Нетрадиційні способи банківського та поза банківського кредитування. Факторинг. Форфейтинг. Міжнародний лізинг.

Серед нетрадиційних способів банківського та позабанківського кредитування найбільш привабливими є факторинг та форфейтинг, міжнародний лізинг. Розглянемо кожний із способів кредитування послідовно. 

Факторинг (від англ. factor — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці у 50-х роках. Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’я­зані з поставкою товарів чи наданням послуг. Механізм проведення факторингових операцій (рис.6.3) включає ряд етапів.

 

Рис. 6.3. Схема факторингової операції

 

Здійснення факторингової операції включає ряд етапів.

Перший етап. Підготовчий.Отримання заявки від клієнта. Оцінка економічного та фінансового стану клієнта.

Другий етап. Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом.

Обов’язки банку: стягнення боргу та функції з його обслуговування; аналіз кредитоспроможності боржників; інкасація, облікові операції та ін.Обов’язки клієнта: плата за факторингові послуги банку. Плата складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1—2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий аванс. Визначення методу розрахунку максимальної суми з операцій факторингу.Методи бувають: визначення загального ліміту — для кожного клієнта встановлюється періодично поновлюваний ліміт;визначення помісячних лімітів відвантажень — встановлюється сума, на яку протягом місяця будуть відвантажені товари; страхування по окремих операціях.

Третій етап. Відсилка всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця.

Четвертий етап. Аналітичний. Вивчення рахунків-фактур.Вивчення платоспроможності позичальників (триває від 24 годин до 2—3 днів).

П’ятий етап. Оплата рахунків.Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та ін.) в розмірі 80—90 % суми боргу. Решту процентів 10—20% банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Шостий етап. Оплата вимог.

Особливості здійснення факторингових операцій має ряд особливостей. 

Придбання платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80—90 % вартості відфактурованих поставок.

Оплата у визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних і процентів за кредит, незалежно від суми виручки, що надійшла від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок банку.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Факторинговий кредит дорожчий за звичайний, оскільки він супроводжується інкасовими, юридичними, обліково-контроль­ними, інформаційними, консультативними та іншими послугами. Факторинг найбільш вигідний для крупних фірм-експортерів, що мають значні відстрочки платежів і недостатньо готівки. Вони одержують такі переваги від факторингового обслуговування: звільнення від ризику неплатежу, завчасну реалізацію портфеля боргових вимог, спрощення структури балансу, скорочення терміну інкасації вимог до клієнтів, економію на бухгалтерських, адміністративних та інших видатках

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати.Форфейтинг (від фр. forfait — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (переказний або простий вексель) у кредитора на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання про відмову (форфейтинг) від свого права на звернення регресивної вимоги до кредитора у разі неможливості отримання боргу з боржника. Тобто покупець цих вимог бере на себе комерційні ризики, пов’язані з неплатоспроможністю імпортерів, без права регресу цих документів на колишнього власника. Форфейтер не має права подавати будь-які претензії до експортера у разі неплатежу імпортера. Форфейтер бере на себе фактично всі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог, наприклад, за відповідність товару умовам договору. Купівля зворотного документа здійснюється звичайно зі знижкою.

Форфейтинг застосовується: у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань; в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Основою виникнення форфейтингу були операції «а-форфе» (переуступка прав), які з’явилися у 50-х роках. Поява форфейтингу була зумовлена певною недосконалістю угод «а-форфе», що не задовольняло постійно зростаючий попит на міжнародні кредити. Швейцарія, яка традиційно вважається значним банківським центром і має багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним із засновників перших ринків форфейтування.

Слід зазначити, що для західних банків операції з факторингу і форфейтингу стали добре технічно оснащеними видами фінансових послуг, що надаються експортерам. Вплив на хід імпортних операцій менший і полягає, в основному, у відкритті і під­твердженні акредитивів від імені імпортера і на користь іноземного постачальника товару та наданні імпортеру позабалансових кредитів на термін до надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку. В якості форфейтингові інструментів виступають: вексель, інші цінні папери, рис.6.4.

 

Рис. 6.4. Схема форфейтингової операції

 

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер виконав свої зобов’язання за контрактом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отримання готівкових коштів.

Розглянемо етапи проведення форфейтингової операції.

Перший етап — підготовка операції.Експортер визначає: вимоги форфейтера до гарантії;можливий розмір дисконту до завершення операції з імпортером. Форфейтер: розглядає заявку експортера; збирає інформацію про можливу операцію; проводить кредитний аналіз; визначає тверду ціну.

Другий етап — документальне оформлення операції. Досягнення попередньої домовленості сторін про укладення форфейтингової угоди.

Третій етап — підписання угоди Експортер: готує серію переказних векселів або підписує угоду про прийняття простих векселів від покупця; отримує гарантію або аваль на свої векселі. Форфейтирування надає експортеру такі переваги: збільшення ліквідності;страхування від кредитного ризику, ризиків зміни процентних ставок і валютних курсів; звільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів; простота документації та швидкість її оформлення; збільшення доходу форфейтера порівняно з кредитною операцією; перетворення операції поставки з відстроченим платежем на операцію з готівковим розрахунком.

Залежно від кредитоспроможності імпортера термін вимог, що купуються, обмежується, як правило, від 180 днів до 5 років, а в деяких випадках — до 7 років. Існують обмеження по мінімальному розміру форфейтирування. Векселі повинні бути з авалем банку країни покупця, а інші вимоги — з банківською гарантією.

       Лізингова операція — це: довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Міжнародний лізинг — договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Розрізняють міжнародний лізинг: прямий експортний; прямий імпортний; транзитний (непрямий).

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями, наділеними правами юридичної особи з двох різних країн.  

Привабливість його полягає в тому, що: лізингодавець має можливість одержати експортний кредит в своїй країні і тим самим розширити ринок збуту своїх товарів і послуг; орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

 Експортна лізингова операція — міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди у національної фірми і передає в оренду іноземному лізингоодержувачу.

       Спрощена модель експортного лізингу див. рис. 6.5.

 

 

Рис. 6.5.Спрощена модель експортного лізингу

 

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і передає його вітчизняному лізингоодержувачу (рис. 6.6).

 

 

Рис. 6.6  Спрощена модель імпортного лізингу

 

Транзитний (непрямий) лізинг — лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, що знаходиться в третій країні (рис. 6.7).

 

 

 

Рис. 6.7. Спрощена модель транзитного міжнародного лізингу

 

Переваги транзитного лізингу: одержання доступу до місцевих фінансових джерел країни орендаря; зменшення ризику, пов’язаного з обміном валюти; розширення номенклатури технічних засобів, що здаються в лізинг; зниження податкових бар’єрів на переведення лізингових платежів за кордон; зняття обмеження на діяльність іноземних партнерів-лізингодавців; розширення іноземних ринків збуту продукції, що виробляється.