Тема1: Конфліктологія як теоретична і практична дисципліна

Тема1: Конфліктологія як теоретична і практична дисципліна

1. Предмет та завдання

2. Теоретичні підходи та напрямки вивчення конфліктів в зах.науці.

3. Мета, завдання, структура курсу.

Предмет та завдання

Конфліктологія – міждисциплінарна галузь знань, що акумулює та інтегрує знання про конфлікт як соц. явища, риси конфлікту, його ф-ції, наслідки і результат задля виробництва практичних рекомендацій запобігання конфліктам та його регулювання

ü Соціолог

ü Психолог

ü Етнопсих

ü Еономічні

Теоретичні підходи та напрямки вивчення конфліктів в зах.науці.

У зах. науці  термін конфліктологія не існує, але конфлікт вивчається в рамках:

· Теорія конфлікту(вивч. конфлікту як фундамент. явища, іманентне люд.природі)

· Історія конфлікту

· Студії конфлікту (вивч. конкретні конфліктні ситуації, як їх вирішувати)

· Соціологія конфлікту

Р. Спенсер: «конфлікти викон. конструкт роль в сусп. активізов. аист. доп.їй структуруватися».

К. Маркс: джерело соц.. конфл полягає у нерівності суспільства. Класовий конфлікт – головний»

Г. Зіммель: «конфлікт як універсальне явище, яке проявляється на всіх рівнях; існування будь-якої групи без конфлікту неможливо. Гармонійні відносини неможливі»

Л. Козер: «сформ. ф-цій конфлікту (позитивн. І негативні), конфлікт як передумова згортув. сусп..»

Р. Дарендорф: «конфл. теорія сусп.: конфл., як чинник с-тва. Сучасні конфлікти між тими хто володіє і тими хто не володіє певними рівнями добробуту.»

К.Боулдіне: «конфлікт – універсальне явище, притаманне усім природним процесам»

Е. Дюркгейм: «джерело конфлікту – неузгодженість між різними рівнями сусп.., в сучасному сусп. Зник., соц. ін.-ти як зберіг.

Тема 2: Конфлікт як суспільне явище

1. Поняття конфлікту

2. Функції конфлікту

3. Типологія конфліктів

4. Динаміка конфлікту. Основні стадії конфлікту.

Поняття конфлікту

Від лат. «боротьба», «суперництво», «протиборство», «взаємодія».

Конфлікт і суміжні явища:

Боротьба – протиборство, ворожнеча, війна, сварка, суперництво, змагання.

Боротьба – це дії, які передбачають нанесення шкоди комусь або чомусь. Конфлікт не може бути проти чогось.

Суперечка – це верб. протиставлення, яке може мати більш чи менш емоційне вирішення. Відрізняється від конфлікту своїми невеликими масштабами.

В основі протиборства лежить 1 ціль. Завжди 1 результат. Конфлікт в принципі регульований.

Зіткнення – це прояв конфліктної поведінки, явні дії сторін на шкоду одна одній. Це велике явище.

Ворожнеча – менші

Сварка передбачає більший накал пристрастей.

Війна – велика за масштабами боротьба.

Змагання передбачає взаємодію у якихось певних рамках.

Конфронтація – це провокування один одного на якісь певні дії.

Конфлікт виступає родовим поняттям для всіх цих.

Конфлікт – це сприйняття розходження інтересів чи перконань сторін в тому, що їх прагнення не можуть бути досягнені одночасно (словник Вебстера).

Н. Козер. Конфлікт – це боротьба за цінності і претензії на певний соц. статус, владу і обмежені ресурси, в якій метою сторін є нейтралізація, нанесення шкоди або знищення опонента.

Крісберг. Конфлікт – це відносини між двома або більше сторонами, які вваж., що мають несумісні цілі.

Риси конфлікту:

- Персоніфікація(вивч. поведінк. аспекту людської взаємодії);

- Опозиційність сторін;

- Врегульованість, вирішеність(мусить бути вирішеним)

Наслідки конфлікту завжди реальні.

 

Функції конфлікту

Позитивні:

- Стимуляція пізнання самим себе і опонентів;

- Динамізація розвитку системи;

- Стимулювання інновацій і творчості;

- Переструктурування колективу чи організації;

- Зміна формальних і неформальних лідерів;

- Усвідомлення своїх і чужих інтересів(та їх приорітезації);

- Згуртування, інтеграція всередині групи;

- Вдосконалення організації групи чи системи через ліквідацію групи чи с-ми.

Негативні:

- Пряма матеріальна шкода, люд. шефство;

- Великі ресурсні витрати;

- Псування відносин;

- Погіршення соц. клімату;

- Спричинення безладдя, руйнування с-ми;

- Спричинення нових конфліктів;

- Руйнація відносин.

Ф-ції внутрішніх конфліктів:

- Встановлення і підтримка балансу сил в середині групи;

- Здійснення контролю за дотриманням норм всередині групи;

- Сприяння соціалізації та адаптації в середині групи;

- Встановлення та підтримка фізичних рамок групи (територія, к-сть членів групи).

Типологія конфліктів

1) За сферою сусп. життя:

· Економічні

· Політичні

· Сімейно-побутові

2) За суб’єктом:

ü Внутрішньо-особистісні

ü Міжособистісні

ü Міжгрупові

ü Між люд. і групою

ü Внутрішньоорганізаційні

ü Міжорганізаційні

ü Міждержавні

ü Міжетнічні

3) За наслідками і функціями:

§ Деструктивні

§ Конструктивні

4) За тривалістю:

ü Короткочасні

ü Тривалі

ü Затяжні

5) За масштабами:

· Локальні

· регіональні

· загальнодержавні

· широкомасштабні

6) За псих. станом учасників:

§ Раціональні

§ Емоційні

7) За х-тером перебігу:

ü Гострі

ü Хронічні

ü Відкриті

ü Латентні – немає конфл. дій, але є вже причини).

8) За рівнем керованості:

o Керовані;

o Слабо керовані

o Некеровані.

9) За характером виникнення:

· Стихійні

· Плановані

10) Залежно від проходження:

Ø Гарячі

Ø Холодні

11) Залежно від сприйняття:

o Хибні (умовні)

o Істинні(справжні)

o Зміщені (в основі лежить одна причина, а явно проявляється ін. причини)

o Невірно приписаний конфлікт(справжні суб’єкти – одні люди, а впливу зазнають інші)

12) Залежно від рівня інституалізації:

§ Абсолютні конфлікти

§ Інституціолізований (напр. дуелі)

Тема 3: Аналіз конфлікту

1.Структура конфлікту

2. Джерела і причини конфлікту

3. Стратегії поведінки у конфлікті

Структура конфлікту

Виділяють переважно 2 сторони конфлікту. Можуть бути багатосторонні конфлікти.

Безпосередні учасники конфлікту наз. суб’єктами, або конфліктантами. Окрім суб’єктів у конфлікті є і третя сторона (провокатори, ініціатори, співчуваючі, союзники, жертви).

Роль третьої сторони: провок. конфл., збільшення потенціалу конфл, підтримка конфл., сприяння завершенню конфл.

Соціальні і психографічні х-ки:

Соціальні: соц. статус,професія іноді вік, приналежн. до певної соц. групи

Психографічні: особливості темпераменту, характер, комунікабельність, агресивність, ригідність(людина, яка не «гнеться»)

Другий елемент – зона розбіжностей – це те, навколо чого точиться конфлікт (це можуть бути наші уявлення). Осн. х-ка – динамічність, вона ніколи не може бути статичною.

Третій елемент – уявлення про ситуацію. Учасники конфлікту часто спотворюють уявлення про конфлікт. Кожен виправдовує себе. Компоненти:

· Уявлення про себе

· Уявлення про опонента

· Уявлення про власне конфлікт

На уявлення про ситуац. впливають такі психолог. особл. конфлікту:

- спотворення конфлікт. ситуації у наслідок спрощення, схематизації, одномоментному сприйняттю, категоричності оцінок;

- у конфл. зменшується часова і просторова перспектива(тут і зараз);

- спотворення конфліктантами сприйн. Мотивів і в наслідок цього спотвор. трактування слів і дій опонента;

-  спотворення особистих якостей опонентів.

Передумови (чинники) спотворення ситуації:

- Це почуття депривації, фрустрації, стресовий стан, переважання негативних емоцій;

- Рівень інформованості опонентів один про одного;

- Негативні установки сприйняття опонентів;

- Рівень важливості інтересів для кожного з опонентів.

Четвертий елемент – мотиви. Потреби за Маслоу: самореалізація; любов, самоповага; безпека; фізіологічні. Можливо з’явл. тоді, коли задовольняються потреби.

Інтерес – це бажання, орієнтація спрямована на реалізацію певної цілі.

Мотив – причина реалізації потреб та інтересів.

Види:

Приховані, явні, усвідомлені, неусвідомлені, дисциплінарні(орієнтовані на зовн. вплив), інстинкт. – пізнавальні мотиви, емоційно-естетичні, морально-естетичні.

Ціль – це основи завдання, очікувальний результат застосов. наших зусиль;

- Тактично-стратегічні цілі.

П’ятий компонент – дії: фіз. Насильство, моральний тиск, невиконання попередніх домовлень, пошук союзників.

Шостий - дія – протидія(дія у відповідь).

Додаткові параметри: засоби та ресурси які є в конфлікті; час і простір конфлікту.

Джерела і причини конфлікту

Фактори конфліктів:

Об’єктивні – умови навк. середов. взаємовідн. між опонентами; чинники, які існують реально. Різниця у здібностях, дискримінація певних векторів населення.

Суб’єктивні – причини зумовлень особливостей сприйняття конфл. ситуації:

· Ілюзія перемоги-поразки

· Ілюзія образу ворога

· Ілюзія самовиправдання.

Дзеркальне сприйняття – ситуація, яка описує сприйняття опонентами один одного.

Обставини, які виник. конфлікту:

- Тривалі спільні успіхи

- Невизначеність у розподілі сил, влади і обов’язків

- Можливість порівняння

- Статус та невизначеність(коли є певна робота, але не призначено відповідального)

- Наявність неформ. Лідерів або людей з таким потенціалом;

- Ослабленість нормативного консенсусу

Насильство у конфл.

Насильство і суміжні поняття:

Примус, насильницьке спричинення шкоди.

Гальтуне розгляд.2 види насильства залежно від того, як воно здійснюється:

- Пряме (безпосередній вплив суб’єкта на об’єкт)

- Структурне(створ. таких умов, які перешкоджають:

а) вертикальні(політ.,економічні, культурні)

б) горизонтальні(здійснюються на одному соц. рівні; штучне переселення людей).

Насильство пов’язане із незадоволенням осн. потреб: виживання, добробут, ідентифікац, свобода. Структурне насильство зазіхає на всі 4 потреби.

Концепції насильства:

- Люди задовольняють свої потреби через ін. людей(рабство) – біогенетична концепція.

- Психологічна концепція (насильство пояснюється вродженим прагненням до конкуренції, адаптація до умов соц. середовища).

- Екологічна к онцепція(1 із способів виходу надлишкової енергії).

- Культурна (у природі немає насильства; насильство спричинене культурою, конкуренцією, воно не закладено генетично).

Насильство породжує насильство. У конфлікті будь-яким способом потрібно уникати насильство.

Фази насильства:

1) Донасильства: осн. завд. – трансформ. конфл.заради недопущення насильства.

2) Насильство: осн. завд. – припинення насильства через раціоналізацію конфлікту.

3) Після насильства: осн. завд. – реконструкція матер. сторони конфл.; досягнення остаточного примирення.

Варіанти завершення конфліку:

- Виграш-програш

- Уникнення

- Компроміс

- Консенсус шляхом альтернативних варіантів(до цього призводить перенесення – вихід за межі даної ситуації).

Структура переговорів.

Структура переговорів скл.з:

- Підготовка до переговорів (усвід. Сторонами своїх власних інтересів, висунення ініціативи проведення переговорів). Включ 2 аспекти: а) організаційний(формальна строна переговорів); б) змістовий (аналіз потреб, інтересів, форм. за концепції переговорів).

Можуть викор. додадкові методики:

- Переговори:

· Змістовий

· Ритуальний аспект (викон. сторонами таких дій. які не несуть певної інформ; але важливі для встановлення контакту: привітання, прощання, кокус, світські бесіди.

Змістова включ. 3 етапи:

- Уточнення інтересів, концепцій, позицій;

- Обговорення, аргументація;

- Уточнення позицій і узгодж. Рішення.

Зазвичай заверш. підпис. певних домовленостей.

Принципи та ф-ції медіації

Медіація – це регулювання конфлікту за допомогою третьої сторони. Суб’єктом може бути окрема людина(посередник, медіатор), організація, д-ва.

Особливості медіації:

1) Сторони конф. самост. добров. погоджуються на процес мед. і несуть відповідальність за її результати.

2) Медіатор не провокує готових рішень, а тільки допом. у його прийнятті.

3) Медіатор інф. про конф. Черпаєтвиключно у конфлікт антів.

4) Медіатор не працює з предметом конфлікту(сфера д-сті – людсткі стосунки).

Напрямки медіації:

 

· Сімейна медіація

· Освітня(шкільна)

· З вирішення трудових спорів

· В кримінальних справах

· Політична

· Дипломатична або міжнародна (посередництво):

- «добрі справи» (не обов’язково згода 2-ох сторін)

- «посередництво» (обов’язок. Згода 2-ох сторін)

- «спостеріг за перегов. процесом».

Основні принципи посередництва:

1)добровільність (посередника не призначають, а обирають)

2) Рівноправність (симетричність, збалансованість)

3) нейтральність, незаангажованість посередника

4)конфіденційність

Медіатор не може виступати свідком у суді

5)акцент на процесі, а не на змісті.

Функції медіатора:

Ø Аналітична(доп. виявл.інтерес, прогноз ситуації)

Ø Процедурна(надає важливої уваги процедурам)

Ø Терапевтична(зняття напруги)

Ø Інф.комунікативна

Ø Контрольна(форм.контроль за дотриманням регламенту)

Ø Навчальна(доп. надає певні навички)

Ø Креативна(може продокувати певні ідеї щодо вирішення конфлікту).

2. Структура медіації

Структура процесу медіації:

- Підготовчий етап: визнач. організаційні моменти, час, місце, регламент, мета і завдання, попер. діагноз конфлікту, можл.апаратних зустрічей.

- Власне медіація: привітання учасників, представлення посередника, уточнення звертань, пояснення ролі посередника і тонкощів процесу. Сторони повинні усвідомлювати лімітованість процесу, конфіденційність і додаткові можливості, прийняття правил, роз’яснення аспекту покарання за недотримання правил.

-  Визначення проблеми(почергове вислуховування учасників): вентиляція емоцій(приговорювання проблем призвидить до їх вирішення; звіль. від негативних емоцій) спільний пошук рішення(обговорення, мозковий штурм); вибір остаточного рішення, підготовка угоди; питання фіксації домовленостей.

- Заключна частина або вихід з медіації(підведення підсумків, підписання певної угоди, зворотній зв'язок від сторони.

Інструментарій медіатора:

· Активне слухання (вербальний і невербальний аспект); (викор. ехо-фаз, перефразування, резюмування, експатія(співпереживання).

Сепаратна зустріч – це спілкування медіатора окремо з кожною зі сторін. Викор. тоді, коли з’ясов. причини не вирішення проблеми, надмірна емоційність сторін, бажання сторін піти на перерву.

Сторони повинні бути повідомлені про можливість сепаратної зустрічі, має бути симетрія – справедливість у прведенні зустрічі.

Роберт Берт «найголовніші основи медіації»

1. Завдання, час, знаряддя(зясування обставин, переконання, винахідливість, періорієнтація)

2. Процес, а не зміст

3. Судження але не засудження

4. Відповідь, а не реакція

5. Гідність, повага до сторони

6. Дозвіл і мандат(наше право здійснити якусь функцію)

Стилі медіації:

Еволюативний (передбачає позицію медіатора, який більше компетентний за сторони; заслуговує довіру сторін):

а) вузький(покращує комунікацію між сторонами)

б) широкий(не тільки вузько визначена сфера, а й широкого).

Трансформуючий (передбач. якісну зміну віднош. сторін= широкому фасилітуючому).

Тема8: Фасилітація

1. Поняття фасилітація

2. Функції і завдання фас.

3. Етапи фасилітації.

Поняття фасилітація

Фасилітація – це перегов процес з допомогою залучень третьої сторони  - фасилітатора; організ. переговорного процесу.

Фасилітація обов’язкова якщо:

- Коли переговори з абсолютно незнайомими людьми

- Різні погляди сторін

- Коли учасники процесу пасивні

- Якщо сторони мають складні завдання

- Якщо між сторонами є недовіра.

Роль фас. може брати на себе керівник.

Функції і завдання фас.

Осн. завд. – через процедури домогтися продукт проведення переговорів може робити це, використовуючи певний інструментарій:

· Організація простоти

· Час як регламент

· Подієвість (насиченість процесу)

· Спровокувати рішення

· Стиль поведінки.

Етапи фасилітації.

Стадії процесу:

- Формування групи (визн. Регламент знайомство групи; методики для встановлення контакту)

- Етап продукування, штурмування певних ідей і спілкув. за регламентом

- Нормалізація

- Знаходження рішення

- «смерть» групи або завершення переговорів.

Тема1: Конфліктологія як теоретична і практична дисципліна

1. Предмет та завдання

2. Теоретичні підходи та напрямки вивчення конфліктів в зах.науці.

3. Мета, завдання, структура курсу.

Предмет та завдання

Конфліктологія – міждисциплінарна галузь знань, що акумулює та інтегрує знання про конфлікт як соц. явища, риси конфлікту, його ф-ції, наслідки і результат задля виробництва практичних рекомендацій запобігання конфліктам та його регулювання

ü Соціолог

ü Психолог

ü Етнопсих

ü Еономічні