Вступ. Словотвір як розділ мовознавчої науки

План:

1. Словотвір як учення про творення слів і загальні принципи їх мотивації.

2. Основоцентричний і формантоцентричний словотвір.

3. Твірна (похідна і непохідна) основа та словотворчий засіб (формант).

4. Словотвірне значення.

5. Словотвірна модель.

6. Словотвірний тип.

Література: основна (1, 6, 13, 14, 17), додаткова (4, 13, 16, 17, 19, 26, 33, 34), довідкова (1, 3, 9, 14, 15).

 

1. Термін «словотворення» використовують у двох значеннях:

1) наука, що вивчає способи творення слів, комплексні словотвірні одиниці;

2) сукупність совотвірних засобів мови.

    Зараз уже ні в кого не виникає сумнівів у тому, що словотвір – це окрема дисципліна, але так було не завжди. В історії сучасної науки про мову були різні погляди на словотвір. Так, наприклад, Ломоносов, Булаховський, Востоков та інші вважали, що словотвір – це розділ морфології.

    Потебня, Щерба та інші зараховували його до лексикології.

Шахматов, Виноградов, Ковалик дотримувався тієї думки, що словотвір – це окрема дисципліна, яка має свій предмет вивчення. Словотвір – це наука, що вивчає закони творення слів на базі моделей (зразків), наявних у системі мови. Зміст, предмет словотвору не входить до жодної з інших наук.

    Словотвір пов'язаний із морфемікою, семасіологією, лексикологією, морфологією, етимологією, стилістикою, когнітологією, етнолінгвістикою, соціолінгвістикою, комунікативною лінгвістикою.

    Словотвір розглядають у двох аспектах:

- синхронії;

- діахронії.

    Біля витоків української дериватології стояв І.І.Ковалик. він будував теоретичний апарат словотвору, досліджував одиниці словотвірної ситеми мови, способи словотворення, основні тенденції розвитку науки про мову. Проблеми словотвору розглядали Я.Закревська (в діалектах), Т. Панько (в термінологічній сфері), В. Горпинич (відтопонімні утворення). Окремі словотвірні системи розглядали Л.Родніна, І.Ковалик, В.Грещук.

    Словотвір прикметників – В.Грещук, дієслів – В.Русанівський, К.Гроденська, дієприкметників – Г.Гнатюк, складних слів – Є.Карпіловська, Н.Клименко, способів словотворення – М.Плющ.

    У 70-ті роки почав розвиватися напрям у словотворі, який акцентував не формі, а на змісті одиниць.

Типологічне вивчення словотвору української мови в зіставленні з іншими слов’янськими здійснювали Коломієць, Лукінова, Півторак.

У 80-ті роки минулого ст. часто вчені застосовували синтаксичний підхід до пояснень словотвору, коли вивідне слово виводилось із синтаксичної конструкції («підберезовик» – гриб, що росе під березою).

У галузі словотвору плідно працювали російські вчені Тихонов, О.Земська, О.Кубрякова.

Великий внесок у розбудову словотвору внесли вчені кафедри української мови ПНУ ім. В.Стефаника: В.Грещук, Н.Тишківська, Г.Василевич, М.Лесюк, О.Ципердюк, Л.Пена та ін.

 

2.Основним типологізувальним засобом у вченні про словотвір був і залишається дериваційний формант, однак похідне слово формує також і твірна основа. Її роль так само важлива, як і роль форманта. Донедавна, коли говорили про твірну основу, то звертали увагу, якої частини мови ця твірна основа, проте \ й інші питання про твіну основу, на які треа дати відповідь. Наприклад:

- якими є твірні основи за семантикою, походженням, поширеністю;

- які семантичні, граматичні та конотативні складники засвоюються похвдними від твірного слова;

- від чого залежить словотвірна спроможність твірних основ;

- якою мірою впливають позамовні чинники на використання різних класів твірних основ у словотворенні;

- які види дериваційних формантів властиві різним частинам мови, різним класам твірних основ;

- які процеси супроводжують поєднання твірних основ з формантом.

Відповіді на ці та нші питання дають змогу виявити типологію словотворення з опертям не на формант, а на твірну основу. Той напрям дериватологічної науки, який робить акцент на твірній основі, називається основоцентричним словотвором, а напрям, який наголошує на форманті – формантоцентричним словотвором. Звичайно, що для дослідження повноти словотвірних явищ треба звертати увагу на ці 2 напрями.

 

3. Внаслідок словотворення зявляються нові слова. Слово, яке виникає на базі уже існуючого в мові слова і сприймається як хронологічно вторинне щодо того, від якого воно утворене, називається похідним: ліс à лісок, ніч à нічний, море à морський.

Непохідне слово – те, яке ні від чого не походить: ліс, рука, море.

Основа похідного слова – це похідна основа, а основа непохідного слова – непохідна основа.

казати à до казати à доказ (твірна основа доказ, нульова суфіксація).

Вчені намагалися визначити особливості похідної основи. Так, наприклад, Шанський вважав, що похідна основа членована і мотивована: море à мор ськ ий (морфологічний, суфіксальний).

ФОРМАНТ – семантичний, структурний, структурно-семантичний чи інший елемент похідного слова, за допомогою якого воно утворилося і яким відрізняється від твірного: ліс   à ліс ок, дід à пра дід, перший à по -перш е.

Основні правила похідності:

- прислівники на -о, -е утворюються від прикметників: зелений à  зелен о, гарний à гарн о;

- іменникові утворення на -ість – здебільшого прикметникового походження: вірний à вірність, мудрий à мудрість;

- префіксальні іменники чоловічого роду утворюються від відповідних префіксальних дієслів: переходити à перехід, обмовити à обмова;

- в окремих випадках, коли слова належать до різних частин мови, твірним визначаємо те, якому в першу чергу властиве категоріальне значення: а гітувати (дія, процес) і агітація (абстрагована дія). Оскільки дія насамперед властива дієсловам, то твірним буде дієслово;

- якщо слова (твірне і похідне) належать до однієї частини мови (вчитель à вчителька), але характеризують представників різної статі, то твірним буде іменник чоловічого роду. 

Ми виділили основні правила співідношення твірного і похвдного, а на характері твірної основи зупинимось детальніше.

Твірною називається основа (похідна чи непохідна), на базі якої за домогою того чи іншого словотворчого засобу утворюються нові слова:

писати à на писати;написа ти à написа н ий.

Іноді непросто встановити напрями похідності і твірне, бо те саме слово може мотивуватися 2-3 твірними.

                         гріх

грішник           грішити

                         грішний

 

Таке явище називається полімотивація (О. Земська, О.Кубрякова, З.Каспришин).

Множинність словотвірної мотивації (полімотивація) – це здатність похідності слова на певному синхронному зрізі мови «виводитися» від двох чи більше твірних:

                 опікати                                         лукавий

опікун                                         лукавець

                 опікувати                                      лукавити

найпродуктивнішим у цьому плані є словотвірний тип із суфіксом -ник:

 

                 висота                                                       каверза

висотник                                         каверзник          каверзувати

                висотний                                                    каверзний

назви осіб:

                   без Бога                                                 під водою

безбожник                                           підводник

                   безбожний                                               підводний

4. Словотвірна структура слова (твірна основа + ловотвочий засіб) – це структурно-семантичне відношення між твірною основою і словотворчим

засобом (формантом): ліс  à ліс ок, учитель à учитель к а. це завжди двочленна структура (твірна основа + формант).

Словотвірне значення – узагальнене категоріальне значеня слів, що встановлюється на основі співвідношення похідних слів і твірних: голова à голівонька, дівчина à дівчинонька, вітер à вітерець (словотвірне значення «демінутивність»); косити à косар, писати à писанкар, кмінь à каменяр (словотвірне значення «діяч»).

Порівняно із лексичним значенням словотвірне значення більш абстрактне. Воно є лише в пхідних словах. Це «серійне» значення, тісно пов’язане із граматичним значенням кожна частина мови має свій «набір» таких значень: уват   à «неповнота вияву ознаки» (білуватий); ищ, юг   à «згрубілість» (вітрище, носюга); хлоп ець, стіл ець à чол. рід, одн., наз. відмінок – граматичне значення.

5.Словотвірна модель – схема структурної будови дериватів, яким

властива спільність частин мови твірних і тотожність афікса. Наприлад, префікс + дієслово недоконаного виду («Р + Y н.в.»): на+писати, на+малювати.

    Кожна частина мови має свої словотвірні моделі: «Р + якісний прикметник»( пре+гарний, пре+зелений, пре+добрий); «Р + іменник»  (пра+дід, пра+ліс, пра+баба); «Іменник + суф -ин-» (крапл ин а, квасол ин а, горош ин а – словотвірне значення «одиничність»).

У лінгвістиці розрізняють такі словотвірні моделі: продуктивні (за їх зразком активно творяться нові слова у певний момент розвитку мови), непродуктивні (за їх зразком майже не утворюються нові похідні слова), регулярні (за їх зразком утворюються довгі ряди похідних), нерегулярні (за їх зразком не поповнюється ряд похідних новими утвореннями).

6. Словотвірний тип – це формально-семантична схема побудови похідних слів певного способу словотворення, мотивованих словами тої чи іншої частини мови, які мають одне й те саме словотвірне значення: піаніст, арфіст, баяніст.

Словотвірний тип визначаємо за:

3) однаковою за характером твірною основою;

4) одним формантом;

5) спільним для всіх слів словоттвірноготипу словотвірним значенням.

Наприклад: свин ин а, телят ин а, баран ин а – один словотвірний тип, бо однакова за характером твірна основа (іменникова, на позначення тварин), формант – суфікс -ин-, слотвірне значення «вид м’яса свійської тварини».

    Проаналізуймо ще: смілив ість, хоробр ість, зріл ість, допитлив ість (прикметник сміливий, хоробрий …  + формант - ість (абстрагована ознака), словотвірне значення «опредметнена ознака»).

    Є словотвірні типи, що охоплюють декілька слів, а є такі, що мають десятки слів: головувати, вчителювати, хазяйнувати… Є продуктивні (попередній приклад) і непродуктивні словотвірні типи. Князівна, суддівна, царівна, королівна – колись цей словотвірний тип був продуктивним, а тепер ні.

ЛЕКЦІЯ № 7