Міжбанківський валютний ринок України

Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголошення незалежності держави. Складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, стала побудова власного валютного ринку.

За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків.

Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

З початку створення українського валютного ринку його специфіка полягала в тому, що він був представлений переважно валютною біржею, яка функціонувала як структурний підрозділ Національного банку України.

Однак із подальшим розвитком цього ринку і збільшенням обсягів операцій виникла потреба у створенні самостійної структури, через яку здійснювалася б валютна політика держави. У зв’язку з цим 8 липня 1993 р. з’явилася Постанова Правління НБУ № 50 «Про Українську міжбанківську валютну біржу», в якій було визначено форми діяльності валютного біржового ринку в Україні.

Згідно з цією постановою на валютному ринку України могли діяти такі суб’єкти:

УМВБ, яка забезпечує організацію роботи щодо проведення операцій уповноваженими банками з купівлі-продажу іноземної валюти;

НБУ, який установлює порядок проведення операцій з іноземною валютою на території України та вживає заходів щодо стабілізації національної валюти;

комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ (уповноважені банки), які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на біржі для своїх клієнтів.

УМВБ була заснована 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до березня 1999 р.

Українська міжбанківська валютна біржа — це перший за часом виникнення сегмент валютного ринку держави. Її діяльність розвивалася разом з розвитком валютного ринку, і всі зміни в валютній політиці держави, що відбувалися протягом останніх років, так чи інакше торкалися і УМВБ.

З 5 листопада 1993 р. у зв’язку з уведенням фіксованого курсу на УМВБ були припинені торги валютою і тимчасово створений Тендерний комітет проводив продаж валюти за офіційним курсом залежно від першочергових потреб держави. Однак політика фіксованого курсу на той час була неефективною і призвела тільки до загострення валютних проблем у державі, а також до значного відпливу капіталу за кордон. Так, за експертними оцінками під час існування фіксованого курсу з України було вивезено 2,5–3,5 млрд дол.

Скасування жорстко фіксованого курсу і перехід до політики регульованого курсу дали можливість частково поновити роботу УМВБ. З 11 березня 1994 р. почали проводитись аукціони з продажу американського долара, а у квітні розпочались аукціони з продажу німецької марки і російського рубля. Аукціони проводились до кінця вересня 1994 р.

Однак аукціонна форма проведення торгів була неефективною і не відповідала на той час умовам валютного регулювання. Тому з жовтня 1994 р. УМВБ поновила свою діяльність у режимі, що існував до припинення торгів.

Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Але з розвитком банківської системи й у зв’язку з лібералізацією валютної торгівлі (травень 1995 р.) з’явився ще один сегмент валютного ринку — міжбанківський ринок, де угоди почали укладатися безпосередньо між банками, уповноваженими на здійснення валютних операцій. Із появою цього сегмента ринку можна вважати, що структура українського валютного ринку повністю сформувалася.

На той час валютний ринок України складався з трьох великих сегментів:

· біржового ринку;

· позабіржового або міжбанківського ринку;

· ринку продажу готівки.

Усі сегменти ринку — біржовий, позабіржовий та готівковий — взаємопов’язані, хоч і кожен з них виконує свою специфічну роль.

Так, біржовий ринок діє згідно з формалізованими і твердо встановленими правилами: усі основні параметри угод фіксуються офіційною статистикою, тому інформація є достатньо повною і достовірною. На позабіржовому ринку, де поведінка учасників визначається їх взаємною домовленістю, умови угод є комерційною таємницею, і тому про діяльність цього сегмента валютного ринку можна судити лише за експертними оцінками. Ринок продажу готівки обслуговує готівковий оборот, і суб’єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які купують валюту в обмінних пунктах безпосередньо.

До березня 1999 р. питома вага сегментів валютного ринку була такою: на біржовий ринок припадало біля 10% обсягу валютних операцій, на міжбанківський – 68%, на ринок продажу готівки – 22%, тобто левова частина валюти продавалась на міжбанківському ринку. Це закономірний процес, через який пройшли всі країни.

У результаті еволюції валютного ринку, яка тривала роками, система торгівлі валютою на українському ринку наблизилася до практики торгівлі на світовому валютному ринку, де також величезний обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку.

Сьогодні структура валютного ринку зазнала значних змін. Валютний ринок України складається з двох сегментів:

· міжбанківський ринок

· ринок продажу готівки.

З практики відомо, що чим більше сегментів ринку існує в державі при нестабільному курсі, тим більше є передумов для проведення валютних спекуляцій. Паралельна робота біржового та міжбанківського ринку в 1997–1998 рр. та досить ліберальна валютна політика під час валютних криз призводили до великих курсових провалів. На УМВБ банки купували валюту в Національного банку, а потім на міжбанківському ринку її продавали за іншим курсом, що призводило до постійної девальвації валюти. Але на той час НБУ мав достатню кількість валютних резервів — на початок 1998 р. вони дорівнювали 2,7 млрд дол. – і це дало змогу йому стабілізувати ситуацію на ринку.

Після фінансової кризи (серпень 1998 р.) ситуація дещо змінилася. «Втеча» капіталу з фінансового ринку України і втрата резервів НБУ спричинили тимчасове припинення роботи міжбанківського ринку і цілу низку обмежень при операціях з купівлі-продажу валюти. Операції з валютою здійснювались тільки на валютних біржах. Однак Міжнародний валютний фонд, який є головним кредитором України, вважав, що курсоутворення на біржовому ринку не є ринковим.

У зв’язку з цим НБУ переглянув практично всю систему валютного регулювання ринку. Суттєвих змін зазнала структура ринку та політика курсоутворення гривні. Починаючи з 2000 р. НБУ проголосив політику плаваючого курсу, під яку було сформовано нині діючу структуру валютного ринку і систему здійснення валютних операцій.

       Взагалі учасниками валютних ринків є Національний банк України, уповноважені банки та валютно-кредитні установи, резиденти та нерезиденти, які здійснюють у встановленому НБУ порядку операції через уповноважені банки.

Центральні банки виходять на валютний ринок з двох причин: з метою залучення іноземної валюти від імені свого уряду (наприклад, для поповнення федерального резерву) та з метою створення впливу на валютний курс. В Україні таким банком є Національний банк України.

Фінансові установи (фонди хеджирування, пенсійні фонди) — установи, які виступають на ринку через посередництво банків. Уповноваженими кредитно-фінансовими установами називаються ті, що отримали ліцензію НБУ на проведення валютних операцій (наприклад, Українська фінансова група, Кредитно-фінансова спілка та ін.).

Резиденти — це: фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, філії, представництва тощо, відділення інших відокремлених підрозділів підприємств з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні недоторканність і привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезиденти — це: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України відповідно до відкритої візи строком до 1 року; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльнос­ті України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають дипломатичні недоторканність і привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Комерційні банки. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними. В Україні це — будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території країни, що має ліцензію Національного банку України на виконання валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Порядок надання Генеральної ліцензії НБУ на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями.

Банки — юридичні особи, які здійснюють свої операції на території України не менше ніж один рік, мають розмір статутного фонду і власних коштів, що встановлюються Національним банком України, у разі, якщо вони бажають отримати ліцензію Націо­нального банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями, повинні: протягом одного року не мати зауважень від органів банківського нагляду та податкової інспекції щодо виконання ними вимог чинного законодавства; забезпечити відповідність проведення операцій технічним вимогам, які необхідні для здійснення саме валютних операцій (згідно з Переліком технічних вимог до комерційних банків для здійснення операцій з валютними цінностями); мати в штаті фахівців, рівень освіти яких відповідає кваліфікаційним вимогам, висунутим щодо здійснення валютних операцій; звернутися до відповідного регіонального управління Націо­нального банку України за рекомендацією на отримання ліцензії.

Залежно від якості наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних операцій НБУ може дозволити проведення валютних операцій.