Загальна характеристика демпінгу

Підхід ГАТТ-47 (ст. VI) до питання про демпінг був дуже стриманим, яким і залишається до сьогодні. Сам по собі демпінг не заборонений. Демпінг стає неправомірним, лише тоді, коли дем­пінгова практика завдає шкоди. Визначення, закладені в ГАТТ, були недостатньо точними і тому набули конкретизації в наступ­них спеціальних "додаткових" угодах. Перша така угода — Уго­да по застосуванню статті VI Генеральної угоди (з загальною назвою "Антидемпінговий кодекс") була укладена в 1967 році під час Кеннеді-раунду. У 1979 році, за підсумками Токіо-раунду, Угоду було оновлено і посилено. За станом на нинішній день діє Угода по застосуванню статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, що увійшла в складі групи багатосторонніх угод по торгівлі товарами в Додаток 1А до Угоди про заснуван­ня COT. Якщо Антидемпінговий кодекс 1979 року зв'язував своїми зобов'язаннями тільки 26 країн, то нова Угода, що є ча­стиною системи COT, відтепер обов'язкова для всіх членів організації.

Антидемпінговий кодекс 1994 року, як, утім, і попередній, містить таке загальне положення: "Ко­жен член COT прийме всі необхідні міри, щоб забезпечити відповідність своїх законів, підзаконних актів і адміністратив­них процедур положенням цієї Угоди" (ст. 18.4). Таким чином, в Угоді затверджується, директивною мовою, загальний пріоритет права COT над внутрішнім правом, а також обов'я­зок, що випливає з Угоди для членів COT не зберігати закони, підзаконні акти чи адміністративну практику, які б суперечи­ли чи були несумісними з Угодою.

Демпінг можна визначити як продаж експортних товарів на іноземному ринку за ціною нижчою, ніж ціна, за якою ті самі продукти реалізуються на національному ринку.

Ст. VI ГАТТ зазначає, що демпінг повинен засуджуватися (тобто можливе накладання антидемпінгового мита), якщо він спричиняє матеріальну шкоду, чи становить загрозу матері­альної шкоди промисловості, створеній на території сторони, що імпортує демпінгові продукти, чи гальмує розвиток ство­рення вітчизняної промисловості. Відповідно, якщо буде до­ведено, що імпортовані продукти наносять таку шкоду країні-імпортеру, вона може запровадити антидемпінгові заходи.

Рівень запроваджених країною антидемпінгових заходів (мита) визначається демпінговою ставкою, що і є різницею між експортною ціною та ціною продажу на національному ринку країни-експортера. При додаванні демпінгової ставки до екс­портної ціни кінцеву (демпінговану) ціну можна вважати за ціну "чесної" торгівлі.

У сучасній торговельній системі зловживання антидемпін­говими заходами набуло значних розмірів. Для прикладу, ча­сто антитидемпінгові розслідування розпочинаються на основі недостатніх доказів, і антидемпінгові збори можуть усе ще бути в силі у період, коли умови, за яких вони наклада­лись, уже давно змінились.

Деякі країни застосовували антидемпінгові заходи для об­меження імпорту замість досягнення обмежувальної, захисної мети, визначеної Договором. Зважаючи на це, одним із основ­них пунктів Уругвайських переговорів було запровадження про­цедури стримування зловживання антидемпінговим інструмен­тарієм як засобом протекціонізму та заборона імпорту. І хоча в цьому процесі вже досягнуто чималого успіху, багато країн усе ще висловлюють своє незадоволення щодо зловживання.

 

2. Правова основа антидемпінгу

Міжнародні антидемпінгові правила передбачені: а) ст. VI ГАТТ; б) Антидемпінговим договором COT; в) національними антиденпінговими законами, що ухвалюються на основі міжна­родних стандартів, закріплених в вищевказаних угодах.

У кожній країні існує власне законодавство, що регу­лює антидемпінг. Так, існує відповідний регламент ЄС, Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" № 330-XIV від 22 грудня 1998 р. тощо. Але всі ці законодавчі акти членів COT по­винні відповідати вимогам угод COT (ст. VI ГАТТ та Антидем­пінговому  договору COT).

Основна частина Статті VI гласить:

1. Сторони визнають, що демпінг, через який товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю мен­шою, ніж нормальна вартість товарів, повинен осуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сто­рони, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості. Для цілей цієї Статті слід вважати, що товар потрапляє на ри­нок імпортуючої країни за вартістю меншою, ніж його нормаль­на вартість, якщо ціна товару, який експортується з однієї країни в іншу:

(a) нижча за порівняну ціну, при звичайному ході торгівлі, на аналогічний товар, призначений для споживання в експор­туючій країні, або

(b)за відсутності такої внутрішньої ціни, нижча за

(і) найвищу порівняну ціну на аналогічний товар, призна­чений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайно­му ході торгівлі, або

(іі) вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж та прибуток.

В обох випадках необхідно робити належну поправку на розбіжності в умовах продажу, розбіжності в оподаткуванні та інші розбіжності, які впливають на порівнянність цін.

2. У цілях усунення чи попередження демпінгу, сторона може стягувати з будь-якого товару, який постачається у дем­пінговому порядку, антидемпінгове мито у розмірі, що не пере­вищує демпінгову маржу по цьому товару.

Двічі на рік COT збирає на нараду Антидемпінговий комітет (АДК) для того, щоб забезпечити форум для дискусії щодо ан­тидемпінгових заходів. До обов'язків АДК входить перегляд антидемпінгових законів країн та їх застосування відповідно до Договору, вивчення звітів про антидемпінгові заходи країни, а також аналіз спірних моментів у антидемпінгових норматив­них положеннях та в практиці їх застосування. Документи АДК, як і пропозиції країн щодо реформування Анти­демпінгового договору, можна знайти на інтернет-сторінці COT www.wto.org (робочі документи з позначкою G/ADP/W/ та G/ADP/N/).

АДК повністю підзвітний Раді з питань торгівлі товарами і звітує останній щороку про використання та адмініструван­ня Антидемпінгового договору.

Завданням АДК є перегляд національного законодавства. Країни-члени повинні подати відповідні закони до Комітету, а та­кож дати відповідь на запитання інших країн про свої системи антидемпінгових заходів. У випадку виникнення певних про­блем, країни зобов'язані привести своє національне законодав­ство відповідно до Договору.

Основні елементи демпінгу

По суті, встановлення демпінгу має за основу визначення такого питання: чи є експортна ціна товару меншою, ніж "нор­мальна ціна" того самого товару на національному ринку країни-експортера.

Товар визначається таким, що демпінгується, коли він по­трапляє в торгівлю іншої країни за вартістю, меншою від зви­чайної; якщо експортна ціна товару, що експортується з однієї країни до іншої, менша від порівняльної ціни, яка встанов­люється в ході звичайної торгівлі на аналогічний товар, при­значений для споживання в країні-експортері (Ст. 2.1 "Угоди про застосування Статті VI ГАТТ").

"Аналогічний товар" може не зав­жди продаватись на національному ринку (тобто вироблятись в основному на експорт), або продаватись у малій кількості, недостатній для порівняння цін чи визначення коштів.

У випадку неможливого порівняння цін через нульовий або занизький обіг торгівлі на національному ринку (менше 5 % об'єму експорту) при звичайних умовах, для порівняння вжи­вається "змодельована вартість". "Змодельована вартість" - це вартість виробництва в країні походження плюс виважений розмір адміністративних, торгових та загальних витрат, а та­кож прибуткова націнка (ст. 2.2. Угоди).

Існує ціла ланка інших технічних умов та деталей, які по­винні бути дотримані при порівнянні цін. Ці елементи стосу­ються:

- визначення продажі "при звичайному ході торгівлі" (Ст. 2.1.1);

- джерел інформації (Ст. 2.2.1.1);

- можливості угоди між експортером та імпортером (Ст. 2.3).

Порівняння цін повинно здійснюватися справедливо. Порів­няння має відбуватися на однаковому рівні торгівлі, беручи до уваги продажі на протязі якнайбільш схожого періоду і відпо­відно, враховувати різницю, що впливає на порівняння ціни (Ст. 2.4).

Спрощений розрахунок демпінгу можна зобразити так: на внутрішньому ринку середня ціна за одиницю товару дорів­нює 200 $. З них 5 $ складають торговельні витрати (напри­клад, на транспортування). Таким чином, нормальна вартість дорівнює 200 - 5 = 195 $. Експортна ціна на товар на кордоні імпортера дорівнює 190 $, з них 15 $ складають витрати на транспортування, і таким чином скоригована експортна ціна дорівнює 190 - 15 = 175 $. Розмір демпінгу дорівнює 195 – 175 = 20 $. Демпінгова маржа у відсотковому відношенні до ціни на кордоні імпортера дорівнює 20 / 190 х 100 = 10,53%.

При порівнянні потрібно порівнювати лише ціну з ціною або транзакцію з транзакцією. Тривалий час Сполучені Штати та Європейський Союз, порівнюючи національні та експорті ціни, порівнювали середньовиведене значення всіх національ­них цінових показників з експортною ціною кожної окремої транзакції (табл. 3). Тобто в цьому випадку американський уряд порівнював середню національну вартість у розмірі $ 250 з індивідуальними експортними цінами (з 400, 300, 200 і 100 відповідно). Результатом такої практики були штучні демпін­гові ставки, а також інфляція дійсних ставок. Угода вимагає лише порівняння цін індивідуальних транзакцій (транзакція до транзакції) або загальних середніх цін (середня ціна до се­редньої ціни).

Таблиця 3

Приклад несправедливого порівняння ціни

 

Транзакція	Національна  ціна, $	Експортна ціна, $	Демпінгова маржа, $
1	400	400	-150 - > 0
2	300	300	- 50 - > 0
3	200	200	+ 50
4	100	100	+150
Середня ціна	250	250	0

Часто американські органи так звану негативну демпінгову ставку (-150 і -50) прирівнювали до нуля, коли експортна ціна перевищує середню національну вартість. Як і показа­но нижче, такий метод призводить до виникнення штучної демпінгової ставки в розмірі 20%, незважаючи на те, що став­ка дорівнювала б нулю, якби порівняння здійснювалося в ме­жах значень середньої ціни, або ж на основі індивідуальних транзакцій. Нині ця практика "прирівнювання до нуля" забо­ронена.

Демпінгова маржа            0 + 0 + 50 + 150       

з «прирівнюванням   = ------------ ---------------х 100 = 20%

до нуля»                      400 + 300 + 200+100

Вплив демпінгу

Відповідно до Антидемпінгового договору (ст. VI ГАТТ),для накладання антидемпінгового мита необхідно, щоб орган роз­слідування мав докази не лише виявлення демпінгу, але і міг довести, що демпінг спричинив матеріальну шкоду, чи ство­рив загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, що імпортує демпінгові продукти, чи знач­но затримав розвиток вітчизняної промисловості.

Галузь вітчизняного виробництва. Одним з важливих пи­тань є визначення "галузі вітчизняного виробництва". Адже в основному за її письмовим зверненням розпочинається анти­демпінгове розслідування. "Галузь вітчизняного виробниц­тва" — це вітчизняні виробники аналогічних продуктів у ціло­му або ті, чий сукупний випуск становить значну частку загаль­ного вітчизняного виробництва цих товарів (приблизно 25% галузі вважається значною часткою загального вітчизняного виробництва).

Ст. 2.6 дає визначення "аналогічного товару" для цієї угоди. "Анало­гічний товар" — це товар, який є ідентичним, тобто подібним у всьому до товару, який розглядається, або за відсутністю такого товару, до іншого товару, хоча й не подібного в усьому, але який має характеристики, що дуже нагадують характеристики товару, який розглядається.

Визначення шкоди. Угода передбачає, що визначення шко­ди повинно базуватись на чітких доказах та об'єктивному з'я­суванні:

а)   обсягу демпінгового імпорту та його впливу на ціни ана­логічних товарів на внутрішньому ринку;

б)   наступного впливу цього імпорту на вітчизняних вироб­ників таких товарів (Ст. 3.1).

Щодо обсягів демпінгового імпорту, то уповноважені орга­ни повинні розглядати ріст як в "абсолютному" вираженні, так і "відносно виробництва і споживання" у країні-імпортері. Аналіз цінового ефекту демпінгу може зосереджуватись на з'я­суванні, чи демпінг фактично підриває внутрішні ціни, зни­жує їх чи запобігає зростанню цін, яке мало би відбутися (Ст. 3.2).

Характерною особливістю Уругвайського раунду була мо­жливість сукупної оцінки імпорту, якщо цей імпорт надходив з декількох країн одночасно. Імпорт у сукупності може оці­нюватись, якщо:

а) демпінгова різниця з кожної окремої країни є більшою рівня de minimus, тобто рівня, яким можна знехтувати; "мі­зерна" демпінгова різниця відносно експортної ціни є меншою 2%, а "мізерний" обсяг демпінгового імпорту — це такий, що становить до 3% усього імпорту аналогічного товару, якщо в сукупності всіх країн з часткою менше 3% він не перевищує  7% (Ст. 5.8);

б) кумулятивна оцінка є доречною щодо конкуренції між імпортними і аналогічними вітчизняними товарами.

Основним елементом впливу на вітчизняну галузь промис­ловості є показники, перелічені у ст. 3.4. Однак цей список не є вичерпним (тобто можливе врахування й інших показників), і жоден з цих факторів не може мати вирішального значення.

До основних елементів належать:

— фактичний та потенційний спади продажу, прибутків, випуску продукції, частки на ринку, продуктивності праці, до­ходів на інвестиції або використання потужностей;

— фактори, що впливають на внутрішні ціни;

— величина демпінгової різниці;

— фактичний та потенційний негативний вплив на потік го­тівкових коштів, матеріальні запаси, зайнятість, заробітна пла­та, темпи росту, здатність залучати капітал та інвестиції;

— інші фактори (список не є вичерпним).

Причинно-наслідковий зв'язок між демпінгом та шкодою також є надзвичайно важливим елементом при визначенні дем­пінгу. Адже необхідно впевнитись, що не існує потенційної ймо­вірності спричинення шкоди іншими факторами, які не стосу­ються демпінгованих товарів імпорту як чинників шкоди від демпінгу (Ст. 5.2). До таких факторів можна віднести загальний еконо­мічний спад, циклічність цієї  галузі промисловості та імпорт з третіх країн.

Заключний огляд угоди та процесу. Згідно зі ст. VI ГАТТ та Угодою з імплементації ст. VI COT (Антидемпінгової угоди), члени COT не зобов'язані проводити антидемпінгові розсліду­вання і накладати антидемпінгове мито. Однак, якщо член COT вирішить провести розслідування і накласти таке мито, його дії мають відповідати Антидемпінговій угоді, зокрема, ст. VI.

Антидемпінгова угода побудована так:

ст. 2 — виявлення демпінгу;

ст. 3 і 4 — з'ясування шкоди;

ст. 5 - 12 — регулюють процедурні аспекти, зокрема:

ст. 5 і 6 регулюють аспекти ініціювання, впровадження розслідування та надання доказів;

ст. 7 регулює накладання попередніх мит, а ст. 8 — пого­дження на ціни;

ст. 9 регламентує правила збору антидемпінгового мита;

ст. 10 передбачає умови, за яких антидемпінгове мито може бути стягнуте ретроспективно, або відносно попереднього мита, або 90 днів до накладення попереднього мита (у практиці рет­роспективне застосування до попереднього мита означає, що воно було підтверджене);

ст. 11 визначає правила тривалості та перегляду антидем­пінгового мита, а також цінові угоди;

ст. 12 вимагає від державних органів, що проводять розслі­дування, пояснити свої висновки й опублікувати їх у громад­ському джерелі.

Загальний огляд антидемпінгового процесу. Антидемпін­говий процес є надзвичайно складним і детальним. Розглянемо загальний, спрощений варіант цього процесу (рис. 1). Розслі­дування стосується специфічного товару, який імпортується у країну експортерами декількох країн (а не весь імпорт). Надзвичайно важлива специфікація товару, адже від неї зале­жатиме, на які товари буде накладено мито, а також визначен­ня аналогічності товарів. Як правило, розслідування стосується всіх експортерів певної країни чи групи країн. Розслідування щодо конкретної фірми-експортера досить виняткові, хоча власне Угода не передбачає жодних обмежень відносно цього.

Відкриття розслідування регламентується вимогами ст. 5, а також передбачає обов'язкове оприлюднення повідомлення про початок розслідування (ст. 12.1). Як правило, розслідування триває близько року, а в окремих випадках — до 18 міс. (ст. 5.10). Термін розслідування слід відрізняти від терміну завдання шкоди, хоча Угода не роз'яснює цього. Зазвичай термін розслі­дування трактується як календарний рік з моменту початку розслідування, а термін завдання шкоди — як три роки до по­чатку розслідування. Як тільки розслідування оголошується відкритим, до експортерів, національних виробників й імпор­терів надсилаються запитальники (анкети з запитаннями). У загальному демпінгові межі розраховуються на основі відповідей, а шкода визначається на основі відповідей національних виробників та імпортерів.

Попередні заходи можуть запроваджуватися у формі мита, або готівкового депозиту, або бондової гарантії (ст. 7.2). Як пра­вило, ці заходи не можуть тривати понад 4 міс. (ст. 7.4). Термін попередніх заходів може бути продовжений до 6 міс, якщо влад­ні органи, що провадять розслідування, розглядають можли­вість накладання антидемпінгового мита, меншого за демпін­гову маржу. Ці терміни можуть бути збільшеними (до 6 і 9 міс. відповідно), якщо експортери встановлять значну частину тор­гівлі та будуть ініціювати таке провадження. Величина попе­реднього заходу не може перевищувати величини розрахованої демпінгової маржі. Демпінгові маржі розраховуються для окре­мих експортерів відповідно до їх відповідей в анкетах.

Для експортерів, які "не співпрацюють", тобто не відпові­дають на анкети, або надали неповну чи невірну інформацію, дем­пінгова маржа розраховується на підставі "найкращих наявних фактів" — інформації, яку міг зібрати орган розслідування самостійно (ст. 6.8). У деяких країнах ЄС демпінгову маржу розраховують для всіх експортерів, а не для кожного зокрема, якщо така країна вважається з неринковою економікою.

 

 

	Рис. 1. Процес запровадження антидемпінгового заходу

 

Остаточні антидемпінгові заходи можуть також набува­ти форми цінової угоди, згідно з якою окремі експортери зобо­в'язуються підвищити експортну ціну до рівня, при якому дем­пінг не існуватиме або завдана шкода буде компенсована (ст. 8).

Запровадження остаточного антидемпінгового заходу може бути оскаржене у національних судах і перед Групою експертів у COT (ст. 17). Якщо відбулось порушення національних стан­дартів накладання антидемпінгового мита, позов надсилається до національного суду; якщо є несумісність зі ст. VI ГАТТ чи Антидемпінговою угодою, позов скеровується у COT. Однак, слід зауважити, що існує можливість одночасного оскарження в національному суді та Групою експертів. Адже всі національ­ні антидемпінгові законодавства членів COT базуються на Угоді ГАТТ і Антидемпінговій угоді. Враховуючи більш ліберальний підхід COT до захисних інструментів і більш консервативний підхід національних судів, така стратегія може бути кращою. Теоретично національний орган мав би спочатку дочекатись рі­шення Групи експертів COT і не повинен йому суперечити.

Остаточне мито накладається на 5 років, якщо термін не продовжено на основі перегляду згідно зі ст. 11.3. Якщо пере­гляд не ініціюється до кінця п'ятирічного терміну, мито авто­матично скасовується. Заходи можуть бути анульовані, якщо перегляд засвідчив відсутність потреби у них. Перегляд відбу­вається на запит сторін або з власної ініціативи органу, що їх наклав. Перегляд повинен бути завершений у 12-місячний тер­мін. Поза тим демпінгова маржа може бути періодично пере­глянута, щоб уникнути надзбору.

За запитом будь-якої сторони владні органи можуть пере­глянути демпінгову маржу відповідно до новітніх даних. У ви­падку, якщо буде виявлено, що мито було зібране понад рівень існуючої маржі, цей надлишок може бути відшкодований. Як правило, такий перерахунок триває 12 міс.

Незважаючи на те, що, здавалося б, експортери повинні мати велике зацікавлення у перерахунку маржі, часто цього не стається. Причиною цього є те, що звернення за перерахунком не­се додаткові адміністративні витрати, і зміна мита негативно впливає на бізнес-планування і розрахунки.