Тема: ” техногенні небезпеки та їхні наслідки . Хімічна безпека ”.

 

 

 

АВАРІЇ (КАТАСТРОФИ) НА ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ

У народному господарстві широко застосовують десятки тисяч хімічних сполук, багато з яких являють собою сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), здатні під час аварійних ситуацій спричинювати ураження людей і тварин, а також зараження повітря та території із серйозними екологічними наслідками. Багато СДОР одночасно є вибухопожежонебезпечними. На території України розміщено понад 1810 об'єктів, на яких зберігають чи використовують у виробництві понад 283 000 т СДОР, у т.ч. 98 000 т хлору, 178 000 т аміаку. В обласних центрах України зосереджено майже ЗО % усієї кількості СДОР. Усього в зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн осіб (32,5 % населення країни).

Під терміном «хімічно небезпечні об'єкти» (ХНО) розуміють об'єкти народного господарства, при аварії чи руйнуваннях яких можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин СДОР. Наприклад, у Запорізькій області таких об'єктів 67, з них 25 розта­шовані в м. Запоріжжі.

До ХНО можуть бути віднесені:

Ø підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної і пов'язаних з ними галузей промисловості;

Ø підприємства, що мають аміачні холодильні установки;

Ø водогінні і водоочисні станції, що використовують хлор і аміак;

Ø залізничні станції, на яких відстоюється рухомий склад зі СДОР;

Ø склади і бази із запасами СДОР для дезінфекції, дезінсекції і дератизації сховищ зерна і продуктів його перероблення, а також із запасами ядохімікатів, використовуваних у сільському господарстві.

Залізничними й автомобільними шляхами перевозиться велика кількість СДОР. Крім того, територією України проходить аміако- провід Тол ьятті—Одеса, кілька газонафтопроводів та ін.

Під час аварій на ХНО і транспорті 25 % викидів СДОР стано­вить аміак, 20 % — хлор, 10 % — кислоти, 5 % — ароматичні вугле­водні (бензол, толуол, ксилол), 2 % - ртуть і по 1-2 % - інші СДОР

Аварії і катастрофи на ХНО — досить не рідке явище наших днів.

Щодоби у світі реєструють 17—18 таких аварій. Ось деякі з них.

У 1984 р. у м. Бхопале (Індія) унаслідок витоку ЗО т метилізоці- анату загинуло понад 3000 чол.; офіційно вважаються потерпілими 200 000 чол.

У 1989 р. у м. Іонава (Литва) внаслідок витоку 7000 т аміаку постраждало 60 чол., 7 з них загинули.

У 1991 р. у м. Борисів (Білорусь) через витік ЗО т аміаку на м'ясо­комбінаті постраждали 24 і загинула 1 особа.

У Запоріжжі внаслідок витоку 4 т хлору на титано-магнієвому комбінаті постраждали 16 чол.

Усього за період з 1985 по 1992 р. у СНД відбулося понад 240 ава­рій з 50 % викидом СДОР на об'єктах народного господарства і 50 % — на транспорті. На промислових підприємствах України за 1993—1996 рр. відбулося 13 аварій з викидом (виливом) СДОР за межі ємкостей, у яких вони зберігалися, у тому числі 8 аварій на об'єктах харчової промисловості, 2 — хімічної промисловості, 3 — на інших підприєм­ствах.

Фізико-хімічні властивості, токсичність і класифікація сильнодіючих отруйних речовин СДОР здатні спричинювати ураження не лише людей, тварин і рослин, а й на тривалий час (дні, тижні, місяці) заражати терито­рію. Вони можуть потрапити в організм різними спосооами (черездихальні шляхи, слизові оболонки, травний тракт) у газо- і паропо­дібному, аерозольному, краплинно-рідкому станах.

Важливою харак­теристикою СДОР є їхня токсичність. Під токсичністю мають на увазі здатність хімічної речовини в мінімальній кількості спричи­нювати патологічні зміни в організмі людини, що призводять до захворювання, втрати працездатності чи загибелі ураженого.

Кількісним показником токсичності є токсична доза (токсодоза). Розрізняють уражуючу і смертельну токсичні дози. Під уражуючою токсичною дозою розуміють найменшу кількість СДОР в одиниці об'єму зараженого повітря, що може спричинити відчутний фізіоло­гічний ефект за визначений час.

У разі інгаляційної дії токсодоза (Т) дорівнює добутку концен­трації (С) у грамах на кубічний метр або міліграмах на літр на експо­зицію (і) — час дії отруйної речовини у хвилинах: Т = С • t, г/хв/м³ (або мг/хв/л).

При потраплянні СДОР в організм через рот токсодозу прийня­то виражати в міліграмах на один кг маси тіла, а при потраплянні на шкірні покриви — в міліграмах на 1см² поверхні шкіри.

Смертельні токсодози (концентрації) можуть бути середньо- смертельними, що спричинюють смерть у 50 % уражених (DL 50, CL 50) і абсолютно смертельними, за яких смерть настає в 100 % ура­жених (DL 100, СL 100).

Гранично допустимі дози (концентрації) — найбільші дози (кон­центрації), за яких симптоми отруєння не виникають. Від фізико- хімічних властивостей і токсичності СДОР залежить швидкість роз­витку клініки ураження. За цією ознакою всі СДОР поділяють на швидкодіючі та СДОР уповільненої дії. Перші (кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та ін.) спри­чинюють ураження в найближчі кілька десятків хвилин. Для СДОР уповільненої дії характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10—15 (і більше годин) (фосген, кислота сульфатна та ін.).

До стійких СДОР відносять речовини з температурою кипіння вище за 140 °С (хлорпікрин, кислота сульфатна, тетраетил свинець та ін.). Вони можуть зберігати уражуючі властивості на місцевості від кількох годин до декількох місяців. Нестійкі СДОР мають тем­пературу кипіння нижче за 140 °С і заражають місцевість від кількох хвилин до однієї години (кислота синильна, вуглецю діокис та ін.). На стійкість СДОР впливають також безліч причин: метеорологічні умови (температура, швидкіст Важливим показником властивостей СДОР є відносна щільність пари (щільність пари до щільності повітря). Якщо відносна щільність пари менша за одиницю, то речовина легша від повітря і швидко розсіюється, при відносній щільності пари вище за одиницю СДОР довше утримуються на поверхні землі і їхній вплив на людину більш тривалий.

Відповідно до токсикологічної класифікації всі СДОР поділяють на шість груп:

1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлориди сірки та ін.).

2. Речовини переважно загальнотоксичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид та ін.).

3. Речовини, яким властива задушлива і загальноотруйна дія (сірководень, сульфатний ангідрид, азоту оксид та ін.).

4. Нейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення і передавання нервового імпульсу (ФОС, сірковуглець та ін.).

5. Речовини із задушливою і нейротропною дією (аміак).

6. Метаболічні отрути (діоксин, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий та ін.).