слова (близько 500). Сюди належать: неповнозначні частини мови (прийменники, сполучники, частки: від, над; і, але; би, б, ж), невідмінювані іменники (кафе, леді), деякі прикметники (хакі, бордо), окремі первинні прислівники (там, тут); - Афікси приєднуються до кореня у певній послідовності, набуваючи значень тільки в його контексті; - Слід пам’ятати, що корінь – це частина слова, навіть у таких випадках, коли у ньому немає афіксів; - Корінь завжди матеріально виражений; - На відміну від афіксів, корінь бере участь у творенні різних частин мови: весн а, весн яний, весн увати, по- весн яному; - корінь може бути із вільним чи зв’язаним значенням: зелен/ий, зелен/о – з вільним значенням, в/зу/ти/ся, в/зу/ тт/я; відкритий / закритий (закінчуватсь на голосний чи приголосний); монофонемний / поліфонемний (одна чи ільше фонем). Таким чином, корінь – це центральна стрижнева частина слова.
Характеристика кореня.
ЛЕКЦІЯ № 3
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 52; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.247.31 (0.009 с.) |