Мислення та розв’язання задач

 

З конкретно-психологічного боку мислення – це процес розв’язування задач. Як у теоретичному, так і в практичному мисленні задача визріває з проблемної ситуації.

Проблемною є будь-яка ситуація, практична або теоретична, в якій немає готового відповідного до обставин рішення і яка саме тому вимагає обдумування. Проблемна ситуація найчастіше не усвідомлюється повністю й існує настільки, наскільки в ній, так би мовити, «присутня» людина, яка її виявила.

Проблемна задача відрізняється від проблемної ситуації тим, що вона усвідомлена суб’єктом, об’єктивована й найчастіше описана словесно або в іншій знаковій (числовій, графічній) формі. Постановка задачі містить її аналіз і розуміння на певному рівні, попереднє визначення задуму вирішення, стратегії, плану дій. Вона обов’язково передбачає врахування можливих реально доступних і наявних засобів розв’язання задачі.

 

 

Схема етапів розумової дії

 

Задача

 

Усвідомлення питання

Поява асоціацій

 

 

Відсів асоціацій Поява припущення

 

Перевірка припущення

(не підтвердилося)

 

Поява нового припущення

 

Перевірка (підтвердилося)

 

Розв’язання задачі

 

Дія

Процес прийняття рішення

Б                                                                                   Д

 

 

А                        1                                          2                                     3                           Е

 

 

В                                     Г

 

 

1 – відбір інформації

 

2 – розпізнавання образів

 

3 – оцінка можливостей відбору: А – зовнішнє середовище

Б – критерії мети

 

В – пам’ять, яка зберігає образи

 

Г – пам’ять, яка зберігає результати попередніх рішень Ґ – критерії вибору

Д – рішення

 

Уява: поняття, види, форми

 

Уява – психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори.

Уява пасивна – це щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. Пасивна уява може виникати довільно (тут йдеться про образи, створені спеціально, однак ніяк не з метою втілення їх у життя) або мимовільно (в умовах бездіяльності свідомості, під час сну, галюцинацій тощо).

В активній уяві можна виділити два типи – відтворюючу і творчу уяву.

 

Відтворювальна уява створює образи на основі опису (в широкому розумінні),  який  може  проводитися  в  різних  знакових  системах,  скажімо  в

словесній, числовій, формальній, графічній, нотній тощо. Відтворююча уява забезпечує перекодування інформації з однієї репрезентативної системи сприймання в іншу, наприклад, із зорової в слухову, і навпаки. Відтворююча уява, як правило, тісно пов’язана з творчою, і відділити їх не завжди вдається.

Творча уява вимальовує нові, оригінальні образи та ідеї. Саме вона, доповнюючи творче мислення і взаємодіючи з ним, становить основу людської творчості. Продуктом творчої уяви є художній образ.

 

Види уяви

 

Мимовільна (пасивна)

 

Довільна (активна)

 

Мрія

 

Творча

 

 

Те, що відтворюється

 

 

 

Уяви.

Синтез в уяві здійснюється в різних формах, які називаються прийомами

 

Прийоми уяви

 

Типізація – виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах

 

(так створюється, як правило, художній образ).

Гіперболізація, що характеризується збільшенням або зменшенням предмета, а також аналогічною зміною окремих частин; крім того, може змінюватися і кількість окремих частин (Змій Горинич з трьома та більше головами тощо).

Схематизація – окремі уявлення зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають чітко.

Дуже поширеним прийомом уяви є аглютинація, тобто «поєднання» різних, звичайно не об’єднуваних якостей, деталей, частин це джерело казкових образів (русалка, кентавр та ін.).

 

 

Розвиток мислення та уяви