Міжнародний поділ праці та кооперація виробництва

 

 

Міжнародний поділ праці (МПП) – вихідна основа розвитку СГ і МЕВ. МПП як форма прояву суспільного поділу праці. Етапи розвитку МПП. Фактори поглиблення МПП. Вплив технологічної революції на МПП. Головні організаційно-економічні форми втілення МПП.

Система міжнародного поділу праці та основні тенденції її розвитку у сучасних умовах. Міжнародна спеціалізація виробництва. Міжнародне виробниче кооперування.

Проблеми і передумови участі України в МПП.

 

Міжнародний поділ праці став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного по­ділу праці та залучення до системи світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтер­націоналізації виробництва в цілому, регіоналізації та глобалі­зації світової економіки.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть най­розвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпе­чити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародно­го співробітництва, яке базується на міжнародному поділі пра­ці (МПП), та інших факторів виробництва, інтернаціоналізації й інтеграції виробництва та обігу, що функціонують на прин­ципах ринкової економіки.

Міжнародний поділ праці – вищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, який передбачає сталу концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах. Загальний – розподіл праці між крупними сферами матеріального і нематеріального виробництва, такими як промисловість, с/г, транспорт, зв’язок тощо. Частковий – розподіл праці всередині крупних сфер за галузями та підгалузями, такими як важка і легка промисловість, тваринництво і землеробство, а також всередині них, наприклад, нафтодобування, металургія і автобудування в рамках важкої промисловості. Одиничний – розподіл праці всередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвит­ку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, «но­вих індустріальних країн» – Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, – нижчі темпи розвитку або навіть спо­стерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

- природно-географічні умови;

- технічний прогрес;

- соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисель­ність населення, економіко-географічне розташування. Дов­гий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, техно­логії. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для ви­робництва будь-якого товару.

Розвиток МПП відбувається в умовах неперервної інтерна­ціоналізації господарств країн, їх інтеграції у регіональні гос­подарські комплекси з міждержавним або наддержавним регу­люванням соціально-економічних процесів. Поширюється транснаціоналізація виробництва. Створюються умови для світогосподарського поділу праці у формі транснаціональної спеціалізації й кооперування виробництва. Характерною його особливістю є здійснення операцій єдиного виробничого про­цесу у різних країнах в межах діяльності транснаціональних корпорацій. Це дає змогу залучити до участі у світогосподар-ських процесах не лише економічно розвинені країни, а й краї­ни, що перебувають на різних етапах економічного розвитку.

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей, головними серед яких і нині залишаються такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблю­ється розрив між промислово розвинутими країнами і країна­ми, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25 % населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві були і за­лишаються, в основному, постачальниками сировини і спожи­вачами готової продукції. Але останнім часом сформувалася нова галузева спрямованість країн, що розвиваються, зумовле­на глобалізаційними процесами та діяльністю ТНК.

2. Між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін про­дукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідну роль у цьому процесі відіграє чет­вірка так званих «драконів» – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та інші країни, економіка яких розвивається швидкими темпами.

3. Основним у МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

4. Унаслідок нерівномірності соціально-економічного роз­витку продовжують відбуватися зміни в розстановці політич­них і економічних сил у групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією і Західною Європою, а останнім часом Китаєм та Росією. Це викликає необхідність перебудови в системі МПП.

5. Змінилася роль в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залу­чення до участі у МПП на інших засадах, з урахуванням ступе­ня їх соціально-економічного розвитку та участі в інтеграцій­них процесах.

6. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічно­му обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світово­го промислового виробництва і світової торгівлі.

Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналіза­ція господарської діяльності. Має місце тенденція до об'єднан­ня зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних і валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Наприклад, енергетична кри­за 70-х років XX ст. спричинила необхідність переходу на енер­гоощадні типи виробництв, що привело до змін у структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в ек­спортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об'єктивна необхідність у докорінній перебудові МПП на базі зближення й інтеграції, інтернаціоналізації виробництва та обігу, які посилюють єдність світового господарства, поглиблюють світовий розподіл праці.

МПП нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціаліза­цією і кооперуванням виробництва, які є формами його вияву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) ро­зуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої кон­центрація однорідного виробництва збільшується на базі дифе­ренціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготов­лення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається у двох напрямах – виробничому і тери­торіальному. Виробничий напрям передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію ок­ремих підприємств, компаній та об'єднань. У територіальному напрямі вирізняють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація – це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала у 30-ті роки минулого століття у взає­мовідносинах між комплексними галузями (наприклад, оброб­ної промисловості загалом і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (ав­томобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціаліза­ція, що ґрунтується на поділі виробничих програм у межах од­нієї й тієї самої галузі.

Основними формами вияву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підпри­ємств різних країн на виробництві та експорті повністю закін­ченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалі­зація базується на кооперації виробників різних країн у випус­ку вузлів та деталей, а технологічна –  на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуван­ні, приладобудуванні тощо.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче коопе­рування, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопера­ційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми ко­оперування:

- здійснення спільних програм;

- договірна спеціалізація;

- створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох фор­мах: підрядне кооперування, за якого виконавець за доручен­ням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-тех­нічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублю­ванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між вироб­никами – учасниками виробничого кооперування. Суть її по­лягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як ство­рення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спіль­не нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпо­ширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі това­риств з обмеженою відповідальністю та акціонерних това­риств.

Сьогодні Україна залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція – у вісім, ФРН, Велика Британія – у шість; по оплаті праці США перевищує Україну в 12 разів, Франція – в 9, ФРН і Велика Британія – у 8. І перебороти цей відрив поки не вдається. Сьогодні у розвитку своєї економіки великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Ще до проголошення незалежності України частка експорту у загальному обсязі виробництва України не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання. На початку ХХІ ст. ситуація дещо стабілізувалася, але і сьогодні в українському експорті спостерігається значний дисбаланс у співвідношенні готової продукції і сировинних матеріалів.

 

ТЕМА 6