Міжнародні економічні відносини у сфері послуг

 

 

Міжнародні інжинірингові послуги. Міжнародний консалтинг. Міжнародний аутсорсинг. Міжнародні телекомунікаційні, фінансові, страхові послуги.

Туристичні послуги на світовому ринку. Міжнародні туристські потоки. Фактори розвитку міжнародного Значення світового ринку послуг, передумови його формування. Специфічні ознаки міжнародної торгівлі послугами, її динаміка, структура і географічні напрямки. Секторальні ознаки розвитку міжнародних ринків послуг.

туризму.

Франчайзинг у системі міжнародних послуг. Регулювання умов використання товарних знаків, Мадридська угода про їх міжнародну реєстрацію.

Міжнародний лізинг, його види. Головні країни-експортери лізингових послуг. Значення міжнародного лізингу в МТ та міжнародній інвестиційній діяльності.

Роль транспорту в МЕВ. Види міжнародних сполучень. Міжнародні перевезення. Міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні перевезення вантажів. Фактори вибору транспорту для міжнародних перевезень. Міжнародні пасажирські сполучення.

Регулювання міжнародних транспортних відносин міжнародними транспортними організаціями та конвенціями.

Регулювання МЕВ у сфері послуг. Роль та механізми регулювання міжнародної торгівлі послугами у форматі ГАТС.

Проблеми участі України в міжнародній торгівлі послугами.

 

Розвиток міжнародного ринку товарів зумовив формуван­ня та інтенсивний розвиток міжнародного ринку послуг, який займає значне місце в економіці держав світу. Так, частка по­слуг у ВВП розвинутих країн становить нині близько 70 %, а країн, що розвиваються, – 55 %. У сфері послуг розвинутих країн світу зайнято понад 60 % працюючих.

Зазвичай під послугами розуміють будь-який захід чи виго­ду, які одна сторона може запропонувати іншій.

У довіднику «Лібералізація міжнародних операцій з послу­гами», розробленому у середині 90-х років ЮНКТАД та Світо­вим банком, дається таке визначення послуг: «Послуги – це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслі­док дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одини­цею».

Класифікація послуг в міжнародних економічних відносинах наведена у табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Класифікація послуг в міжнародних економічних відносинах

Ознаки класифікації	Види послуг	Примітки
За зв’язком з товаром у його матеріальному вигляді	а) виробничі (матеріальні) – опосередковуються матеріально пов’язані з матеріальними продуктами. Надання таких послуг за змістом не відрізняється від процесу праці в матеріальному виробництві (інженерно-технічні, житлово-комунальні тощо); б) невиробничі (нематеріальні) – не пов’язані з матеріальни­ми продуктами і направлені безпосередньо на людину або її оточення (інформаційно-консультаційні послуги).	-

 

Продовження табл.

За галузевою структурою міжнародного ринку послуг	Класифікація послуг за галузевою структурою   Номер Назва послуги Кількість груп і. Комерційні (ділові) послуги 46 2. Послуги зв’язку (комунікаційні) 25 3. Послуги з будівництва та суміжні інженерні послуги 5 4. Послуги дистриб’юторів (пов’язані з розподілом) 5 5. Послуги у сфері освіти 4 6. Послуги з охорони довкілля 4 7. Фінансові послуги 17 8. Послуги у сфері охорони здоров’я та в соціальній сфері 4 9. Послуги, пов’язані з туризмом 4 10. Послуги з організації відпочинку, культурних та спортивних заходів 5 11. Транспортні послуги 33 12. Інші послуги, не зазначені вище	Ця класифікація наведена на підставі розробленого у ході Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів СОТ Класифікатора послуг. Він містить 152 види послуг, які поділяють на 12 розділів
За взаємозв’язком із рухом факторів виробництва	а) факторні послуги – які включають платежі, що виника­ють у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва (до­ходи та інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата не­резидентам); б) нефакторні послуги, які включають решту видів послуг (транспорт, подорожі та інші послуги).	Згідно класифікації Світового банку
За змістом	а) транспортні; б) поїздки; в) інші послуги. До статті інші послуги входять дев’ять категорій: послуги зв’язку, послуги з будівництва, страхові послуги, фінансові послуги, комп’ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші ділові послуги, послуги приватним особам та в галузі культури та відпочинку, державні послуги, що не віднесені до інших категорій. Підрозділ фінансових послуг, згідно з МВФ, включає посе­редницькі та допоміжні послуги (за винятком послуг страхових компаній та пенсійних фондів), що надають резиденти однієї країни резидентам іншої. До цієї категорії також відноситься оплата послуг, що надається фінансовими посередниками, наприклад, при наданні кредитних ліній, операцій з акреди­тивами, банківськими акцептами, фінансовим лізингом та іноземною валютою. Оскільки кількість послуг підрахувати досить складно, ста­тистика МВФ, на думку вчених, відображає їх значно менше від реальної кількості. Адже витрати туристів, бізнесменів, дипломатів під час їхнього перебування за межами рідної країни підрахувати дуже важко. Також послуги часто надаються в комплексі з товарами і складають частину ціни товару. З огляду на це, фахівці оцінюють заниження масштабів торгівлі послугами, що відображається в офіційній статистиці платіжного балансу МВФ, майже на 50%.	Згідно класифікації Міжнародного валютного фонду (на підставі посібника зі складання платіжного балансу МВФ)

 

Продовження табл.

Залежно від способу доставки споживачам	а) послуги, пов’язані з інвестиціями, – банківські, готель­ні, професійні послуги; б) послуги, пов’язані з торгівлею, – транспортні, страхування; в) послуги, пов’язані одночасно з торгівлею та інвестиція­ми, – зв’язок, будівництво, комп’ютерні та інформаційні по­слуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги.	Згідно класифікації А. Кірєєва, який стверджує, що надання послуг переважно відбувається одночасно з продажем товару або здійсненням інвестицій
За ознаками участі у міжнародному обміні	а) послуги, що можуть бути об’єктом зовнішньої торгівлі (зв’язок, міжнародні кредитні та страхові угоди, повітряні та морські перевезення пасажирів і вантажів); б) послуги, що не можуть бути предметом зовнішньої торгівлі (соціальні, державні, індивідуальні, інфраструктурні); в) послуги, які можуть вироблятися як для внутрішніх потреб, так і на експорт.	-
За місцем послуги у суспільному виробництві	а) послуги, скеровані на виробниче споживання (транспортні перевезення, інжиніринг тощо); б) послуги, скеровані на особисте споживання (туризм, готельний бізнес тощо)	-
За рівнем комерціалізації	а) платні; б) безоплатні.	-

 

Згідно положень ГАТС розрізняють чотири методи надання послуг:

1. Транскордонне постачання – послуги надаються фірмою в одній країні, а споживач знаходиться в іншій (наприклад, консультаційні послуги, що надаються через міжнародні телефонні мережі).

2. Споживання за кордоном – споживачі приїжджають до іншої країни, щоб отримати або придбати послуги (наприклад, туристичні послуги, освіта тощо).

3. Комерційна присутність – постачальник через філіал, представництво, дочірню компанію чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де знаходиться споживач (наприклад, послуги в країні філіалу іноземного банку).

4. Присутність фізичних осіб, які здійснюють подорож в країну споживача для надання йому послуг Наприклад, відрядження консультантів, медиків тощо. Це також називається тимчасовим в’їздом. Можливість тимчасового в’їзду є важливою для менеджерів або спеціалізованого персоналу.

Концептуальною основою методу 1 та 2 є місце споживання послуги. У методі 1 споживач отримує послуги у власній країні, у методі 2 він їде у іншу країну. На противагу цьому, у методі 3 та 4 концептуальною основою є місце надання послуги. Правила ГАТС побудовані навколо цих чотирьох методів надання послуг.

Особливості послуг як товару полягає у такому:

1. Невідчутність послуги (нематеріальність) – означає, що клієнт не може «потримати в руках» те, що йому пропонують: у послуг немає форми, кольори, запаху, упакування. Споживач по-справжньому здатний оцінити якість тільки після одержання послуги. Іноді він навіть цього зробити не може. У зв'язку із цим клієнт зіштовхується з великою невизначеністю, котра обумовлює чималу кількість факторів, які впливають на вибір послуг, а саме: поведінку персоналу, місце розташування офісу, якість рекламних матеріалів, наявність рекомендацій й ін. Практично клієнт спочатку «купує» компанію, і лише потім її послуги. Перебороти невідчутність можна за допомогою: розвитку бюджету, вироблення іміджової політики, надання клієнтам інформації про попередній досвід у вигляді відгуків, надання клієнтам знеособлених звітів про попередні проекти наданих послуг, розрахунку вартості робіт залежно від передбачуваних результатів.

2. Невіддільність послуги – означає, що послуги не можна відокремити від джерела, незалежно від того надається послуга людиною чи машиною. Якщо послугу надає людина, то вона вважається частиною послуги. Внаслідок того, що при виробництві послуги завжди присутній покупець, взаємодія постачальника і покупця розглядається як особливий аспект маркетингу послуг. У результаті якість кінцевого продукту - послуги залежить як від постачальника, так і від покупця. Перебороти невіддільність від джерела можливо за допомогою: посилення мотивації персоналу, розвитку технології надання послуг, поділу процесу надання послуг на прості етапи, котрі допускають участь менш кваліфікованого персоналу, формалізації досвіду та знань агентів через створення баз знань й експертних систем.

3. Мінливість якості – припускає, що однією з основних характеристик послуг є те, що їхня якість дуже змінюється залежно від того, хто, коли, де і як надає послуги. Необхідно враховувати те, що оскільки процес виробництва і споживання послуги пов'язаний з участю людей, то є значний ризик мінливості. Виробникам послуг вдається перебороти мінливість їхньої якості через створення системи контролю якості й відстеження задоволеності клієнтів якістю послуг на проміжних етапах.

4. Незбереженість або недовговічність послуг – означає, що послугу не можна зберігати для наступного продажу або використання. Недовговічність послуг не представляє обмежень для діяльності компанії-виробника послуг у тому випадку, якщо попит на них досить стійкий. В умовах нестабільності попиту виникають істотні проблеми, пов'язані з ефективним використанням часу надання послуг. Компанії-виробники послуг забезпечують собі можливість вирішення проблем не збереженості послуг в умовах нестабільного попиту через залучення позаштатних співробітників у піковий час, виконання частини роботи персоналом клієнта, а також через установлення диференційованих цін залежно від сезону.

Особливості міжнародної торгівлі послугами порівняно із торгівлею товарами:

- міжнародна торгівля послугами регулюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положенням внутрішнього законодавства. Відсутність або наявність факту перетину послугою митного кордону не може виступати критерієм експорту або імпорту послуги;

- торгівля переважно здійснюється шляхом прямих контактів між виробниками послуг і їхніми споживачами;

- послуги на відміну від товарів не підлягають зберіганню. Вони надаються і одночасно споживаються;

- існує велика залежність обсягу послуг і їхньої вартості від складності та науко місткості товарів;

- виробництво та реалізація послуг мають великий державний захист порівняно зі сферою матеріального виробництва і торгівлі. Транспорт, зв'язок, фінансові і страхові послуги, наука, освіта, охорона здоров’я у багатьох країнах знаходяться в повній або частковій державній власності або ж під суворим контролем уряду;

- міжнародна торгівля послугами знаходиться в тісному взаємозв’язку із торгівлею товарами і суттєво впливає на неї. Наприклад, існує значний вплив сфери послуг на торгівлю наукомісткими товарами, яка потребує значних обсягів технологічного обслуговування, інформаційних і різних видів консультаційних послуг.

Огляд міжнародних інструментів регулювання показує, що для обмеження торгівлі послугами здебільшого використовуються ті ж важелі, що й у торгівлі товарами. Подібність заснована на тому, що торгівля більшістю послуг супроводжує торгівлю товарами і, отже, підпадає під обмеження, що накладаються на неї. Розбіжності виникають через те, що торгівля деякими послугами пов’язана не з рухом товарів, а з рухом капіталів, засоби регулювання яких дещо інші, ніж у регулюванні торгівлі товарами. Проте, як і у випадку обмеження імпорту товарів, внутрішня субсидія національним виробникам, яка вводиться країною, що імпортує, вважається кращим методом обмеження імпорту послуг, ніж імпортний тариф. А імпортний тариф, як засіб обмеження імпорту послуг, за своїм впливом на національну економіку кращий або дорівнює імпортній квоті в тому випадку, коли ліцензії на одержання імпортної квоти продаються на аукціоні.

Національний (державний) рівень є, поза сумнівом, визначальним, оскільки, як і в регулюванні будь-якого іншого міжнародного бізнесу, міждержавні угоди – багатосторонні, двосторонні та інші – спрямовані лише на уніфікацію або гармонізацію, тобто зближення норм і правил національного регулювання, лібералізацію діяльності суб'єктів, які і регламентацію вимог до них у різних країнах.

Для розробки ефективного механізму світового регулювання торгівлі послугами використовуються наявні інституційні структури, зокрема Світова організація торгівлі (СОТ). Сфера торгівлі послугами в рамках СОТ регулюється Генеральною угодою про торгівлю послугами (ГАТС).

В сучасних умовах СОТ є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами й інтелектуальною власністю. Це регулювання полягає в реалізації узгоджених принципів. Новим напрямком діяльності СОТ є дослідження взаємозв'язку світової торгівлі і проблем навколишнього середовища з метою забезпечення стабільності процесів росту і розвитку.

Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) – перша загально узгоджена та правомірна угода із системою правил і принципів, що коли-небудь існували у міжнародній торгівлі послугами. ГАТС забезпечує і збільшує прозорість торгівлі послугами на внутрішніх ринках країн-членів СОТ і забороняє встановлювати обмеження, які були б більшими за вже існуючі. Зважаючи на недосконалість деяких положень угоди та неможливість досягнення вищого рівня лібералізації торгівлі послугами, угодою ГАТС було передбачено започаткувати новий раунд переговорів у 2005 р. ГАТС охоплює всі сфери міжнародної торгівлі послугами, за винятком послуг, які надає держава на комерційній основі та які не конкурують з приватним сектором (послуги поліції, митниці тощо).

Важливо зазначити, що правила ГАТС стосуються усіх рівнів державної влади (державної, регіональної, муніципальної), а також неурядових організацій, які діють на підставі повноважень делегованих їм усіма рівнями державної влади, наприклад, незалежні агентства, комісії та органи самоврядування.

Крім того, міжнародна торгівля послугами регулюється також на галузевому та регіональному рівнях. На галузевому рівні питаннями регулювання того чи іншого сектора послуг займається велика кількість різноманітних міжнародних організацій. Так, у сфері транспортних перевезень велику роль у вирішенні багатьох технічних питань відіграє Міжнародна морська організація (ІМО), завданням якої є розвиток співпраці між усіма країнами з питань морського судноплавства. Велике значення у вирішенні адміністративних, правових, фінансових і технічних питань у сфері цивільної авіації мають ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації) та ІАТА (Міжнародна асоціація повітряного транспорту), які визначають міжнародну тарифну політику і представляють інтереси авіакомпаній у різних міжнародних організаціях. У другому випадку регулювання зовнішнього ринку здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод (наприклад Європейського Союзу).

Класифікація інструментів торгової політики у сфері торгівлі послугами:

1. Інструменти регулювання доступу на ринок. Включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороня­ють іноземним фірмам – виробникам послуг оперувати на міс­цевому ринку. До цих заходів, які в основному набувають фор­ми кількісних обмежень, належать:

а) обмеження на торгівлю послугами (наприклад, вимога про те, щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими компаніями);

б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг (наприклад, встановлення кількості іноземних фільмів, які можуть бути закуплені та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу);

в) обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги (наприклад, заборо­на на законодавчому рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям);

г) обмеження на пересування виробників послуг у формі державного ліцензування імпорту робочої сили (наприклад, обов'язкове ліцензування та тестування у багатьох країнах іноземних лікарів, ветеринарів та юристів до того, як вони от­римають дозвіл займатись лікарською, ветеринарською та юридичною практикою відповідно);

д) обмеження на пересування споживачів послуг (напри­клад, лімітування кількості в'їзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу).

2. Інструменти вилучення із національного режиму. Включа­ють інструменти внутрішньої економічної політики, які дис­кримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. До цих заходів відносять:

а) надання цінових переваг місцевим виробникам (напри­клад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг – страховим та іншим ком­паніям);

б) створення місцевим виробникам більш сприятливих умов, ніж іноземним (наприклад, іноземні авіаперевізники мо­жуть не отримати доступу до національної системи резерву­вання авіаквитків або до кращих аеропортів країни).

З початку 80-х років XX ст. постає питання про необхід­ність лібералізації міжнародної торгівлі послугами. Зусилля з лібералізації торгівлі послугами здійснюються на рівні між­народних організацій, в рамках окремих галузей на двосторон­ньому рівні.

На Уругвайському раунді (1986-1994 рр., ум. Пунта-дель-Есте, Уругвай) в рамках ГАТТ/СОТ почалися переговори з лі­бералізації торгівлі послугами. Значення досягнення угоди з цієї проблеми визначалось тим, що у середньому на послуги припадало не менше 20 % вартості світової торгівлі (1992 р.). На переговорах серед ПРК не було єдності: окремі держави намагалися захищати ті сфери, де їх позиції були особливо сильні. Наприклад, проти лібералізації транспортних послуг, за яку виступали багато країн ЄС, були США та Франція, суд­новласники яких перебували під надійним захистом націо­нального законодавства. Прагненню США лібералізувати ри­нок кінопродукції, використовуючи могутність та вплив Голівуду, протистояла Франція, яка захищала специфіку на­ціонального кіноринку.

Не всі питання були розв'язані і всередині самих ПРК. На­приклад, у сфері фінансів, банківської справи, страхування тощо просування вперед гальмувалось децентралізацією у США законів відносно окремих видів послуг в окремих шта­тах.

Проте під час переговорів з послуг США та Японії, які виступали за максимальну лібералізацією цієї сфери, проти­стояли СРК, які бачили загрозу своїм інтересам з боку потуж­них конкурентів.

У рамках ЄС поступово усувались обмеження свободи на­дання послуг через кордони. Рада Міністрів ЄС видала дирек­тиву про свободу надання послуг агентами туристичних бюро, організаторами туристичних поїздок, авіаброкерами, експеди­торами, судновими брокерами, агентами з авіаперевезень, пе­рукарями. Це питання легко було розв'язано щодо медичної та тих професій, в яких дипломи та інші свідоцтва про кваліфіка­цію означають однакову компетенцію для власників однієї і тієї ж професії. Але потрібно було 17 років, щоб розробити ди­рективу про вільне переміщення ветеринарів.

Дозвіл на юридичну практику все ще регулюють правила юридичної професії, які діють в кожній з країн ЄС. Але декіль­ка рішень Європейського суду підтвердило право претендента на професію юриста на свободу від дискримінації за ознакою національності, місцепроживанням чи збереженням за собою права на юридичну практику у своїй країні.

ТЕМА 8