Традиційні способи банківського кредитування.

Банківський кредит виступає у формі позичок під заставу товару, товарних документів, векселів, акцепту тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов’язані, бланковий кредит, тобто кредит без формального забезпечення.

За формою надання розрізняють: приватні кредити — кредити, що надаються фірмами, банками, інколи посередниками (брокерами); державні кредити — кредити, що надаються урядом; міжнародні кредити — кредити, що видаються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

За формою банківського кредиту розрізняють: експортний кредит покупцю; фінансовий; акцептний.

Експортний кредит — кредит, що видається банком країни-експортера банку країни-імпортера (або безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, обладнання тощо. Ці кредити надаються в грошовій формі і мають зв’язаний характер, тобто позичальник зобов’язаний використати позичку винятково для закупівлі товару в країні кредитора.

Кредит покупцю полягає в тому, що банк продавця кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми-покупці одержують необхідні товари з оплатою рахунку постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно, такі кредити зв’я­зуються з придбанням товару і послуг у певної фірми.

Фінансовий кредит дозволяє закуповувати товар на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних умовах. Зазвичай фінансовий кредит не зв’язаний з товарними поставками.

Акцептний кредит — кредит у формі акцепту тратт: експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде проведений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

За терміном розрізняють короткострокові кредити (термін до 1 року); середньострокові кредити (термін від 1 до 5 років); довгострокові кредити — кредити, надані на термін понад 5 років.

Роловерні кредити — кредити, за яких процентна ставка впродовж усього терміну кредиту періодично (раз у квартал або півроку) коригується відповідно до існуючих на ринку процентних ставок по 3- і 6-місячних міжбанківських депозитах. Роловерна система кредитування виконує важливу функцію трансформування короткострокових коштів у довгострокові.

Класифікація кредитів наведено рис.6.1.

 

 

 

 

Рис. 6.1. Критерії класифікації і види кредиту

 

За формою забезпечення існують: забезпечені; незабезпечені; частково забезпечені кредити. Види забезпечення кредиту: фінансове; товарно-фінансове; юридичне.

Бланковий кредит видається під зобов’язання боржника погасити його у певний термін. Звичайно документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника.  Різновиди бланкових кредитів: контокорент; овердрафт.

Контокорент — це єдиний рахунок, по якому проводяться всі операції банку з клієнтом, в тому числі і стосовно використання кредиту.

Овердрафт — надання права виставляти в межах певної суми платіжні доручення на даного клієнта банку понад залишок на його рахунку.

Готівковий кредит — кредит, за якого сума кредиту зараховується на рахунок одержувача.

Акцептний кредит — кредит, за якого акцептується тратта, виставлена на одержувача кредиту. Акцепт тратти сам по собі не є наданням кредиту, а служить засобом одержання кредиту, забезпечуючи перетворення тратти на гроші.

Принципи кредитування — це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитних операцій: строковість; цільовий характер позички; забезпеченість; платність.

Кредитна угода — договір між банком та його клієнтом про ціль, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, форми забезпечення зобов’язань, процентні ставки, порядок плати за позичкою, зобов’язання, права та відповідальність сторін з видачі та погашення кредиту, перелік документів, періодичність їх надання банку та інші умови.

Умовами кредитування є: додержання вимог до базових елементів кредитування; дотримання принципів кредитування; збіг інтересів сторін кредитної операції; забезпечення комерційних інтересів банку; наявність можливостей у сторін операції для виконання своїх зобов’язань. Кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких окремо забезпечує вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні цілі кредитних операцій — їх надійність і прибутковість для банку. Схема надання кредиту рис.6.2.

 

 

* Цифри позначають етапи процесу кредитування.

 

Рис. 6.2. Схема надання кредиту

 

Перший етап. Розгляд заявки на отримання кредиту.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказуються: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, конкретні дати його погашення, коротка характеристика кредитованої операції та економічний ефект від її здійснення. За проханням банку, крім клопотання (заявки), позичальник подає до розгляду інші матеріали.

Якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він подає копію установчого договору, статуту, положення чи інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту. Подається також техніко-економічне обґрунтування кредиту з розрахунком надходжень від реалізації; копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредитної операції; зобов’язання стосовно забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше); бухгалтерська звітність, звіт «Про фінансові результати та їх використання», декларація про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках. Банк може вимагати іншу фінансову звітність та матеріали для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Згадані документи надходять до відповідного кредитного працівника банку, який після їх розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником. Ця бесіда має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позички. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням; сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства (директора і головного бухгалтера), визначити перспективи його розвитку.

Другий етап. Вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризику за позичкою.

Цей етап можливий тільки за умови позитивних результатів попередньої бесіди. Спеціаліст банку, що провів перший етап кредитного процесу чи інший працівник банку, здійснює поглиблене та сумлінне обстеження фінансового стану клієнта. У банках України попередню бесіду з потенційним позичальником про­водять керівник кредитного відділу, його заступник, головний чи провідний спеціаліст, тому другий етап процесу кредитування здійснює, як правило, інший працівник банку. При цьому особа, що прийняла кредитну заявку, приймає рішення, хто з працівників кредитного відділу краще підходить для проведення експертизи кредитної заявки.

З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Вони існують і в деяких вітчизняних банках.

При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації: матеріали, що були отримані безпосередньо від позичальника; дані про клієнта, що знаходяться в архіві банку; інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт уже отримував раніше кредит від банку, то в архіві знаходяться дані щодо його поведінки як позичальника: дані про затримки в поверненні боргу чи дані про інші порушення. Із зовнішніх джерел найважливішою є інформація, отримана від інших банків, які обслуговують цього клієнта, та від його господарських партнерів.

При вивченні заявки на кредит може проводитись перевірка позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з’ясувати багато питань, що не були висвітлені під час попередньої бесіди, а також скласти уяву про стан майна, яке знаходиться у власності підприємства.

Третій етап. Підготовка до укладання кредитної угоди.

Даний етап можливий тільки за умови позитивного для позичальника закінчення попередніх стадій, тобто вивчення кредитоспроможності та оцінки ризику. Цей етап у практиці роботи західних банків називається структуризацією позички, в процесі якої банк визначає такі параметри позички: вид кредиту; суму кредиту; термін дії кредиту; спосіб видачі та погашення кредиту; забезпечення кредиту; вартість кредиту тощо.

Четвертий етап. Переговори про складання кредитної угоди з клієнтом.

У процесі четвертого етапу клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть суттєво відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прий­нятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод. Таке обмеження залежить від суми кредиту, строку, ризику та від інших факторів. У деяких банках повноваження кредитного інспектора обмежуються розробкою умов позички та підготовкою всіх матеріалів для укладання кредитної угоди. Право затвердження кредитної угоди належить керівнику банку чи кредитному комітету, що складається з адміністраторів і працівників кредитного відділу, які мають у даній сфері певний досвід. В інших банках працівник кредитного відділу може приймати рішення по всіх кредитних заявках і питаннях, що розглядаються, включаючи й укладання кредитної угоди, з подальшим затвердженням на кредитному комітеті.

У багатьох банках використовується третій варіант: працівники з меншим досвідом роботи наділені правом приймати рішення по кредитних заявках з незначною сумою. В інших випадках рішення приймається посадовими особами вищого рангу або кредитним комітетом. Кредитний інспектор, що веде переговори з клієнтом, повинен намітити обов’язкові умови кредитної операції, без виконання яких кредит не може бути наданим, та умови, по яких можна досягти компромісу. Обов’язковими умовами, наприклад, можуть виступати наявність матеріального забезпечення чи гарантії третьої особи, якщо їх відсутність, на думку банку, може призвести до несвоєчасного повернення позички.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, кредитний інспектор готує висновок. Цей документ подається кредитному комітету для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

П’ятий етап. Відкриття позичкового рахунка і надання кредиту. З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпеченням нарахування процентів видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватись одночасно або частинами в строки, обумовлені кредитною угодою. Надана позичка може зараховуватися на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках «Чекові книжки», «Акредитиви», переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеному кредитною угодою.

Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунка. У разі необхідності в запозичених коштах клієнт надає банку платіжні доручення, що сплачуються з позичкового рахунка. Платежі проводяться в розмірі суми, що обумовлена кредитною угодою. При разовій видачі позичка може оформлятись заявою клієнта, що містить, крім прохання клієнта, розпорядження кредитного відділу банку своїй бухгалтерії на видачу позички та меморіальний ордер.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

Порядок та конкретні строки погашення кредиту передбачаються кредитною угодою. Якщо позичка надається не одночасно, а в міру здійснення видатків, то суми і строки її повернення можуть оформлятись строковим зобов’язанням. При настанні строку повернення позички, що оформлена строковим зобов’язанням, позичальник повинен надати банку доручення на списання відповідної суми зі свого рахунка для сплати боргу.

Як уже зазначалось, повернення позички може здійснюватись одночасно чи траншами (частинами). У першому випадку весь борг по позичці повинен бути повернутим у день настання строку погашення кредиту. У другому — встановлюється періодичність повернення позички. Можливе дострокове повернення позички за узгодження сторін (банку і позичальника).

Банк може надавати клієнту відстрочку погашення позички. Це допускається в окремих випадках при виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів. Така відстрочка надається на обумовлений банком період під підвищений процент і повинна бути зазначена у кредитній угоді. Якщо в день повернення позички у позичальника немає коштів для сплати боргу, банк своїм розпорядженням стягує кредит шляхом реалізації свого права на заставу чи переведення строкової заборгованості на рахунок прострочених позичок. Процентна ставка за простроченими кредитами, як правило, збільшується вдвічі.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником процентів за користування позичкою. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найнадійнішим клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять вищий дохід.

Враховуючи обернено пропорційну залежність між рівнем ризику та дохідністю позичкових операцій, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює загрозу втрати не тільки доходу від процентів, а й позичених коштів.

Банківська практика свідчить, що труднощі з поверненням позичок найчастіше виникають під впливом процесів, що розвиваються протягом певного періоду. Тому досвідчений кредитний інспектор банку може ще на ранній стадії помітити ознаки труднощів, що виникають у позичальника, і вжити заходів щодо своєчасного захисту банківських інтересів. Працівник банку повинен вдатися до таких заходів ще до того, як ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими. Невжиття своєчасних заходів щодо виявлення фінансових ускладнень у позичальника та захисту інтересів банку призводить не тільки до несплати процентів і позички. Втрати для банку у даному разі можуть бути значно більшими.

По-перше, підривається репутація банку, оскільки велика кількість прострочених позичок призведе до падіння довіри вкладників та інвесторів, виникне загроза неплатоспроможності банку.

По-друге, втрати від позичкових операцій підвищують загрозу звільнення з банку кваліфікованих працівників через зниження можливостей їх матеріального стимулювання.

По-третє, банк змушений проводити додаткові видатки, що пов’язані зі стягненням проблемних позичок.

По-четверте, певна частка позичкового капіталу перетворюється на непродуктивні активи.

Названі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від неповернення боргу. Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найпоширенішими з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди, при подальшому контролі; неефективна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку.

Серед причин неповернення позичок, що залежать від самого банку, слід підкреслити: ліберальне ставлення до позичальника при розгляді заявки на кредит; неякісна оцінка кредитоспроможності позичальника; погана структуризація позички; помилки в оцінці забезпеченості позички; неповне відображення в кредитній угоді умов, що забезпечують інтереси банку, відсутність контролю за позичальником у період повернення позички (обстеження, перевірки забезпечення та ін.).

Основні причини створення проблемних позичок, що залежать від позичальника, пов’язані: з незадовільним керівництвом підприємством; погіршенням якості продукції і роботи; помилками в оцінці ринків збуту тощо.

До факторів, що не перебувають під контролем банку та позичальника, належать: погіршення економічної кон’юнктури, зміна політичної обстановки і законодавства та ін.

Контроль за своєчасним та повним поверненням позички і виплатою процентів є важливим етапом процесу кредитування. Він здійснюється систематично шляхом проведення аналізу кредитної справи позичальника, кредитного портфеля банку, оцінки стану позичок, проведення аудиторських пере­вірок.