Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Згідно із Законом «Про цивільну оборону України», громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимогу від уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ та організа­цій незалежно від їх форм власності й господарювання гарантій щодо його реа­лізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності й госпо­дарювання у разі виникнення надзвичайної ситуації є захист населення та ор­ганізація його життєзабезпечення.

Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх райо­нах, населених пунктах, охоплюють усе населення. Водночас характер і зміст захисних засобів встановлюються залежно від ступеня загрози, місцевих умов з урахуванням важливості виробництва для безпеки населення, інших еконо­мічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за група­ми важливості, а об'єкти — за категоріями стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуації. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України.

Для міст встановлені такі групи:

— особливої важливості;

— першої групи;

— другої групи;

— третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені такі категорії:

1) особливої важливості;

2) першої категорії;

3) другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються за вчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується насамперед підго товки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних за собів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Для організації життєзабезпечення населення в умовах надзвичайної ситуа ції та організації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійний лих створюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій. Діють вони прв Кабінеті Міністрів України, в областях, містах, регіонах як на постійній осно­ві, так і у випадку виникнення надзвичайної ситуації. До їх функцій входить забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб, конт­роль за розробкою та реалізацією заходів із запобігання можливим аваріям і катастрофам. Усі завдання з ліквідації надзвичайної ситуації виконуються по черзі у максимально короткі строки.

Передусім вирішуються завдання щодо термінового захисту населення, за­побігання розвитку чи зменшення впливу надзвичайної ситуації і завдання з підготовки та виконання рятувальних та інших невідкладних робіт.

Організація життєзабезпечення населення в умовах надзвичайної ситуа­ції — це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормаль­них умов життя, здоров'я і працездатності людей.

Цей комплекс включає:

1) управління діяльністю робітників та службовців, усього населення при загрозі та виникненні надзвичайної ситуації;

2) захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихій­ного лиха;

3) забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і пред­метами першої необхідності;

4) захист продовольства, харчової сировини, фуражу, водних джерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

5) житлове забезпечення і працевлаштування;

6) комунально-побутове обслуговування;

7) медичне обслуговування;

8) навчання населення способам захисту і діям в умовах надзвичайної си­туації;

9) розроблення і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіацій­ного, хімічного та біологічного зараження;

10) санітарну обробку;

11) знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання си­ровини, матеріалів і готової продукції;

12) підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха та осередках ураження;

13) забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтри­мання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

14) заходи, спрямовані на запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичайної ситуації, а також інші заходи.

Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при чіткому погодженні між собою заходів, що проводять­ся. Керівники підприємств, установ та організацій є безпосередніми виконав­цями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються у планах цивільної оборони і виконуються в період загрози після виникнення надзви­чайної ситуації.

З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життє­діяльності на період надзвичайної ситуації передусім необхідно сповістити на­селення про можливу загрозу, а в разі потреби організувати евакуацію. Спові­щення населення здійснюється всіма доступними способами: через телебачен­ня, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигнала­ми (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з небез­печних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочина­ється після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичай­ною комісією або органами влади.

Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принци­пом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, — за територіальним прин­ципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту — заліз­ничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використо­вується для вивезення на короткі відстані. У деяких випадках частина насе­лення може виводитися пішки колонами по шляхах, не зайнятих перевезен­нями.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, у школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.

Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти докумен­ти, гроші, речі першої потреби та продукти і у визначений час прибути на збір­ний евакуаційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечен­ня його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні ева­куаційні пункти, які вирішують проблему розташування, забезпечення та об­слуговування прибулого населення.

Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає макси­мальний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небезпечних об'єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення райо­нів проживання. У місцях розселення звільняються приміщення для розмі­щення евакуйованих громадян, готуються (за необхідності) колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівни цтво, а також пристосування наявних підвалів, гірських виробок, для чого за лучається усе працездатне населення, у тому числі евакуйовані.

Надзвичайно велике значення має забезпечення в місцях розселення ева куйованого населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг медичної допомоги. Забезпечення населення продуктами харчування і речам) першої потреби здійснюється службою торгівлі і харчування цивільної оборо ни сільського або іншого району, який прийняв евакуйованих.

Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезени ми із собою. За їх відсутності харчування здійснюється через мережу громад ського харчування або в сім'ях, до яких вони підселені.