Міжнародна міграція робочої сили

 

 

Поняття міжнародної міграції робочої сили, її економічна природа, рушійні сили й етапи розвитку. Масштаби, форми й основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів. Види міжнародної міграції. Міжнародний ринок спеціалістів високої кваліфікації («золотих комірців») і проблема «відпливу інтелекту». Роль НТР у розвитку міграції робочої сили, наукових та інженерно-технічних кадрів. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції. Міжнародна міграція робочої сили і платіжні баланси країн.

Загальні закономірності створення світового ринку робочої сили, головні регіони і центри її міжнародного тяжіння й експорту. Міжнародні монополії і ринок праці. Форми і засоби експлуатації робочих-іммігрантів. Вплив міжнародної економічної інтеграції на інтернаціоналізацію ринку праці.

Державне і міжнародне регулювання трудової міграції. Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародна організація з питань міграції (MOM) та їх роль у вирішенні питань безробіття і захисту прав трудящих. Програми стимулювання еластичності ринку праці і забезпечення зайнятості населення. Гнучкість ринку праці.

Проблеми трудової міграції і ринку робочої сили в Україні.

 

Міжнародна міграція трудових ресурсів посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому госпо­дарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланка­ми світового господарства. Економічною основою його є відчуженість безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-еконо­мічного розвитку.

Класифікація міжнародної трудової міграції у міжнародних економічних відносинах:

1. За рівнем легалізації:

а) легальна трудова міграція – передбачає офіційну роботу за контрактом;

б) напівлегальна – легальне перебування в країні, а роботу – нелегальну, без офіційного оформлення та дозволу;

в) нелегальна – нелегальне перебування в країні та нелегальне виконання робіт.

2. За рівнем кваліфікації:

а) некваліфікованої робочої сили;

б) кваліфікованої робочої сили;

в) висококваліфікованих трудових ресурсів (інженерів, вчених тощо).

За часом перебування:

а) тимчасову міграцію, яка передбачає працевлаштування на роботу на певний термін, як правило, декілька років;

б) сезонну, переважно пов'язану з сільським господарством чи виконанням певних видів інших сезонних робіт;

в) маятникову з періодичним перетином кордону для ви­конання певних робіт і поверненням на батьківщину.

Функції світового ринку праці:

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

е) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтер­національному масштабах, вирівнює умови відтворення робо­чої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального ха­рактеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, тру­дові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, зни­зилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Ла­тинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіп­пінці). Серед емігрантів, які виїжджають у США, значна част­ка вчених та висококваліфікованих спеціалістів.

Другий ринок – країни Західної та Північної Європи. Вели­ку роль у використанні іноземної робочої сили відіграло ство­рення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни – Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди склада­ють емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, країн колишньої Юго­славії. Збільшується в країнах Західної Європи частка еміг­рантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Ха­рактерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок – район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об'єдна­ні Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудів­ська Аравія. Частка іноземних робітників в цих країнах стано­вить понад 50 %, в Катарі – 95,5, ОАЕ – 97 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок – Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами.

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку ро­бочої сили, характеризують три основні моделі трудових від­носин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відоб­ражають характер соціально-трудових відносин у різних краї­нах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характер­ний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англо-саксонська модель характеризується свободою ро­ботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колек­тивно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реа­гуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудо­вих відносин у державному секторі з повною відсутністю пра­вового регулювання у приватному секторі.

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма краї­нами.

Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному етапі:

а) зростання масштабів міграції;

б) збільшення частки мігрантів у загальній кількості пра­цездатного населення країн;

в) розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території колишнього СРСР;

г) формування нових центрів залучення робочої сили;

д) зростання нелегальної імміграції;

е) посилення «відпливу інтелекту»;

є) ротаційний характер міграції.

Розширення міграції спричинило появу в країнах іммігра­ції двох ринків праці – для робітників – громадян даної краї­ни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формуєть­ся значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, не­зважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти ви­користовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що су­перечить національним законодавствам та міжнародним кон­венціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажни­ки, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місце­вого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.

Основними постачальниками робочої сили на світовий ри­нок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Від­сутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники.

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є «відплив інтелекту», тобто безпово­ротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікова­них спеціалістів. Основними причинами цього процесу в біль­шості країн є:

- постійне зниження соціального статусу вченого та спе­ціаліста;

- те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

- бажання покращити своє матеріальне становище;

- більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

- національна та релігійна нетерпимість;

- зростання безробіття в країні, навіть серед висококва­ліфікованих спеціалістів.

Ротаційний характер трудової міграції особливо власти­вий Європі у зв'язку з розширенням ЄС. Населення країн – нових членів ЄС отримало можливість працевлаштовуватися у розвинених країнах, а їхнє місце займають трудові мігранти з інших країн. Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції.

Напрями впливу міграційного капіталу на економічну ситуацію країн-емігрантів робочої сили:

1. У споживчому секторі ці гроші забезпечують зростання сукупних видатків, а отже вони сприяють загальному економічному зростанню країни. В Україні, за даними досліджень, значна частка коштів мігрантів, окрім споживчих витрат, спрямовується на купів­лю або ремонт житла, а також оплату навчання молодших членів сімей. Це надає додатковий імпульс для розвитку еко­номіки країни на регіональному та національному рівнях.

2. Міграційний капітал в інвестиційному секторі порівняно з прямими іноземними інвестиціями забезпечує більшу стабільність розвитку, оскільки значно менше залежить від інвестиційного клімату в країні. Він також є більш інертним до ринкових коливань порівняно з іноземними портфельними інвестиціями. Статистика свідчить, що в останні роки саме надходження міграційного капіталу були найбільш стабільним джерелом отримання валюти країнами, що розвиваються. Ці надходження стабільно зростали навіть протягом 1999-2001 рр. під час азійської фінансової кризи, коли певні потоки інших видів капіталу скорочувалися. Дані досліджень показують, що в 107 із 135 країн, що розвиваються, стабільність переказів була вищою за потоки прямих іноземних інвестицій, а у 70 країнах – порівняно з міжнародною технічною допомогою.

3. Збільшення валютних надходжень від грошових пере­казів мігрантів в економіки країн, що розвиваються, впливає на формування в них готівкової валюти, а отже, певною мірою і на визначення валютних курсів. Центральні банки країн, скуповуючи валюту, мають можливість у подальшому вико­ристовувати її для проведення відповідної девізної та дисконт­ної політики, а також задля поповнення власних запасів резер­вної валюти.

4. Офіційні грошові перекази трудових мігрантів з-за кор­дону позитивно впливають на стан платіжного балансу країн-реципієнтів. Це здебільшого стосується країн, що мають обме­жені джерела отримання валюти для фінансування імпорту. Для України цей аспект впливу міграційного капіталу на стабілізацію макроекономічної ситуації важливий з кількох позицій. По-перше, ми і досі не маємо реальної статистики щодо кількості українських мігрантів. Дані коливаються в діа­пазоні від 3 до 7 млн. осіб. По-друге, відповідно суттєво відріз­няються цифри, що відображають суми можливих надходжень Міграційних коштів в Україну, - від майже 2 млрд. дол. (за да­ними НБУ) до більше ніж 20 млрд. дол. США (за даними українських досліджень). У будь-якому разі грошові перекази українських трудових мігрантів можуть реально покращувати стан платіжного балансу держави лише за умови залучення їх через офіційні канали – банківські та фінансові установи краї­ни. А це, у свою чергу, потребує наявності ліберального зако­нодавства щодо здійснення переказів грошей з-за кордону та повного врегулювання усіх складових двосторонніх відносин між Україною та країнами – реципієнтами її робочої сили.

5. Грошові трансферти мігрантів можуть позитивно впли­вати на кредитний рейтинг країни. Зокрема врахування по­токів міграційного капіталу дає змогу зменшити співвідно­шення між зовнішнім боргом та експортом товарів і послуг. Зазначені позитивні наслідки впливу міграційного капіталу на кредитоспроможність країни окремі держави останніми ро­ками почали використовувати для полегшення доступу на міжнародні ринки позикових капіталів. Грошові перекази тру­дових мігрантів гарантують отримання позик. Цей спосіб залу­чення коштів стає з часом популярнішим. У 2004 р. отримані під кошти мігрантів позики становили суму майже у 3 млрд. дол. США, що втричі більше за обсяг залучених таким чином коштів протягом 2001 р.

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма краї­нами. Так, питання соціального забезпечення громадян Італії ти Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип «вільного переміщення осіб».

Шенгенською угодою, укладеною в березні 1995 р. Бель­гією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система конт­ролю на внутрішніх кордонах цих країн.

За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнарод­ної організації праці (МОП) та інших міжнародних організа­цій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають передусім ос­новні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни – чле­ни ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах безпосеред­нє здійснення імміграційної політики покладено на спеціальні організації – національні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ.

МОП – це спеціалізована організація ООН для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження – Же­нева. Нараховує понад 170 держав-членів. Україна є членом цієї організації з 1954 р.

МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостій­но, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотриман­ня міжнародних стандартів з праці країною – членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристорон­ньої комісії, може бути винесено Міжнародною організацією праці на розгляд Міжнародного Суду.

МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої си­ли: проти дискримінації робітників-переселенців, про регла­ментацію використання праці мігрантів, їх соціальні та еконо­мічні права.

Україна, на жаль, належить до країн із складною демографічною ситу­ацією. Через стрімке зниження народжуваності і від'ємне сальдо міграції (у 1994-2004 рр.) загальна чисельність населення за 1991-2010 рр. скоротилась з 51,7 до 45,9 млн. осіб. Упродовж 2000-2011 рр. середній темп скорочення на­селення становив 0,7 %, тобто 330 тис. осіб щорічно. Демографіч­ний спад доповнюється проблемою старіння, унаслідок чого працездатна час­тина населення дедалі більше обтяжена забезпеченням економічно неактив­них членів суспільства. Співвідношення між цими категоріями у 2010 р. ста­новило 1,75:1. За деякими прогнозами частка осіб пенсійного віку (старших за 65 років) невдовзі зросте з 14 % до 20,5 %. У контексті згаданих проблем особливо актуальними постають дослідження міграційних процесів, які значною мірою впливають на якісний стан найціннішого економічного ресурсу - людського потенціалу.

Існують різні оцінки чисельності тру­дових мігрантів в Україні (від 1,5 до 5 млн. осіб). Істотні від­мінності даних зумовлені передовсім самим тлумаченням змісту трудової міграції. Під трудовою міграцією потрібно розуміти переміщення у просторі, що здійснюють індивіди з метою підвищення життєвого рівня на основі більш вигідного використання власної робочої сили без зміни постійного міс­ця проживання.

Згідно із першим загальнонаціональним обстеженням з питань трудо­вої міграції, проведеним Українським центром соціальних реформ за участю Державного комітету статистики України у 2008 р., до зовнішніх трудових мігрантів віднесено громадян України працездатного віку, які займалися оп­лачуваною економічною діяльністю постійно, сезонно або тимчасово (зокре­ма тих, які працювали без офіційного статусу), окрім прикордонних маятни­кових трудових мігрантів. За даними обстеження, з початку 2005 р. до 1 чер­вня 2008 р. за кордоном працювали 1,5 млн. українців, що становило 5,1 % працездатного населення України. Натомість, вищі оцінки обсягів трудової міграції наводять ті інформаційні джерела, що охоплюють ширший контин­гент осіб. Серед 1,2 млн домогосподарств більшість (83,7 %) мали одного мігранта, але доволі поширеним було явище «сімейної» трудової міграції (16,3 %), коли на заробітки виїжджали двоє і більше членів домогосподарств. Із загальної кількості домогосподарств, залучених до трудової міг­рації, майже у кожному другому (!) проживали діти.

Стосовно структури мігрантів, то у ній переважали чоловіки, що ста­новили дві третини трудових мігрантів (62,3 %) і 6,7 % чисельності чоловіків працездатного віку. Більше половини (54,4 %) трудових мігрантів - це міські жителі, однак рівень участі сільського населення у трудових міграціях удвічі вищий порівняно із міським, що пов'язано із гіршими можливостями працев­лаштування на селі і залученням більшої кількості членів сільських домогосподарств.

Потоки трудової міграції мають доволі чітку географічну спрямова­ність. Переважно вони здійснюються до найближчих країн або країн до більш віддалених, але з привабливішими умовами. Серед трудових мігрантів близько половини (48,1 %) працювали у Російській Федерації і майже стільки ж - у країнах Європейського Союзу, переважно в Італії (13,4 %), Чеській Рес­публіці (11,9 %), Польщі (8 %), Угорщині (3,2 %), Іспанії (2,7 %) та Португа­лії (2,6 %). Переважна більшість мігрантів-чоловіків виїздила на заробітки до Росії, тоді як жінки становили більшість мігрантів в Італії і близько полови­ни - у Польщі та Португалії.

Простежуються істотні відмінності рівнів міграційної активності насе­лення залежно від регіону проживання. Найактивнішу участь у зовнішніх трудових міграціях беруть мешканці Західного регіону країни, які становлять 57,4 % від загальної чисельності трудових мігрантів. На заробітках за кордо­ном перебуває 12,9 % працездатного населення західних областей, що пояс­нюється географічним межуванням з кількома європейськими країнами і ви­соким ступенем насичення ринку праці у цьому регіоні. Натомість, найменш залучені до міграційних процесів жителі Північного регіону, частка яких се­ред трудових мігрантів - 5,7 %, що становить 1,7 % працездатного населення цих областей. За даними згаданого обстеження, освітній рівень трудових мігрантів значно нижчий, ніж усього зайнятого населення. Біль­шість з них (59 %) мали повну загальну середню освіту і лише 13,9 % осіб - мігранти із повною вищою освітою, тоді як серед зайнятого населення в Ук­раїні цей показник становить 23,2 %.

Учені Інституту демографічних та соціальних досліджень виокремлю­ють певні тенденції динаміки освітнього рівня трудових мігрантів в Україні. Так, до 1994 р. частка мігрантів з вищою освітою була досить високою (52-60 %) за незначної питомої ваги осіб з середньою та спеціаль­ною освітою. В умовах трансформаційної кризи, катастрофічного спаду ви­робництва і значних обсягів заборгованостей із виплати заробітної плати за кордон з метою заробітків насамперед мігрували фахівці високого профе­сійно-кваліфікаційного рівня. Наприкінці 1990-х років трудова міграція в Ук­раїні охопила ширші верстви населення, що призвело до зниження освітнього рівня мігрантів за рахунок збільшення частки осіб із спеціальною та загаль­ною середньою освітою. Обстеження трудової міграції у 2008 р. знову вказує на зростання участі осіб з вищою освітою і зменшення частки менш освіче­них мігрантів.

Найпоширенішими видами економічної діяльності трудових мігрантів є будівництво (51,6 %) та робота домашньої прислуги (16,3 %). Роз­поділ мігрантів за професійними групами відображає надзвичайно низьку частку професіоналів, фахівців, технічних службовців (лише 6 %) та значну частку представників робітничих професій, з яких майже третину становлять найпростіші професії. Низький професійно-кваліфікаційний рівень робіт, що виконувались трудовими мігрантами за кордоном, свідчить про ду­же низьку ефективність використання їх трудового потенціалу, адже багато з них в Україні працювали на значно вищих посадах і виконували набагато складнішу роботу.

В умовах сучасної економічної кризи трудові мігранти, на думку ба­гатьох науковців, на жаль, не повертатимуться в Україну. Значна їх частина задіяна у сферах, на які вплив кризи незначний (домашні послуги, а також тіньовий сектор). Окрім того, криза в країнах міграції, як це не парадоксаль­но, є менш болючою аніж економічна ситуація в Україні, що характери­зується статистикою нестійкого зростання. Тому трудові мігранти намагати­муться у будь який спосіб залишитись у країні перебування. При цьому чима­ло легальних мігрантів намагатимуться забрати до себе ще й сім'ю і, таким чином, осісти за кордоном на постійно. Ключовим чинником, що спонукає громадян України виїжджати на заробітки, є низький рівень дохо­дів: сьогодні зарплата в Україні - не лише одна з найнижчих у Європі, а й найнижча серед усіх 15 республік колишнього СРСР. Заборгованість із її вип­лати становить понад 1,3 млрд грн лише за офіційними даними.

За даними Держкомстату рівень зареєстрованого безробіття в Україні на кінець лютого 2011 р. становив 2,2 % населення працездатного віку, а на­вантаження на 10 вільних робочих місць - 87 чоловік. Однак, за оцінка­ми Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, зробле­них на базі методології МОП, реальний рівень безробіття в Україні на кінець 2010 р. становив 8,1-8,3 %, тобто 1,9 млн осіб. Водночас експерти ствер­джують, що наявність тіньового безробіття занижує реальний показник у три - чотири рази. Прийняття нового Податкового кодексу не покращи­ло, а істотно погіршило позиції малого бізнесу. Аналітичні дослідження Сві­тового банку «Податкові платежі – 2011» показали, що за простотою сплати податків Україна перебуває на 181-му місці серед 183-х держав, а за кількіс­тю (135!) податкових платежів та зборів вітчизняних підприємств та грома­дян до бюджету наша держава - світовий рекордсмен.

У загальносвітовому рейтингу якості життя у 2010 р., який щороку у січні публікує ірландський журнал International Living, Україна опустилася з 68 на 73 місце. Зниження рейтингу відбулось за рахунок того, що істотно погіршився стан справ в економіці (рейтинг зменшився на 15 балів), у навко­лишньому середовищі (-31 бал) та інфраструктурі (-13 балів). За еконо­мічним критерієм Україна потрапила до трійки найгірших країн поряд із Зім­бабве і Сомалі. Натомість вартість життя в Україні є значно вищою, ніж у США.

За рейтингом економічних свобод, який обчислює американська не­урядова організація Heritage Foundation і органічно пов'язаний із станом про­зорості та доброчесності державних інституцій, регуляторної та податкової політики, у 2011 році Україна посіла останнє місце серед європейських дер­жав і одне з останніх місць у світі - 164-е місце серед 179 країн світу. От­же, в Україні на сьогодні значною мірою проявляється дія факторів виштов­хування найбільш продуктивних громадян з своєї країни. На тлі позитивного сальдо міграції, що фіксується, починаючи з 2004 р.

ТЕМА 10