Методи управління валютним ризиком. Хеджування валютного ризику.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу застосувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятий валютний ризик — ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов’язано з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони ведуть до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування суб’єктів господарювання. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками.

Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення: виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки; суми валют; тривалості періоду дії валютного ризику; виду валютних розрахунків.

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної валюти підвищується.

Тривалість періоду дії валютного ризику охоплює проміжок часу між датою укладення угоди та датою розрахунку (датою валютування), а тому в чисельному виразі ризик буде тим меншим, чим стабільнішу валюту буде вибрано для розрахунків, чим коротшим буде період дії ризику і чим меншою буде сума угоди.

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс усіх ризикових складових.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування. У світовій практиці страхування валютних ризиків називають ще хеджуванням, тобто впровадженням чітко визначених контрзаходів, спрямованих на упередження несприятливої тенденції на фінансовому ринку.

Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи: використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків; контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Існують різні варіанти вибору стратегії менеджменту ризику: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть цих ризиків до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків.

       Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування є основою стратегії управління ними.

Головна мета використання відповідних методів страхування — здійснювати валютообмінні операції своєчасно, тобто ще до того, як відбудеться небажана зміна курсів або ж компенсувати збитки від зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані суб’єктами валютного ринку залежно від конкретних умов і завдань діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансові операції, що дають змогу повністю або частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якого є ця зміна.

Оскільки уникнути ризику під час проведення комерційної діяльності практично неможливо, головною метою є зменшення ступеня ризику та обмеження його певними рамками. Суттєвим компонентом у цій діяльності є самострахування через створення резервних фондів під компенсацію потенційних збитків від здійснюваних операцій з іноземною валютою.

Дуже важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень (або лімітів). Так, більшість фінансових структур під час роботи на світовому валютному ринку дотримується встановлення: загальних лімітів відкритої валютної позиції;  лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськими металами; лімітів на контрагентів та певні географічні регіони; денних лімітів (тобто лімітів на термін роботи банківського робочого дня); нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня).

Зауважимо, що система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів. І це зрозуміло, оскільки здійснюється поправка на можливі непередбачувані події фінансового ринку поза межами банківського робочого дня; лімітів на кожного валютного дилера; лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютних позицій, у разі несприятливого руху валютних курсів; лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами (за видом інструменту, кодами та групами валют, дилерами, контрагентами).

Страхування як фінансово-бухгалтерський метод дає змогу уникнути двох видів відкритих позицій в іноземній валюті — довгих, тобто володіння довгостроковими активами в іноземній валюті, і коротких, тобто володіння іноземною валютою в значно більших обсягах, ніж це необхідно для вирішення короткострокових завдань, пов’язаних із відповідним видом діяльності. За умови, що вдається уникнути цих відкритих позицій, зміна валютних курсів не приведе до суттєвих змін вартості власного капіталу.

Політика управління суб’єктами підприємництва під час діяльності на валютному ринку буде найбільш зваженою у разі: обмеження валютних операцій тільки трансакціями, інвестованими клієнтами (тими, в основі яких лежать торговельні угоди); установлення жорсткої системи лімітів для торгівлі валютними цінностями; обмеження цих лімітів тільки головними конвертованими валютами, на які існує регулярний попит корпоративних клієнтів; установлення денних та овернайт валютних лімітів для всіх банківських контрагентів; здійснення жорсткого моніторингу за виконанням процедур, передбачених системою управління ризиками, стану контрагентів та поведінки валютного ринку в цілому.

Серед основних методів хеджування валютних ризиків треба назвати такі: структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості, зміна термінів платежів, форвардні угоди, операції своп, опціонні угоди, фінансові ф’ючерси, кредитування та інвестування в іноземній валюті, реструктуризація валютної заборгованості, паралельні позички, лізинг, дисконтування вимог в іноземній валюті, використання валютних коштів, здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують водночас не один, а кілька методів. Використання широкого спектра методів дає змогу уникнути можливих втрат від валютних спекуляцій та організувати дійову систему менеджменту валютного ризику.

Управління валютним ризиком базується переважно на використанні певних інструментів діяльності. Найбільшого поширення у світовій практиці набули термінові валютні операції: форвардні, свопові, опціонні та ф’ючерсні, що широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, форвардних та опціонних біржах.

Ф’ючерси використовуються для зменшення валютного ризику у випадку, якщо планується  здійснити платежі або одержати виплату валютних засобів у майбутньому, використовуючи заздалегідь установлений курс. Можливість валютного ризику виникає від непевності щодо зміни біржового курсу до терміну закінчення угоди.

Використання ф’ючерсів для хеджування валютного ризику обмежене лімітованим числом валют, розмірами контрактів, термінами обертання інструменту. Перевага ф’ючерсів полягає в їх часовій гнучкості, тобто можливості закрити позицію в будь-який час до настання терміну поставки.

Для уникнення недоліків ф’ючерсного ринку є можливість забезпечити хеджування відкритих позицій на нестандартизованому ринку форвардів.

Для забезпечення хеджування довгострокового валютного ризику використовують, як правило, валютні свопи. Їх також часто застосовують у зв’язку з емісією облігацій. Емітент залучає кошти в одній валюті і обмінює її на іншу, більш стійку. Метою валютного свопу під час емісії облігацій є або зниження витрат на фінансування емісії, або одержання валюти в такій формі, у якій її не можна одержати безпосередньо під час позики.

Валютний ризик може бути зменшений або цілком ліквідований за допомогою створення відповідного зворотного потоку коштів або «заморожування» курсу валюти, за яким будуть зроблені розрахунки (операція своп). Якщо банк має інвестиції в іноземній валюті, то хеджування може забезпечуватися за рахунок створення потоків платежів у тій же валюті, яка відповідає інвестиційному прибутку. Якщо у банку є борг в іноземній валюті, то хеджування може полягати у створенні потоку регулярних прибутків у тій валюті, що відповідає процентним виплатам за позиками. Відповідність валюти надходжень і відпливу забезпечує банку хеджування ризику, оскільки будь-які зміни вартості валюти однаково відіб’ються як на прибутках, так і на збитках. Валютний своп подібний довгостроковому форвардному контракту. Фіксуючи процентні ставки за майбутніми операціями з валютою, можна досягти хеджування валютного ризику.

Валютні опціони надають ще додаткові можливості для страхування ризиків у вигляді можливості відмовитися від виконання угоди. Але це додатково підвищує ціну самого хеджування завдяки сплаті опціонної премії.

Взагалі, слід зазначити, що під час процесу управління ризиками завжди зважуються дві вартості: вартість самого ризику і вартість коштів, що витрачається на його хеджування. Якщо вартість хеджування перевищує вартість самого ризику, хеджування вважається недоцільним або застосовується більш дешевий метод.

На українському валютному ринку розглянуті методи хеджування валютних ризиків тільки починають запроваджуватися. Перепонами на їхньому шляху є низький рівень розвитку валютного ринку взагалі та відсутність його сучасної інфраструктури зокрема.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Основна література

1. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції: навч.посіб. для студ./ З.В.Михалів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль. – Л.: Нац. Ун-т „Львів. політехніка”, 2004. – 244 с.

2. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: підруч. для студ. вищ. навч.закл./ Л.В. Руденко. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 616 с.

3. Міжнародні розрахунки та валютні операції: навч.посіб / О.І. Бореславська, О.М. Наконечний, М.Г. Пясецька, та ін. – К.: Вид-во КНЕУ, 2002. – 390 с.

4. Бутук О.І. Валютно-фінансові відносини: навч.посіб. / О.І. Бутук. – К.: Вид-во Знання, 2006. – 349 с.

5. Шемет Т.С. Теорія і практика валютного курсу: навч.посіб. / Т.С. Шемет. – К.: Вид-во Либідь, 2006. – 360 с.

6. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: навч.посіб / В.А. Ющенко, М.І. Міщенко. – К.: Вид-во Знання, 1999. – 359 с.

7. Менеджмент зовнішньоекономічної та інноваційної діяльності для магістрів: навч.посіб./ С.С. Шаповал, М.А. Заєць, Ю.Г. Козак та ін.– К.: Фенікс, 2009 – 588 с.

 

Додаткова література

8. Петрашко Л.П. Валютні операції: навч.посіб / Л.П. Петрашко. – К.: Вид-во КНЕУ, 2001. – 204 с.

9. Петрашко Л.П. Міжнародні фінанси: навч.-метод. посіб / Л.П. Петрашко. – К.: Вид-во  КНЕУ, 2003. – 221 с.

10.Менеджмент для магістрів навч.посіб./ С.С. Шаповал, М.А. Заєць, Ю.Г. Козак та ін.– К.:

Фенікс, 2008 – 596 с.

 

Ресурси мережі Internet

Бібліотеки України

1. Національна бібліотека України ім.. В.І. Вернадського

http://www.nbuv.gov.ua/

2. Національна парламентська бібліотека України

http://www.nplu.kiev.ua/

3. Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького

http://www.odnb.odessa.ua/

4. Електронна бібліотека ОНПУ

http://library.opu.ua

Законодавство України

1. http://www.rada.kiev.ua/

2. http://www.nau.kiev.ua/

3. http://www.liga.kiev.ua/

4. http://www.ukrpravo.kiev.com