Когнітивні процеси. Мислення. Уява

 

План

 

1. Поняття про мислення.

 

2. Види мислення.

 

3. Мислення та розв’язання задач.

 

4. Уява: поняття, види, форми.

 

5. Розвиток мислення та уяви.

 

6. Мислення і мовлення.

 

Поняття про мислення

 

Мислення – це специфічний та інтелектуальний  процес опосередкованого та узагальненого пізнання (відображення) людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках

та відношеннях.

 

Зміст мислення

 

 

Розумові операції

Аналіз

Синтез Порівняння Абстрагування Узагальнення

 

М                  Форми мислення

И

С Л

Е                   Види мислення

Н

Н Я

 

Способи мислення, умовиводів

Поняття Судження Умовивід

 

Наочно-дійове Наочно-образне Словесно-логічне

 

 

Індукція Дедукція Аналогія

Поняття – це форма мислення, що відображає істотні властивості, зв’язки і відносини предметів і явищ.

Судження – найпростіший акт мислення, що відображає зв’язки предметів і явищ або певних ознак.

Умовивід – це важлива форма опосередкованого пізнання реальної дійсності, утворення з декількох суджень нового судження, певного висновку.

Аналіз – це розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей.

Синтез – це процес практичного або мисленнєвого з’єднання в одне ціле окремих елементів, частин, ознак предмета, явища.

Порівняння – встановлення схожості, подібності й відмінності, несхожості між предметами, об’єктами або явищами дійсності.

Абстрагування – відволікання від несуттєвих ознак об’єкта і виділення лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ.

Індукція – процес переходу від одиничних фактів, часткових тверджень і суджень до все більш і більш загальних судженнь.

Дедукція – процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює якесь часткове положення або поодинокий випадок.

Аналогія – умовивід, що ґрунтується на схожості деяких ознак певних та інших об’єктів.

Види мислення

 

Виділяють три види мислення за його формою: наочно-дійове (практично-дійове), наочно-образне (образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне).

Наочно-дійове мислення – мисленнєва задача розв’язується у процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.

Наочно-образне мислення виникає, коли дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мислення відбувається за допомогою образів. Замість того, щоб здійснювати реальні спроби, вона виконує їх розумово, уявляючи собі можливості дії й результати (процес інтеріоризації). Дуже важливим у цьому процесі є виникнення в мисленні дитини так званої знакової функції – розуміння того, що певні речі та дії можуть використовуватися для визначення інших, служити їхніми замінниками.

Наочно-образне мислення в дошкільників та молодших школярів ще безпосереднє і тісно пов’язане з їхнім сприйманням. Вони ще не можуть абстрагуватися від найбільш явних ознак предмета. Мислення, що протікає у формі наочних образів, не дає можливості дитині зробити правильні висновки й узагальнення. Образне мислення дорослої людини співіснує з наочно-дійовим і вербальним та має досить важливе навантаження в системі інтелекту.

Образ є значно багатшим, аніж сконцентроване в понятті логізоване пізнання. Образ насичений почуттями, емоціями (через це таким важливим є зв’язок образу з пам’яттю). Образ у мистецтві, художній творчості – це джерело думки, аналізу, розуміння. Образне мислення відображає суттєві зв’язки дійсності досить специфічно – через зміну образів, тобто через перетворення уявлень.

Словесно-логічне мислення – це основний і, як правило, найрозвинений тип мислення в дорослої людини. Це мислення, що втілюється в поняттях, логічних конструкціях (судженнях, умовиводах) і характеризується застосуванням мовних засобів.