Медичне сортування та медична евакуація при надзвичайних ситуаціях .

При надзвичайних ситуаціях після медичної розвідки, пошуку потерпілих у районі катастрофи або стихійного лиха має бути організоване медичне забез­печення. Воно включає не тільки допомогу, а й захист потерпілих, медичне постачання, проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

При виникненні масових санітарних втрат надати допомогу одночасно всім неможливо. Для таких випадків М.І. Пирогов більше 140 років тому запропо­нував медичне сортування. Він писав, що спочатку вирізняють й безнадійні випадки і водночас переходять до поранених, які подають надію на вилікову­вання, і на них зосереджують увагу. Принципом медичного сортування він вважав із двох зол менше.

Медичне сортування — це метод розподілу потерпілих на групи (катего­рії) за ознаками, які потребують однорідних лікувально-профілактичних і ева­куаційних заходів залежно від конкретної обстановки. Основною метою ме­дичного сортування є забезпечення своєчасного надання медичної допомоги потерпілим з подальшою їх евакуацією. Медичне сортування починається в осередку катастрофи чи аварії і продовжується на наступних етапах евакуації, а також при поступленні в лікувальний заклад. На основі загального огляду, опитування, ознайомлення з медичною документацією проводиться сортуван­ня. Залежно від завдань, що ставляться при сортуванні, розрізняють два види медичного сортування:

1) внутрішньопунктове;

2) евакуаційно-транспортне.

Внутрішньопунктове сортування проводиться в осередку надзвичайної ситуації з метою розподілу потерпілих на однорідні групи залежно від харак­теру ушкодження, ступеня тяжкості для прийняття адекватного рішення щодо надання медичної допомоги.

Евакуаційно-транспортне сортування проводиться з метою розподілу по- страждалих на однорідні групи за черговістю евакуації, видом транспорту (ав­томобільний, залізничний та ін.), положенням тіла у транспорті (сидячи, ле­жачи), видом евакуації (до профільної чи іншої лікарні) з урахуванням локалі­зації, характеру і тяжкості ушкодження. Ці питання вирішуються на основі діагнозу і прогнозу.

Медичне сортування постраждалих в осередку надзвичайних ситуацій про­водиться рятувальниками або бригадами швидкої медичної допомоги чи спе­ціалізованими бригадами постійної готовності першої черги. Під час сортуван­ня виділяють такі групи потерпілих:

1. Потребують надання першої медичної допомоги в першу чергу.

2. Потребують надання першої медичної допомоги у другу чергу.

3. Потребують виносу або вивозу в першу чергу.

4. Потребують виносу або вивозу в другу чергу.

5. Ходячі потерпілі (можуть виходити самостійно або за допомогою сторон­ньої людини).

Спочатку проводять вибіркове сортування, під час якого виявляють потер­пілих, які загрожують здоров'ю інших людей (хворі на інфекційні захворю­вання, уражені радіаційними та отруйними речовинами (СДОР), потерпілі з психоемоційними розладами). Решту поділяють на ходячих і «носилкових». Серед потерпілих виділяють тих, які перебувають у критичному стані й потре­бують невідкладної допомоги за життєвими показаннями. Пріоритет віддають дітям і вагітним.

Бригади швидкої медичної допомоги, якщо потерпілих мало, заповнюють первинну документацію. Якщо потерпілих багато (більше 10—15 осіб) — про­водять сортування.

Якщо першими до осередку надзвичайної ситуації прибули пожежники або рятувальники, тоді вони за життєвими показаннями надають першу медичну допомогу та викликають бригади швидкої медичної допомоги.

Згідно з Наказом МОЗ України «Про заходи щодо удосконалення швидкої медичної допомоги» № 175 від 19 червня 1996 р. створені бригади:

1) загальнопрофільні (бригади інтенсивної терапії);

2) спеціалізовані;

3) фельдшерсько-перевізні.

Спеціалізовані бригади поділяють на кардіореанімаційні, неврологічні, психіатричні, інтенсивної терапії та реанімації, педіатричні.

При виникненні великих надзвичайних ситуацій крім бригади постійної готовності першої черги на підмогу викликають бригади постійної готовності другої черги, задіюють Державну службу медицини катастроф (ДСМК).

Після сортування потерпілих евакуюють за черговістю до лікувального за­кладу. В Україні існує двохетапна система лікувально-евакуаційного забезпе­чення.

Етап медичної евакуації — це сили і засоби медичної служби екстреної ме­дичної допомоги, що розгорнуті для приймання потерпілих і хворих, надання їм медичної допомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації. Кожен етап має конкретні вид і обсяг медичної допомоги, укомплектовується лікаря­ми відповідної кваліфікації, майном, оснащенням.

На першому етапі медичної евакуації здійснюється надання першої медич­ної, лікарської фельдшерської допомоги потерпілим. Усе залежить від ситуа­ції, що склалася, тому надання допомоги може проводитись у скороченому ва­ріанті за життєвими показаннями, і потерпілі будуть відправлятись на наступ­ний етап евакуації. Медична евакуація в основному проводиться за принципом «на себе», тобто машинами швидкої медичної допомоги або транспортом лікувально-профілактичних закладів. При одиничних випадках (пожежі) ря­тувальники, лікарі швидкої допомоги можуть доставляти потерпілих спеці­альним транспортом у лікувальні заклади.

У першу чергу евакуюють потерпілих із загрозливим станом для життя: шок, гостра дихальна недостатність, значна кровотеча, кома. Евакуація такимпотерпілих здійснюється санітарним транспортом у супроводі медпрацівника, який продовжує проводити протишокові заходи.

По прибутті на місце катастрофи аварійно-рятувальні підрозділи виклика­ють бригади швидкої медичної допомоги, звільняють постраждалих з-під за­валів, пошкодженого транспорту з подальшою евакуацією до профільного лікувального закладу.

У другу чергу евакуюють потерпілих із середнім ступенем тяжкості, які намомент евакуації не мають виражених розладів життєво важливих функційорганізму; їх евакуація проводиться також санітарним транспортом для профілактики порушень життєвих функцій організму. Потерпілих у задовільному стані відправляють попутним транспортом до лікувального закладу.

На другому етапі медичної евакуації розгортаються лікувальні заклади, в яких надається кваліфікована (спеціалізована) медична допомога з подальшим лікуванням до одужання. Тут проводять прийом та медичне сортування потерпілих. Серед евакуйованих виділяють уражених радіоактивними та отруйними речовинами. їх відправляють у відділення спеціальної обробки.

 

На першому етапі медичної евакуації застосовується така медична доку­ментація:

1. Первинна медична картка ураженого (хворого) у надзвичайних ситуа­ціях.

Вона має відривні сигнальні смуги, які сприяють ефективному проведенню медичного сортування на цьому етапі, і забезпечує інформацією на наступному етапі медичної евакуації. Смужки привертають до себе увагу. Цим досягається наступність у сортуванні між етапами евакуації.

2. Сортувальні марки. Вони слугують вказівкою, куди і в яку чергу направ­ляють потерпілих. Цифри на марці (1, 2) свідчать про черговість надання ме­дичної допомоги або евакуації. Марки виготовляються зі щільного матеріалу і прикріплюються до одягу або до носилок, на яких переносять потерпілого.

3. Історія хвороби. Заповнюється в лікувальному закладі. Вона є основним документом лікування постраждалого.

4. Евакуаційний паспорт. Заповнюється на першому етапі медичної евакуа­ції. Сортувальні марки, як і евакопаспорт, є допоміжною документацією.

Під час медичного сортування (Л.П. Соков та ін., 1999) у лікувальному за­кладі, куди буде прибувати велика кількість потерпілих, розгортається прий­мально-сортувальне відділення. Для цього вибирають просторе приміщення (вестибюль), в якому «носилкових» потерпілих розташовують «пироговськи- ми рядами». Носилки ставлять на підставки таким чином, щоб головні кінці були в одному ряду для зручності огляду потерпілих та надання допомоги.

Під час сортування використовують «вибірковий метод», тобто швидкий огляд усіх потерпілих, щоб за життєвими показниками (шок, асфіксія, крово­теча) надати допомогу. Після цього здійснюють сортування конвеєрним варі­антом, при якому потерпілих попередньо оглядають медичні сестри, а після них лікар проводить цілеспрямований огляд.

При такому сортуванні виділяють п'ять сортувальних груп.

 

Сортування потерпілих та обсяг допомоги на етапах медичної евакуації

Першу групу становлять потерпілі з украй тяжким станом, у яких ушко­дження не сумісне з життям, прогноз несприятливий. Показане симптоматич­не лікування у спеціально відведених палатах. Евакуації не підлягають. Таких потерпілих буде 20 %.

До другої групи належать потерпілі, ушкодження яких супроводжуються швидко наростаючими розладами життєвих функцій, для усунення яких необ­хідна невідкладна допомога за життєвими показаннями. Без такої допомоги неможливий сприятливий прогноз. Ця група без стабілізації гемодинаміки і дихання тимчасово нетранспортабельна. Таких потерпілих буде 20 %.

Третю групу становлять потерпілі з тяжкими і середньої тяжкості ушко­дженнями. Медична допомога надається у другу чергу, хоча не виключаються ускладнення, що можуть загрожувати життю. Прогноз відносно сприятливий. Таких потерпілих буде 20 %.

У четверту групу входять потерпілі з легкими і середньої тяжкості ушко­дженнями. Медична допомога надається у другу чергу, евакуація — теж у дру­гу чергу. Потерпілі потребують амбулаторно-поліклінічного дообстеження і лікування в безпечній зоні. Таких потерпілих може бути до 40 %.

П'яту групу становлять потерпілі з легкими ушкодженнями. Потребують амбулаторного лікування та самостійної евакуації.

Транспортування потерпілих при різній локалізації травм:

Ø при легких пораненнях обличчя і верхніх кінцівок потерпілих перево­зять у положенні сидячи, або ж вони йдуть пішки у супроводі медичного пра­цівника чи іншої особи;

Ø непритомних потерпілих з травмами перевозять у положенні на боці;

Ø потерпілих з травмами грудної клітки транспортують у положенні на- півсидячи із зігнутими в колінах ногами;

Ø потерпілих з переломом або пораненням хребта перевозять у положенні лежачи на животі, з повернутою вбік головою, кладуть на щит;

Ø потерпілих з переломом кісток таза і пораненням у живіт перевозять у положенні лежачи на спині із зігнутими в колінах і розведеними ногами, під коліна підкладають валик;

Ø потерпілих з ушкодженнями голови, хребта або нижніх кінцівок, які знаходяться у свідомості, перевозять у положенні лежачи на спині.

Види і суть медичної допомоги — певний перелік лікувально-профілак­тичних заходів, що проводяться при ураженнях (пораненнях, травмах, захво­рюваннях) медичним персоналом на межі осередку ураження і етапах медич­ної евакуаці

Вид допомоги визначається місцем її надання, підготовкою осіб, що її нада­ють, і наявністю необхідного оснащення. Нині передбачаються такі види ме­дичної допомоги:

v перша медична допомога;

v долікарська допомога;

v лікарська допомога;

v кваліфікована медична допомога;

v спеціалізована медична допомога.

Перша медична допомога — це комплекс найпростіших медичних захо­дів, які виконуються на місці отримання ушкодження переважно у вигляді само- і взаємодопомоги, а також рятувальниками із застосуванням табельних і підручних засобів.

Перша медична допомога надається безпосередньо на місці ураження або поблизу нього в безпечному місці у вигляді само- та взаємодопомоги особами, які підготовлені до надання першої медичної допомоги, рятувальниками, за­лученими до проведення аварійно-рятувальних робіт в осередку катастрофи, та особовим складом інших немедичних формувань, які мають відповідну ме­дичну підготовку. Перша медична допомога може надаватися і медичним пер­соналом при масових санітарних втратах, недостатній кількості сил та засобів медичної служби.

Основна мета першої медичної допомоги — усунення причин, що загрожу­ють життю потерпілого в даний момент, і запобігання розвитку тяжких усклад­нень. Оптимальний термін надання першої медичної допомоги — до ЗО хв піс­ля отримання травми (при зупиненні дихання, кровообігу — 5—7 хв).

Значення першої медичної допомоги яскраво ілюструється досвідом Вели­кої Вітчизняної війни, коли 20 % померлих від ран могли б вижити, якби їм була своєчасно надана перша медична допомога. На полі бою від шоку та втра­ти крові померли 40 % поранених, 13 % доправлялись на етапи медичної ева­куації в тяжкому стані з кровотечею, а 50 % — з переломами кісток без іммо­білізації.

Оптимальний термін надання першої медичної допомоги — перші 10— 15 хв після отримання ураження, а при зупиненні дихання цей час скорочу­ється до 5—7 хв. Ефективність першої допомоги залежить від рівня медичної підготовки всього населення.

Важливість чинника часу підкреслюється тим, що серед осіб, які отримали першу медичну допомогу протягом ЗО хв після травми, ускладнення виника­ють у 2 рази рідше, ніж у осіб, яким цей вид допомоги був наданий пізніше за­значеного терміну. Відсутність же допомоги протягом 1 год після травми збіль­шує кількість летальних результатів серед уражених, які мають шанс вижити, на ЗО %, до 3 год — на 60 % і до 6 год — на 90 %, тобто кількість загиблих зрос­тає майже вдвічі.

До обсягу першої медичної допомоги, яка не може бути скорочена ні за яких умов, входять такі заходи:

v забезпечення особистої безпеки;

v витягання потерпілих з-під завалів, транспортних засобів, винесення з осередків пожеж;

v при пожежах — гасіння одягу, що горить;

v усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів;

v проведення прийому Хеймліха тощо;

v тимчасове спинення зовнішньої кровотечі будь-якими доступними засо­бами;

v проведення базової серцево-легенево-мозкової реанімації.

v укладання на бік або на живіт при западанні язика, блюванні, значній носовій кровотечі;

v накладання герметичної оклюзійної пов'язки при відкритому пневмото­раксі;

v закриття ран пов'язками;

v накладання теплоізолювальних пов'язок при холодових ушкодженнях;

v одягання протигаза під час перебування в зараженій місцевості;

v уведення антидотів ураженим отруйними речовинами;

v уведення антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, протиблювотних засобів з індивідуальної аптечки АІ-2;

v проста транспортна іммобілізація;

v знеболювання (за наявності анальгетиків);

v евакуація за межі осередку ураження.

Перераховані заходи мають бути освоєні всіма категоріями населення, оскільки відомо, що їх виконання навіть неспеціалістами у 2 рази знижує ле­тальність серед уражених. Організація першої медичної підготовки є одним із найважливіших завдань як місцевих органів влади, так і органів охорони здоров'я і має проводитись з урахуванням реальних умов конкретного ре­гіону.

Долікарська допомога — це комплекс медичних заходів, спрямованих на підтримку життєво важливих функцій організму ураженого, запобігання тяж­ким ускладненням і підготовку до евакуації.

Забезпечується за допомогою табельних засобів (що носяться або возять­ся) середнім медичним персоналом формувань охорони здоров'я й аварійно- рятувальних служб — фельдшерами, медичними сестрами.

Основна мета долікарської допомоги — боротьба із загрозливими для жит­тя розладами (асфіксією, шоком, кровотечею, судомами).

Оптимальний термін надання долікарської медичної допомоги — перші 20—ЗО хв після отримання ураження («платинові» півгодини). Це реальний час прибуття бригади швидкої допомоги у складі фельдшера або членів об'єктного формування (медсанчастини, медичного пункту).

На додаток до першої медичної допомоги долікарська допомога передба­чає:

ü забезпечення особистої безпеки персоналу;

ü проведення первинного огляду потерпілого;

ü контроль правильності надання першої медичної допомоги;

ü відсмоктування крові, слизу і блювотних мас із верхніх дихальних шля­хів за допомогою ручного аспіратора;

ü уведення ротового, носового повітроводу (8-подібної трубки тощо);

ü крікотиреопункція при обструкції верхніх дихальних шляхів;

ü виконання конікотомії досвідченим фельдшером за допомогою коніко- тома;

ü штучну вентиляцію легень ручним дихальним апаратом;

ü проведення непрямого масажу серця;

ü контроль спинення зовнішньої кровотечі, додаткове застосування та­бельних засобів;

ü венозний доступ з використанням периферійного катетера (діаметр — не менше 1 мм);

ü проведення адекватної інфузійної терапії кристалоїдними розчинами;

ü уведення знеболювальних і серцево-судинних препаратів;

ü уведення і прийом всередину антибіотиків, протизапальних, седатив­них, протисудомних і протиблювотних препаратів;

ü проведення інфузійної і дезінтоксикаційної терапії при виражених ге- модинамічних порушеннях та інтоксикаціях;

ü промивання очей, рота, носа при потраплянні СДОР;

ü промивання шлунка (без зонда) при потраплянні СДОР;

ü приймання сорбентів, антидотів тощо;

ü респіраторна підтримка;

ü контроль пов'язок і за необхідності їх поправлення;

ü поліпшення транспортної іммобілізації;

ü зігрівання потерпілих;

ü при доправленні постраждалих з осередків, що становлять небезпеку для оточення (осередку радіаційного, хімічного, біологічного ураження), про­водять деконтамінацію (часткову санітарну обробку).

Перша лікарська допомога — це комплекс загальних лікарських заходів, спрямованих на ослаблення (усунення при нагоді) наслідків ураження (захво­рювання), загрозливих безпосередньо життю, запобігання розвитку небезпеч­них ускладнень (асфіксія, шок, ранова інфекція) або зменшення їх тяжкості і підготовку уражених до подальшої евакуації.

Надається лікарем на першому (догоспітальному) етапі медичної евакуа­ції.

Оптимальний термін надання лікарської допомоги — ЗО хв — 1 год («зо­лота» година медицини катастроф) після отримання ураження.

Надання цього виду допомоги обов'язково проводиться одночасно з медич­ним сортуванням. У разі прибуття на догоспітальний етап значної кількості по­терпілих створюється ситуація, коли немає можливості своєчасно (у допустимі терміни) надавати всім постраждалим лікарську допомогу в повному обсязі.

З урахуванням цих обставин заходи лікарської медичної допомоги поділя­ють за терміновістю надання на дві групи:

1) невідкладні заходи;

2) заходи, які можуть бути вимушено відстрочені або надані на наступному етапі.

До невідкладних належать заходи, які мають бути обов'язково виконані на першому етапі медичної евакуації, де надається перша лікарська допомога. Невиконання цієї вимоги загрожує потерпілому загибеллю або великою віро­гідністю виникнення тяжкого ускладнення.

Невідкладні заходи:

— усунення всіх видів асфіксії (відсмоктування слизу, крові і блювотних мас з верхніх дихальних шляхів, трахео- і конікотомії, уведення повітроводу, прошивання і фіксація язика, відсікання або підшивання звисаючих клаптів м'якого піднебіння і бічних відділів глотки, конікотомія або трахеостомія за показаннями, накладання клапанної оклюзійної пов'язки при відкритому пневмотораксі, пункція плевральної порожнини або торакоцентез при напру­женому пневмотораксі, штучна вентиляція легень);

тимчасове спинення зовнішньої кровотечі (накладання затискача на су­дину, що кровоточить, прошивання судини в рані, туга тампонада рани);

комплекс протишокових заходів (переливання кровозамінників, ново­каїнові блокади, уведення знеболювальних і серцево-судинних засобів;

відсікання сегмента кінцівки, що висить на клапті м'яких тканин при неповних відривах;

катетеризація (капілярна пункція) сечового міхура при затримці сечо­виділення;

проведення деконтамінаційних заходів, спрямованих на усунення де­сорбції токсичних речовин з одягу, що дає змогу зняти протигаз з уражених, які поступають з осередку хімічного ураження;

уведення антидотів, застосування протисудомних, бронхорозширюваль- них і протиблювотних засобів;

дегазація (дезактивація) рани при забрудненні стійкими хімічними (ра­діоактивними) речовинами зі зміною пов'язки;

зондове промивання шлунка у разі потрапляння хімічних (радіоактив­них) речовин у шлунок;

застосування антитоксичної сироватки при отруєнні бактерійними ток­синами і неспецифічна профілактика інфекційних захворювань;

серопрофілактика правця при відкритих травмах та опіках;

аналгезія;

транспортна іммобілізація табельними засобами.

Невідкладні заходи проводяться всім потерпілим і хворим (без винятку), які перебувають у стані, що загрожує життю: колапс, шок різного походжен­ня, травми, гостра серцева недостатність, набряк легень, тяжкий бронхоспас- тичний синдром, ларингоспазм, бронхопневмонія з наростаючими явищами гіпоксії та асфіксії, порушення дихання центрального генезу, параліч м'язів, що беруть участь в акті дихання, судоми, різкий больовий синдром при спазмі вінцевих судин, печінковій кольці, коматозні стани.

Для зменшення тяжкості ураження (захворювання) призначають:

Ø кисень; серцево-судинні засоби (кофеїн 10 % — 1 мл підшкірно, кордіа­мін 25 % — 2 мл підшкірно, корглікон 0,06 % — 1 мл внутрішньовенно, стро­фантин 0,05 % — 1 мл внутрішньовенно у 20 мл 40 % глюкози, еуфілін 2 % — 10 мл внутрішньовенно);

Ø дихальні аналептики (сульфокамфокаїн 10 % — 2 мл підшкірно, беме- грид 0,5 % — 10 мл внутрішньовенно і повторюють через 2—3 хв до відновлен­ня дихання й пульсу; при психомоторному збудженні бемегрид не признача­ють;

Ø вдихання карбогену (суміш 95 % кисню з 5 % вуглекислого газу);

Ø знеболювальні препарати (промедол 1 % — 1 мл підшкірно);

Ø бронхорозширювальнізасоби(алупент0,05 % —1 млвнутрішньом'язово або в аерозолі; беротек в аерозолі);

Ø специфічні антидоти (атропін 0,1 % — 1 мл підшкірно, дшгіроксим 15 % — 2 мл підшкірно при отруєнні ФОС; амілнітрит 1 мл; антиціан 20 % — 1 мл внутрішньом'язово, тіосульфат натрію ЗО % — 50 мл внутрішньовенно — при отруєнні синильною кислотою);

Ø протисудомні препарати (тіопентал натрію 2 % — 20 мл внутрішньовен­но; магнію сульфат 25 % — 10 мл внутрішньовенно; диплацин 2 % — 5 мл внут­рішньовенно);

Ø протиблювотні засоби (аміназин 2,5 % — 1 мл внутрішньом'язово під контролем артеріального тиску; пропазин 2,4 % — 2 мл внутрішньом'язово; етаперазин 0,004; сонапакс 0,025);

Ø нейролептики (дроперидол 0,25 % — 1 мл; фентаніл 0,005 % — 5 мл);

Відстрочені заходи проводяться тоді, коли немає загрози для життя, і ви­конуються на наступному етапі евакуації. При цьому призначаються симпто­матичні засоби, антибіотики, сульфаніламідні, антигістамінні, седативні пре­парати тощо.

До відстрочених заходів належать:

— усунення недоліків першої медичної і долікарської допомоги (поправ­лення пов'язок, поліпшення транспортної іммобілізації), що не загрожують розвитком шоку;

— проведення новокаїнових блокад при ушкодженнях середньої тяжкості без явищ шоку;

— ін'єкції антибіотиків;

— уведення транквілізаторів і нейролептиків;

— призначення різних симптоматичних засобів при станах, які не загро­жують життю потерпілого.

Скорочення обсягу лікарської допомоги здійснюється за рахунок відмови від виконання відстрочених заходів. У надзвичайних ситуаціях, у разі великої кількості санітарних втрат і при переповненні етапу медичної евакуації потер­пілим, яким необхідно надавати лікарську допомогу, на цьому етапі допомога надається в обсязі долікарської.

Залежно від реальних умов обстановки і можливостей медичного персона­лу в деяких випадках на першому етапі медичної евакуації надання лікарської допомоги може поєднуватися з використанням елементів кваліфікованої ме­дичної допомоги. Слід мати на увазі, що незалежно від розмірів катастрофи та її локалізації кожному постраждалому має бути забезпечене надання першої медичної допомоги на місці отримання ураження, оскільки всі заходи цієї до­помоги спрямовані на порятунок життя потерпілих і запобігання небезпечним для них тяжким наслідкам.

Кваліфікована медична допомога — це комплекс лікувально-профілак­тичних заходів, спрямованих на усунення тяжких, загрозливих життю на­слідків поранень, уражень і захворювань, запобігання розвитку вірогідних ускладнень і підготовку до евакуації за призначенням.

Надається на другому етапі (госпітальному) лікарями-фахівцями широко­го профілю — хірургами, терапевтами (відповідно кваліфікована хірургічна і кваліфікована терапевтична медична допомога) у медичних формуваннях та закладах. Основна мета збереження життя потерпілим, усунення наслідків ушкоджень, запобігання розвитку ускладнень, боротьба з уже розвинутими ускладненнями.

Оптимальний термін надання кваліфікованої допомоги — протягом 1 год після травми. У цьому випадку простежуються мінімізація летальності, змен­шення тяжких ускладнень, термінів перебування у стаціонарах, інвалідизації серед потерпілих. Цей термін цілком реальний при достатній готовності і су­часному забезпеченні служби екстреної медичної допомоги інноваційними технологіями, авіаційним санітарним транспортом і відповідними ресурсами.

Важливість своєчасної і високоякісної кваліфікованої медичної допомоги визначається такими положеннями:

— для значної частини найбільш тяжких потерпілих (торакальний, абдо­мінальний профіль, шок тощо) кваліфікована медична допомога є вичерпною;

заходи цього виду медичної допомоги найбільш ефективні для запобі­гання найтяжчим ускладненням (наприклад, інфекційним)

— усі потерпілі при наданні кваліфікованої медичної допомоги отримують евакуаційне призначення.

Для визначення лікувальної тактики необхідно чітко сформулювати діа­гноз, що складається з трьох наведених нижче характеристик:

1. Морфологічна характеристика (тяжкість, характер, локалізація).

2. Загрозливі для життя наслідки, ушкодження (асфіксія, зовнішня, внут­рішня кровотеча, стиснення головного мозку, пневмоторакс, ішемія кінцівки тощо).

3. Клінічна характеристика тяжкості стану постраждалого (травматич­ний шок, гостра дихальна недостатність, травматична кома).

Екстрена кваліфікована допомога потрібна, як правило, при ураженнях (захворюваннях), що становлять безпосередню загрозу для життя найближ­чим часом. При невчасному наданні цієї допомоги значно збільшується віро­гідність ускладнень зі смертельним результатом або вкрай тяжких. При від­новленні життєво важливих функцій невідкладне хірургічне втручання є основним заходом і проводиться негайно без передопераційної підготовки.

Операції передують лише інтубація трахеї, підключення апарата для штучної вентиляції легень і катетеризація підключичної або стегнової вени.

Заходи інтенсивної терапії розпочинають одразу ж під час поступлення постраждалих на етап кваліфікованої хірургічної допомоги у відділенні інтен­сивної терапії і реанімації. Ці заходи проводять за викладеними вище принци­пами, продовжують під час і після оперативного втручання. В особливо тяж­ких випадках після виконання основного етапу операції (наприклад, після спинення внутрішньопорожнинної кровотечі) оперативне втручання може бути тимчасово призупинене до відносної стабілізації життєво важливих функ­цій методами інтенсивної терапії, після чого продовжене і завершене в повно­му обсязі. Після невідкладного оперативного втручання інтенсивна терапія триває до повної або відносної стабілізації життєво важливих функцій. Важ­ливим компонентом програми інтенсивної терапії є раціональна профілактич­на антибактеріальна терапія для запобігання розвитку тяжких ускладнень.

Відповідно до вищеперелічених заходів виділяють три види обсягу кваліфі­кованої хірургічної допомоги:

1. За життєвими показаннями — проводиться при великій кількості по­терпілих; він включає виконання тільки невідкладних операцій і протишоко­вих заходів.

2. Скорочений — включає виконання невідкладних і термінових оператив­них втручань, протишокових заходів. При катастрофах з масовими жертвами, а також в особливий період (локальні війни та озброєні конфлікти) скорочений обсяг допомоги є найбільш типовим.

3. Повний — включає виконання невідкладних, термінових і відстрочених операцій, протишокових заходів. Виконання його є винятком, здійснюється тільки при значній затримці евакуації.

При повному обсязі кваліфікованої хірургічної допомоги виконуються за­ходи всіх трьох груп. Скорочення 'її обсягу здійснюється за рахунок відмови від виконання заходів третьої групи, а у крайніх випадках — і другої групи. При цьому проводяться заходи для негайної евакуації таких поранених до лікуваль­них закладів, де хірургічна допомога буде надана їм у вичерпному обсязі.

Кваліфікована медична допомога вирішує три основні завдання

Перше — відновлення життєво важливих функцій, тобто порятунок життя постраждалих. Для реалізації цього завдання виконують невідкладні втручан­ня (операції за життєвими показаннями) і проводять повний комплекс заходів інтенсивної терапії.

Друге — запобігання розвитку тяжких, загрозливих життю ускладнень. Для реалізації цього завдання здійснюють термінові хірургічні втручання (тер­мінові операції) і проводять повний комплекс інтенсивної терапії. Оскільки термінові операції виконують у другу чергу (після невідкладних), то інтенсивна терапія передує оперативним втручанням і є передопераційною підготовкою.

Третє — підготовка потерпілих до евакуації.

Спеціалізована медична допомога — це комплекс лікувально-профілак- іих заходів, що здійснюється лікарями-фахівцями у спеціалізованих ліку- ьних закладах або відділеннях, що мають спеціальне лікувально-діагно- їне оснащення та устаткування. Проводиться із застосуванням складних одик, використанням спеціального устаткування та оснащення відповідно характеру, профілю і тяжкості поранення (ураження і захворювання). Оптимальний термін надання спеціалізованої медичної допомоги — про­йм першої доби після поранення (захворювання) лікарями-фахівцями у еціально призначених для цієї мети лікувальних закладах (відділеннях).