Тема 1 . Феномен людини та основні тлумачення її походження

Пошук відповідей на "вічні" питання відбито у численних міфах народів світу, в релігійних книгах, наукових працях та філософських текстах різних епох. Вивчаючи літературу, історію, біологію та інші предмети, ви знайомились із ними.

  Людина – унікальне творіння у Всесвіті. Вона непоясненна, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть повною мірою розкрити таємницю людини. Можливо, ви наблизитесь до її пізнання. Але перед тим слід звернутись до поглядів, які знаходяться у спадщині попередніх поколінь.

 Називаючи ті чи інші якості людини, видатні мислителі доходять висновку, що з-поміж них є визначальні, принципово важливі. Упродовж тривалого розвитку світоглядної культури виділялись з них то одні, то інші:

- людина є політична (полісна) істота (Арістотель);

- людина – це мисляча річ (Р. Декарт);

- людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б. Франклін);

- людина - це тварина, яка має особливу зовнішню організацію і здатність користуватися знаряддями праці та зброєю (К.А. Гельвецій);

- людина розумна (гомо сапієнс) (К. Лінней);

- це єдина істота, яка знає, що вона є (К. Ясперс);

- людина, котра грає, або людина-актор (Й.Тейзінге);

- сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин і предметно-практична діяльність, що є поглибленим визначенням людини як такої, котра працює (гомо фабер) (К. Маркс);

- нарешті, людина як істота творча. З висоти нашого часу окремі з цих висловлювань, на перший погляд, дивні.

 Однак вони, як і інші, тут не названі, складалися поступово, залежно від того, як розкривалися творчі можливості людини в процесі її еволюції. Як ми вважаємо, будь-яке визначення залишиться таким же незавершеним, як і історія людства.

 І доки існує людство, триватимуть пошуки людиною відповіді на запитання – хто ж вона є?

Нам належить здійснити свій пошук.

Отже, хто є людина? На перший погляд, це питання зовсім просте. Дійсно, хто ж не знає, що таке людина? Кожен із нас впевнено виділяє людину з навколишнього світу. Її відмінність від інших істот вважається цілком очевидною Однак річ у тому, що те, що нам здається найближчим, найбільш знайомим, насправді є найбільш складним, як тільки ми робимо спробу збагнути його сутність.

 Видатний німецький філософ І. Кант дійшов висновку, що у філософії є лише три запитання, на які вона має дати відповідь: Що я можу знати? Що я маю робити? На що я можу сподіватися? Як не дивно, а зводяться вони до одного запитання: Хто є людина?

 Отже, філософську "Програму осягнення людини можна афористично визначити словами Сократа: "Пізнай самого себе". Спробуйте осмислити значення цих слів. Адже у цьому корінь і стрижень усіх світоглядних проблем. Історія розвитку людини і світу свідчить, що процес осмислення феномену людини далекий від завершення, і ця незавершеність породжена насамперед первинним і найскладнішим питанням про походження людини.

Вирішення проблеми походження людини у світоглядній історії має гіпотетичний характер.

 У міфологічному світогляді походження людського життя пояснюється породженням людей тваринами або виникненням їх із якоїсь частини тіла тварин. Найтиповішим тут є тотемізм (тотем у перекладі з мови північноамериканських індіанців означає "його рід"). Тобто це рослина, птах чи найчастіше тварина, від якої походить рід, це реальний предок, від якого залежить життя і добробут роду в цілому і кожного його члена зокрема. Згадаймо хоча б твори Ф. Купера про індіанців, про назви родів чи племен – рід ведмедя, плем'я бізона тощо.

 У такому розумінні походження людини знайшло відображення господарське життя первісних людей, основою якого було збиральництво, мисливство, рибальство, тобто "присвоююча економіка". З переходом до землеробства у міфології з'являється інший мотив: велика Праматір-Земля у її шлюбі з Батьком-Небом породжує, все живе, у тому числі людину.

 Подальший розвиток виробництва зумовлює зміну поглядів людини на своє походження, що має відображення у міфах: людина виникає, наприклад, з глини, змішаної з кров'ю бога Абзу (Вавилон), титан Прометей створює людину з глини, змішаної зі сльозами, дарує їй вогонь, навчає мистецтва та ремесел (Стародавня Греція).

Р елігійн ий світогляд походження людського життя ґрунтується на підкресленні акту божественного творіння. У Біблії, наприклад, так сказано про шостий день творіння: "І створив Господь Бог людину з пороху земного, і дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою рупією". Аналогічно вирішено питання про походження людини і у священній книзі мусульман – Корані, хоча там людинастворюється не з "пороху земного", а з глини.

  Космічні гіпотези походження людини виникають ще в давнину? Вони досить популярні й сьогодні, коли людина почала освоювати ближній Космос і проникати у далекий Космос. їхню сутність можна коротко сформулювати так:

• у Всесвіті знаходиться "насіння життя", яке космічним пилом, метеоритами, кометами заноситься на планети. Витоки такого підходу належать ще до V ст. до н. є. – вчення давньогрецького мислителя Анаксагора з його ідеєю панспермії. Нині, коли в метеоритах знайдено практично всі амінокислоти, що складають живе, до цього припущення наука повертається на якісно нових засадах;

• космічні прибульці залишили на Землі своїх представників. Отже, з цього погляду життя людини є суто космічним явищем;

• життя на Землі є реалізацією особливої космічної енергії, тому воно унікальне за своєю природою.

У сучасній космології існує антропний, або антропологічний, принцип, за яким увесь осяжний Всесвіт, Метагалактика еволюціонували у напрямі створення думаючої істоти на Землі (і, очевидно, на інших планетах біля інших зірок), людини, через яку матерія усвідомлює сама себе і свідомо регулює свій подальший розвиток.

 Еволюційна гіпотеза грутується на тому, що людина має природну (земну) передісторію. Думки про це з'явилися ще в Стародавній Греції (Анаксімандр вважав, що люди, як і всі живі істоти, зародилися спочатку у воді, потім почали заселяти і землю; на думку Демокріта, всі речі і живі істоти складаються, як і душі, з атомів – різноманітних найдрібніших і неподільних частинок). Проте минуло понад дві тисячі років перш ніж наукою було доведено походження людини від тваринних предків.

Такі видатні вчені, як К. Лінней, Ж.-Б. Ламарк, і особливо Ч. Дарвін, переконливо довели, що людина є останньою найдосконалішою ланкою в ланцюзі розвитку живих істот і має спільних предків з людиноподібними мавпами.

 Ця спільність виявляється у тому, що ми спостерігаємо спільні риси будови тіла, подібність у розвитку зародків людини і тварини та ін., про що йшлося у шкільному курсі загальної біології. Тобто еволюція анатомо-фізіологічної будови тварин створює передумови для переходу до анатомо-фізіологічної будови людини з її вертикальним положенням тіла, спеціалізацією форм та функцій рук, які Гегель назвав "знаряддям знарядь", голосового апарату, органів чуття, голов­ного мозку тощо.

Згідно з еволюційною гіпотезою головною у становленні людини, поряд із висловленим вище, є праця. Виготовлення людиною штучних знарядь праці зумовлює розвиток її свідомості, вдосконалення функцій органів чуття і мозку, що сприяло розвиткові пізнавальних можливостей, і вона почала принципово по-новому ставитися до навколишнього світу.

 Останнім часом привертають до себе увагу припущення про штучне походження людини. Вони пов'язані з сучасними науково-технічними досягненнями людства, зокрема з освоєнням космічного простору, створенням роботів, вирощуванням зародків людини у пробірках, клонуванням тощо. Основною тут є думка про створення людини високорозвиненими представниками неземних цивілізацій, про якогось великого експериментатора. І якими б неймовірними на перший погляд не здавалися ці припущення, ними не можна нехтувати, виходячи з уже відомого людству принципу: "Цього не може бути, тому що не може бути ніколи".

Загалом сучасна класична наука підтверджує тільки природне походження людського життя. Адже тіло людини, його склад, клітинна будова, як і всього живого на Землі, дуже подібні до тваринних, відмінність полягає лише в складності, високоорганізованості їх. У людини як живої істоти біохімічні, біофізичні процеси, обмін речовин, енергією, інформацією схожі з вищими тваринами.

 Посилання на те, що людина – єдина розумна істота на Землі, чим вона і відрізняється від тварин, – непереконливі за своїм змістом. Зародки "розумності" є і в тварин, вони породжені еволюцією форм відображення зовнішнього світу в живій природі. Йдеться, зокрема, про те, що психіка високоорганізованих тварин (тобто таких, що мають центральну нервову систему та розвинений головний мозок) є передумовою виникнення і розвитку людської розумності.

Таке розуміння походження людського життя дає підстави стверджувати сьогодні, що в системі "людина – світ" майже всі гіпотези пояснюють людське життя як земне явище.

 Однак перш ніж розглядати сутність людського життя, потрібно зупинитися на ще одному важливому і невирішеному питанні сучасності – про місце людини у світі, або чи одні ми у Всесвіті? На це запитання різні світогляди завжди давали два альтернативні варіанти відповідей.

Ще в міфологічних уявленнях уся природа була населена людиноподібними істотами. Це можна пояснити тим, що в давнину люди наділяли явища і сили природи людськими якостями, що робило їх зрозумілішими.

 Надалі, з розрізненням людиною тіла і душі, виникають уявлення про існування безтілесних істот ("духів") не лише на Землі, а й у Всесвіті. Це пов'язано з виникненням релігійного світогляду, адже всі релігії визначають існування й інших, крім людей, істот (добрих чи злих), наприклад, ангелів, котрі можуть з'являтися між людьми, хоча живуть здебільшого "на небі".

 Серед стародавніх філософів, у мислителів періоду Відродження була також досить поширеною думка про існування безлічі інших світів, населених якимись істотами, подібними до людини чи несхожими на неї.

Що ж приховується за цими поглядами – прозріння, передбачення? Чи, може, достовірні знання, першоджерела яких були втрачені з розвитком людства, зокрема з переходом від язичництва до християнства чи інших світових релігій? Адже священні книги донесли до нас лише вторинну інформацію, первинна, очевидно, було безнадійно втрачена.

 Чи, може, це лише витвір людської фантазії? Так вважає багато людей. Звідси і ставлення до НЛО, інших не пояснених сучасною наукою таємничих явищ.

Крім того, існує точка зору, що ми маємо справу з розумними посланцями космічних цивілізацій, тому ці явища треба ретельно вивчати і прагнути встановити контакт із "братами по розуму". На це спрямована міжнародна програма СЕТІ, метою якої є на основі аналізу сигналів, що надходять з космосу, виділити ті з них, які можуть мати штучне походження і свідчити про існування високорозвинених істот. На жаль, про наслідки цих "прослуховувань космосу" нам відомо дуже мало. Отже, однозначні відповіді на це запитання можна знайти тільки у фантастів. Проте фантастика з часом стає реальністю.

Відсутність переконливих наукових висновків щодо існування інших, позаземних, форм життя призводить до переважання не оптимістичного, а песимістичного підходу до відповіді на це запитання, навіть серед астрофізиків.

Найпоширенішу з-поміж них точку зору можна сформулювати так: земне життя виникло цілком випадково, як збіг певних унікальних обставин, які більше ніде і ніколи у космічному просторі не склалися. Проте якщо розумне життя виникло випадково у неосяжних просторах Всесвіту, то хто почує голос людства? Хто допоможе йому в тій скрутній ситуації, в якій воно може опинитись?..

Інша точка зору полягає в тому, що життя і розумні істоти у космосі обов'язково існують, але ці "острівці" високоорганізованої матерії надзвичайно віддалені один від одного. Крім того, вони можуть бути "старшими" чи "молодшими" за нас, що практично зводить можливість розумного контакту до нуля.