Тема 33. Природа як об'єкт знання і пізнання.

Процес пізнання є процесом взаємодії людини, соціальних груп, колективів, суспільства, людства в цілому (тобто суб'єкта пізнання) з тією частиною природи, яка вже охоплена людською діяльністю і пізнанням, тобто з об'єктом пізнання. Адже знання – це зв'язок між природою, людським духом і практичною діяльністю людини. Саме в цьому значенні природа є сукупним об'єктом людського пізнання. Виходячи з того, що природа зумовлює існування людини та суспільства, виявляється внутрішня об'єктивна закономірність природних речей і явищ соціальної дійсності. Ми часто-густо вживаємо в повсякденному житті такі поняття, як природа держави, природа пізнання, природа світла, природа естетичного та багато інших. І природа в цьому розумінні є предметом пізнання людиною та наслідування нею. Людина може впливати на природу, змінюючи її відповідно до своїх потреб та інтересів, тільки пізнаючи її явища, зв'язки, процеси та закономірності. І чим краще людина знає закони природи, тим ефективнішою стає її перетворююча діяльність.

Ще в давнину почали накопичуватися знання про природу. Безпосередньо пов'язана з природою міфологічна та релігійна свідомість як духовно-практичне освоєння світу, тобто міфологічні уявлення, позанаукові знання (наприклад магія), релігійні догмати тощо. Під час практичної, передусім трудової діяльності (згадаймо мисливство, рибальство, збиральництво, землеробство тощо), почали поступово формуватися й уривчасті, фрагментарні знання про природу. З практичних потреб людства виникли, наприклад, геометрія, астрономія та інші знання.

Як результат повсякденних спостережень, досвіду, який набувався під час цих спостережень, знання дбайливо зберігалися, накопичувалися й передавалися від покоління до покоління. Пізніше, з виникненням релігії, набуті знання зберігалися жерцями, які використовували їх як для організації різних робіт (землеробських, будівельних, іригаційних та ін.), тобто із суспільною метою, так і для підтримки свого авторитету та могутності, отже, з особистою метою.

Але лише філософія почала систематизувати знання, застосовувати їх для формування цілісної картини світу. Адже філософія як духовно-теоретичне освоєння світу пов'язана з осмисленням природи, взаємозв'язку природи і людини. Філософія власне виникає як натурфілософія (філософія природи), адже всі мислителі античності були водночас і природодослідниками. Сама філософія впродовж майже двох тисячоліть розвивалась як єдиний комплекс знань про природу. За цей час мислителі висунули багато геніальних здогадів, хоча було в її історії і чимало фантастичних припущень.

І лише з XVII ст. науки про природу починають виокремлюватися з натурфілософії, утворюють самостійні напрями природознавства, тобто формується сучасна багатогалузева наука, систематизуються накопичені знання, бо лише знання, зведені в систему, за І. Кантом, є наукою.

Назвемо деякі найважливіші наукові відкриття, що стали епохальними в розвитку світової науки: теорія М. Коперника; переворот у хімії, зроблений кисневою теорією А. Лавуазьє; докорінна зміна поглядів у біології у другій половині XIX ст. у зв'язку з появою вчення Ч. Дарвіна; революція в природознавстві на рубежі XIX і XX ст., яка почалася з вивчення фізикою атома, та багато інших. Сьогодні наука проникає як "у ширину" – у мегасвіт, так і "вглиб" – у мікросвіт, продовжуючи вивчати таємниці нашого макросвіту.

Проте людина не лише вивчала природу, а й наслідувала їй. Ще античний мислитель Демокріт висловив думку, що культура є своєрідним продовженням природи, що навіть праця є наслідуванням діяльності тварин, птахів та ін. Ми є учнями павука у ткацькому та кравецькому мистецтві, учнями ластівки в побудові житла й учнями співучих птахів, лебедя й солов'я, у співах, вважав Демокріт.

Попри перебільшення ролі запозичень у природи в процесі діяльності, можна стверджувати, що у птахів людина перейняла таємницю польоту, у тварин, спостерігаючи за їхніми звичками, вчилась обережності, маскування, уміння будувати своє помешкання, влаштовувати засідки тощо. Людина з прадавніх часів почала розуміти, що саме природа є найбільшим майстром, тому, вивчаючи її, вона зробила багато відкриттів і винаходів, які відтворювали майстерність природи.

У наш час створена навіть спеціальна галузь виробництва – біотехнологія, в якій виробничі процеси відтворюють явища, характерні для живих організмів. Виникла нова перспективна наука – біоніка, метою якої є розв'язання технічних завдань шляхом дослідження й моделювання особливостей і властивостей живої природи (наприклад, локатора летючих мишей, гідролокатора та особливостей будови тіла дельфінів тощо). Специфічною галуззю біоніки є нейробіоніка, основи якої стали передумовою розробок штучного інтелекту.

Протягом багатьох століть людина прагнула сконструювати істоту, подібну до неї самої, тобто робота. І сьогодні ми вже маємо роботів, які наближаються (а може, й перевершують?) за своїми можливостями до людини не лише у сфері формалізованого мислення (рахування, гра в шахи, самопрограмування, мовні переклади), а й у сфері творчості, у літературі та мистецтві, а також у сфері емоційного життя людини. Але всі ці успіхи поки що є досить скромними порівняно з винахідливістю природи.

Не варто забувати й того, що природа є джерелом цілющих засобів. Люди здавна зналися на травах, уміли лікувати ними різні хвороби, передавали ці знання від покоління до покоління. Адже лікарські рослини дійсно мають величезну силу, дозоване вживання їх є цілющим для організму (на відміну від хімічних, фармакологічних засобів). Багато з цих знань були втрачені, особливо це характерно для європейської медицини. Останнім часом природні лікувальні засоби набувають значного поширення у профілактичній і лікувальній медицині.

Важливе значення має природа й для психічного здоров'я людини: давно вже відомо, що де б людина не жила, її все одно "тягне" в рідні місця, туди, де вона народилася і виросла, де минули її дитинство та юність. Існує навіть своєрідна хвороба – ностальгія, тобто туга за Батьківщиною. Втрачаючи Батьківщину або ж розлучаючись із нею, людина починає переживати відсутність рідних пейзажів, лісів, озер чи гір, степу, з якими вона зріднилася.

Природа завжди була для людей не лише вчителем мудрості, а й простоти та доброти. На думку багатьох видатних людей, яку поділяє, мабуть, кожен із нас, спілкування з природою робить нас добрішими й кращими. Адже саме спілкування з нею, навіть її просте сприйняття, дає нам радість, бо вона є невичерпним джерелом краси, не залишає байдужими навіть найчерствіших людей. Сама краса сприймається як гармонія, стосовно живої природи вона є виразом біологіч­ної доцільності, "почуттям міри", як говорили ще в давнину.

      Тому багато видатних мислителів, письменників і поетів, художників, композиторів і зодчих втілювали і втілюють у своїх творах чарівну красу природи. Згадаймо твори видатних українських митців, геніїв світової культури. Коли ж ми бачимо результати нашої "перетворюючої діяльності" чи так званого спілкування з природою, тобто фрагменти "другої природи", спотвореної звалищами відходів, зі знищеними лісами, ерозованими ґрунтами, зеленими від водоростей водоймами тощо, – ми починаємо розуміти потворність людської діяльності.

Досконалі рухи й форми, дивовижні барви, чудові звуки – таким є світ природи. І треба лише сприймати їх, відчувати, відкривати до них душу, адже природа формує наш духовний світ, передусім світ емоцій, почуттів. Звідси – неповторність мистецтва, естетичної свідомості – воно, на відміну від науки, є чуттєвим відображенням природи, образним її аналогом (хоча при цьому варто наголосити, що мова йде про справжнє мистецтво, а не про його різноманітні сурогати, досить популярні й "модні" сьогодні у всьому світі). Тут постає одвічна проблема співвідношення науки і мистецтва як засобів пізнання й відображення природи, як форм суспільної свідомості. Підкреслюючи активну роль людини-творця у створенні художніх творів, Й.-В. Гете протестував проти простого наслідування природи. Зв'язок з людиною, вираження природи через людину є головним у трактуванні мистецтва багатьма мислителями. Отже, лише в єдності науки і мистецтва, гармонії істини й краси – сутність сприйняття, розуміння й відображення природи.

 

Тема 34. Виживання людини і людства – нагальна проблема сучасності.

Нобелівський лауреат француз Альбер Камю відомий як автор, котрий писав про абсурдність і жахливість людського буття, про те, «що ми подібні до невільників на галері, яка пропахла оселедцями, де багато наглядачів, і, можливо, ми гребемо не в той бік... І все ж не варто кидати весла, впадати у відчай, слухати лише тих, хто галасує про кінець світу». Це означає, що ми, люди, перебуваємо у безперервному процесі виживання. При цьому під виживанням розуміють і усвідомлюють явище творення людиною (суспільством певного типу) найбільш оптимальних умов для свого існування. Безумовно, ми живемо в трагічну епоху, але не треба ототожнювати трагічне з безнадійним. Сьогодні необхідно говорити й про певні надії, передумови подолання глобальних кризових явищ, блокування і відведення вселенської загрози від людства.

 По-перше, це розгортання інформаційної (комп'ютерної) революції як технічної основи можливого виходу із ситуації "виживання", подолання перешкод на шляху об'єднання людства, тобто створення нової цивілізації. Якою вона буде? Ми бачимо зараз лише її загальні контури як більш гуманного й благополучного суспільства. Саме вона створить об'єктивну предметну основу для подолання глобальних, у тому числі екологічних, загроз для людства на засадах науки.

 По-друге, формування змішаної ринкової й соціально орієнтованої економіки як домінуючого типу світового господарства. Саме ця форма економічних відносин сприятиме гармонізації зв'язків між економічною ефективністю та соціальною справедливістю. Вона дасть можливість зміцнити світові господарські зв'язки, вирішити глобальні проблеми.

По-третє, мова йде про становлення принципу нена-сильства і демократизму у внутрішній і зовнішній політиці держав, у групових і міжособистісних стосунках людей. Тобто це потреба переходу від культу сили до діалогу, компромісів, консенсусу.

По-четверте, необхідність об'єднавчих процесів у духовному житті – як у релігійному, так і у світському, пошуки шляхів ідейного зближення, взаєморозуміння між країнами і народами. Адже те, що сьогодні роз'єднує людей, має відійти на другий план, має поступитися тому, що нас об'єднує, бо жити нам треба в єдиному світі, бути пасажирами на одному космічному кораблі – планеті Земля. Не випадково 1995 р. ООН проголосила роком толерантності.

По-п'яте, це й інтегративні процеси, які вже охопили всю планету: розширюються міжнародні економічні та культурні контакти; прискорюється інтенсивний обмін цінностями; відкидається ідея про повну замкненість і самодостатність народів і їхніх способів життя. Отже, мова йде про широкі потоки взаємопроникнення не лише матеріальних, а й духовних культур, їхні діалоги й поліалоги. Самобутнє, національне і загальнолюдське мають гармонійно поєднуватися; прагнення до єдності, попри сьогоденні труднощі, має переважати.

Насамкінець, по-шосте, вже можна бачити "прориви" у сфері інтелектуальних пошуків, ми є напередодні інтелектуальної революції, перед обличчям нового Всесвіту, нової Природи і відповідно нової Людини, про яку мріяли мислителі минулого.

Усе це зумовлює необхідність зміни традиційних способів і типів мислення, формування свідомості, що ґрунтується на поєднанні загальнолюдських та національних цінностей.

 Найсуттєвішими рисами цієї свідомості мають стати:

• пріоритетність загальнолюдських цінностей над регіональними, вузьконаціональними, класовими тощо;

• у свою чергу, така свідомість спричинить суттєві зміни в суспільстві, а також в індивідуальній свідомості людей, стане засадами формування особистості як громадянина окремої країни, так і громадянина світу;

• пріоритетність загальноцивілізаційної відповідальності. Інакше бути не може – щоб порятувати світ, відповідальність із факту свідомості має увійти в загальнолюдську практику;

• урешті-решт, планетарна свідомість має стати свідомістю науковою, тому що вирішити глобальні проблеми за допомогою "здорового глузду", буденної свідомості неможливо. Складний комплекс названих проблем може бути вирішений лише на засадах використання всього комплексу наукових знань: природничих, гуманітарних та філософських.

 Сучасна людина шукає духовної підтримки, яку нічим і ніким не замінити, виваженого оптимізму – майбутнє людства має альтернативи, сьогоднішня криза цивілізації може змінитись, як уже не раз бувало в історії, новим розвитком, новим злетом прогресу. Стаючи на таку оптимістичну пози­цію, філософія виконує свою гуманістичну функцію.

 Отже, необхідно постійно пам'ятати про альтернативне "або-або": або людство перейде на новий етап взаємодії з природою, або воно загине. У наші дні не можна закривати очі на можливості майбутнього, не можна, подібно до страуса, заривати голову в пісок, бо "завтра завжди пізно". Тобто не можна жити, склавши руки, за принципом славнозвісного Швейка: "Що буде, те буде, як-небудь буде; ніколи не було, щоб чогось не було".

Але це стратегія переходу до нової цивілізації, керуючись якою можна подолати глобальні проблеми сучасності й зняти питання про виживання людства. Тобто це тенденція майбуття. Водночас зрозуміло, що екологічну та інші глобальні проблеми потрібно вирішувати негайно, вже сьогодні. Тому мають бути, так би мовити, "тактичні" ідеї збереження природи й виживання людства, до яких, вважаємо, можна віднести такі.. Необхідність скорочення своїх потреб, відмови від "псевдопотреб" (озброєння, наркотики, надмірне споживання) і переходу до помірного раціонального харчування та практичного гігієнічного одягу. Відмовитись від хімізації сільського господарства, побуту тощо.

 • Необхідна деурбанізація – великі міста мають бути витіснені компактними селищами, в яких люди могли б жити в будинках із доброю теплоізоляцією (економія енергії), вирощувати для себе екологічно чисті продукти. Збільшити частку "чистої енергетики" шляхом застосування геліоустановок, вітряків, невеликих ГЕС, тобто таку, яку можна отримати без забруднення довкілля.

• Заміна транспорту на екологічно чистий.

• Створення безвідходного виробництва із замкнутим циклом, щоб усі відходи перероблялися і повторно використовувалися.

 Формування своєрідного культу природи, гармонії між людиною і природою, що стане можливим лише за умови, якщо основна частка населення буде зайнята не економічним зростанням, а природоохоронною, оздоровчою, педагогічною та іншими видами діяльності.

Багато з цих тез уже стали програмними в русі "зелених", який набув поширення в усіх розвинутих країнах шляхом об'єднання громадськості в рухи організації та партії.

Отже, стратегічні й тактичні шляхи виживання людства існують, розум людський відкриває їх, хоча вони звивисті й тернисті. А тому нашому поколінню потрібно докласти максимум зусиль, щоб порятувати природу й себе, щоб потім наші діти й онуки могли прийти в радісний і щасливий світ. Тому віримо у майбутнє, сподіваймося на краще, щасливе майбутнє і любімо природу й людей!

     Запитання для самоконтролю.

 

1. Якими є місце й роль природи в міфологічному, релігійному, філософському світогляді, у науковій картині світу?

2. Чи збігаються за своїм змістом поняття "природа" і "географічне середовище"?

3. Згадайте визначення понять "природа", "біосфера", "ноосфера". Чи можна поставити знак рівності між поняттями "біосфера" і "жива природа"?

4. Як пов'язані поняття "природа" і "суспільство"?

5. Визначте найважливіші етапи у взаємовідносинах суспільства і природи.

6. Які вам відомі наукові відкриття та технічні винаходи, що були здійснені як "наслідування природі"?

7. Які ви знаєте полотна українських художників, на яких зображена краса рідної природи?

8. Який зміст поняття "виживання"?