Регулювання торгівлі товарами митно-тарифними методами в рамках угоди

Згідно з правом COT, жодна договірна сторона не повинна встановлювати чи зберігати у відношенні імпорту чи експорту жодних інших заборон чи обмежень, "крім митних тарифів, податків і інших зборів" (Ст. II ГАТТ). Іншими словами, якщо держава ба­жає обмежити імпорт чи експорт, вона має право це зробити тільки за допомогою митних тарифів.

Один із найголовніших принципів міжнародної торгівлі по­лягає у тому, що держави можуть обмежувати доступ на націо­нальний ринок тільки за допомогою митних тарифів. Щоб ви­конувати захисну функцію, тарифи повинні бути транспарентними і недискримінаційними; їхня головна функція полягає в диференціюванні цін: ціни на імпортні продукти, природно, повинні бути вище, ніж на порівняні національні товари, тому що включають тариф. Іншими словами, вони не наносять збит­ку вільній дії ринкових сил і самі по собі не спотворю­ють умови конкуренції, тому що мають уніфікований фінансо­вий вплив. Це головна причина, завдяки якій митним тарифам надається перевага серед інших засобів обмеження міжнародного товарообігу. Такий підхід відбився певною мірою в ГАТТ, в яко­му тарифи легалізовані як єдиний метод захисту національних ринків. Це дійсно найбільш транспарентний і об'єктивний ме­тод, заснований винятково на різниці в ціні між національним й іноземним товаром. Крім того, багатобічна торгова система — принаймні, якщо вона будується на вільному підприємництві та вільному ринку, — повинна зберігати конкурентне середовище, а умови конкуренції повинні бути рівними для всіх. Це дозволяє досягти ефективного міжнародного поділу праці, що залежить від порівняльних переваг.

Тарифи, у відношенні яких були проведені тарифні перего­вори, включаються в списки поступок і вважаються жорстко прив'язаними (прикріпленими) до певного рівня. Будь-яке на­ступне несанкціоноване підвищення ставки тарифу вище цього рівня саме по собі є несумісним із зобов'язаннями країни і є по­рушенням права COT.

Поняття і функції тарифу

Тарифи є одним з найпоширеніших інструментів створення торговельних бар'єрів. Важливим завданням COT є надання можливості країнам-членам для ведення переговорів стосовно взаємного зниження тарифів. Перед тим, як розглянути право­ву базу, що передбачає правила застосування тарифів, слід за­своїти їх визначення, функції та складові елементи (ставки, класифікацію та оцінку вартості).

Отже, тариф — це податок, що накладається на імпорт чи експорт товарів. Тарифи виконують три основні функції: є джерелом прибут­ку, захищають національне виробництво та запобігають спотво­ренням у торгівлі (каральна функція).

Функція прибутку реалізується за рахунок того, що дохід від збору тарифів для держави є джерелом фінансування дер­жавного бюджету. В минулому функція прибутку була основ­ною з причин запровадження тарифів, але економічний ріст та створення систематичного національного податкового кодексу призвели до втрати її важливості у розвинутих країнах. Однак у деяких країнах, що розвиваються, отримання прибутку все ще може бути важливою функцією тарифу (для деяких країн, що розвиваються, тарифні надходження можуть становити до 40% доходу держбюджету).

Тариф також являє собою засіб для захисту національних виробників, змінюючи умови, в яких конкурують товари в та­кий спосіб, що конкурентний імпорт опиняється в невигідному положенні. Дослідження тарифних ставок, що засто­совуються різними країнами, дійсно свідчить про те, що вони, певною мірою, відображають конкурентоспроможність націо­нальних виробників. У деяких випадках "тарифні квоти" вико­ристовуються для врівноваження доступу до ринку та захисту національного виробника.

Тарифні квоти виявляють себе, накладаючи низьке мито, або не накладаючи зовсім, на імпорт до певного рівня (основне мито), а потім збільшуючи ставки (другорядне мито) на будь-який імпорт, що перевищує попередній рівень (наприклад, кра­їна А дозволяє ввести 10 000 т помідорів без мита, а решту — з митом 50%). Застосовуються й інші різновиди тарифів — "сезонні тарифи" коли, наприклад, тариф країни А на вино­град взимку становить 0%, бо національні виробники не мо­жуть вирощувати виноград зимою, а влітку — 50% для захисту національного продукту. Тарифи можуть зростати з підвищен­ням ступеня оброблення товару. Наприклад, країна А накладає тариф 10% на необроблену зрубану деревину, 20% — на дош­ки з цієї деревини і 30% — на меблі з цієї деревини. Завдяки цьому типу тарифів імпортуюча країна захищає деревооброб­ну промисловість і заохочує країни-експортери торгувати необробленою сировиною.

COT забороняє використання лише кількісних обмежень для захисту національного виробництва, але допускає застосуван­ня з цією метою тарифів. Вартість захисту національної про­мисловості являє собою загальне зниження економічного доб­робуту країни, що захищається, і так само зниження добробу­ту світової економіки в цілому, але до тарифів ставляться все ж прихильніше, ніж до кількісного обмеження.

Каральні тарифи можуть застосовуватися для знешкоджен­ня спотворень у торгівлі. Наприклад, угода про антидемпінг допускає використання "антидемпінгового мита" для нейтралі­зації демпінгу; угода про субсидії дозволяє застосовування мита для рівноваги, коли країна-експортер надає своїм виробникам субсидії, котрі, в свою чергу, не будучи забороненими, все ж шко­дять національній промисловості країни-імпортера.

COT має на меті звести використання державами торгових захисних інструментів лише до тарифів, тобто перевести квоти, технічні бар'єри та інші інструменти у тарифний еквівалент, переважно з економічних міркувань. Після того, як усі держави-члени COT використовуватимуть лише тарифи як інстру­мент торговельної політики, наступним кроком COT буде лібе­ралізація міжнародної торгівлі шляхом зменшення цих тари­фів. Отже, COT досягає лібералізації торгівлі двома способами: по-перше, обмежуючи всі інструменти торговельної політики до тарифів, і, по-друге, знижуючи ці тарифи.

Одним із найважливіших моментів застосування тарифу є його розмір. Починаючи з 1947 року, у ГАТТ передбачені стан­дарти щодо процесу зниження тарифів. Під час переговорів про тарифи (відомі як "раунди", останнім з них був Уругвайський раунд) країни запровадили найвищі розміри тарифних ставок і взяли на себе зобов'язання не накладати тарифів, вищих за цей рівень. Таким чином, держави-члени COT "прив'язали" свої тарифи до певної межі й погодились у процесі переговорів змен­шувати цей рівень. ГАТТ вдалося сприяти взаємному знижен­ню цих показників.

Ст. XXVIII ГАТТ передбачає, що у випадку, коли члени ба­жають підвищити кінцеві прив'язані розміри тарифів або від­мовитися від тарифних пільг, вони повинні вести переговори та досягнути згоди з іншими членами, з якими вони раніше вели переговори, а також розпочати консультації з найбіль­шими країнами-постачальниками (тими, що мають не менше 10% імпорту певного товару), які зацікавлені у зміні кінцево­го розміру.